Постанова

від 01.02.2022 по справі 136/1867/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 136/1867/15-ц

провадження № 61-9086св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи : Фермерське господарство Атек Турбів , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Фермерське господарство Атек Турбів , ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Фермерське господарство Атек Турбів , ОСОБА_3 , про поділ спільного сумісного майна подружжя

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета спору, просила поділити між нею та відповідачем спільне сумісне майно подружжя в такому порядку, а саме: відступити від засади рівності часток сторін у спільному сумісному майні та виділити у власність ОСОБА_1 2/3 частки спільного сумісного майна, а саме: житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , вартістю 2 274 447,00 грн та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію в розмірі 2 139 009,82 грн вартості спільного сумісного майна подружжя;

виділити ОСОБА_2 1/3 частки спільного сумісного майна, а саме: майно Фермерського господарства Атек Турбів (далі - ФГ Атек Турбів ), що складається із причепу 1ПТС-9 , вартістю 45 008,00 грн та вартості відчужених ОСОБА_2 транспортних засобів: DAF 85.430 CF - 810 624,15 грн; MAN TGA 35.400 - 656 219,55 грн; MAN TGA 35.400 - 702 772,28 грн; екскаватор CASE 988P - 606 347,00 грн; екскаватор гусеничний LIEBHERR A-904 - 658 547,55 грн; вартість відчуженого ОСОБА_2 автомобіля марки VOLKSWAGEN TOUAREG в розмірі 866 219,70 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у період шлюбу з відповідачем ними було придбано спільне майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 (2012 року); автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG , рік випуску 2013; майно фермерського господарства Атек Турбів - причіп 1ПТС-9, рік випуску 1989 (2008 рік), вантажний автомобіль DAF 85.430 CF, рік випуску 1998 (2012 рік), вантажний автомобіль MAN TGA 35.400, рік випуску 1998 (2014 рік), вантажний автомобіль MAN TGA 35.400, рік випуску 1999 (2014 рік), екскаватор CASE 988Р, рік випуску 1998 (2014 рік), екскаватор гусеничний LIEBHERR А-904, рік випуску 2003 (2013 рік).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не дбав про забезпечення сім`ї, проти її волі та на шкоду інтересам сім`ї, зокрема, зі своїми батьками вчинили дії спрямовані на приховання будинку у спосіб виведення його із спільної сумісної власності подружжя; автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG знятий з обліку відповідачем і прихований (відчужений); транспортні засоби ФГ Атек Турбів зняті з обліку та приховані (відчужені), в т. ч. перереєстровані на Приватне підприємство Атек Турбів (власник - мати відповідача); вчинив дії щодо виведення її з членів ФГ Атек Турбів просила відступити від засад рівності часток та виділити їй 2/3 частки спільного майна. Ураховуючи обставини щодо приховання (відчуження) майна відповідачем, здійснити фактичний (реальний) поділ спільного майна є неможливим. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя наступним чином, а саме:

житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 шляхом визнання за кожною із сторін 1/2 ідеальної частки у ньому, без фактичного поділу будинку в натурі (визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 );

за грошовими зобов`язаннями за договором позики грошових коштів від 10 грудня 2013 року та за договором позики грошових коштів від 10 серпня 2012 року визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарними боржниками перед ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 148 287,50 грн - половину суми позичених коштів, які ОСОБА_2 повернув ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1 , він, на підставі договору купівлі-продажу від 14 червня 2012 року придбав вищевказаний будинок за 15 000,00 грн. Однак, на той час зазначений будинок ще не був придатний для проживання, внутрішні будівельні роботи не були завершені, були відсутні необхідні комунікації. Не маючи достатніх доходів та коштів для облаштування даного будинку під житло для своєї сім`ї, він з відома ОСОБА_1 , у серпні 2012 року позичив необхідну суму коштів (17 000 дол. США) у своїх родичів, а саме у сестри ОСОБА_5 . Зважаючи на суму позики, між ними було укладено договір позики грошей від 10 серпня 2012 року. На позичені в інтересах сім`ї кошти, в період з липня до жовтня 2012 року здійснено реконструкцію (перепланування) цього нерухомого майна з магазину з житловою квартирою у житловий будинок, що підтверджується зокрема інвентарною справою, а в листопаді - грудні 2012 року було завершено внутрішні ремонтні роботи та облаштування під житло (штукатурка та шпаклівка стін і стелі, облаштування підлоги, монтаж системи опалення, придбано та встановлено сантехніку, меблі, тощо). Внаслідок перепланування спірного нерухомого майна, збільшено житлову його площу з 55,6 до 143,5 кв. м без збільшення загальної площі об`єкта (391,0 кв. м), змінено його найменування та 16 березня 2013 року, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, фактично зареєстровано право власності на новий об`єкт нерухомості - житловий будинок загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Згідно з договором позики грошей від 10 грудня 2013 року б/н він позичив у своєї сестри 65 000,00 дол. США, за які в автосалоні в м. Тернополі придбав автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUAREG .

Таким чином, для створення та придбання спільного сумісного майна, що є предметом поділу у цій справі, він у 2012 та 2013 роках в інтересах сім`ї позичив грошові кошти у третіх осіб. У період з вересня до грудня 2019 року він здійснив повне погашення боргів (виконання грошових зобов`язань) перед ОСОБА_3 , що підтверджується судовими рішеннями в інших цивільних справах № 136/1384/16-ц та 31202/18, на загальну суму 2 296 575,00 грн.

Зважаючи, що за первісним позовом ОСОБА_1 просить здійснити розподіл майна, яке було придбане (створене) на позичені кошти, зобов`язання за вищевказаними договорами позики щодо повернення грошей, на його думку, також підлягають розподілу між сторонами.

Ведення спільного господарства і сумісне проживання сторін було припинено у жовтні 2015 року, а шлюб між сторонами було розірвано рішенням Липовецького районного суду Вінницької області в листопаді 2015 року.

З огляду на вищевикладене, вважає, що спільне майно - житловий будинок, загальною площею 391,0 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 , підлягає поділу між сторонами шляхом визначення ідеальних часток кожного із сторін у ньому - по 1/2 частки, а також розподілу на тих же умовах зобов`язань за договорами позики грошових коштів, зазначених вище. Стосовно поділу майна ФГ Атек Турбів заперечував, так як це майно є власністю юридичної особи і не є спільним сумісним майном подружжя. Крім того, у 2007 році ОСОБА_2 подала заяву про вихід зі складу членів вказаного фермерського господарства. У зв`язку з цим просив зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Немирівський районний суд Вінницької області рішенням від 01 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

Здійснив поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме:

житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 шляхом визнання за кожною із сторін 1/2 ідеальної частки у ньому, без фактичного поділу будинку в натурі;

грошові зобов`язання перед ОСОБА_3 за договором позики грошей від 10 грудня 2013 року та за договором позики грошей від 10 серпня 2012 року.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарними боржниками перед ОСОБА_3 за зобов`язаннями за договором позики грошей від 10 грудня 2013 року та за договором позики грошей від 10 серпня 2012 року.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 148 287,50 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги за первісним позовом є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що майно ФГ Атек Турбів , а саме: причіп 1ПТС-9 , вантажний автомобіль DAF 85.430 CF , вантажний автомобіль MAN TGA 35.400 ; вантажний автомобіль MAN TGA 35.400 , екскаватор CASE 988Р , екскаватор гусеничний LIEBHERR А-904 не можуть бути предметом поділу у цій справі, так як воно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначене майно є власністю ФГ Атек Турбів , ніколи не перебувало у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Суду не було надано доказів того, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 вкладали у вказане господарство власні кошти або майно. Також немає доказів того, що зазначене майно було придбано фермерським господарством за рахунок спільних сумісних коштів подружжя. Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 05 лютого 2007 року про виключення її з складу членів ФГ Атек Турбів .

Суд також дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не було надано достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів на утримання своєї дочки, чи їх розмір недостатній для її розвитку. В матеріалах справи наявна довідка, що заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_2 відсутня. Факти ухилення ОСОБА_2 від виховання своєї дочки, те що він знищував чи пошкоджував майно, витрачав його на шкоду інтересів сім`ї, те що він має інше житло також не знайшли свого підтвердження, а тому суд вважав недоцільним відступ від засад рівності часток подружжя при поділі майна.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у серпні 2012 року та в грудні 2013 року позичив відповідно 17 000,00 дол. США та 65 000,00 дол. США у ОСОБА_3 . За ці кошти було проведено ремонт у спірному будинку та придбано автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG , 2013 року випуску. Ці обставини підтверджується судовими рішеннями у цивільних справах № 136/1384/16-ц, 136/2143/16-ц та 136/1202/18. Згідно з рішеннями Липовецького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року та від 27 липня 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто загалом 2 296 576,42 грн боргу за вказаними договорами позики. Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики. В грудні 2019 року ОСОБА_2 повністю погасив вказаний борг в розмірі 2 296 576,42 грн перед ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. ОСОБА_2 позичені кошти використав в інтересах сім`ї, а саме для проведення облаштування будинку в смт. Турбів та придбання автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG , що підтверджується відповідними письмовими доказами. Після розлучення, зазначений автомобіль в подальшому було продано ОСОБА_2 з метою погашення боргу перед ОСОБА_3 . Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 про визнання його та ОСОБА_1 солідарними боржниками за вказаними договорами позики і стягнення з ОСОБА_2 на його користь половину суми боргу, сплаченого ним ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 14 квітня 2021 року рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року в частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 про поділ житлового будинку та автомобілю марки VOLKSWAGEN TOUAREG , зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарними боржниками перед ОСОБА_3 за зобов`язаннями за договорами позики грошей від 10 грудня 2013 року та від 10 серпня 2012 року, стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1 148 287,50 грн скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Поділив майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальні частки житлового будинку, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини автомобіля марки VOLKSWAGEN TOUAREG , який відчужений без згоди ОСОБА_1 , в сумі 433 109,85 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовив.

В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG відчужений ОСОБА_2 у липні 2015 року без згоди ОСОБА_1 і кошти від його реалізації витрачені не в інтересах сім`ї, тому ОСОБА_1 має право на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності автомобіля.

При цьому апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про поділ між подружжям боргів, які виникли на підставі договорів позики коштів від 10 серпня 2012 року у сумі 135 881,00 грн (еквівалент 17 000,00 дол. США) та від 10 грудня 2013 року у сумі 519 545,00 грн (еквівалент 65 000,00 дол. США), укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не довів того факту, що отримані ним в позику кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Задовольнивши зустрічні позовні вимоги про поділ житлового будинку, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову в цій частині, тим самим допустив суперечності та взаємовиключні висновки, що є недопустимим, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про поділ житлового будинку слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цієї вимоги частково, зважаючи на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорюється рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року щодо визнання права власності по 1/2 частці на будинок за сторонами.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про відступлення при поділі майна від засад рівності часток подружжя та збільшення частки майна дружини до 2/3, оскільки ОСОБА_1 не довела наявність обставин, передбачених частиною другою, третьою статті 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя, що є її процесуальним обов`язком.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду вийшов за межі вимог (прохальної частини) не лише апеляційної скарги але й первісного позову ОСОБА_1 . При цьому у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд не навів жодного висновку та аргументу з приводу того, у чому рішення місцевого суду про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про відступ від принципу рівності часток та передання у її власність житлового будинку із господарськими будівлями (прохальна частина первісного позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 ) не відповідає нормам права чи встановленим обставинам справи чи зібраним у ній доказам. Апеляційний суд не врахував, що за первісним позовом ОСОБА_1 просила виділити у її власність саме житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , вартістю 2 274 447,0 грн в цілому, а не житловий будинок, загальною площею 391,0 кв. м, житловою площею 143,5 кв м, що розташований на АДРЕСА_2 , про який зазначено у зустрічному позові ОСОБА_2 і в рішенні суду першої інстанції. Апеляційний суд не встановив чи є такі об`єкти одним і тим же нерухомим майном чи ні, що входить до складу господарських будівель того житлового будинку, який просила поділити ОСОБА_1 згідно з вимогами первісного позову і апеляційної скарги та який по суті частково задоволено апеляційним судом. Існування такого спільного майна, як житловий будинок із господарськими будівлями, який просить поділити ОСОБА_1 згідно з вимогами первісного позову, матеріалами цієї цивільної справи не підтверджується. Тому висновки апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1 щодо поділу такого будинку є безпідставними, свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права, згідно з якими предметом поділу спільної сумісної власності подружжя може бути лише те майно, що було наявне у власності подружжя на час припинення ведення спільного господарства та існування якого підтверджено належними доказами зібраними у матеріалах справи.

Відхиляючи доводи ОСОБА_2 щодо використання позики від ОСОБА_3 в інтересах сім`ї - на створення спільного майна подружжя, та роблячи хибний висновок про наявність у сім`ї власних доходів та коштів (альтернативних джерел походження спільного майна), апеляційний суд також порушив норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, відхиляючи доводи та докази ОСОБА_2 щодо придбання автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG за рахунок позичених у ОСОБА_3 коштів; щодо його продажу під час шлюбу та передання отриманих коштів в рахунок часткового погашення такого боргу; і що такий борг (зобов`язання) виник в інтересах сім`ї подружжя (кошти витрачені на придбання спільного майна), апеляційний суд стверджував про наявність у сім`ї власних коштів для придбання автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG (вартістю 65 000,00 дол. США), отриманих нібито від реалізації іншого автомобіля. При цьому, апеляційний суд врахував відповідь начальника Головного сервісного центру МВС від 13 листопада 2020 року з якої відомо, що перед купівлею автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG , 2013 року випуску, 07 грудня 2013 року ОСОБА_2 продав інший автомобіль. Однак, такий письмовий доказ не подавався ОСОБА_1 до суду із жодною з її заяв по суті справи (відсутній у додатках до них), не згадується у їх тексті, подаючи такий додатковий доказ до суду ОСОБА_1 не надіслала його копію іншим учасникам справи, не повідомила суд про поважність причин його не подання із заявами по суті справи чи не можливості його отримання раніше.

Посилаючись на інші докази ОСОБА_1 щодо джерел походження коштів для придбання спільного майна - наявності власних коштів, не вказуючи про конкретний розмір таких заощаджень і доходів та не зазначаючи якими докази підтверджується саме їх витрачання на придбання спільного майна, апеляційний суд допустив у змісті оскаржуваного рішення відповідні припущення щодо таких обставин справи. При цьому, апеляційний суд не застосував низку правових висновків Верховного Суду у аналогічних справах, в яких акцентувалася увага на тому, що в разі відхилення одних джерел походження (придбання) спільного майна подружжя та надання переваги іншим джерелам (доказам) походження такого майна, суд у своєму рішенні має обґрунтовувати мотиви відхилення одних та врахування інших джерел (доказів з даного приводу), а також встановлювати (зазначати) якими саме доказами підтверджується витрачання коштів і з яких саме джерел на придбання конкретного спільного майна, що підлягає поділу. Апеляційний суд у оскаржуваній постанові цього не зробив, внаслідок чого встановив нові істотні обставини справи на підставі недопустимих доказів, а також в силу припущень (без належних доказів), що призвело до помилкового скасування законного рішення суду першої інстанції та неправильного вирішення даної справи.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

05 липня 2021 року справа № 136/1867/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 листопада 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 14 липня 2004 року серії НОМЕР_2 .

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року у справі № 136/1858/15-ц, яке набрало законної сили 30 листопада 2015 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбане у власність майно, а саме:

житловий будинок, за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 391,00 кв. м, житловою площею 143.5 кв. м., власником якого відповідно до свідоцтва про право власності від 13 березня 2013 року, індексний номер 1300824 та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 1302056 є ОСОБА_2 , та автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG , 2013 року випуску.

ОСОБА_2 є засновником ФГ Атек Турбів . За час перебування у шлюбі вказане господарство придбало причіп 1ПТС-9 ; вантажний автомобіль DAF 85.430 CF ; вантажний автомобіль MAN TGA 35.400 ; вантажний автомобіль MAN TGA 35.400 ; екскаватор CASE 988Р ; екскаватор гусеничний LIEBHERR А-904 .

Згідно з рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року у справі № 136/1384/16 та рішення від 27 липня 2018 року у справі № 136/1202/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнута заборгованість на загальну суму 2 296 575,00 грн за договорами позики, які були укладені ним під час перебування в шлюбі.

Зазначена заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 погашена повністю, що підтверджується платіжними дорученнями від 27 вересня 2019 року № 1, від 29 листопада 2019 року № 2, від 02 грудня 2019 року № 3.

Згідно з висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи від 07 вересня 2017 року № 799Е-08/17, яка була проведена на підставі ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року середньо-ринкова вартість автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, станом на дату проведення експертизи складає 866 219,70 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).

Встановивши, що ОСОБА_2 відчужив спірний автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG , який є спільною власністю подружжя, без письмової згоди ОСОБА_1 та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належну їй 1/2 частку у праві власності на це майно.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про поділ між подружжям боргів, які виникли на підставі договорів позики коштів від 10 серпня 2012 року у сумі 135 881,00 грн (еквівалент 17 000,00 дол. США) та від 10 грудня 2013 року у сумі 519 545,00 грн (еквівалент 65 000,00 дол. США), укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не довів того факту, що отримані ним в позику кошти були витрачені в інтересах сім`ї. При цьому апеляційний суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов правильного висновку про те, що кошти в позику отримано ОСОБА_2 від своєї сестри ОСОБА_3 , яка на час укладання договору позики грошей від 10 грудня 2013 року не працювала, оскільки у період складання договорів позики грошей навчалась у вищому навчальному закладі. Посилання ОСОБА_2 на те, що кошти позичені йому, ОСОБА_3 яка перед цим позичила у ОСОБА_7 суд не взяв до уваги, оскільки в декларації за 2015 рік ОСОБА_3 не мала боргових зобов`язань.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків апеляційного суду, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Необґрунтованими є аргументи ОСОБА_2 про порушення апеляційним норм процесуального права, зокрема щодо помилкового врахування відповіді начальника Головного сервісного центру МВС від 13 листопада 2020 року, оскільки цей доказ наданий до суду першої інстанції з відповідною заявою та доказам про його направлення іншим учасникам справи. Місцевий суд не визнавав зазначену відповідь неналежним доказом, а апеляційний суд дав йому правову оцінку в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом процесуального закону при розгляді вимог про поділ житлового будинку, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення в якому апеляційний суд, врахувавши факт не спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте сторонами в період шлюбу, дійшов правильного висновку щодо визнання права власності по 1/2 частці на будинок за сторонами.

Висновки суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

ПостановуВінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов