Рішення

від 01.02.2022 по справі 658/3871/21

КАХОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 658/3871/21

(провадження № 2-а/658/6/22)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді: Лященко В.В.

за участю секретаря: Яковлєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Каховці Херсонської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №658/3871/21 за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Черноморченко Микола Миколайович, до Головного управління національної поліції в Херсонській області, інспектора СРПП Каховського ВП №1 в Херсонській області старшого лейтенанта поліції Карпенка Олександра Валерійовича, третя особа Каховський ВП ГУНП в Херсонській області, про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ГАБІ №324383,

встановив:

В листопаді 2021 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 02.11.2021 року відносно нього була складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ГАБІ №324383, згідно з якою ОСОБА_1 02.11.2021 року о 18:00 годині знаходився у АДРЕСА_1 , а саме у магазині ЄВА без засобів індивідуального захисту, маски чи респіратора, які закривають ніс та рот, чим порушив п.п. 2 п. 1 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.44-3 КУпАП. Свою вину у даному правопорушенні позивач не визнав, оскільки посилання відповідача у мотивувальній частині (фабулі) на не існуючі норми постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року, оскільки згадана постанова станом на час винесення оскаржуваної постанови діяла в поточній редакції від 26.10.2021 року та не мала норми п.п. 2 п. 1 на які послався відповідач. Разом з тим, інспектором позивачу не було роз`яснено права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП. У зв`язку з чим, позивач просить суд визнати дії інспектора СРПП Каховського ВП 1 в Херсонській області старшого лейтенанта поліції Карпенка О.В. протиправними; скасувати постанову серії ГАБІ № 324383 від 02.11.2021 року по справі про адміністративне правопорушення по притягненню ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити та стягнути з з бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 16.11.2021 року було відкрито провадження у вказаній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 23.11.2021 року залучено до участі у адміністративній справі другого відповідача Головне управління національної поліції в Херсонській області.

10.01.2022 року від представника відповідача Головного управління національної поліції в Херсонській області надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Так, у відзиві зазначено, що відповідно до підпункту 1 п. 2-2 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року з 17 червня 2021 року на території України встановлюється "зелений" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. З`ясувавши всі обставини справи, здійснивши розгляд справи про адміністративне правопорушення у присутності позивача, поліцейським на місці відносно ОСОБА_1 було правомірно винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ГАБІ № 324383 про накладення адміністративного стягнення передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП від 02.11.2021 року.

26.01.2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив ГУНП в Херсонській області представника позивача адвоката Черноморченка М.М. відповідно до якої відповідач посилається на відповідні пункти постанови КМУ № 1236 з одночасним твердженням того, що зазначена постанова КМУ була чинною на час винесення оскаржуваної постанови. З такими твердженнями категорично не згоден позивач. Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Таким чином, діюча Постанова КМУ від 09.12.2020р. №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 зі змінами внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021р. № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. А отже, відповідачем не спростовано доводів позивача та не доведено законність складення оскаржуваної постанови.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, заявою від 31.01.2022 року просив справу розглядати за його відсутності, на задоволенні позову наполягав.

Представник ГУНП в Херсонській області в судове засідання не з`явився. Згідно наданого відзиву заперечував проти задоволення позову та просив справу розглядати за його відсутності.

Інспектор СРПП Каховського ВП №1 в Херсонській області Карпенко О.В. та представник Каховського ВП ГУНП в Херсонській області в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ч. 3 ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України Про Національну поліцію , поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частини перша, друга, третя і п`ята статті 122, статті 124-1 - 126.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Даючи оцінку оскаржуваній постанові суд прийшов до таких висновків.

Статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

З 12 березня 2020 року по 31 грудня 2021 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641 та від 9 грудня 2020 року № 1236.

Зокрема, підпунктом 1 пункту 2-2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (в редакції станом на дату винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що 2 -2 . З 17 червня 2021 р. на території України встановлюється зелений рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

Водночас Законом України Про внесення змін до КУпАП щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 6 листопада 2020 року, статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною другою.

Відповідно до частини другої статті 44-3 КУпАП перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція частини другої статті 44-3 КУпАП чітко визначає варіант поведінки суб`єкта цих правовідносин, відповідальність за порушення якого встановлена санкцією цієї статті. Суд при цьому зауважує, що підпункт 1 пункту 2-2 Постанови № 1236 фактично дублює диспозицію частини другої статті 44-3 КУпАП, ця постанова є чинною та нескасованою, а тому її норми є обов`язковими для виконання всіма особами на території України.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно із статтею 9 КУпАП правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.

За змістом пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/855/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що постанова у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтями 72-79 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із досліджених судом матеріалів встановлено, що 02.11.2021 року інспектором СРПП ВП №1 Каховського РВП ГУНП в Херсонській області старшим лейтенантом поліції Карпенком Олександром Валерійовичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії ГАБІ № 324383, згідно якої останній 02.11.2021 року о 18:00 годині знаходився у АДРЕСА_1 , а саме у магазині ЄВА без засобів індивідуального захисту, маски чи респіратора, які закривають ніс та рот, чим порушив пп. 2 п. 1 Постанови КМУ№ 1236 від 09.12.2020 року, та вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.44-3 КУпАП.

На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень.

Суд вважає, що ГУНП в Херсонській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано до суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України Про Національну поліцію поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 №1026 (далі - Інструкція) застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється, зокрема, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

На виконання п. 2 розділу ІІ Інструкції портативний відеореєстратор та карта пам`яті обліковуються з наданням відповідного інвентарного та номенклатурного номерів.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження вчиненого правопорушення ОСОБА_1 02.11.2021 року, не надано жодних заперечень проти викладених обставин у позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, і однією із таких презумпцій є закріплена в статті 62 Конституції України презумпція невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Як зазначено у пункті 30 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Ураховуючи, що єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 02.11.2021 року адміністративного правопорушення є оскаржувана постанова, суд дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення не доведена поза розумним сумнівом, оскільки з урахуванням змісту цього доказу, відсутності відомостей про його походження, це викликає обґрунтований сумнів у тій версії події, яка викладена у оскаржуваній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд вважає, що у порушення принципу всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, відповідачами не доведено факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 44-3 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо буде встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на відсутність належних і допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 43-3 КУпАП, суд дійшов висновку, що постанова серії ГАБІ №324383 від 02.11.2021 року у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.

Враховуючи недоведення відповідачами у встановленому порядку факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд не вдається до детального юридичного аналізу інших доводів позивача, викладених у його позовній заяві.

Як вказано у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року зазначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України Про судовий збір , які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, сума судового збору, яка підлягала оплаті позивачем при зверненні до суду, становить 454, 00 грн.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 454, 00 грн., як надмірно сплачений, та в порядку ч.1 ст. 139 КАС України, стягнути з суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Херсонській області судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 454, 00 грн.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача витрати по наданню правничої допомоги адвоката в сумі 9 000,00 грн. , що підтверджує Договором про надання правової допомоги від 03.11.2021 року, Додатком №1 до договору від 05.11.2021 року, Актом виконаних робіт від 15.12.2021 року, Актом виконаних робіт від 19.01.2022 року.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, частина шоста статті 134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлені позивачем до відшкодування 9000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, суд приходить до переконання про те, що належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 500 грн.

Таким чином, усього на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі 954, 00 грн. (454,00 грн. по сплаті судового збору + 500,00 грн. за надання правничої допомоги).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6, 9, 20, 72-77, 139, 242-246, 286, 295 КАС України, суд

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Черноморченко Микола Миколайович, - задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ГАБІ №324383 по справі про адміністративне правопорушення від 02.11.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.44-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170, 00 грн., провадження у даній справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 454, 00 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 500, 00 гривень, а всього стягнути 954 (дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні.

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений відповідно до квитанції №90 від 10.11.2021 року судовий збір у розмірі 454, 00 (чотириста п`ятдесят чотири) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя В. В. Лященко