Рішення

від 27.01.2022 по справі 461/9656/21

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/9656/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова, у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

при секретарі судового засідання Бараняку В.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Іляш І.Т.

розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Ліцею Галицький Львівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати. Свої вимоги мотивував тим, що щеплення протиCOVID-19 не віднесено до перелікуобов`язкових, як це передбачено Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб . Крім того, відповідач не створив належних та чітко регламентованих законодавством умов для проведення позивачем щеплення проти COVID-19. Вказав, що усі без винятку профілактичні щеплення проводяться виключно після здійснення медичного огляду особи лікарем для встановлення наявності або відсутності медичних протипоказань до конкретного щеплення. Для забезпечення можливості проведення щеплення проти COVID-19, роботодавець мав би видати відповідний внутрішній розпорядчий документ, яким направити позивача у робочий час та зі збереженням за ним цього дня середнього заробітку до медичного закладу для проходження медичного огляду. Натомість, відповідачем не було виконано даної законодавчої вимоги. Посилаючись на порушення норм чинного законодавства, закріплених Конституцією прав та обов`язків, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року №04-09/154 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а також стягнути з Ліцею Галицький Львівської міської ради заробітну плату, яка була незаконно ненарахована та не виплачена за час з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення по справі.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2021 року відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.

Позиція сторін по справі.

Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі та просив такий задовільнити. Додатково повідомила, що вона є інвалідом 2 групи, має певні алергічні реакції. Станом на сьогоднішній день, вона вважає щеплення експериментом. ЇЇ дуже турбує, що згідно повідомлень у засобах масової інформації після проведення щеплень є смертельні випадки пацієнтів. Оскільки у неї є неповнолітні діти, вона боїться робити щеплення. При цьому зауважила, що нею суворо дотримувалися всі заходи безпеки під час карантину.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, та зазначив, що відповідач діяв відповідно до вимог діючого законодавства. Так, 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 було попереджено про її можливе відсторонення від посади, внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19. Посилаючись на постанови КМУ Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2 , наказ МОЗ Про затвердження переліку професій, виробництв т організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , -вказав, що відсторонення позивача від роботи є законним, а відтак позов до задоволення не підлягає.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді медичної сестри з 23 вересня 2019 року. Вказане підтверджується наданою суду довідкою ліцею Галицький Львівської міської ради та копіює трудової книжки позивача.

Посадовою інструкцією №136 визначено права та обов`язки медичної сестри закладу освіти.

05 листопада 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено, що на період карантину, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників ліцею Галицький Львівської міської ради. Внаслідок ненадання документів, що підтверджують проходження повної вакцинації, - останню буде відсторонено від роботи, без збереження заробітної плати.

Наказом Ліцею Галицький Львівської міської ради від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19.

Згідно свідоцтв про народження, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За даними висновку МСЕК позивачу встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням.

Мотиви прийняття рішення судом.

Нормами статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частиною першою та другою статті 24 Основного Закону України встановлюють норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В силу ст. 129 Основного Закону України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Судом встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ) від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , п. 8 Положення про МОЗ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови КМУ від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

Згідно цього Переліку до нього увійшли працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Згідно статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб обов`язковими профілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні (Календар щеплень), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за №595, в редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. за №551, зареєстрований в Міністерстві юстиції України (МЮУ).

Календар щеплень встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.В той же час, календар щеплень серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти ГРВІ COVID-19.

Отже, така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі,- є незаконною, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення).

Крім того, обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб ). В той же час, окаржуваний наказ №04-09/154 не містить мотивування, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення підприємства, установи і організації зобов`язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Тобто, відповідачем не дотримано процедуру відсторонення позивача від роботи, так як відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлене на підставі саме подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність такого усунення (відсторонення). Однак, в матеріалах справи такого документу немає, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання та порушення процедури, а відтак і трудових прав позивача.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Під визначеними передбачених законодавством випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України (рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, щодо офіційного тлумачення терміну законодавство ).Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню підлягають останні.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Таким чином, верховенства права забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акта суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

Відповідно до ст.147 та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України.Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

За статтею 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Права і свободи людини і громадянина є природними та невід`ємними, надані їй від народження, визнаються найвищою цінністю і не мають вичерпного характеру.

Право на працю - це одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами й визнане міжнародним співтовариством. Воно належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відбиває потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе та своєї сім`ї, реалізовувати власний творчий потенціал, виражати свою особистість.

Згідно статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ухвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2200А(ХХІ) від 16 грудня 1966 року, який набув чинності 3 січня 1976 року, який Україна ратифікувала 12 листопада 1973 року, та який є частиною національного законодавства України, держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що охоплює право кожної людини на отримання можливості заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

Статтею 43 Основного закону кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, щ відсторонення від роботи - це певна санкція, застосовувана роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього.До того ж відсторонення від роботи не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.

Крім того,жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 2 ст. 28 Конституції).

Відповідно до п.3 ст.281 ЦК України медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

Відповідно до ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та ст.ст. 42,43 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.

Відтак, в розумінні ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересахнацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача. Саме з цих міркувань, зазначене право захищається ст. 8 Конвенції, а тому втручання в нього з боку держави, повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу). Таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

Згідно з встановленою прецедентною практикою, процес прийняття рішень, що веде до втручання, повинен бути справедливим та таким, що забезпечує належну повагу інтересів, гарантованих особі згідно зі статтею 8 (Buckley проти Сполученого Королівства, § 76).

Суд неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя та кореспонденції має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права (Halford проти Сполученого Королівства, § 49).

В даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не врегульовані нормативно-правовим актом у виді закону. Крім того, суд вважає, що таке втручання в трудові права позивача є надмірним,не пропорційним, оскільки позбавило як самого позивача засобів існування, так і коштів на утримання його неповнолітніх дітей, яких він зобов*язаний утримувати до повноліття. Крім того, позивач є інвалідом другої групи, а відтак має об*єктивну необхідність придбавати ліки для підтримання свого здоров*я.

Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Відповідачем не надано суду доказів того, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи.

Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та скасування наказу закладу освіти - ліцею Галицький Львівської міської ради від 08 листопада 2021 року щодоОСОБА_1 , яку було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за часвідстронення від роботи, суд зазначає наступне.

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №712/3841/17).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.07.2018 р. у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 р. у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: ...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати... , ...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію... .

За ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, судом було встановлено, що позивач починаючи з 08 листопада 2021 року був позбавлений можливості працювати, з підстав його незаконного відсторонення від роботи та відповідно отримувати заробітну плату.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 19267,92 грн. за період з 08 листопада 2021 року по 27 січня 2022 року, яка розрахована з наступного:

-серпень 2021 року - складається з 21 робочого дня;

вересень 2021 року - складається з 22 робочих днів. Всього 43 робочих днів за два місяці.

Як вбачається з наданої позивачем довідки про доходи, заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2021 року складає - 6363,10 грн., за вересень 2021 року - 8432,19 грн.

(6363,10 грн. + 8432,19 грн.)/43 робочих дні=344,07 грн. - середньоденна заробітна плата;

Розрахунок середнього заробітку за час відсторонення складає:

-листопад 2021 року - 17 робочих днів;

-грудень 2021 року - 22 робочих днів;

-січень 2022 року - 17 робочих днів. Всього 56 робочих днів за три місяці.

344,07 грн.х56 робочих днів =19267,92 грн.

Виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за час відсторонення слід здійснити без урахування обов*язкових платежів та зборів.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, суд приходить до переконання, що такі підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19,76-81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до Ліцею Галицький Львівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати, - задовільнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року №04-09/154 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Ліцею Галицький Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 19267,92 грн.

Стягнути з Ліцею Галицький Львівської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Повний текст рішення проголошено 31 січня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова