Постанова

від 29.08.2022 по справі 916/2659/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2659/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ПП "ПЕЛІОН" - адвокат Довбишев Д.О. та директор Щербина О.П.

від ФГ "ВЕСНА" - адвокат Носенко І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства "ПЕЛІОН"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2022

по справі №916/2659/21

за позовом Приватного підприємства "ПЕЛІОН"

до Фермерського господарства "ВЕСНА"

про стягнення 1108359,03 грн

ВСТАНОВИВ

У вересні 2021 Приватне підприємство "ПЕЛІОН" (далі - ПП "ПЕЛІОН") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства "ВЕСНА" (далі - ФГ "ВЕСНА") про стягнення заборгованості у розмірі 1 108 359,03 грн, а саме про стягнення суми основного боргу - 450 628,35 грн, штрафу - 34 450,27 грн, пені - 248 754,89 грн, 28% річних - 293 537,66 грн та інфляційних витрат - 80 987,86 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 в задоволені позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності доказів укладення між сторонами договору поставки, як у письмовому вигляді, так й у спрощений спосіб.

Також суд першої інстанції визнав не підтвердженим факт поставки товару згідно видаткових накладних, оскільки останні не підписані отримувачем.

З приводу посилання позивача на те, що товар було доставлено службою кур`єрської доставки "Нова Пошта", суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів наявності будь-яких договірних відносин між ПП "ПЕЛІОН" та службою кур`єрської доставки, товарно-транспортної накладної на підтвердження транспортування товару позивачем до матеріалів справи також не надано.

Щодо підтвердження факту існування договору поставки та факту поставки товару наданими ГУ ДПС в Одеській області податковою декларацією, місцевий господарський суд зазначив, що наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

З огляду на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Не погодившись з даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ПП "ПЕЛІОН" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 року по справі №916/2659/21 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ПП "ПЕЛІОН" до ФГ "ВЕСНА" про стягнення заборгованості за договором.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та невмотивованим, таким що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, на думку апелянта судом першої інстанції у порушення норм процесуального права відмовлено у задоволенні клопотання про огляд доказів у порядку ст. 82 ГПК України та безпідставно встановлено факт не направлення та не укладення договору.

За твердженням апелянта, примірник договору ПП "ПЕЛІОН" разом з додатками, підписані ПП "ПЕЛІОН" накладні, рахунки було направлено на електронну пошту ФГ "ВЕСНА", яке у свою чергу направило підписані документи на електронну пошту ПП "ПЕЛІОН", про що свідчить листування з бухгалтером ФГ "ВЕСНА". При цьому, у позовній заяві ПП "ПЕЛІОН" зазначало, що для сторін є усталеним звичаєм ділового обороту здійснення електронної переписки, направленням один одному підписаних та відсканованих документів.

Як стверджує апелянт, на підтвердження вказаної позиції ПП "ПЕЛІОН" було подано клопотання про огляд доказів у порядку ст. 82 ГПК України від 31.08.2021 року, у якому останнє просило дослідити у судовому засіданні оригінали електронних листів та додатків, що направлялись ПП "ПЕЛІОН" та ФГ "ВЕСНА" шляхом їх огляду безпосередньо в електронній поштовій скриньці ПП "ПЕЛІОН".

Однак, на переконання апелянта, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання ПП "ПЕЛІОН" про огляд доказів у порядку ст. 82 ГПК України, що зумовлено помилковим застосуванням судом норм процесуального права.

Безпідставна відмова суду у задоволенні клопотання про огляд доказів, на думку апелянта, позбавила ПП "ПЕЛІОН" можливості довести свою позицію по справі та фактично надати суду докази, що призвело до неповного з`ясування судом обставин справи та наведення судом помилкових висновків.

Саме електронне листування, про огляд якого просило ПП "ПЕЛІОН", як стверджує апелянт, містить інформацію стосовно договірних правовідносин сторін, підтверджує укладення договору у спрощений спосіб між ПП "ПЕЛІОН" і ФГ "ВЕСНА", факт виконання сторонами певних обов`язків за договором та підтверджує суперечливу поведінку ФГ "ВЕСНА".

Окрім цього, ПП "ПЕЛІОН" зазначає, що неодноразово направляло договір засобами поштового зв`язку, що підтверджується записами в журналі реєстрації вихідної кореспонденції ПП "ПЕЛІОН" цінним листом з описом-вкладення. Натомість суд, не досліджуючи надані докази, прийшов до помилкового висновку про недоведеність факту направлення договору ФГ "ВЕСНА" засобами поштового зв`язку. Суд зазначив, що відсутня квитанція (касового або фіскального чека) поштового відділення.

Втім, як стверджує апелянт, для підтвердження направлення Договору, накладних та рахунків ПП "ПЕЛІОН" разом з позовною заявою було подано копії: опису-вкладення у лист від 29.08.2018, накладної від 29.08.2018, рекомендованого повідомлення про вручення. Більш того, у рекомендованому повідомленні про вручення наявний підпис голови ФГ "ВЕСНА", що свідчить про отримання особисто останнім 30.08.2018 року направлених ПП "ПЕЛІОН" документів у листі.

З огляду на таке, апелянт вважає, що суд першої інстанції не оцінив наданні позивачем докази, що підтверджують направлення договору засобами поштового зв`язку ФГ "ВЕСНА", що позбавило позивача можливості довести факт ухилення відповідача від повернення підписаного примірника договору ПП "ПЕЛІОН" та факт недобросовісної поведінки ФГ "ВЕСНА" та прийшов до помилкових висновків щодо не доведення ПП "ПЕЛІОН" факту укладення договору.

Скаржник також вважає, що судом першої інстанції не оцінено жодний доказ, наданий ПП "ПЕЛІОН" з позиції стандарту доказування "вірогідність доказів", а застосовано стандарт доказування "достатність доказів", що з дня внесення 17.10.2019 року змін до ГПК України не існує та замінений стандартом доказування "вірогідність доказів".

Апелянт стверджує, що ФГ "ВЕСНА" не заперечувало той факт, що надані позивачем відскановані документи підписані головою ФГ "ВЕСНА" та направлені з електронної пошти саме ФГ "ВЕСНА", не зазначало про підписання договору іншою особою, про об`єктивну неможливість підписання договору, втрату печатки фермерського господарства тощо.

Окрім цього, як відзначає скаржник, ФГ "ВЕСНА" не надано жодних доказів, які б переважили доводи позивача про здійснення листування з відповідачем, про укладення договору у спрощений спосіб, про підписання та направлення відповідачем документів ПП "ПЕЛІОН" електронною поштою тощо.

На думку апелянта, підтримання судом позиції відповідача щодо неможливості встановлення особи, яка підписала документи та направила їх електронною поштою, без здійснення належної оцінки обставин листування електронною поштою, та покладення обов`язку доведення обставин, що мають значення для справи, лише на позивача, є порушенням принципу змагальності сторін.

Судом першої інстанції, як вважає скаржник, не оцінено докази ПП "ПЕЛІОН" з позиції балансу вірогідностей та з урахуванням неподання відповідачем жодних доказів на підтвердження власних заперечень судом не враховано, що позиція позивача щодо підписання ФГ "ВЕСНА" та направлення останнім договору електронною поштою, а надалі засобами поштового зв`язку, є більш вірогідною, ані ж протилежне твердження відповідача.

З приводу тверджень суду першої інстанції про не доведення позивачем факту поставки, апелянт вважає такі твердження помилковими та такими, що суперечать наданим та наявним у матеріалах справи доказам, зокрема видатковим накладним, податковим накладним, нотаріально посвідченій заяві свідка, тощо.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2659/21 за апеляційною скаргою ПП "ПЕЛІОН" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 та призначено справу до розгляду на 29.06.2022.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач із посиланням на висновки суду першої інстанції зазначає, що позивачем не доведено укладення між сторонами договору поставки, та відповідно, не надано належних доказів на підтвердження укладення між сторонами договору, здійснення поставки товару та його отримання відповідачем.

У судовому засіданні від 29.06.2022 було оголошено перерву до 20.07.2022.

У судовому засіданні від 20.07.2022 було оголошено перерву до 30.08.2022.

Колегія суддів зазначає, що під час звернення з апеляційною скаргою, позивач просив суд дослідити у порядку ст. 82 ГПК України у судовому засіданні оригінали електронних листів та додатків, що направлялись сторонами, шляхом їх огляду безпосередньо в електронній поштовій скриньці позивача.

Розглянувши під час судового засідання від 30.08.2022 вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з підстав, що будуть зазначені нижче у мотивувальній частині даної постанови.

Під час судового засідання від 30.08.2022 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану справу №916/2659/21 за апеляційною скаргою ПП "ПЕЛІОН" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 було розглянуто Південно-західним апеляційним господарським судом у розумний строк, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 31.07.2017 між ПП "ПЕЛІОН" (постачальник) та ФГ "ВЕСНА" (покупець) було укладено договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №3107-1 (т.1, а.с. 25-28) у відповідності до п.1.1. якого в строки визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, в тому числі але не виключно засоби захисту рослин мінеральні добрива, насіння (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, або здійснивши розрахунок за товар авальованим векселем на умовах та в порядку, передбаченому п.2.7. договору та додатками до договору.

У відповідності до п.1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки, базис поставки, порядок та строки оплати товару, та інші умови, визначені в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по замовленням покупця задоволеним постачальником, визначаються згідно видаткових накладних. Перераховані покупцем аванси зараховуються в рахунок оплати того товару, який було реалізовано в першу чергу.

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог пунктів 2.2-2.5 договору, що передається за цим договором. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору. В вартість товару входить вартість його доставки до складу покупця, при цьому мінімальна партія доставки товару складає не менше 10000,00 (десять тисяч) доларів США, або його кількість перевищує 10 тон.

Сторони погодили, що на дату оплати авансової частини, ціна товару підлягає обов`язковому коригуванню без додаткового узгодження за формулою, що наведена у п. 2.2. договору.

У відповідності до п. 2.6. договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 договору, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в Додатках до Договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

У розділі 3 договору сторонами визначено власні зобов`язання. Зокрема, постачальник зобов`язаний передати товар покупцеві на складі покупця, зазначеному в Додатку до договору. Постачальник має право поставити товар достроково повідомивши про це покупця. У випадку перерахування покупцем коштів в рахунок оплати товару пізніше, ніж це передбачено договором, постачальник має право притримати виконання свого зобов`язання щодо передачі товару та передати товар покупцеві по вартості (ціні), яка складеться на день передачі, або відмовитись від виконання зобов`язань без настання для себе будь-яких фінансових наслідків по Договору та повернути покупцеві раніше сплачені ним суми за вирахуванням витрат, понесених постачальником у зв`язку з виконанням цього договору (п.3.1.1.). Покупець зобов`язаний провести оплату за товар та сплатити проценти за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та строків, передбачених п. 2 договору та Додатків до договору. При перерахуванні коштів обов`язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення цього договору (п.п. 3.2.1., 3.2.2.).

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору приймання товару по кількості та якості приводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника.

Господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діють до повного та належного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п.5.1. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені договором строки вартості (ціни) товару, та/або за несвоєчасну передачу векселя. За порушення цих умов Договору покупець: після прострочення більш ніж на шість робочих днів з дати виконання грошового зобов`язання встановленого в додатку до цього договору сплачує штраф в розмірі 8 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання (п.7.2.1.); сплачує за кожен день прострочення виконання зобов`язань на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення (п.7.2.2.); додатково сплачує на користь постачальника штрафні санкції із розрахунку 28 (двадцять вісім) процентів річних, від простроченої суми за весь період, коли тривало прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) (п.7.2.3.).

У Додатку №1, який було укладено 31.07.2017, до договору поставки №3107-1 від 31.07.2017 (т.1, а.с. 29) сторонами погоджено, що згідно умов п. 2.1. договору поставки №3107-1 від 31 липня 2017 року на умовах відстрочення кінцевого розрахунку сторони домовилися про наступне: асортимент, найменування, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість товару (на дату підписання курс $ становить 25,93 грн (загальна вартість 8 732,34 $), зокрема, насіння гібриду соняшника Рими (екстра) - 174 000 грн, Гербіцид «Аватар» (Ацетохлор 900 гр/л) - 11 668,32 грн, Гербіцид «Альфа-Бентазон» (Бентазон, 480 г/л) - 17 113,68 грн, Протруйник «Венцедор» (Тебуконазол, 25г/л+тирам, 400г/л) - 23 647,68 грн. Загальна вартість Товару на дату підписання Додатку - 226 429,68 грн.

У Додатку №2, який було укладено 09.08.2017, до договору поставки №3107-1 від 31.07.2017 (т.1, а.с. 30) сторонами погоджено, що згідно умов п. 2.1. договору поставки №3107-1 від 31 липня 2017 року на умовах відстрочення кінцевого розрахунку сторони домовилися про наступне: асортимент, найменування, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість товару (на дату підписання курс $ становить 25,73 грн (загальна вартість738,02 $), зокрема, Десикант «Диквалан» (дикват, 150 г/л) - 3 087,60 грн, Гербіцид «Отаман, в.р.» (Ізопропіламінна сіль гліфосату, 480г/л) - 5 635,44 грн, Протруйник«Командор-Екстра т.к.с.» (Імідаклоприд, 600г/л) - 4 837,26 грн, Протруйник «Діксіл Ультра, т.к.с.» (Тебуконазол, Тебуконазол, 120г/л) - 5 429,04 грн. Загальна вартість Товару на дату підписання Додатку - 18 989,34 грн.

У Додатку №3, який було укладено 11.08.2017, до договору поставки №3107-1 від 31.07.2017 (т.1, а.с. 31) сторонами погоджено, що згідно умов п. 2.1. Договору поставки №3107-1 від 31 липня 2017 року на умовах відстрочення кінцевого розрахунку сторони домовилися про наступне: асортимент, найменування, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість товару (на дату підписання курс $ становить 25,69 грн (загальна вартість 7 267,61 $), зокрема, Фунгіцид «Міланіт» (Пропіконазол, 150 г/л+тріадимефон, 150 г/л) - 87 348,00 грн, Інсектицид «Нірвана» (Хлорпирифос, 500г/л+циперметрин, 50 г/л) - 1 239,54 грн, Гербіцид «Софіт» (Прометрин 500 гр/л) - 10 596,96 грн, Фунгіцид «Блок» (Тебуконазол, 250 г/л) - 60 000,00 грн, Гербіцид «Шериф» (Трибенурон-метил, 750 г/кг) - 2 164,38 грн, Гербіцид «Хамер» - 25 356,07 грн.

Базис поставки EXW склад постачальника згідно міжнародних умов Інкотермс-2000. Розрахунок за товар поставлений на умовах відстрочення кінцевого розрахунку (це кінцево, згідно умов договору), в розмірі 100 % (Сто), від загальної вартості товару зазначеної в п. 1.1. цього додатку, проводиться не пізніше 15 (п`ятнадцятого) жовтня 2017 року.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000139 від 31.07.2017 (т.1, а.с. 74) ПП "ПЕЛІОН" було поставлено ФГ "ВЕСНА" насіння гібриду соняшника Рими (екстра), аватар, альфа бентазон, венцедор, загальною вартістю 226 429,68 грн.

Згідно з видатковою накладною №РН-0000142 від 09.08.2017 (т.1, а.с. 75) ПП "ПЕЛІОН" було поставлено ФГ "ВЕСНА" діксіл ультра т.к.с., командор екстра, отаман в.р., диквалан, загальною вартістю 189 89,34 грн.

У відповідності до видаткової накладної №РН-0000143 від 11.08.2017 ПП "ПЕЛІОН" (т.1, а.с. 76) було поставлено ФГ "ВЕСНА" міланіт, нирвана, софит, блок, шефир, хамер, загальною вартістю 186 704,95 грн.

На отримання товарно-матеріальних цінностей ФГ "ВЕСНА" було видано довіреності від 31.07.2017 за №307479, від 09.08.2017 за №307480 та від 11.08.2017 за №307481 у відповідності до яких господарство уповноважило голову ФГ "ВЕСНА" Гирбу Олега Гавриловича на отримання товару від ПП "ПЕЛІОН" за вищевказаними видатковими накладними (т.1, а.с. 74а, 75а, 76а).

У наявних матеріалах справи також містяться рахунки-фактури №СФ-0000165 від 31.07.2017, №СФ-0000166 від 09.08.2017 та №СФ-0000167 на оплату поставленого товару із зазначенням усіх необхідних реквізитів для оплати (т.1, а.с. 32-33а).

Також матеріли справи містять платіжні доручення №479 від 11.10.2017, №2 від 14.11.2017 та №18 від 01.12.2017 про перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі 101 497,60 грн, із зазначенням в призначенні платежу «за товар згідно договору №3107-1 від 31.07.2017».

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що на виконання взятих на себе договірних зобов`язань поставив відповідачеві товар, який останнім був оплачений лише частково, що призвело до виникнення заборгованості, яку позивачем заявлено до стягнення, а також на яку нараховано штраф, пеню, відсотки річних та інфляційні втрати.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського з цього приводу зазначає наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Так, наявними матеріалами справи, зокрема видатковими накладними підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки було поставлено товар на загальну суму 432 123,97 грн, який було отримано відповідачем без будь-яких зауважень.

У зв`язку із виконанням зі свого боку умов договору, позивачем було виставлено відповідачеві рахунки-фактури із зазначенням реквізитів для оплати поставленого товару.

Відповідачем, отриманий від позивача за договором товар було оплачено лише частково у сумі 101 497,60 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення.

Відтак, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 330 626,37 грн.

Однак, сторонами у договорі було погоджено умови щодо коригування ціни товару, сплати штрафів, пені та інфляційних втрат, зокрема, у п. 2.4. договору сторонами погоджено, що у випадку, коли на дату платежу за поставлений Товар та/або на дату звернення до суду (у разі звернення із позовом до суду при повній або частковій несплаті), значення показника Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01, то ціна Товару підлягає коригуванню без додаткового узгодження. У цьому випадку ціна Договору, що вказується у рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою:

Цдог= Цпост*(Коп/Кпост), де

Цпост - ціна поставки;

Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти иа дату, що передує даті оплати;

Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду.

Якщо на дату проведення уточнення ціни Товару значення комерційного курсу гривні менше, за значення комерційного курсу, що застосовувався та дату, що передувала даті поставки, уточнення ціни Товару, передбачене п. 2.4 Договору, не здійснюється.

Курсом НБУ в гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на інтернет-сторінці https://minfin.com.ua/currency/mb/. Курс НБУ іноземної валюти вказується у Додатках до Договору.

У зв`язку з тим, що на дату проведення уточнення ціни Товару значення комерційного курсу гривні більше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, яка передувала даті поставки, та значення показника Коп/Кпост є більше 1.01, то ціна Договору становить 450 628,35 грн.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 450 628,35 грн.

З приводу заявлених позивачем до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Так, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 293 537 грн 66 коп річних та 80 987 грн 86 коп інфляційних втрат.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сторонами у п. 7.2.3. договору визначено, що за порушення умов договору, покупець додатково сплачує на користь постачальника штрафні санкції із розрахунку 28 (двадцять вісім) процентів річних, від простроченої суми за весь період, коли тривало прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Отже, у даному випадку, сторони на власний розсуд визначили інший розмір процентів, ані ж визначений ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за поставлений товар за Договором триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання у повному обсязі.

Відтак, позивач має право на отримання нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до якого невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає: у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача відсотків річних від простроченої суми основного боргу у розмірі 450 628,35 грн за період з 31.08.2018 по 31.08.2021.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем розмір річних за період з 31.08.2018 по 31.08.2021 складає 293 537 грн 66 коп.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

З огляду на таке, інфляційні втрати розраховані за період з вересня 2018 по серпень 2021 та складають 80 987 грн 86 коп.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки відсотків річних та інфляційних втрат колегією суддів встановлено, що вони є вірними, арифметично правильними та здійснені з урахуванням умов укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавства.

З огляду на таке, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 293 537 грн 66 коп річних та 80 987 грн 86 коп інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення штрафу у розмірі 34 450,27 грн та пені у розмірі 248 754,89 грн, а також заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості по договору поставки № 3107-1 від 31.07.2017 на умовах відстрочення кінцевого розрахунку.

В обґрунтування даної заяви відповідач, пославшись на приписи ст.ст. 256, 257 ЦК України зазначив, що перебіг позовної давності із зверненням ГІП «ПЕЛІОН» до суду із позовною заявою до ФГ «Весна» про стягнення заборгованості по договору поставки № 3107-1 від 31.07.2017р. на умовах відстрочення кінцевого розрахунку починається з 16.10.2017, з наступного дня після 15.10.2017 (останній день строку розрахунку за товар).

З 16.10.2017 та до 02.09.2021 (дати звернення до суду із позовною заявою) пройшло більше 3 років, а відповідно сплив строк позовної давності.

За твердженням відповідача, 27.11.2020 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до ФГ «Весна» про стягнення заборгованості по договору поставки № 3107-1 від 31.07.2017 на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, однак, ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.03.2021 дану позовну заяву залишено без розгляду, що відповідно не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідач вважає, що навіть якщо враховувати строк звернення до суду із попередньою позовною заявою та останнім платежем ФГ «Весна», то з 02.12.2017 (з наступного дня після останнього платежу 01.12.2017) до 27.11.2020 (дата звернення із попередньою позовною заявою) пройшло 2 роки 11 місяців та 22 дня (всього 1 091 день), а з 11.06.2021 (з наступного дня після набрання законної сили ухвалою про залишення без розгляду позовної заяви) до 02.09.2021 (дата повторного звернення із позовною заявою) пройшло 2 місяці та 22 дні (всього 83 дні).

В такому випадку, на думку відповідача, також сплив строк позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, дії, що свідчать про визнання боржником свого боргу або іншого обов`язку переривають позовну давність тільки в тому випадку, коли вони вчинені в межах дії визначеного законом строку позовної давності.

За умовами п. 1.3 Додатків №1, №2 та №3 до Договору, розрахунок за Товар в розмірі 100% від загальної вартості Товару, зазначеної в п. 1.1 Додатку, проводиться не пізніше 15.10.2017 року.

На виконання умов Договору ФГ «Весна» було частково сплачено погоджену з ПП «Пеліон» вартість Товару, останній платіж відповідачем здійснено 01.12.2017 року (платіжне доручення №18), призначення платежу: «за товар згідно Договору №3107-1 від 31.07.2017 р. у сумі 41 666.67 гри, ПДВ - 20% 8 333,33 грн».

Таким чином, у зв`язку зі сплатою 01.12.2017 року ФГ «Весна» частини заборгованості за Договором, строк позовної давності почався заново з 02.12.2017.

У ч. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258. 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон №540-ІХ від 30.03.2020 року, яким внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та продовжено строки позовної давності на період дії карантину, набув чинності 02.04.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року було встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин.

Дію карантину, встановленого Постановою від 11.03.2020 року №211, продовжено на всій території України до 31.12.2020 року згідно з постановами Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 року, №500 від 17.06.2020 року, №641 від 22.07.2020 року, №760 від 26.08.2020 року, №956 від 13.10.2020 року.

Наразі, як станом на час звернення із позовом до суду, так й до теперішнього часу встановлений Кабінетом Міністрів України карантин триває.

Тобто, строк позовної давності за вимогами ПП «Пеліон» почався 02.12.2017 року та є продовженим на строк дії карантину (з 12.03.2020 року до сьогодні) відповідно до ч. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, ПП «Пеліон» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення з ФГ «Весна» заборгованості за Договором, відсотків річних та інфляційних втрат.

В той же час, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів зазначає, що на вимоги про стягнення неустойки (штрафу та пені) не розповсюджуються правила ч. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України якими визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, позивач пропустив строк позовної давності щодо про стягнення штрафу у розмірі 34 450,27 грн та пені у розмірі 248 754,89 грн, про застосування яких заявлено відповідачем, що відповідно зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 450 628 грн 35 коп основного боргу, 293 537 грн 66 коп річних, 80 987 грн 86 коп інфляційних втрат.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції з приводу недоведення позивачем факту укладення Договору поставки №3107-1 від 31.07.2017, з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктами 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному прядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договору, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Відповідно до частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини третя-п`ята статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Так, під час звернення із даним позовом до суду першої інстанції позивачем було надано роздруківку скан-копії договору поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №3107-1 від 31.07.2017, а також додатки до вказаного договору, видаткові накладні та довіреності на отримання товару.

Надані позивачем роздруківки договору та додатків до нього містить усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін.

Також, наявні матеріли справи містять підписані з боку ФГ "ВЕСНА" видаткові накладні, в яких наявне посилання на договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №3107-1 від 31.07.2017.

ФГ "ВЕСНА" було видано довіреності голові господарства Гирбу О.Г. на отримання товару від позивача із зазначенням в них номерів видаткових накладних, які містяться у наявних матеріалах справи, та як вже було зазначено вище також були підписані уповноваженою особою відповідача та скріплені печаткою господарства.

Вищевказані документи, як свідчить наявне у матеріалах справи електронне листування сторін (т.1, а.с. 119-144), були складені та підписані шляхом обміну сторонами електронними листами.

Так, позивачем було направлено вищевикладені документи на електронну адресу відповідача, вони були підписанні останнім та повернуті позивачеві.

Відтак, надані позивачем та наявні у матеріалах справи докази, зокрема договір поставки, додатки до нього, видаткові накладні, рахунки-фактури та довіреності є роздруківкою підписаних сторонами скан-копій документів, та відповідно електронним доказом по справі.

З приводу відсутності у наданих позивачем документах електронного цифрового підпису, колегія суддів зазначає таке.

Використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Колегія суддів зазначає, що ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, відповідач не заявляв про те, що наявні у матеріалах справи відскановані копії документів направлені з електронної адреси, яка не належить ФГ "ВЕСНА", не використовується останнім під час листування між сторонами, належить іншій особі, тощо.

При цьому, колегія суддів зазначає, що документи, які були направлені з електронної адреси ФГ "ВЕСНА" містять особисті данні, зокрема місцезнаходження ФГ "ВЕСНА", паспортні дані щодо голови господарства, реквізити банківського рахунку, тощо, які не можуть бути доступні будь-якій особі, яка не має відношення до відповідача.

Слід відзначити, що листування між сторонами здійснювалась, з боку відповідача, з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначенням ім`я та прізвища особи « ОСОБА_1 ».

Отже, у даному випадку, наявні матеріли справи надають можливість ідентифікувати як електронну адресу, з якої здійснювалось листування від імені відповідача, так й особу, яка була до неї причасна.

В той же час, відповідач у своїх поясненнях лише послався на невідповідність електронної адреси, з якою здійснювалось листування між сторонами, тій, що вказана у самому договорі, однак, жодним чином не заперечував з приводу того, що вказана електронна адреса належить представнику відповідача та використовується останнім для електронного листування з іншими сторонами. Не зазначив відповідач й про те, що особам, яка здійснювала електронне листування з відповідача щодо спірного договору, не має жодного відношення до відповідача та не перебуває з ним у трудових відносинах.

Відтак, у даному випадку відсутність кваліфікованого електронного підпису не позбавляє можливості ідентифікувати, з достатнім ступенем вірогідності, особу відправника електронного повідомлення.

Колегія суддів також відзначає, що у наданих до матеріалів справи договорі, додатках до нього, видаткових накладних, довіреностях від імені ФГ "ВЕСНА" містяться підпис та печатка відповідача.

В той же час, відповідач не надав жодних розумних пояснень щодо наявності на наданих позивачем доказах, зокрема договорі, додатках до нього, видаткових накладних, довіреностях від імені ФГ "ВЕСНА", підпису та печатки останнього. Зокрема, відповідач не заперечує підписання вищевказаних документів, не зазначає про підробку підпису та печатки, викрадення останньої, тощо.

Фактично відповідачем не висувалось жодних заперечень щодо факту підписання як договору поставки, додатків до нього, так й видаткових накладних та довіреностей на отримання товару.

Колегія суддів також зазначає, що звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначає, що надіслав на адресу ФГ "ВЕСНА" засобами поштового зв`язку два примірники договору поставки, додатки до нього, видаткові накладні та рахунки-фактури, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6500138531885, яке було отримано директором ФГ "ВЕСНА" Гирбу О.Г. 30.08.2018.

При цьому, стверджуючи про неможливість встановлення змісту документів, які були надіслані позивачем та отримані ФГ "ВЕСНА" за вищевказаним поштовим відправленням, суд першої інстанції не врахував того, що відповідач жодним чином не спростував того, що у названому поштовому відправленні знаходились інші документи, ані ж ті, про направлення яких стверджує позивач.

Так, наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач, після отримання листа із відповідними документами звертався, зокрема до позивача з листами, претензіями, тощо з приводу відсутності у вказаному листі документі, їх невідповідності, таке інше.

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано жодних розумних пояснень, які б достовірно свідчили про відсутність господарських відносин між сторонами, не укладення договору поставки, не отримання відповідачем товару від позивача, тощо.

Натомість, як свідчать наявні матеріли справи, відповідачем було визначено відповідальну особу на отримання товару від позивача шляхом видачі відповідних довіреностей на отримано товарно-матеріальних цінностей, отримано товар без жодних зауважень та здійснено його часткову оплату.

За частиною 3 ст. 5 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає в господарські відносини з іншими суб`єктами, у тому числі, на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ст. 67 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц зазначила, що у праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14).

Згідно зі ст. 13 Цивільного кодексу України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Крім того суд звертає увагу на те, що сплата особою коштів є вольовою дією, юридичні наслідки якої слід оцінювати, виходячи зі справжньої волі платника.

Судова колегія зазначає, що відповідачем у платіжних дорученнях №479 від 11.10.2017, №2 від 14.11.2017 та №18 від 01.12.2017 чітко вказано у призначенні платежу «за товар згідно договору №3107-1 від 31.07.2017».

Отже, відповідач здійснивши часткову оплати за поставний позивачем товар, чітко вказав реквізити договору, який, за твердженням останнього, між сторонами не укладався.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що у даному випадку наявна суперечлива поведінка відповідача, яка полягає у тому, що останній стверджуючи про не укладення договору поставки, не отримання товару за цим договором від позивача, добровільно сплатив грошові кошти на користь позивача та в призначенні платежу зазначив саме реквізити спірного договору, зокрема «за товар згідно договору №3107-1 від 31.07.2017».

При цьому, судова колегія зазначає, що жодних розумних пояснень щодо вчинення таких дій, з урахуванням попереднього заперечення наявності між сторонами договірних відносин за договором №3107-1 від 31.07.2017, зокрема зазначення реквізитів договору, на виконання яких зобов`язань, окрім спірного договору, було перераховано грошові кошти на користь позивача.

Про наявність суперечливої поведінки відповідача свідчать його дії щодо видачі уповноваженій особі ФГ "ВЕСНА", а саме голові Гирбу О.Г. довіреностей на отримання товару від позивача, в яких чітко вказано реквізити видаткових накладних та товар, який отримано за вказаними накладними. При цьому, дані щодо видаткових накладних та товару, які вказані у довіреностях, повністю співпадають з тими, що вказані у самих видаткових накладних.

Колегією суддів також звертається увага на те, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Відтак, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що поставка товару, як господарська операція, відображена позивачем у податкових накладних (т.1, а.с. 84-86), а відповідачем - у податкових деклараціях з ПДВ та реєстрі отриманих податкових накладних (т.2, а.с. 164-171), у зв`язку із чим відповідачем був сформований податковий кредит за фактом поставки товару.

Відтак, у даному випадку, наявні у матеріалах справи податкові накладні, а також податкові декларації, у сукупності із іншими доказами свідчать про поставку товару позивачем та його отримання відповідачем за вказаним договором, в той час як, поведінка відповідача, який заперечує отримання товару, однак одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від позивача та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару, не може вважатись та відповідно розцінюватись як добросовісною, розсудливую та розумною.

Врахуючи наведене, оцінючи докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази переконливо свідчать про існування між сторонами договірних відносин за договором поставки №3107-1 від 31.07.2017 та отримання відповідачем товару за цим договором, який останнім оплачений лише частково.

З контексту зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне висловитись щодо заявленого позивачем клопотання про огляд доказів в порядку ст. 82 ГПК України.

Метою огляду доказів позивачем визначено необхідність здійснення огляду судом оригіналів електронних листів та додатків в електронній поштовій скриньці, оскільки додані до позову паперові копії даного електронного листування не можуть відобразити ту інформацію, яку містить кожний електронний лист, що пов`язано з відсутністю у певних листах теми та тексту, наявністю у листах тільки вкладень, неможливістю точно ідентифікувати документ за його найменуванням, без його безпосереднього відкриття (завантаження).

Між тим, колегія суддів зауважує, що суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

В свою чергу, як свідчать надані відповідачем заперечення, у тому числі щодо клопотання позивача про огляд доказів, останнім не висловлено сумніві щодо відповідності наданих позивачем копій документів їх оригіналу, також не заперечується відповідачем й здійснення між сторонами електронного листування та відповідність наданих позивачем роздруківок з такого електронного листування змісту електронних листів.

Натомість, відповідач стверджує про неналежне засвідчення позивачем наданих до матеріалів справи доказів, зокрема відповідач зазначає, що надані до суду роздруківки не містять усіх необхідних реквізитів, у тому числі даних для встановлення приналежності стороні правочину та особи, яка їх підписала.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що надані позивачем до позовної заяви документи засвідчені директором ПП "ПЕЛІОН", містять підпис даної особи, дату їх засвідчення, печатку підприємства, а також та містять надпис «згідно із скан копією». За поясненням представника позивача, у нього відсутні оригінали доданих до позову документів, а ті що надані до суду є роздруківкою відсканованих та направлених відповідачем документів, що відповідно спростовує твердження відповідача щодо неналежного засвідчення позивачем наданих до суду першої інстанції копій документів.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що огляд доказів щодо яких позивачем заявлено клопотання, не вимагається.

Враховуючи наведені обставини по справі, колегія суддів також вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, а також наявності договірних відносин між позивачем та службою кур`єрської доставки "Нова Пошта", оскільки у даному випадку поставка товару підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, зокрема видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, його часткової оплати та податковими накладними.

Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача з приводу неможливості встановлення дату укладення договору поставки між сторонами, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 641, ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на викладене, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

Відтак, у даному випадку, відповідач здійснивши часткову оплату поставленого від позивача товару, із зазначенням у призначені платежу реквізитів договору поставки, вчинив конклюдентні дії, які свідчать про укладення між сторонами договору поставки №3107-1 від 31.07.2017.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

У відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи прийняття судом апеляційної інстанції рішення про задоволення апеляційної скарги, судові витрати понесені скаржником у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 по справі №916/2659/21 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "ВЕСНА" на користь Приватного підприємства "ПЕЛІОН" 450 628 грн 35 коп основного боргу, 293 537 грн 66 коп річних, 80 987 грн 86 коп інфляційних втрат та 12 377 грн 30 коп судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства "ВЕСНА" на користь Приватного підприємства "ПЕЛІОН" 18 565 грн 96 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постави складено та підписано 05.09.2022.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Поліщук Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.