Рішення

від 24.01.2022 по справі 916/2659/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2659/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватне підприємство "ПЕЛІОН"; (вул.Князівська,буд.32,офіс 206,Одеса,Одеська область,65029) до відповідача: Фермерське господарство "ВЕСНА" (Оленівка,Балтський район, Одеська область,66143) про стягнення 1108359,03 грн.

Представники сторін:

від позивача - Довбишев Д.О, Щербина О.П,

від відповідача - Носенко І.П,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Пеліон звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою від 02.09.2021 р. за вх. № ГСОО 2749/21 до Фермерського господарства „Весна про стягнення заборгованості у розмірі 1 108 359,03 грн., відповідно до прохальної частини позову, а саме про стягнення суми основного боргу - 450628,35 грн., штрафу - 34450,27 грн., пеню - 248754,89 грн., 28% річних 293537,66 грн. та інфляційні витрати 80987,86 грн.

02.09.2021р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання (вх. ГСОО №23062/21) про витребування доказів, згідно якого позивач просить витребувати у Головного управління Державної податкової служби в Одеській області засвідчену копію податкової декларації з ПДВ за липень та серпень 2017 року з розшифровкою податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток №5 до податкової декларації), що подані (зареєстровані) Фермерським господарством Весна та засвідчену копію реєстру отриманих Фермерським господарством Весна податкових накладних за липень та серпень 2017 року.

Ухвалою суду від 06.09.2021 р. позовну заяву Приватного підприємства „Пеліон залишено без руху.

Ухвалою суду від 20.09.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.12.2021 р. задоволено клопотання Приватного підприємства „Пеліон та витребувано у Головного управління Державної податкової служби в Одеській області відповідні документи.

02.09.2021 р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області із клопотанням від 31.08.2021р. про огляд доказів в порядку ст. 82 ГПК України.

01.11.2021 р. відповідачем було подано заяву про повернення клопотання про огляд доказів із посиланням на те, що до клопотання ПП ПЕЛІОН від 31.08.2021р. про огляд доказів в порядку ст. 82 ГПК України не додано документу, що підтверджує сплату судового збору.

Судом відмовлено в задоволенні заяви про повернення клопотання так як відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена сплата судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Що стосується клопотання позивача про огляд доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ГПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 110 ГПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

За змістом клопотання ПП ПЕЛІОН від 31.08.2021р. про огляд доказів в порядку ст. 82 ГПК України не надано доказів неможливості надати до суду доказ, не наведено достатнє обґрунтування необхідності забезпечення доказу саме шляхом його огляду за місцезнаходженням та відповідно неможливості забезпечення доказу в інший спосіб, передбачений ч. 2 ст. 110 ЦПК України, а також не надано достатніх даних, що дають підстави припускати, що цей засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

У зв`язку із чим, суд прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні клопотання про огляд доказів в порядку ст. 82 ГПК України.

Ухвалою суду від 22.12.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволені позову.

У судовому засіданні 24.01.2022р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивач у справі зазначає, що 31.07.2017 р. між ПП ПЕЛІОН , як Постачальником, та ФГ Весна , як Покупцем, було укладено Договір поставки №3107-1 на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, згідно якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення, в тому числі, але не виключно, засоби захисту рослин, мінеральні добрива (товар), а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, або здійснивши розрахунок за товар авальованим векселем на умовах та в порядку, передбаченому п.2.7 договору та додатками до Договору.

В судовому засіданні щодо розгляду справи представник позивача зазначив, що спочатку Договір поставки №3107-1 від 31.07.2017 р. було укладено шляхом усних перемовин, потім шляхом електронного листування, уже у серпні 2018р. шляхом надсилання примірника Договору у письмовому вигляді.

При цьому, як зазначає позивач, він направив на адресу ФГ Весна для підписання два примірники договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р, Договору поставки №2802-1 від 28.02.2018р., додатків до договорів, накладних на паперовому носії, що підтверджується записом в книзі реєстрації вихідної кореспонденції, а також описом вкладення у лист від 29.08.2018р. та накладною №6500138531885, але підписаний примірник від ФГ Весна отримано не було.

Посилаючись на положення ст. 626 , 638 , 639 , 640 , 642 Цивільного кодексу України , позивач вважає, що Договір поставки №3107-1 від 31.07.2017р. є укладеним з моменту прийняття пропозиції, що також підтверджується прийняттям товару.

Згідно умов Договору товар поставляється відповідно зі специфікаціями, що є додатками до Договору, та якими передбачений розрахунок за товар, поставлений на умовах відстрочення кінцевого розрахунку 100% у строк не пізніше 15.10.2017р.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він поставив Покупцю товар (насіння гібриду соняшника, гербіциди, фунгіциди, інсектициди та протруйники) на суму 432 123,97 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000139 від 31.07.2017р., №РН-0000142 від 09.08.2017р. та №РН-0000143 від 11.08.2017р. Але, ФГ Весна оплату за отриманий товар було проведено лише у сумі 101 497,6 грн.

При цьому, як зазначає позивач, згідно п.3.1.1 поставки №3107-1 від 31.07.2017р. Постачальник зобов`язаний передати товар Покупцеві на складі Покупця.

У п.3.2.3 Договору визначено, що Покупець зобов`язаний отримати товар на складі Покупця, зазначеному у додатку до Договору в графі Базис поставки .

Але, у додатку до Договору визначено Базис поставки - склад Постачальника , що позивач вважає опискою та помилковим вважає посилання на правила EXW Інкотермс 2000 , що підтверджується п.3.2.3 Договору.

Також ПП ПЕЛІОН зазначає, що умовами Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. не передбачено обов`язок Постачальника надавати Покупцю окреме повідомлення про готовність товару до відвантаження, конкретну дату, коли і де саме товар буде наданий у розпорядження Покупця. У Договорі також відсутнє посилання на застосування під час його виконання умов EXW Інкотермс 2000 .

При сплаті 20 000 грн на користь ПП ПЕЛІОН ФГ Весна у призначенні платежу зазначило: за товар згідно Договору №3107-1 від 31.07.2017р. у сумі 16 666,67 грн, ПДВ - 20% 3 333,33 грн.) , при сплаті 31 497,6 грн. - за товар згідно Договору №3107-1 від 31.07.2017р. у сумі 26 248,00 грн, ПДВ - 20% 5 249,60 грн.) , при сплаті 50 000 грн. - за товар згідно Договору №3107-1 від 31.07.2017р. у сумі 41 666,67 грн, ПДВ - 20% 8 333,33 грн.) , що, на думку позивача, підтверджує факт отримання відповідачем товару.

ПП ПЕЛІОН також вважає, що факт наявності договірних відносин з ФГ Весна та факт поставки товару на суму 432 123,97 ( з ПДВ) підтверджується наданими ГУ ДПС в Одеській області податковою декларацією з ПДВ за липень та серпень 2017 року з розшифровкою податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток №5 до податкової декларації), що були подані (зареєстровані) ФГ Весна , реєстром отриманих ФГ Весна податкових накладних за липень та серпень 2017 року.

Посилаючись на положення п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України , позивач зазначає, що платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, а саме: первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.201.10 Податкового кодексу України при здійсненні господарської операції з постачання товарів ( послуг) платник податку - продавець товарів (послуг) зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів ( послуг), є для покупця таких товарів ( послуг) підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Позивач зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Позивач зазначив, що поставка товару, як господарська операція, відображена ним у податковій накладній, а ФГ Весна - у податковій декларації з ПДВ та реєстрі отриманих податкових накладних, у зв`язку із чим відповідачем був сформований податковий кредит за фактом поставки товару, та що, на думку позивача, свідчить про здійснення ПП ПЕЛІОН поставки товару та прийняття його ФГ Весна .

Також, у якості доказу, позивач посилається заяву свідка ОСОБА_1 , яка у період з 2017-2019 роки займала посаду бухгалтера у ПП ПЕЛІОН , згідно якої свідок підтвердив як факт існування договірних відносин між ПП ПЕЛІОН та ФГ Весна , так і факт укладання Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р., поставки товару, надсилання примірника Договору, додатку до нього та видаткової накладної на адресу ФГ Весна .

Враховуючи все викладене вище, позивач просить суд стягнути з ФГ Весна заборгованість по оплаті за поставлений товар у розмірі 330 626,37 грн.

Крім того, позивач зазначив, що за умовами п.2.4 Договору у випадку, коли на дату платежу за поставлений товар та/або на дату звернення до суду ( у разі звернення з позовом до суду при повній або частковій несплаті) значення показника Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01, то ціна товару підлягає коригуванню без додаткового узгодження. у цьому випадку ціна Договору, що вказується в рахунку, підлягає розрахунку за наступною формулою: Цдог*Цпост* (Коп/Кпост), де Цпост- ціна поставки, розрахована з врахуванням п.п.2.1-2.3 Договору; Коп- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду; Кпост- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті поставки.

Згідно п.7.2 Договору простроченням вважається прострочення понад 6 робочих днів з дати виникнення грошових зобов`язань. При простроченні оплати товару Покупець повинен сплатити штраф у розмірі 8% від несплаченої суми у розмірі 34 450,27 грн.

Крім того, позивач зазначив, що згідно п.7.2.2 Договору Покупець сплачує за кожен день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в період прострочення за кожен день прострочення від простроченої суми. Згідно зробленого позивачем розрахунку, розмір нарахованої пені за період з 31.08.2018р. по 31.08.2021р. становить 248 754, 89 грн.

За умовами п.7.2.3 Договору за порушення умов Договору щодо своєчасного виконання грошових зобов`язань Покупець додатково сплачує на користь Постачальника штрафні санкції із розрахунку 28 процентів річних від простроченої суми за весь період, коли тривало прострочення (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України ). За розрахунком позивача, розмір штрафних санкцій, нарахованих за цим пунктом Договору, становить 293 537,66 грн.

Також, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України , позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 80 987,86 грн.

Враховуючи все викладене вище, посилаючись на загальні положення законодавства щодо виконання зобов`язань, позивач просить суд стягнути з ФГ Весна заборгованість у розмірі у розмірі 1 108 359,03 грн., а саме: суми основного боргу - 450628,35грн., штрафу - 34450,27 грн., пеню - 248754,89грн., 28% річних 293537,66 грн. та інфляційні витрати 80987,86 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та за змістом відзиву на позовну заяву зазначає, що Договір поставки №3107-1 від 31.07.2017р. між ПП ПЕЛІОН та ФГ Весна не укладався, оригінал зазначеного Договору, додатку №1, №2, №3 до нього та видаткових накладних №РН-0000139 від 31.07.2017р., №РН-0000142 від 09.08.2017р. та №РН-0000143 від 11.08.2017р. на адресу ФГ Весна не отримувало.

При цьому, відповідач зазначає, що додані позивачем до позовної заяви копії договорів поставки №2802-1 від 28.02.2018р., №906-1 від 09.06.2017р, додаткові до них та видаткових накладних не мають жодного відношення до предмету спору у справі №916/2659/21.

Додані до позовної заяви роздруківки у якості підтвердження наявності між сторонами у справі листування в мережі Інтернет щодо договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. відповідач вважає такими, що не можуть слугувати доказами, адже, зазначена у роздруківках електронна адреса pelion-agro1@ukr.net відрізняється від електронної адреси поштової адреси, зазначеної за текстом договору.

Щодо тверджень ПП ПЕЛІОН про направлення на адресу ФГ Весна оригіналу договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р., додатку №1,№2 та №3 та видаткових накладних Укрпоштою, відповідач зазначив, що у якості доказу позивачем до справи надано копію накладної Укрпошти 6500138531885 від 29.08.2018р. та копію опису вкладення у цінний лист 6500138531885, які також надавалися у якості доказу направлення на адресу ФГ Весна копії договору поставки №2802-1 від 28.02.2018р., додатків до нього та накладних у справі №916/548/21.

Також відповідач зауважив, що відповідно до п.3.1.1 наданого позивачем тексту Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. Постачальник зобовязаний передати товар Покупцеві на складі Покупця, а відповідно до п.3.2.3 цього договору Покупець зобов`язаний отримати товар на складі Покупця, зазначеному в додатку до Договору в графі Базис поставки та в термін, вказаний у цьому ж додатку. Однак, відповідно до п.1.2 додатку №1, №2 та №3 до Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. Базис поставки - EXW склад Постачальника згідно міжнародних умов Інкотермс 2000 , без зазначення конкретної адреси складу Постачальника. Крім того, у додатку №1,№2 та №3 не зазначено термін, у який Покупець зобов`язаний отримати товар.

Аналізуючи положення ст.ст. 656 , 662 , 664 , 712 Цивільного кодексу України , поняття EXW згідно Інкотермс 2000 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів , положення ст.ст.А4, А7, В4 поставки EXW Інкотермс 2000 , відповідач вважає, що ними передбачено обов`язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий у розпорядження покупця, а обов`язок покупця прийняти товар виникає саме після належного повідомлення продавцем покупця про конкретну дату та місце передачі товару покупцю.

Як зазначив відповідач, відповідно до п.4.2 наданого позивачем тексту Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості відповідно до кількості, вказаної у накладній ( товарній, товарно-транспортній). Однак, ПП ПЕЛІОН не надано товарно-транспортної накладної та належним чином оформленої видаткової накладної, а на наданих позивачем до матеріалів справи копій №РН-0000139 від 31.07.2017р., №РН-0000142 від 09.08.2017р. та №РН-0000143 від 11.08.2017р. відсутній підпис та печатка отримувача, у зв`язку із чим відповідач вважає, що така видаткова накладна не може вважатися первинним документом, що підтверджує факт отримання товару, виходячи з положень ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідач за змістом відзиву на позовну заяву критично оцінив надану позивачем у якості доказу заяву свідка ОСОБА_1 та із посиланням на положення ст. 87 ГПК України та зазначив, що не є доказом показання свідка, які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, а також про те, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Також відповідач повідомив суд про те, що ПП ПЕЛІОН заяву свідка ОСОБА_1 уже було надано в рамках провадження у справі №916/548/21, як підтвердження факту існування договірних відносин між ПП ПЕЛІОН та ФГ Весна , так і факт укладання Договору поставки №2802-1 від 28.02.2018р., поставки товару, надсилання примірника Договору, додатку до нього та видаткової накладної на адресу ФГ Весна та іншим складом суду уже було надано оцінку даному доказу за змістом рішення господарського суду Одеської області від 10.08.2021р., яке набрало законної сили 10.09.2021р.

Також ФГ Весна зауважило, що відповідно до п. 192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Враховуючи зазначене, ФГ Весна направило на адресу ПП ПЕЛІОН претензію за вих. № 3 від 15.03.2021р. про повернення безпідставно набутих грошових коштів ФГ Весна у розмірі 101 497,6 грн. за платіжними дорученнями № 479 від 11.10.2017р., № 2 від 14.11.2017р., № 18 від 01.12.2017р.

Таким чином, враховуючи все викладене, відповідач вважає, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснення господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, а з урахуванням відсутності у матеріалах справи первинних документів, відсутні підстави для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статтях 3 , 6 , 203 , 626 , 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України ). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у ст.ст. 642- 643 Цивільного кодексу України .

У ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст засади свободи договору викладено у ст.ст. 6 , 627 Цивільного кодексу України , згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у Цивільному кодексі України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч.3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України , з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.1 та ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України ).

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України в редакції станом на лютий 2018р.).

Крім того, загальний порядок укладення господарських договорів встановлено ст.181 Господарського кодексу України ( в редакції станом на лютий 2018р.), згідно якої проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Позивачем до матеріалів справи надано копію Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р., наявністю якого ПП ПЕЛІОН обгрунтовує, зокрема, свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача у розмірах, передбачених цим Договором, санкцій за неналежне виконання зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за поставлений товар.

При цьому, у судовому засіданні директор позивача зазначив про укладення зазначеного Договору спочатку шляхом перемовин за телефоном.

Дійсно, згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктами 1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України ( в редакції станом на лютий 2018р.) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Доказів того, що договір поставки №3107-1 від 31.07.2017р. був укладений сторонами усно або у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, матеріали справи не містять.

Щодо укладання сторонами у справі Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем слід зауважити таке:

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному прядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договору, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Укладення договору не лише у формі єдиного документа, а й у спрощений спосіб за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, передбачена положеннями цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

У свою чергу, оригіналом електронного документа згідно із ст. 7 Про електронні документи та електронний документообіг вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги", який надасть змогу ідентифікувати особу. яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Закону України Про електронний цифровий підпис електронним підписом є дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Видом електронного підпису, що дає змогу підтвердити цілісність документа та ідентифікувати підписувача, є електронний цифровий підпис, який отримується за результатом криптографічного перетворення набору електронний даних, що додається до цього набору або логічно з ним поєднується.

За правовим статусом електронний цифровий підпис відповідно до ст. 3 Про електронний цифровий підпис прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікату ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувала відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

При цьому положення вказаної норми встановлюють, що електронний підпис не може бути визнано недійсним через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Зазначеним законом надано визначення електронному договору, а саме згідно з п. 5. ч. 1 ст. 3 Закону України Про електронну комерцію електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України Про електронну комерцію передбачено, що моментом підписання правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (фасимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у яких мають місце зразки відповідних аналогів власноручного підпису.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства ідентифікувати особу, уповноважену на підписання електронного документа, можливо на підставі: електронного підпису або електронного цифрового підпису; факсимільного відтворення підпису, іншого аналога власноручного підпису (у випадку письмової згоди сторін, що містить зразки відповідних аналогів власноручних підписів).

Отже електронні документи для надання їм юридичної сили та можливості їх використання, як доказу укладення договору повинні містити інформацію й мати всі необхідні реквізити, у тому числі дані для встановлення їх приналежності стороні даного правочину та особи, яка їх підписала.

Натомість, із наданих до позовної заяви роздруківок із електронної поштової адреси позивача, вони не містять всі необхідні реквізити, у тому числі дані для встановлення їх приналежності стороні даного правочину та особи, яка їх підписала (електронного підпису або електронного цифрового підпису, факсимільного відтворення підпису, іншого аналога власноручного підпису).

Щодо укладання сторонами у справі Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. у письмову вигляді шляхом складання єдиного документу, підписаного повноважними представниками сторін цього Договору, слід зауважити таке:

Позивач у справі наполягає на тому, що два примірники зазначеного Договору ( разом із додатками, накладними, рахунками -фактурами та претензією) він направив 29.08.2018р. для підписання на адресу ФГ Весна , що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист 6500138531885 та копією накладної Укрпошти.

Але, з зазначеного опису вкладення неможливо встановити ( ідентифікувати), які саме документи були вкладенням у цінний лист, та чи були у ньому, серед іншого, примірники саме Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р.

Крім того, відповідно до ч. 2 Правил розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Статтею 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" від 04.10.2001 року передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, у абзаці 3 вказано, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Отже, окремим документом, який підтверджує надсилання, є квитанція (касовий або фіскальний чек) поштового відділення.

Але, ПП ПЕЛІОН такого документу на підтвердження відправлення до матеріалів справи не надано.

Враховуючи зазначене, суд вважає недоведеним позивачем факт укладення Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р.

Посилання позивача у справі на наявність між сторонами правовідносин за іншими договорами поставки та на ідентичність тексту таких договорів із текстом Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р. на підтвердження існування правовідносин щодо поставки товару саме за Договором поставки №3107-1 від 31.07.2017р. до уваги судом не приймається, адже, позивач обґрунтовує позовні вимоги саме положеннями Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р.

Щодо підтвердження факту існування правовідносин між ПП ПЕЛІОН та ФГ Весна за Договором поставки №3107-1 від 31.07.2017р. та факту поставки товару наявністю видаткових накладних №РН-0000139 від 31.07.2017р., №РН-0000142 від 09.08.2017р. та №РН-0000143 від 11.08.2017р., слід зауважити, що зазначена видаткова накладна не підписана зі сторони отримувача товару- ФГ Весна .

Згідно ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ст.9 зазначеного Закону ( в редакції станом на 12.04.2018р.) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до ч.8 зазначеної статті відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р ., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо..

Отже, ПП ПЕЛІОН в особі директора, як особи, яку у зазначеній видатковій накладній визначено відповідальною за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, мав при здійсненні поставки товару на склад отримувача (Покупця - ФГ Весна ) отримати на видатковій накладній підпис уповноваженої від ФГ Весна особи на отримання товару, що свідчило б про проведення господарської операції з поставки товару.

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч.2 ст.3 зазначеного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Частина 6 ст.8 Закону передбачає, що керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п.1.2).

Відповідно до п. 2.13 Положення керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Крім того, слід зауважити, що в судовому засідання директор позивача зазначив про те, що товар було доставлено службою кур`єрської доставки Нова Пошта . При цьому, наявності будь-яких договірних відносин між ПП ПЕЛІОН та службою кур`єрської доставки надано не було, товарно-транспортної накладної на підтвердження транспортування товару позивачем до матеріалів справи також не надано і в судовому засіданні представник позивача зазначив, що така товарно-транспортна накладна взагалі не складалася.

Зазначене є порушенням законодавства, адже, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. N 363 (зі змінами та доповненнями) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за N 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Таким чином, суд вважає не підтвердженим факт поставки ПП ПЕЛІОН ФГ Весна товару згідно видаткових накладних №РН-0000139 від 31.07.2017р., №РН-0000142 від 09.08.2017р. та №РН-0000143 від 11.08.2017р.

Щодо підтвердження факту існування Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017р.та факту поставки товару наданими ГУ ДПС в Одеській області податковою декларацією з ПДВ липень та серпень 2017 року з розшифровкою податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток №5 до податкової декларації), що були подані (зареєстровані ) ФГ Весна , реєстром отриманих ФГ Весна податкових накладних липень та серпень 2017 року.

Слід ще раз зауважити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі № 905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від д 05.12.2018р. у справі № 915/878/16.

Але, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №916/922/19.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Дійсно, відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України , як у редакції від 27.02.2018 так і від 22.03.2018, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020р. у справі № 922/2081/19.

Слід також зауважити, що у якості доказу існування правовідносин за Договором поставки №3107-1 від 31.07.2017 р. позивач також постався на показання свідка, викладені у заяву свідка ОСОБА_1 , яка у період з 2017-2019 роки займала посаду бухгалтера у ПП ПЕЛІОН .

Але, загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків ( постанова ВП ВС від 29.06.2021р. у справі №23097/17).

Слід також зауважити, що згідно ч.ч.1,2,4 ст.87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Як вбачається із змісту заяви свідка ОСОБА_1 про деякі факти зазначеному свідку стало відомо зі слів директора ПП ПЕЛІОН . Крім того, факти листування, поставки товару, часткової оплати мають бути підтверджені письмовими доказами, про що вже зазначалося судом вище.

01.11.2021р. відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Приватного підприємства "ПЕЛІОН" до Фермерського господарства "ВЕСНА" про стягнення 1108359,03 грн. відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2022 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов