Рішення

від 27.01.2022 по справі 211/3390/20

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/3390/20

Провадження № 2/211/122/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н.О.

секретаря Зоріної С.М.

за участі представника позивача Кудрявцева А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Приваттранс про стягнення заборгованості з заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 вернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ Приваттранс про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 45000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 10 лютого 2017 року він був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів до підприємства відповідача на умовах повної зайнятості. При прийнятті на роботу позивача було повідомлено, що його заробітна плата становитиме 5000 грн. на місяць. 31 жовтня 2017 року його було звільнено з ТОВ Приваттранс за власним бажанням. Причиною звільнення стало те, що за час роботи у відповідача він не отримав заробітну плату. Заборгованість підприємства по зарплаті станом на 31 жовтня 2017 року склала 45 000 грн. У зв`язку із систематичним порушенням роботодавцем прав позивача він був змушений шукати нове місце роботи. Факт невиплати відповідачем заробітної плати підтверджується відсутністю доказів її виплати позивачу. Жодних документів про отримання заробітної плати він ніколи не підписував. В порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ Про оплату праці позивачу жодного разу не було сплачено заробітну плату за період з 10.02.2017 по 31.10.2017.

15 червня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін із роз`ясненням їх прав на подачу відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень, задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача довідку про суму заборгованості по заробітній платі.

18 серпня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якій представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у позові, посилаючись на те, що 23 червня 2020 року ТОВ Приваттранс подало заяву про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 185 КК України у зв`язку із тим, що 01 червня 2020 року під час переїзду товариства на нове місцезнаходження у момент розвантаження вантажу виявлена відсутність документів, зокрема касові книги за період 2015-2020 роки; відомості нарахування та видачі заробітної плати за 2015-2020 роки; книги наказів (накази) за період 2015-2020 роки; журнал руху трудових книжок за період 2015-2020 роки; штатний розпис за 2015-2020 роки; табелі обліку робочого часу за період 2015-2020 роки, та інші документи, у зв`язку з чим відповідач позбавлений можливості надати докази виплати заробітної плати позивачу до закінчення досудового розслідування кримінального правопорушення. Однак, ТОВ Приваттранс у повному обсязі і своєчасно сплатило заробітну плату позивачу відповідно до вимог діючого законодавства. На думку представника відповідача, позивач жодним чином не обґрунтовує суму заборгованості, яку заявляє до стягнення, а також невірно зазначає період часу прийняття його на роботу. Також, позивач не надає доказів на підтвердження факту повідомлення його про розмір заробітної плати, яка йому була повідомлена під час прийняття на роботу. Таким чином, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Касьян М.С. до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність та у відсутність відповідача, проти позовних вимог заперечує в в повному обсязі.

Вислухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, згідно із положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працював в ТОВ Приваттранс на посаді водія автотранспортних засобів у період з 10.02.2017 по 31.10.2017, і був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 5).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач повинен виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно повідомлення ТОВ Приваттранс за № 89 від 18.08.2020 за період роботи позивача на підприємстві відповідача з 10.02.2017 по 31.10.2017 йому було нараховано заробітну плату у розмірі 30620,58 грн., з якої сплачено податки у розмірі 5971,01 грн., виплачено заробітну плату у розмірі 24649,57 грн. (а.с. 40).

Відповідно до п. 1.6. наказу Держкомстату України від 28 вересня 2005 року № 286 Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників , до первинної облікової документації підприємства, установи, організації належать: наказ (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року №489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці У табелі обліку використання робочого часу робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Отже табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

Відповідно до наданих представником відповідача письмових доказів, встановлено, що 23 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Приват-Автотранс звернулося до Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про кримінальне правопорушення, у якому зазначалося про те, що 01 червня 2020 року при переїзді товариства на нове місцезнаходження у момент розвантаження було виявлено, що зникли документи, які знаходилися у коробках та мішках вантажного автомобіля, у ході проведеної інвентаризації встановлено, що зникли документи за період 2015-2020 роки, зокрема касові книги, авансові звіти, податкова та статистична звітність, відомості нарахування та видачі заробітної плати, книги наказів (та накази), журнал руху трудових книжок, штатний розпис, табелі обліку робочого часу (а.с. 34).

З метою притягнення осіб до відповідальності за вчинення дій 01 червня 2020 року, спрямованих на неправомірне втручання в діяльність ТОВ Приват-автотранс та привласнення його майна, що мають ознаки злочину, зокрема, передбачені ч. 1 ст. 185 КК України, згідно з копією повідомлення т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області на ім`я адвоката Касьяна М. від 24.07.2020 за № 48.1/2-4521, 26.06.2020 розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020040710000950 за заявою ТОВ Приват-Автогтранс , яка надійшла до Металургійного ВП 23.06.2020, попередня правова кваліфікація кримінального проступку ч. 1 ст. 185 КК України (а.с. 34).

З наданої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який працював у ТОВ Приваттранс (ЄДРПОУ 36040870) за формою ОК-5 за звітній період 2017 рік, вбачається, що відносно позивача в Пенсійному фонді України містяться наступні відомості: сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці, позначка про сплату страхових внесків ( а.с. 43).

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI від 8 липня 2010 року Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464-VI від 8 липня 2010 року), платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, устав і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року, Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб

Згідно із ч.1 ст. 16 вказаного Закону, Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці .

Відповідно до частин 2, 8 ст. 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Частиною 2 ст. 24 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Отже, інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є офіційною інформацією, сформованою на підставі бухгалтерських та інших документів відповідача, тому є достовірною.

Порівнюючи надані відповідачем відомості про розмір нарахованої заробітної плати, утриманих з неї податків, та інформацію, яка міститься у Індивідуальних відомостях про застраховану особу, надану Пенсійним Фондом, суд зазначає про відсутність розбіжностей у сумах за весь період роботи позивача на підприємстві відповідача.

Натомість ОСОБА_1 , звертаючись із вимогою про стягнення заробітної плати за період роботи у відповідача, посилався на те, що при прийомі на роботу йому було усно повідомлено про розмір заробітної плати в сумі 5000 грн. і просив стягнути заборгованість по заробітній платі у сумі 45 000 грн., при цьому не обґрунтовуючи жодними належними та допустимими доказами саме такий розмір заборгованості, враховуючи його роботу, починаючи з 10.02.2017 року.

Крім того, доводи позивача щодо причини його звільнення з підприємства відповідача у зв`язку з не сплатою упродовж усього періоду роботи заробітної плати, суд відхиляє з таких підстав.

В судовому засіданні було досліджено копію трудової книжки позивача, у якій причиною звільнення зазначено - за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У судовому засіданні з пояснень представника позивача встановлено, що позивач протягом усього періоду роботи у відповідача, а також після звільнення до будь-яких контролюючих або правоохоронних органів з приводу порушення його трудових прав не звертався, до суду із позовом про зміну формулювання причини звільнення не звертався, будь-яких інших обставин на підтвердження доводів позивача, викладених у позовній заяві, щодо причин його звільнення від роботодавця, судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України передбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, надані сторонами, оцінивши їх з точки зору їх належності, допустимості і достатності як кожний доказ окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, і як наслідок відмовляє у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 94, 115, 116 КЗпП України, Законом України № 2464-VI від 8 липня 2010 року Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 89, 140, 263-265, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Приваттранс про стягнення заборгованості з заробітної плати - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 лютого 2022 року.

Суддя: Н. О. Сарат