Постанова

від 26.01.2022 по справі 487/5807/18

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/5807/18

Провадження №2/487/268/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2022 року м.Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді - Бобрової І.В.

за участю секретаря судового засідання - Тітова А.О.,

в присутності позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/5807/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що зазначена квартира відноситься до комунальної власності, особовий рахунок відкритий на його матір ОСОБА_5 , який після смерті останньої переоформлено не було. Відповідач зареєстрований в зазначеній вище квартирі, проте з 1990 року в ній не проживає, комунальні платежі не сплачує, будь-які його речі у квартирі відсутні. Зазначене вище перешкоджає позивачеві повноцінно користуватися та розпоряджатися житлом і це призводить до додаткових витрат на оплату комунальних платежів.

Ухвалою суду від 24.09.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.02.2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

16.04.2019 року Заводським районним судом м.Миколаєва ухвалено заочне рішення, яке в подальшому скасовано ухвалою суду від 03.03.2021 року та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.05.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування позиції зауважив, що відповідач не проживав у спірному житловому приміщенні за домовленістю з позивачем, не втратив зв`язок з квартирою, оскільки сплачував комунальні платежі та звертався до комунальних служб із заявою з метою запобігти братові одноособово заволодіти зазначеним вище нерухомим майном.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на таке.

В судовому засіданні встановлено та не оскаржується учасниками процесу, що квартира АДРЕСА_1 на теперішній час належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття житло не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі Савіни проти України , заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі Кривіцька та Кривіцький проти України (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з ордером №77, виданим 17.09.1969 року трестом Черноморремтрест ОСОБА_5 , остання разом зі своєю родиною (в тому числі позивачем то відповідачем) отримала право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр.51).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (арк. спр.10).

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до довідки ТОВ Николаевдомсервис від 26.02.2018 року №437 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований, зокрема, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк. спр.50).

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стаття 72 Житлового Кодексу України встановлює, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться у судовому порядку.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомили, що ОСОБА_4 понад 10 років не проживає у спірній квартирі, брата не відвідує, речі відповідача в зазначеному житловому приміщенні відсутні, має інше місце проживання.

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , допитані в судовому засіданні, не спростували непроживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , понад п`ять років, повідомили про існування конфлікту між позивачем та відповідачем з приводу сплати боргів за комунальні послуги.

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на сплату ОСОБА_4 коштів на утримання спірного житлового приміщення як на підставу підтримання зв`язку з квартирою, з огляду на таке.

Відповідно до ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Так, постановами старших державних виконавців Заводського ВДВС м.Миколаїв ГТУЮ від 21.05.2018 року було закінчено виконавче провадження № 49641464 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 2001,40 грн. на користь ПАТ Миколаївське ТЕЦ , виконавче провадження № 49641207 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 1895,59 грн. на користь МКП Миколаївводоканал , виконавче провадження № 49641280 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 1508,12 грн. на користь МКП Миколаївводоканал , виконавче провадження № 49641590 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 769,39 грн. на користь ПАТ Миколаївська ТЕЦ , виконавче провадження № 49640830 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 693,93 грн. на користь ПАТ Миколаївська ТЕЦ , виконавче провадження № 49641357 про стягнення боргу з ОСОБА_4 у розмірі 195,38 грн. на користь ПАТ Миколаївська ТЕЦ у зв`язку з надходженням суми коштів, стягненої з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження (арк. спр.78, 106-108, 79, 118-120, 127-129, 130-132 відповідно).

Згідно з квитанцією від 20.07.2018 року сплачено квартирну плату в розмірі 408,46 грн. на користь ТОВ Николаевдомсервис (арк. спр.80).

Таким чином, суд доходить переконання, що дії відповідача з утримання спірної квартири були викликанні не внутрішнім волевиявленням підтримувати зв`язок з нерухомим майном, а лише необхідністю примусово виконувати рішення суду.

Обґрунтовуючи свою позицію, адвокат Табакар Ю.О. посилається на лист ОСОБА_4 начальнику ТОВ Николаевдомсервис від 20.07.2018 року, в якому відповідач повідомляє, що проживає в спірній квартирі, сплачує комунальні послуги та борги за ними в органам ДВС, просить останнього взяти до уваги та здійснювати контроль над ситуацією щодо можливої спроби ОСОБА_1 здійснити приватизацію спірної квартири без його (відповідача участі) (арк. спр.81).

При цьому як було встановлено в судовому засідання та не заперечувалось учасниками процесу жодних спроб вселитися, усунути перешкоди в користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 не вчиняв, зокрема, з 2018 року жодних позовів до суду з цього приводу подано не було.

До того ж зазначений вище лист відповідача від 20.07.2018 року не є підтвердженням того, що йому дійсно чинились будь-які перепони у проживанні у спірному житловому приміщенні чи впливало на свідомий вибір місця проживання.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04.12.2018 року №147905264 ОСОБА_4 є власником земельною ділянки за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:048:0019 в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області; земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:048:0018 в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області; кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_4 ; 1/3 частина квартири АДРЕСА_5 ; будівля охорони торгово-розважального центру по АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_6 ; земельна ділянка з кадастровим номером 4825182800:04:027:0010 за адресою: АДРЕСА_7 ; земельна ділянка з кадастровим номером 4825182801:04:059:0014 за адресою: АДРЕСА_7 ; земельна ділянка з кадастровим номером 4825182801:04:059:0023 за адресою: АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_12 ; АДРЕСА_13 ; АДРЕСА_10 ; АДРЕСА_14 (арк. спр.28-41).

Отже, ОСОБА_4 , наділений правом вільно обирати місце свого проживання, не проживав за своїм зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , понад 5 років без поважних причин, що підтвердили сторони та свідки в судовому засіданні, має у власності інші житлові приміщення, придатні до проживання.

Зазначена вище позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Частина 1 статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, суд доходить переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 10,18,23,76,279,258,259,263-265,282,352,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 704,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 02.02.2022 року.

Головуючий суддя І.В.БОБРОВА