Постанова

від 26.01.2022 по справі 922/1062/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1062/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Зарудяна Н.О.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Балясний Р.Р. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (у складі колегії суддів: Здоровко Л.М. (головуючий), Бородіна Л.І., Плахов О.В.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 05.07.2021 (суддя Калініченко Н.В.)

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

до: 1. Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області,

2. Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське"

про визнання недійсним правочину та звільнення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр, Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (далі - Ліцей, Відповідач-1) та Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" (далі - ПСП "Тавільжанське", Відповідач-2) про визнання недійсним договору про співпрацю № 23-18 від 30.03.2018, а також про зобов`язання звільнити займану земельну ділянку державної форми власності загальною площею 33,0594 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дійсною метою оскаржуваного договору є приховування Відповідачами фактичних відносин оренди земельної ділянки.

На думку Прокурора, про удаваність даного договору свідчить не тільки мета, з якою його укладено, а і неможливість, відповідно до статутних завдань та законодавства здійснення Ліцеєм співпраці з ПСП "Тавільжанське", в свою чергу діяльність ПСП "Тавільжанське" ніяким чином не пов`язана з навчальною або науковою діяльністю.

Прокурор вважає, що зміст укладеного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України "Про оренду землі" та нормам Земельного кодексу України, у зв`язку з чим, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 20, 207 Господарського кодексу України, підлягає визнанню недійсним.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.07.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 922/1062/21, позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір про співпрацю № 23-18 від 30.03.2018, укладений між Відповідачами та зобов`язано ПСП "Тавільжанське" звільнити займану земельну ділянку державної форми власності загальною площею 33,0594 га, яку він займає на підставі вищезазначеного договору. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а земельна ділянка - звільненню, оскільки він не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ПСП "Тавільжанське" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 03.09.2020 у справі № 904/5575/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17 та від 05.11.2018 у справі №910/4345/18 щодо представництва Прокурором інтересів держави у суді.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Держгеокадастр підтримав вимоги касаційної скарги, оскільки, на його думку, Прокурором не доведено підстав для представництва інтересів Позивача у даному судовому спорі.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права, земельна ділянка з кадастровим номером 6321885500:05:000:0412, площею 33,0594 га зареєстрована як державна власність та розташована на території Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області.

4.2. Відповідно до розпорядження Дворічанської районної державної адміністрації №170 від 25.04.2008, Ліцей отримав Державний акт на право постійного користування землею площею 33,0594 га (серії ЯЯ № 303601) для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 632188553000005.

4.3. 30.03.2018 між Ліцеєм (сторона - 1) та ПСП "Тавільжанське" (сторона - 2) укладений договір про співпрацю № 23-18, відповідно до умов якого сторони до 30 березня 2023 року здійснюють співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва для дослідних навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, здійснюють вирощування сільськогосподарських культур, з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану та зниження родючості ґрунту на земельній ділянці сторони - 1, яка має площу 33,0594 га.

4.4. Здійснивши аналіз умов спірного договору суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони не передбачають чітко визначених часток об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності; форми участі сторін є абстрактними і жодним чином не конкретизовані, а саме, зазначені такі форми участі сторін: фінансові внески або інші види допомоги; техніка, сільськогосподарський інвентар, паливно-мастильні матеріали, посівний матеріал, засоби обробітку та захисту рослин, матеріальні цінності, розрахунки та оформлення відповідної документації; трудова діяльність, без уточнення, хто із сторін і яким чином здійснює відповідну участь.

4.5. Також суди встановили, що Ліцей не є сільськогосподарським прибутковим підприємством, не здійснює науково-методичну діяльність в аграрній сфері. Його головною метою діяльності є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти, у той час, як відповідно до класифікації видів економічної діяльності, основним видом діяльності ПСП "Тавільжанське" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (має КВЕД 01.11).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

5.3. Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

5.4. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

5.5. Водночас, згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

5.6. Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох виключних випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

5.7. Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

5.8. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

5.9. Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

5.10. Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

5.11. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити та надати відповідь на наступні питання: а) чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, б) чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся?

5.12. В контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам права яких порушуються, а, з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

5.13. Зважаючи на вищевикладене, встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про таке порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.

5.14. При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

5.15. Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

5.16. Верховний Суд звертає увагу на те, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників.

До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.

Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

5.17. З огляду на наведені висновки Верховного Суду та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком останньої, що зверненню Прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Держгеокадастром в якому Прокурор посилаючись на результати моніторингу, вказував на наявність правопорушення та можливість звернення ним до суду самостійно у випадку бездіяльності уповноваженого органу.

5.18. Водночас Позивач про наміри самостійно звернутися з позовом не заявив та не спростував твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства, навпаки стверджуючи про відсутність правових підстав для звернення до суду.

5.19. Враховуючи викладене, а також те, що згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний доводити бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із позовом, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття Прокурором заходів представницького характеру.

5.20. При цьому, Прокурор при поданні позовної заяви навів підставу для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави Позивачем), навів підстави для звернення з позовом (порушення встановленого законодавством порядку набуття та реалізації прав на земельну ділянку), чим обґрунтував порушення інтересів держави.

5.21. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що Прокурором було наведено достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Позивача відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

5.22. Твердження скаржника про необхідність надання прокурором належних та допустимих доказів нездійснення або здійснення неналежним чином Позивачем своїх повноважень щодо захисту інтересів держави (як то доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду в органі державної влади, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків) колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

5.23. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.07.2021 у справі № 922/1062/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко