Справа № 307/3364/21
П О С Т А Н О В А
Іменем України
17 липня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Куштана Б.П., Фазикош Г.В.,
за участі секретаря - Гусоньки З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тулайдан Степан Іванович на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2022 року (головуючий суддя Ніточко В.В.) у справі № 307/3364/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права сумісної власності подружжя,
в с т а н о в и в :
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.04.1995 між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Тячівського районного суду від 26.06.2019 у справі № 307/2883/18 (https://reestr.court.gov.ua/Review/82684121#).
Під час шлюбу сторони у 2017 році набули у власність житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1 та зареєстрований в цілому за ОСОБА_1 .
Зазначав, що у 2009 році вони набули у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, яка також зареєстрована одноособово за ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто.
Посилаючись на дані обставини, позивач ОСОБА_2 просив:
1) визнати житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
2) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011.
Вирішено питання про судові витрати.
На це рішення суду подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що згідно звіту про експертно-грошову оцінку житлового будинку таке домоволодіння побудовано у 1983 році. Зазначає, що даний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , його набуто нею до шлюбу, а місцевий суд не взяв до уваги пояснення свідків щодо цієї обставини. Вказує, що земельна ділянка у АДРЕСА_1 була передана у власність її батьку ОСОБА_3 на підставі рішення Глибокопотіцької сільської ради від 18.09.1998. Зазначає, що ОСОБА_3 подарував будинок дочці ОСОБА_1 без складання письмового договору, і дав їй змогу зареєструвати на себе земельну ділянку. При цьому вказувала, що набута земельна ділянка в порядку приватизації є її особистою власністю.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Зокрема посилається на те, що відповідачкою не спростовано презумпції спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів того, що будинок збудований її батьком та був ним подарований дочці.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідач та її представник в судове засідання в черговий раз не з?явились. Представник апелянта - адвокат Тулайдан С.І. - вп?яте заявив клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 218, 224, 237, т. 2 а.с.4), посилаючись на перебування у короткочасній відпустці (з 14 по 20 липня) у зв?язку із сімейними обставинами, проте жодного доказу на підтвердження перебування у відпустці не надав. Таку процесуальну поведінку сторони відповідача колегія суддів вважає безпідставним затягуванням справи. Зважаючи на те, що позиція апелянта апеляційному суду відома, оскільки була викладена у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності апелянта та її представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.04.1995 між сторонами було зареєстровано шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 14 т. 1).
Даний шлюб розірвано рішенням Тячівського районного суду від 26.06.2019 у справі № 307/2883/18, яке набрало законної сили 26.07.2019 (https://reestr.court.gov.ua/Review/82684121#).
ОСОБА_1 набула право приватної власності на житловий будинок з надвірними спорудами, в цілому, у АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право приватної власності на нерухоме майно № 226 від 23.08.2007, виданим ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 56 від 05.06.2007 (а.с. 7 т. 1).
Також ОСОБА_1 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, для будівництва та обслуговування жилого будинку, у АДРЕСА_1 , згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03.02.2009, виданим ОСОБА_1 на підставі рішення 7-ї сесії 5-го скликання Глибокопотіцької сільської ради № 41 від 29.10.2007 (а.с. 57-58 т. 1).
Враховуючи правові підстави для оформлення права власності на житловий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_1 (рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 56 від 05.06.2007 та рішення Глибокопотіцької сільської ради № 41 від 29.10.2007), необґрунтованими є посилання відповідачки на те, що житловий будинок їй подарував їй батько ОСОБА_3 та дав змогу зареєструвати на ОСОБА_1 земельну ділянку.
Отже, вищевказані житловий будинок та земельну ділянку набуто у власність під час шлюбу сторін.
Відповідно до звіту про експертно-грошову оцінку житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , його вартість становить 159 995 грн. 50 коп. (а.с.43-56 т. 1).
Згідно зі звітом про експертно-грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011, вартість такої земельної ділянки становить 147 500 грн. 00 коп. (а.с. 66-78 т. 1).
З наданого до справи письмового пояснення ОСОБА_4 від 13.12.2021 вбачається, що ОСОБА_4 , котра є матір`ю відповідачки ОСОБА_1 , зазначала, що спірний житловий будинок побудувала вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 (батьком відповідачки), на земельній ділянці, що була надана останньому у 1993 році. На момент коли дочка вийшла заміж, то було збудовано фундамент, покрівлю, стіни, будинок поштукатурено. В 1996 році ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком купила меблі та перейшла жити в спірний житловий будинок. У 1998 році рішенням Глибокопотіцької сільської ради ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку в АДРЕСА_1 . Оскільки земельна ділянка і житловий будинок не були зареєстровані за ОСОБА_3 (батьком відповідачки), то у 2008 році було прийнято рішення зареєструвати дане майно на дочку ОСОБА_1 (а.с. 151 т. 1).
Аналогічні письмові пояснення надано відповідачкою ОСОБА_1 (а.с. 145-146 т.1). При цьому відповідачка зазначала, зокрема, що батьки вирішили їй подарувати будинок, але так як на нього не було документів, то передали його так. Із листопада 1996 року подружжя стало проживати в будинку. У 1998 році батькові - ОСОБА_3 - було надано земельну ділянку під будинком у АДРЕСА_1 . Однак батько землю на себе не оформив, документів на будинок не зробив.
Згідно з доданою до справи копією рішення Глибокопотіцької сільської ради № 5 від 18.09.1998, громадянам за переліком у списку, зокрема ОСОБА_3 , який проживає у АДРЕСА_1 , передано у приватну власність земельну ділянку загалом площею 0,20 га, з них 0,06 га - рілля, 0,02 га - багаторічні насадження, 0,10 га - для сінокосу, 0,02 га - для будівницва (а.с. 147- 148).
Тобто, площа земельної ділянки для будівництва (0,02 га), котра передана за вказаним рішенням сільської ради від 18.09.1998, відрізняється від площі земельної ділянки (0,25 га), переданої рішенням Глибокопотіцької сільської ради № 41 від 29.10.2007 відповідачці.
При цьому до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження оформлення ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1 .
Також до справи не надано доказів завершення будівництва будинку у АДРЕСА_1 - до моменту реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлення права власності на житловий будинок і земельну ділянку за батьками ОСОБА_1 , чи договорів відчуження, зокрема, дарування, на користь ОСОБА_1 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що будинок був переданий їй в придане, але договір дарування не оформлявся, не спростовують установленого матеріалами справи моменту набуття права власності на житловий будинок у 2007 році.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , набутим нею до шлюбу, а місцевий суд не взяв до уваги пояснення свідків щодо цієї обставини - є безпідставними. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, не можуть підтверджуватися показаннями свідків обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування (щодо момент прийняття до експлуатації будинку, здійснення державної реєстрації права власності).
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертої статті 368 ЦК України.
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі N 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі N 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі N 404/1515/16-ц.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 331 ЦК України (у редакції на момент видачі свідоцтва про право власності на будинок) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як установлено вище, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 331 ЦК України, виникло у 2007 році, тобто за час шлюбу сторін.
Відповідачка не спростувала презумпції спільності права власності подружжя на житловий будинок, який набутий ними в період шлюбу. Відповідачкою не доведено належними і допустимими доказами того, що будівництво такого будинку здійснювалося за її особисті кошти.
Отже, спірний будинок набуто сторонами на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Щодо вимоги про поділ земельної ділянки, слід зазначити таке.
Обґрунтовуючи вимогу про поділ земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, ОСОБА_2 зокрема, посилався на те, що набувши право власності на житловий будинок до нього перейшло також право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що особистою приватною власністю дружини є земельна ділянка, набута нею за час шлюбу внаслідок приватизації - слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 29.10.2007 (на момент прийняття рішення 7-ї сесії 5-го скликання Глибокотіцької сільської ради від 29.10.2007), приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України "Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі N 1311/832/12 (провадження N 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі N 753/6139/14-ц (провадження N 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі N 409/1959/15-ц (провадження N 61-14257св18), від 12 серпня 2020 року у справі N 626/4/17.
Разом із тим, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Так, за змістом частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на серпень 2007 року) до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Аналогічні положення щодо переходу право власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, містила стаття 377 ЦК України (у редякції на момент виникнення спірних правовідносин).
Положення зазначених правових норм спрямовані на дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка - слідує за нерухомим майном, яке набуває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. У випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача об`єкта нерухомості - право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт нерухомості, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Про принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди) зазначено і у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 201/9627/20.
Як установлено вище у справі, що розглядається, право власності на спірний житловий будинок сторонами набуто за час шлюбу за результатом створення цього майна, свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно видано 23.08.2007. При тому, що рішення Глибокопотіцької сільської ради стосовно передачі у власність спірної земельної ділянки було прийняте 29.10.2007, державний акт на право власності на земельну ділянку видано 03.02.2009 під будинок, право власності на який уже було зареєстровано. З огляду на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди) колегія суддів враховує, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. ОСОБА_2 має цивільний інтерес в оформленні права власності на земельну ділянку під частиною будинку після набуття цього її у власність.
За таких обставин, земельна ділянка площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, підлягає поділу між сторонами в рівних частинах, пропорційно до часток сторін у цьому будинку.
Отже, із висновками суду першої інстанції щодо необхідності поділу житлового будинку та земельної ділянки між сторонами в рівних частинах слід погодитися.
Доводи апеляційної скарги таких висновків місцевого суду не спростовують.
Однак, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки, враховуючи, що в результаті цього спільна сумісна власність сторін припиняється, суд першої інстанції не зазначив у резолютивній частині рішення про те, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на іншу 1/2 частку такого майна.
За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в новій редакції.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, тому сплачений відповідачкою судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3668,22 грн, слід залишити за ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374 , п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тулайдан Степан Іванович - задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2022 року - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:
Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:03:002:0011.
В решті резолютивну частину рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2023 року.
Головуюча:
Судді:
Суд | Закарпатський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.07.2023 |
Оприлюднено | 26.07.2023 |
Номер документу | 112388405 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них |
Цивільне
Закарпатський апеляційний суд
Кожух О. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні