Постанова

від 26.01.2022 по справі 916/913/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/913/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2021 року (головуючий - Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.), додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року (головуючий - Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.), рішення Господарського суду Одеської області від 08 липня 2021 року (суддя Рога Н.Ф.) і додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня 2021 року (суддя Рога Н.Ф.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн-Трансшипмент"

до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про визнання недійсним договору та стягнення.

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Жук Ю.В.; відповідача - Полубоярова К.В.)

ІСТОРІЯ СПОРУ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн-Трансшипмент" (далі "Позивач", ТОВ "Грейн-Трансшипмент") звернулось у Господарський суд Одеської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі "Відповідач", Одеська філія ДП "АМПУ") в якому просило визнати недійсним, укладений між сторонами Договір № 2174-П-ОДФ-17 про надання комплексу послуг з організації вантажопереробки зернових вантажів на рейді Одеського морського порту та/або "борт-борт" біля причалів від 27.12.2017, а також стягнути з Відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 201 477, 40 грн.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить положенням частини 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, позаяк укладений внаслідок зловживання Відповідачем своїм монопольним становищем на ринку задля безпідставного отримання додаткових, не обумовлених чинним законодавством, коштів, а послуги, що оплачувались Позивачем на підставі цього договору, є нав`язаними, носять декларативний характер, адже їх вартість вже закладена у портові збори та інші послуги за державними регульованими тарифами.

2.1. В свою чергу, у зв`язку з недійсністю вказаного договору, кошти, сплачені Позивачем за період з 19.06.2018 по 04.11.2020 у розмірі 1 201 477, 40 грн, є безпідставно набутими, а тому мають бути повернуті Відповідачем в порядку статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2021 позов задоволено повністю.

4. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано такими аргументами і обставинами.

4.1. 27.12.2017 між Одеською філією ДП "АМПУ" (Адміністрація) та ТОВ "Грейн-Трансшипмент" (Підприємство) було укладено Договір № 2174-П-ОДФ-17 про надання комплексу послуг з організації вантажопереробки зернових вантажів на рейді Одеського морського порту та/або "борт-борт" біля причалів (далі Договір № 2174-П-ОДФ-17), згідно умов якого Адміністрація за замовленням Підприємства зобов`язалася надавати комплекс послуг, пов`язаних з організацією вантажопереробки зернових вантажів (зернових, зернобобових, масляних та продуктів їх переробки тощо) на рейді Одеського морського порту та/або з організації вантажопереробки "борт-борт", які виконуються силами та засобами Підприємства або визначеними ним третіми особами (пункт 1.1.).

Згідно вимог пункту 2.2.2. Договору № 2174-П-ОДФ-17, Підприємство зобов`язано завчасно (не менш ніж за 5 діб до дня заходження судна в Порт) надавати у Головну диспетчерську Адміністрації заявку на надання послуг своєму судну.

Відповідно до пункту 3.1 Договору № 2174-П-ОДФ-17 за надання послуг, зазначених в пункті 1.1. цього договору, Адміністрація стягує з Підприємства плату, згідно Додатку № 1.

За умовами пункту 3.2. Договору № 2174-П-ОДФ-17 оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів Підприємством на поточний рахунок Адміністрації протягом 15 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акта здачі-прийняття робіт (наданих послуг). Датою надання послуг вважається дата складання акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

4.2. В додатку № 1 до Договору № 2174-П-ОДФ-17 сторони виклали інформацію щодо вартості послуг Адміністрації, а саме: організація вантажопереробки на рейді силами та засобами замовника: зернові (пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, жито, зернобобові, висівки, рапс, масляні та інші вантажі - 6,62 грн/1т, насіння соняшника - 6,62 грн/1т, насіння сої - 6,62 грн/1т, шрот соняшника - 6,62/1т, шрот сої - 6,62/1т; організація вантажопереробки "борт-борт" силами та засобами замовника - 6,93 грн/1т.

4.3. На виконання Договору № 2174-П-ОДФ-17 Підприємством у період з 19.06.2018 по 04.11.2020 було сплачено на користь Адміністрації грошові кошти у розмірі 1 201 477, 40 грн.

4.4. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Послугам обов`язково властиві щонайменше дві ознаки: 1) надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача; 2) корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, а полягає в самому процесі надання послуги.

Послугу, можна визначити як різновид об`єктів цивільних правовідносин, що виражається у вигляді певної правомірної операції, тобто у вигляді ряду дій виконавця або у діяльності, що являється об`єктом зобов`язання, яка має нематеріальний ефект, нестійкий речовий результат або уречевлений результат, пов`язаний з іншими договірними відносинами, і яка характеризується властивостями здійсненності, невіддільності від джерела, моментальною споживністю, неформалізованістю якості.

4.5. Водночас, зі змісту Договору № 2174-П-ОДФ-17 та додатків до нього, природу та обсяг узгоджених сторонами послуг встановити не можливо, як не можливо встановити їх і з складених на підставі договору актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), позаяк з усіх них вбачається, що послугою є саме "надання комплексу послуг", пов`язаних з організацією вантажопереробки зернових вантажів (зернових, зернобобових, масляних та продуктів їх переробки тощо) на рейді Одеського морського порту та "надання послуг" з організації вантажопереробки "борт-борт" силами та засобами самого Підприємства (замовника).

4.6. З матеріалів цієї справи вбачається, що в рамках Договору № 2174-П-ОДФ-17 Підприємством лише подавалися заявки на отримання дозволів на проведення навантажувально-розвантажувальних робіт на рейді Одеського морського порту за допомогою плавзасобів Підприємства або третіх осіб, однак такі заявки заявами на отримання послуг не являються. Водночас, надання дозволів на проведення навантажувально-розвантажувальних робіт на рейді Одеського морського порту окремим предметом Договору № 2174-П-ОДФ-17 не виступає.

4.7. З позиції Відповідача у справі слідує, що за Договором № 2174-П-ОДФ-17 останній надає, зокрема, послуги з організації робіт щодо безпечної обробки судна; забезпечує виконання змінно-добового плану порту та правильного заповнення суднових справ; оформлює дозвіл на викид шкідливих речовин та компенсацію екологічного податку на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за видами зернових вантажів; забезпечує розробку тимчасової технологічної інструкції перевантаження, відповідно до яких здійснюються вантажні операції.

4.8. Але, з комплексного аналізу частини 1 статті 74 Кодексу торгівельного мореплавства України, статей 1, 15 17, 19, 22 Закону України "Про морські порти України", приписів Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 № 348, Зводу звичаїв порту Одеса, затверджених наказом ДП "АМПУ" від 20.11.2015 № 233, Обов`язкових постанов по морському порту Одеса, затверджених наказом ДП "АМПУ" від 22.12.2015 № 266, Порядку надання послуг з регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 № 291 та положень постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" від 03.06.2013 № 405 слідує, що виконання вказаних вище робіт не є відокремленими послугами, що платно надаються у порту, а є безпосередньою поточною діяльністю Адміністрації та її посадових осіб. Плата ж за такі послуги вже входить до складу окремих послуг, за які сплачується корабельний збір, причальний збір, якірний збір, канальний збір тощо.

4.9. Щодо ж оформлення дозволу на викид шкідливих речовин, слід вказати, що в самому Договорі № 2174-П-ОДФ-17 (пункт 2.2.18) визначено, що саме Підприємство зобов`язане здійснювати оформлення дозвільних документів на викиди та сплату екологічного податку при проведенні вантажно-розвантажувальних робіт по варіанту "борт-борт" біля причалів Одеського морського порту, тобто саме на Позивача покладено обов`язок оформлення усієї необхідної документації. В свою чергу, компенсація екологічного податку при здійсненні вантажопереробки вантажів на рейді здійснюється на підставі відповідних договорів на "екологічні послуги", а тому аргументи Адміністрації у цій частині є безпідставними.

4.10. На підставі вищенаведеного можна стверджувати, що реальним предметом Договору № 2174-П-ОДФ-17 є по суті надання дозволу на здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, що не входить до переліку послуг, які надаються Адміністрацією, згідно із затвердженими вільними цінами (тарифами). Надання ж комплексу послуг, "пов`язаних з організацією вантажопереробки зернових вантажів" на рейді Одеського морського порту та/або "борт-борт" біля причалів не є окремою послугою, яка має справлятися на платній основі на підставі окремого договору, у зв`язку з чим варто погодитись з позицією Позивача про те, що у даному випадку має місце укладення договору, положення якого не спрямовані на настання реальних правових наслідків (надання відповідних послуг).

4.11. Водночас, рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.05.2019 № 65/12-р/к у справі № 29-01/2017, залишеним без змін рішенням Антимонопольного комітету України № 541-р від 20.08.2020, дії ДП "АМПУ" у вигляді нав`язування Одеською філією ДП "АМПУ" суб`єктам господарювання комплексу платних послуг з організації вантажопереробки вантажів на рейді та/або "борт-борт" біля причалів Одеського морського порту, які вже оплачені у складі портових зборів та інших послуг за державними регульованими тарифами або за іншими договорами, укладеними з ДП "АМПУ" було визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем Адміністрації на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку.

4.12. У вказаному рішенні Антимонопольний комітет України підкреслив, що згідно частин 1 - 2 статті 22 Закону України "Про морські порти України" у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний і за здійснення розвантажувально-перевантажувальних робіт за варіантом "борт-борт" біля причалу або на рейді судновласник (агент) так, чи інакше сплачує вищезазначені збори. Окрім того, в обох варіантах проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, задля безпечного досягнення місця проведення робіт, судно потребує надання таких спеціалізованих послуг, як забезпечення лоцманського проведення (яке є обов`язковим в Одеському морському порту) та регулювання руху суден, що надаються суб`єктом природної монополії (ДП "АМПУ").

Отже, діяльність з організації вантажопереробки, яка ніби то здійснюється за договором про надання комплексу з організації вантажопереробки вантажів зернових вантажів на рейді та/або "борт-борт" Одеського морського порту (ідентичний Договору № 2174-П-ОДФ-17) не є відокремленою послугою, а є поточною діяльністю Одеської філії ДП "АМПУ", яка сплачується за встановленими тарифами.

4.13. За таких обставин, Антимонопольний комітет України дійшов висновку що необхідність сплати послуг за договором про надання комплексу з організації вантажопереробки вантажів зернових вантажів на рейді та/або "борт-борт" Одеського морського порту є нав`язаною ДП "АМПУ", що є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що призвело або може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

4.14. Вказаним рішенням Антимонопольного комітету України, серед іншого, було зобов`язано ДП "АМПУ" в особі Одеської філії припинити вище наведене порушення, шляхом припинення нарахування і стягнення додаткової необґрунтованої плати за послугу з організації вантажопереробки вантажів на рейді та/або "борт-борт" біля причалів Одеського морського порту, що вже оплачена у складі портових зборів та інших послуг за державними регульованими тарифами або за іншими договорами, укладеними з ДП "АМПУ".

4.15. Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.

4.16. Відповідно до матеріалів справи листом від 01.12.2020 вих. № 19-03-09/939 Відповідач повідомив Позивача, що Адміністрація Одеського морського порту з 01.01.2021 припиняє дію Договору № 2174-П-ОДФ-17 та не продовжує його дію на 2021 рік.

4.17. Але, статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно ж до приписів статті 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.18. Позаяк з обставин цього спору вбачається, що Договір № 2174-П-ОДФ-17 не відповідає приписам Закону України "Про захист економічної конкуренції" і його положення не були спрямовані на реальне настання обумовлених ним наслідків, в силу наведених статей 203, 215 Цивільного кодексу України він підлягає визнанню судом недійсним.

4.19. У зв`язку із визнанням судом недійсним Договору № 2174-П-ОДФ-17, грошові кошти у розмірі 1 201 477, 40 грн є такими, що сплачені ТОВ "Грейн-Трансшипмент" без достатньої правової підстави, а тому на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України вони мають бути стягнуті з Відповідача.

5. В подальшому, додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2021, було частково задоволено заяву Позивача про розподіл судових витрат та стягнуто із ДП "АМПУ" 50 000 грн витрат на правову допомогу.

6. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2021 року, рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2021 та додаткове рішення цього ж суду від 22.07.2021, було залишено без змін.

6.1. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 було також частково задоволено заяву ТОВ "Грейн-Трансшипмент" про розподіл судових витрат та стягнуто з Відповідача 8 000 грн витрат на правову допомогу.

Касаційна скарга

7. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій (при відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах) прийнято з неправильним застосовуванням приписів частини 5 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позаяк судами не було враховано, що при укладенні оспорюваного договору його сторонами було узгоджено усі істотні умови, які жодним чином не суперечили законодавству, а той факт, що при виконанні такого договору Адміністрацією були допущені певні порушення, що і зафіксовано у рішенні Антимонопольного комітету України, не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Визнання договору недійсним не є заходом відповідальності, а тому висновки судів, які в своїй основі містять саме такі аргументи є неправомірними.

9. Крім цього, судами попередніх інстанцій було порушено приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України і не враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування цієї норми, які викладено у постановах від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19.

9.1. Так, судами безпідставно відхилено обставини, що були встановлені щодо Адміністрації в інших справах (№№ 915/883/16, 915/868/18, 915/1054/17) та позиції судів щодо них, хоча з аналізу цих судових актів слідує, що послуги з організації навантажувально-розвантажувальних робіт за схемою "борт-борт" не оплачуються у складі портових зборів, так само і витрати з організації вантажопереробки вантажів на рейді біля причалів також не враховуються і не покриваються послугами/тарифами, що затверджені Мінінфраструктури.

10. Судами попередніх інстанцій (при відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах) при стягненні з Відповідача суми безпідставно збережених коштів, було неправильно застосовано приписи частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, позаяк судами не було враховано, що надані за оспорюваним договором послуги вже спожиті Позивачем, визнані ним і оплачені, а Відповідач в свою чергу поніс при їх наданні відповідні витрати. Крім цього, рішенням Антимонопольного комітету України було встановлено заборону нарахування коштів за послуги з організації вантажопереробки вантажів на рейді та/або "борт-борт" біля причалів Одеського морського порту лише на майбутнє, а отже їх нарахування в минулі періоди не може вважатися неправомірним.

Відзив

11. У відзиві на касаційну скаргу Позивач заперечує проти її задоволення, доводи скарги вважає безпідставними та необґрунтованими. З рішеннями судів погоджується і просить залишити їх без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору

12. Згідно із частинами 1 - 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Розглянувши доводи касаційної скарги Одеської філії ДП "АМКУ" Верховний Суд дійшов наступних висновків.

14. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

14.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

15. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

15.1. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

15.2. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

16. Так, у даній справі, позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" було заявлено про визнання недійсним Договору № 2174-П-ОДФ-17, як такого, що укладений внаслідок зловживання Відповідачем монопольним становищем на ринку, а послуги за ним є нав`язаними, носять декларативний характер та не несуть для Позивача жодного корисного ефекту. Як наслідок недійсності вказаного правочину, Позивачем заявлено також про стягнення з Відповідача безпідставно одержаних коштів в порядку статті 1212 ЦК України.

16.1. В той же час, у справі № 917/1335/18, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилається скаржник (постанова від 28.01.2020), розглядався спір між господарськими товариствами про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) одного з цих товариств.

16.2. У справі № 910/16898/19, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилається скаржник (постанова від 18.06.2021), вирішувався спір між підприємством і банком про стягнення гарантії повернення грошового платежу.

16.3. У справі ж № 910/4919/19, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилається скаржник (постанова від 11.08.2020), розглядався позов підприємства до Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України про стягнення на підставі статей 530, 1212 ЦК України безпідставно набутих коштів.

17. З наведеного слідує, що дана справа № 916/913/21 і справи, на правові висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник в обґрунтування наявності підстави для подання касаційної скарги, різняться, відповідно, і за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, і за правовим регулюванням цих правовідносин, і за предметом та підставою позовних вимог, і за з`ясованою попередніми судовими інстанціями фактично-доказовою базою у справах (обставинами останніх та зібраними в них доказами), тобто за істотними правовими ознаками.

17.1. Таким чином, враховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини у справі № 916/913/21 не є подібним тим, що розглядалися у справах № 910/4919/19, № 917/1335/18 і № 910/16898/19, що в силу вимог ГПК України не дає Верховного Суду підстав для розгляду касаційної скарги у цій частині по суті.

17.2. Колегія суддів окремо відмічає, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права чи процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

17.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

17.4. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

17.5. Зважаючи на те, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 916/913/21 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської філії ДП "АМКУ" у цій частині.

18. Щодо ж доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

19. Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

20. Водночас, згідно частини 5 статті 13 ЦК України, використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція - не допускаються.

21. Частинами 1 - 3 статті 27 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що монопольним визнається домінуюче становище суб`єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб`єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також становище суб`єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

21.1. В свою чергу, статтею 29 ГК України визначено, що зловживанням монопольним становищем вважаються: нав`язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав`язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб`єктів господарювання; встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

21.2. Крім цього, статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

22. Положеннями статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зокрема визначено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

22.1. За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

22.2. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання (частина 2 статті 56 вказаного Закону).

23. Частиною 1 статті 207 ГК України чітко визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

24. В свою чергу, статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

24.1. Водночас, відповідно до частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

25. В ході розгляду цієї справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оспорюваний Позивачем Договір № 2174-П-ОДФ-17 було укладено внаслідок зловживання Відповідачем своїм монопольним становищем на ринку, що підтверджується, зокрема, і відповідним рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

25.1. Крім цього, судами, внаслідок застосування положень Кодексу торгівельного мореплавства України, Закону України "Про морські порти України", приписів Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 № 348, Зводу звичаїв порту Одеса, затверджених наказом ДП "АМПУ" від 20.11.2015 № 233, Обов`язкових постанов по морському порту Одеса, затверджених наказом ДП "АМПУ" від 22.12.2015 № 266, Порядку надання послуг з регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 № 291 та положень постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" від 03.06.2013 № 405 зроблено однозначний і неспростований Відповідачем висновок про те, що діяльність з організації вантажопереробки, яка ніби то здійснюється за Договором № 2174-П-ОДФ-17 не є відокремленою послугою, а є поточною діяльністю Одеської філії ДП "АМПУ", яка сплачується за встановленими тарифами і за здійснення розвантажувально-перевантажувальних робіт за варіантом "борт-борт" біля причалу або на рейді судновласник (агент) так, чи інакше сплачує, передбачені законодавством портові збори.

25.2. Здійснений судами попередніх інстанцій аналіз правовідносин сторін в ході виконання Договору № 2174-П-ОДФ-17 також підтвердив обставини того, що єдиним реальним предметом цього правочину було надання дозволу на здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, що взагалі не входило до переліку послуг, які надаються Адміністрацією, згідно із затвердженими вільними цінами (тарифами).

26. З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій цілком підставно було визнано недійсним Договір № 2174-П-ОДФ-17, як такий, що укладено з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та без спрямованості Одеської філії ДП "АМПУ" надавати послуги на його виконання.

26.1. Неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 ЦК України та статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у даному касаційному провадженні не виявлено, а тому доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються, як безпідставні.

27. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

27.1. Тлумачення змісту наведеної норми свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

28. Водночас частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

29. Верховний Суд вже неодноразово висновував (див. постанови від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20), що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

29.1. Ураховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

30. Позаяк судами у даній справі встановлено, що лише Позивачем було вчинено реальні дії з виконання оспорюваного Договору № 2174-П-ОДФ-17, а саме сплачено на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 1 201 477, 40 грн, цілком правомірним є їх висновок про те, що за таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України і сплачені кошти мають бути повернуті Позивачеві, як безпідставно набуті Відповідачем.

31. Вагомих заперечень щодо вказаних висновків касаційна скарга не містить, а з огляду на зміст пункту 29.1. цієї Постанови, надання касаційним судом висновку із застосовування приписів статті 216 ЦК України у даному випадку не є необхідним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

33. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана Відповідачем касаційна скарга в цілому зводиться до висловлення незгоди з прийнятими рішеннями, є проханням про переоцінку доказів та обставин, а тому Верховним Судом визнається необґрунтованою і відхиляється.

33.1. Оскільки додаткові судові рішення скаржник оскаржує, як наслідок незаконності основних, що свого підтвердження не знайшло, то такі рішення також залишаються без змін.

34. В порядку приписів статті 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 916/913/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2021 року, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року, рішення Господарського суду Одеської області від 08 липня 2021 року і додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня 2021 року в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2021 року, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року, рішення Господарського суду Одеської області від 08 липня 2021 року і додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня 2021 року у справі № 916/913/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.