Постанова

від 12.04.2022 по справі 211/3390/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3848/22 Справа № 211/3390/20 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/3390/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приваттранс»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кудрявцев Андрій Леонідович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 лютого 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приваттранс» (надалі - ТОВ «Приваттранс») про стягнення заборгованості з заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водіяавтотранспортних засобів на ТОВ «Приваттранс», на умовах повної зайнятості. При прийнятті на роботу, позивача було повідомлено, що його заробітна плата становитиме 5000,00 грн. на місяць. 31 жовтня 2017 року позивач звільнився з ТОВ «Приваттранс» за власним бажанням. Причиною звільнення стало те, що, за час роботи у відповідача, позивач не отримав заробітну плату. Заборгованість підприємства по зарплаті, станом на 31 жовтня 2017 року, склала 45 000,00 грн.

Посилаючись на те, що, в порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», йому жодного разу не було сплачено заробітну плату за період з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 45 000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кудрявцев А.Л., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув належної уваги на відсутність доказів виплати заробітної плати позивачеві. При цьому, зазначає, що надана відповідачем копія заяви про вчинення кримінального правопорушення датована 23.06.2020 року, тоді як зникнення документів відбулося ще 01.06.2020 року. У цій заяві взагалі не вказано організацію, яка здійснювала перевезення документів, натомість, дата звернення із відповідною заявою до правоохоронних органів свідчить про те, що бухгалтерські документи зникли після звернення позивача до суду з даним позовом. Крім того, певні суперечності та розбіжності щодо номера кримінального провадження у ЄДРС у документах наданих суду відповідачем, на переконання позивача, свідчить про фіктивність факту викрадення документів. Наголошує на тому, що відповідно до п. 44.5 ПК України платник податків зобов`язаний поновити загублені документи протягом 90 календарних днів із дня, що настає за днем надходження повідомлення в контролюючий орган, однак відповідач таких дій по теперішній час не вчинив. Не погоджується позивач й з висновком суду першої інстанції про те, що він не довів того факту, що звільнився із займаної посади саме у зв`язку з невиплатою заробітної плати, оскільки він не зобов`язаний попередньо звертатись у контролюючі органи.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Приваттранс» на посаді водія автотранспортних засобів у період з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року, і був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 5).

Згідно повідомлення ТОВ «Приваттранс» за № 89 від 18.08.2020 за період роботи позивача на підприємстві відповідача з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року йому було нараховано заробітну плату у розмірі 30620,58 грн., з якої сплачено податки у розмірі 5971,01 грн., виплачено заробітну плату у розмірі 24649,57 грн. (а.с. 40).

Згідно наданої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який працював у ТОВ «Приваттранс» (ЄДРПОУ 36040870) за формою ОК-5 за звітній період 2017 рік, відносно позивача в Пенсійному фонді України містяться наступні відомості: сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці, позначка про сплату страхових внесків ( а.с. 43).

23 червня 2020 року ТОВ «Приваттранс» звернулося до Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про кримінальне правопорушення, у якому зазначалося про те, що 01 червня 2020 року, при переїзді Товариства на нове місцезнаходження, у момент розвантаження було виявлено, що зникли документи, які знаходилися у коробках та мішках вантажного автомобіля, у ході проведеної інвентаризації встановлено, що зникли документи за період 2015-2020 роки, зокрема касові книги, авансові звіти, податкова та статистична звітність, відомості нарахування та видачі заробітної плати, книги наказів (та накази), журнал руху трудових книжок, штатний розпис, табелі обліку робочого часу.

Згідно з копією повідомлення т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області на ім`я адвоката Касьяна М. від 24.07.2020 за № 48.1/2-4521, 26.06.2020 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020040710000950 за ч. 1 ст. 185 КК України (а.с. 34).

Спір між сторонами виник з приводу невиплати ТОВ «Приваттранс» позивачеві ОСОБА_1 заробітної плати, у період з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року, в сумі 45 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність у ТОВ «Приваттранс» перед ним заборгованості по заробітній платі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" N 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013у справі N 1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься в статті 30 Закону України "Про оплату праці", яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України на власнику або уповноваженому ним органі лежить обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом положень статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Приваттранс» на посаді водія автотранспортних засобів у період з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року, і був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 5).

Згідно повідомлення ТОВ «Приваттранс» за № 89 від 18.08.2020 року, за період з 10.02.2017 року по 31.10.2017 року, позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 30620,58 грн., з якої сплачено податки у розмірі 5971,01 грн., виплачено заробітну плату у розмірі 24649,57 грн. (а.с. 40).

Згідно наданої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який працював у ТОВ «Приваттранс» (ЄДРПОУ 36040870) за формою ОК-5 за звітній період 2017 рік, відносно позивача в Пенсійному фонді України містяться наступні відомості: сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці, позначка про сплату страхових внесків ( а.с. 43).

Сума заробітку зазначена в повідомленні ТОВ «Приваттранс» за № 89 від 18.08.2020 року узгоджується із інформацією наведеною в довідці ПФУ за формою ОК-5, що свідчить про те, що ТОВ «Приваттранс» здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу.

Згідно з копією повідомлення т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області на ім`я адвоката Касьяна М. від 24.07.2020 за № 48.1/2-4521, 26.06.2020 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020040710000950 за ч. 1 ст. 185 КК України (а.с. 34).

Натомість, крадіжка первинних бухгалтерських документів за період з 2015 по 2020 роки, які підтверджують виплату заробітної плати, з огляду на доведеність існування такої документації, яку зафіксовано в заяві про вчинення кримінального правопорушення, не може свідчити про невиплату заробітної плати позивачеві, оскільки виникнення даних обставин, які відповідач не міг передбачити, що призвело до втрати документації, не можуть використовуватись як безсумнівне свідчення факту невиконання відповідачем трудових зобов`язань перед ОСОБА_1 щодо виплати заробітної плати.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про фіктивність факту викрадення первинних бухгалтерських документів та подання відповідачем завідомо неправдивої заяви до Металургійного відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення, оскільки відповідно до ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів подання відповідачем завідомо неправдивої заяви до Металургійного відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення, а тому дане твердження позивача є голослівним та не заслуговує на увагу.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги позивача про відсутність доказів, що підтверджують факт виплати позивачу заробітної плати.

Згідно з ч.2 ст.21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Постановою Правління ПФУ №10-1 від 18 червня 2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Положенням визначено форми надання інформації з Реєстру (п.6 розділу 5 Положення).

Відповідно до п.11 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 ст. 4 зазначеного Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного Фонду України, ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата, з якої підприємством сплачено страхові внески. При цьому, як уже зазначалося вище, суми нарахованої заробітної плати, вказані в довідці форми ОК-5, повністю співпадають з сумами, зазначеними в повідомленні про суми нарахованої та виплаченої заробітної плати, наданої відповідачем.

Доводи ж апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що судом не було надано належної оцінки щодо його звільнення із ТОВ «Приваттранс» саме у зв`язку з тривалою невиплатою заробітної плати колегія суддів до уваги не бере, адже матеріали справи не містять відомостей щодо звільнення позивача із займаної посади саме за ч. 3 ст. 38 КзПП України, якою й врегульовано розірванн трудового договору за ініціативою працівника у випадку, якщо власник не виконує законодавство про працю. До того ж, як вірно зазначив суд першої інстанції, працюючи протягом тривалого часу на ТОВ «Приваттранс», позивач ОСОБА_1 не ставив питання щодо порушення його трудових прав та не звертався із жодними заявами щодо невиплати йому заробітної плати.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кудрявцев Андрій Леонідович, - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2022 року - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Повне судове рішення складено 13 квітня 2022 року.

Головуючий:

Судді: