Постанова

від 28.06.2022 по справі 487/5807/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.06.22

22-ц/812/607/22

Єдиний номер справи 487/5807/18

Провадження 22-ц812/607/22 Головуючий по 1 інстанції Боброва І.В.

Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2022р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

Колосовський С.Ю., Самчишина Н.В., Серебрякова Т.В.,

секретар судового засідання Калашник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022р.

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,

встановила:

У вересні 2018р. ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що зареєстрований і проживає у вказаній квартирі, наймачем якої була ОСОБА_4 , після смерті якої договір найму квартири не змінювався.

Відповідач також зареєстрований в цій квартирі, але не проживає в ній з 1990р., комунальні платежі не сплачує, його особистих речей у квартирі немає, даним житлом не цікавиться.

Посилаючись на те, що внаслідок реєстрації відповідача він несе додаткові витрати по сплаті комунальних послуг та позбавлений можливості приватизувати квартиру, змінити договір найму, позивач на підставі ст.ст.71,72 ЖК УРСР просив про задоволення позову.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022р. позов задоволено.

Постановлено визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на незаконність рішення суду, просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад п`ять років без поважних причин та має у власності інші житлові приміщення, придатні для проживання.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки до нього суд дійшов з порушенням закону.

Відповідно до ст.71 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови №2 від 12.04.85р. „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.1969р. Трестом «Черноморремтрест» ОСОБА_4 на сім`ю із п`яти чоловік, включаючи синів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , видано ордер №77 на право зайняття квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 , яка була наймачем вказаної квартири померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки ТОВ «Николаевдомсервис» від 26.02.2018р. в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_3 з 06.12.1983р., ОСОБА_2 з 22.08.1988р.

На час пред`явлення позову, вказана квартира належала до комунальної власності і була приватизована (свідоцтво про право власності, видане 20.12.2019р. Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради) після ухвалення 16.04.2019р. заочного рішення по даній справі на користь позивача, яке було скасовано ухвалою суду від 14 травня 2021р.

За таких обставин зміна статусу позивача з члена сім`ї наймача на власника квартира сама по собі не може слугувати преференцією при вирішенні даного спору. До того ж відповідачем подано позов про визнання приватизації спірної квартири недійною.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на те, що відповідач за домовленістю з позивачем переїхав до іншого помешкання і спору щодо користування квартирою з 1990р. по 1998р. не виникало, він приймав участь у сплаті комунальних витрат та мав намір прийняти участь у приватизації квартири.

Названі обставини підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера від 20 липня 2018р. про сплату ТОВ «Николаевдомсервис» комунальних послуг за квітень липень 2018р., заявою на адресу ТОВ «Николаевдомсервис» від 20.07.2018р. щодо недопущення зловживань з видачою документів для приватизації у зв`язку із конфліктом з позивачем.

Також ОСОБА_2 в 2018р. сплатив заборгованість за надані комунальні послуги за виконавчими провадженнями №49641207, №49641280, №49641590, №49640830, виконавче провадження № 49641357 стягувачем у яких був не позивач, а ПАТ «Миколаївське ТЕЦ», МКП «Миколаївводоканал».

Доказів того, що позивач несе одноособово тягар витрат по сплаті комунальних платежів у зв`язку із реєстрацією в спірній квартирі відповідача у справі відсутні.

За інформацією з Державного реєстру речових прав ОСОБА_2 є власником об`єктів нерухомого майна, в тому числі квартир, придатних для проживання. Проте ця обставина не може обмежити відповідача у праві користування спірною квартирою, тому що дискримінація, в тому числі за майновою ознакою не допускається (ст.24 Конституції).

Наведені факти свідчать про те, що відповідач не втрачав інтересу до спірної квартири, ніс витрати по її утриманню та сплачував інші комунальні платежі, мав намір прийняти учать у її приватизації, а тому причини його не проживання понад установлений законом строк слід визнати поважними, що у свою чергу є підставою для продовження відповідачу строку, передбаченого ст.71 ЖК.

Не пред`явленняпозову пропримусове вселеннядо спірноїквартири післявідкриття провадженніу данійсправі вякій проживаєпозивач зісвоєю сім`єюза наявностіу відповідачаможливості проживатизі своєюсім`єю віншому місцідо вирішенняданого споруне єаргументом накористь задоволенняпозову,оскільки доведено,що останнійне втрачавінтересу доспірної квартири.

З огляду на вищенаведені мотиви, рішення суду в силу п.,4 ч.1 ст.376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

Відмова у задоволенні позову є підставою (ст.141 ЦПК) для покладення на позивача понесених відповідачем судових витрат під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанції (454 грн. за перегляд заочного рішення + 1488,60 грн. - за подачу апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст.367,376,382 ЦПК, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022р. скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1942,60 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 29 червня 2022р.

Головуючий: Судді: