Рішення

від 18.01.2022 по справі 759/27966/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/27966/21

пр. № 2/759/1938/22

18 січня 2022 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовнимивимогами ОСОБА_1 до Спеціальної школи-інтернату №15 міста Києва про визнання неправомірними та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2021 р. позивач звернулася до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати неправомірним та скасувати Наказ №16-т від 08.11.221 про відсторонення від роботи позивача та поновити її на роботі у спецшколі-інтернаті №15 м. Києва на посаді вчителя трудового навчання, вчителя-дефектолога та стягнути судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач працює вчителем трудового навчання і вчителем-дефектологом у спеціальній школі-інтернаті №15 м. Києва з 25.08.1994, проте у листопаді 2021 р. до неї було застосовано грубе порушення її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало у тому, що від неї керівництво школи систематично вимагало медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та застерегли про обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи, зокрема, 02.11.2021 позивач працюючи дистанційно отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а 08.11.2021 позивач прийшла на роботу для проведення занять, попередньо надавши керівництву письмове заперечення в якому застерегла відповідача від вчинення подальших незаконних дій по відношенню до неї, однак 08.11.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи №16-т з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, проте позивач вважає, що даний наказ є незаконним та таким, який підлягає скасуванню,оскільки Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб в якому встановлюється перелік обов`язкових щеплень, COVID-19 в даний перелік не включений, також дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженого наказом МОЗ від 24.12.2020 №3018, встановлено, що вакцинація буде добровільною для усіх груп населення.

10.12.2021 ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні строки подачі заяв по суті справи.

29.12.2021 від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що 12.10.2021 відбулося засідання педагогічної ради спеціальної школи-інтернат №15 м. Києва де була заслухана доповідь відповідальної за вакцинацію працівників закладу мадичної сестри ОСОБА_2 , яка ознайомила зі змістом наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 на підставі чого всі присутні члени комісії поставили свій підпис, що ознайомлені із даною інформацією, після чого 25.10.2021 директором школи було ознайомлено зі змістом Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, проте станом на 02.11.2021 позивач не надала адміністрації школи підтверджень про проведення щеплення проти COVID-19 або наявність у неї протипоказань, тому їй було направлено скановану копію повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення протиCOVID-19 за допомогою додатка Viber та 03.11.2021 це повідомлення надіслано позивачу рекомендованим листом, після чого 08.11.2021 ОСОБА_1 , особисто була присутня у школі, але не надала жодного підтвердження, яке б свідчило про наявність щеплення або протипоказань до нього на підставі чого позивачу вручено наказ від 08.11.2021 №16-т Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вчителя трудового навчання спеціальної школи-інтернату №15 , з яким вона ознайомилась під особистий підпис, на підставі чого відповідач вважає, що позов є необґрунтованим та відсутні підстави для задоволення зазначених позовних вимог.

10.01.2021 позивач подала відповідь на відзив, зазначивши, що докази на які посилається відповідач щодо необґрунтованості позову та законності наказу №16-т на думку позивача є не аргументованими, а посилання відповідача щодо своїх дій на ст. 38 Закону України Про повну загальну середню освіту , що він повинен створювати безпечне освітнє середовище, забезпечувати дотримання вимог щодо охорони дитинства, охорони праці, вимог техніки безпеки, однак відповідач тим самим не надає доказів, яким чином позивач порушує ці вимоги і в чому полягає небезпека невакцинованого працівника закладу.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим .відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 з 25.08.201994 перебуває у трудових відносинах з Спеціальною школою-інтернатом №15 міста Києва де переведена на посаду вчителя трудового навчання на підставі Наказу №66-к від 26.08.1994.

08.11.2021 вх. 52/02-21 ОСОБА_1 подала директору спецшколи-інтернату №15 м. Києва заперечення від 04.11.2021 щодо повідомлення №02-17/186 від 02.11.2021 про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021.

Наказом від 08.11.2021 №16-т відсторонено ОСОБА_1 без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків за посадою вчителя трудового навчання до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Вказаний наказ був винесений на підставі ст.ст. 46, 94 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ч. 1 ст. 1 Закону України Про державну службу , п. 416постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, наказу МОЗ України 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , зареєстрованого в МЮУ від 07.10.2021 за №1306/36928, враховуючи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 ОСОБА_1 від 02.11.2021.

Відповідно до змісту ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Норми Конституції є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України).

У зазначених тезах узагальнений зміст верховенства права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Таким чином, без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

При цьому, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України належить виключно Конституційному Суду України.

Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Так, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть нівельовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Окрім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої Палати КС України від 28.08.2020 у справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів , положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

При цьому сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

За змістом ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з ч.1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістом ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до п. 3 ст. 281 ЦК України медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021 за № 2361 (2021) Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування , та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ зазначено: забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі (ст. 7.3.1); гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію (ст.7.3.2).

Відповідно до ст. 12 Закону України № 1645-111 від 06.04.2000 Про захист населення від інфекційних хвороб , та ст. ст. 42, 43 Закону України № 2801-ХІІ від 19.11.1992 Основи законодавства України про охорону здоров`я , передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У сенсі ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст. 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та календаря профілактичних щеплень в Україні, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 № 1237/26014, до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календаря профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень, визначених Законом, і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи у разі її обґрунтованої відмови від щеплення проти СОVID-19.

Таким чином відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Так відповідно до ст. 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відтак, у правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки за наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Таким чином, у разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

Окрім того, Закон не містить поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і до якого органу.

Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови, не має права надавати їй будь-яку кваліфікацію, оскільки сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

Відповідно до змісту ст. 8 Закону України Про захист персональних даних особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно зі ст. 39-1 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоров`я , пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Як зазначено в оскаржуваному наказі № 16-т від 08.11.2021 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вчителя трудового навчання спеціальної школи-інтернату №15 підставою відсторонення є повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 02.11.2021 №02-17/186.

За змістом значеного повідомлення директор Спеціальної школи-інтернату №15міста Києва під загрозою відсторонення позивачки від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, вимагає від неї надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність щеплення від СОVID-19, або протипоказань до його застосування, що з огляду на вищезазначені норми закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи.

У відповідності до ст. 46 КЗпП України відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв на підставі зазначеного вище матеріального законодавства з істотним порушенням процедурного і переслідував легітимну мету захистити інших осіб від поширення COVID-19, разом з цим, відстороненням від роботи позивача без збереження заробітку відповідач позбавив її професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим); з цих мотивів втручання держави є неправомірним, що тягне необхідність судового захисту її права на повагу до приватного життя.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачкою сплачений судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп., що у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 19, 43 Конституції України, ст. 46, 237-1 КЗпП України, ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , ст. 12, 13, 76, 77, 82, 141, 247, 258, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Спеціальної школи-інтернату №15 міста Києва про визнання неправомірними та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати Наказ №16-т від 08.11.221 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та поновити ОСОБА_1 на роботі у спецшколі-інтернаті №15 м. Києва на посаді вчителя трудового навчання.

Стягнути зі Спеціальної школи-інтернату №15 міста Києва (код за ЄДРПОУ 22878677) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір по справі у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційно го суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Оксана УЛ`ЯНОВСЬКА

Повний текст рішення суду складено 25.01.2022.