Рішення

від 03.02.2022 по справі 307/3364/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3364/21

Провадження № 2/307/900/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 лютого 2022 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Ніточко В.В., з участю секретаря судового засідання Голубка Н.І., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

в с т а н о в и в:

І. Виклад позиції сторін.

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги мотивує тим, що 21 квітня 1995 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 , який було зареєстровано у виконавчому комітеті Глибокопотіцької сільської ради. Від спільного шлюбу у них народилася донька, яка є повнолітньою, і проживає окремо. Рішенням Тячівського районного суду від 2019 року їх шлюб було розірвано. За час спільного проживання в шлюбі він з відповідачем, у 2017 році, набули у власність житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , та зареєстрований за ОСОБА_4 . Також, вони у 2009 році набули у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, яка також зареєстрована за ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу угоди про добровільний розподіл майна - житлового будинку та земельної ділянки між ними не досягнуто. Вважає, що вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, і він має право на Ѕ його частини.

Просить визнати житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011.

Представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог та зазначив, що спірна земельна ділянка належала батьку відповідача. На даній земельній ділянці батько відповідача до 1995 року побудував спірний житловий будинок, який у 2007 році відповідачка оформила на себе. Також зазначив, що спірна земельна ділянка, відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.57 СК України, є особистою приватною власністю відповідача, і не підлягає розподілу.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві..

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя прийнято до розгляду та відкрито провадження у ній.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2021 року призначено судове засідання для розгляду даної прави по суті.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Із копії свідоцтва про укладення шлюбу та копії рішення Тячівського районного суду від 26 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 1995 року по 26 червня 2019 року (а.с. 14, 164).

Згідно свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно № 226 від 23 серпня 2007 року, ОСОБА_4 , згідно рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 56 від 05 червня 2007 року, є власником житлового будинку з надвірними спорудами, в цілому, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Із Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 лютого 2009 року відомо, що ОСОБА_4 , на підставі рішення Глибокопотіцької сільської ради № 41 від 29 жовтня 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011 (а.с. 57).

Згідно звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, її вартість становить 147 500 грн. 00 коп. (а.с. 66-78).

Із звіту про експертно-грошову оцінку житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 відомо, що його вартість становить 159 995 грн. 50 коп. (а.с.43-56).

Згідно рішення Глибокопотіцької сільської ради № 5 від 18 вересня 1998 року, ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2 га, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с. 148).

Із письмового пояснення ОСОБА_7 відомо, що вона є матір`ю відповідачки. Спірний житловий будинок побудувала вона разом з своїм чоловіком ОСОБА_6 , на земельній ділянці, що була надана останньому в 1993 році. В 1996 році відповідачка разом з чоловіком купила меблі та перейшла жити в спірний житловий будинок. Оскільки земельна ділянка і житловий будинок не були зареєстровані, в 2008 році вони зареєстрували дане майно на дочку ОСОБА_4 (а.с. 151). Аналогічні письмові пояснення надані ОСОБА_4 (а.с. 145).

V. Оцінка Суду.

Згідно ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України право власності є непорушним, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.57 СК України (в редакції станом на 29 жовтня 2007 року) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що ули особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Отже, земельна ділянка площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, що зареєстрована під час шлюбу на ОСОБА_4 , не є її особистою власністю.

Згідно ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно ч.2 цієї є статті, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст.28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно ч.3 та ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З матеріалів справи вбачається, що сторони як подружжя, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, набули майно, а саме житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, а тому їх слід визнати спільною частковою власністю подружжя, по Ѕ частині, за кожним.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача про те, що спірна земельна ділянка перебувала у власності батька відповідача, мотивуючи це наступним.

Частинами 1, 5-7 ст. 17 ЗК України 1990 року визначено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Із ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 125 ЗК України 2001 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У матеріалах справи відсутні передбачені ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року та ст. 125 ЗК України 2001 року докази, які б давали підстави вважати, що у батька відповідача виникло право користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , або право власності на неї.

Також, суд не бере до уваги пояснення представника відповідача та письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про те, що спірний житловий будинок був побудований до 1995 року, тобто до укладення шлюбу, батьками відповідача, оскільки дані пояснення не підтверджуються жодними доказами.

Отже, суд вважає, що слід визнати житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011 , об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011 .

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в користь позивача понесені ним витрати з сплати судового збору в сумі 2 445 гривень 48 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 41 Конституції України, ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 317, 319, 321, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 22, 28 КпШС України, ст.ст.57, 60-63, 69, 70 СК України, ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 141, 142, 206, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити.

Визнати житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011 , об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальної частки житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011 .

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 2 445 (дві тисячі чотириста сорок п`ять) гривень 48 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Позивач: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2022 року.

Суддя Ніточко В.В.