Рішення

від 25.01.2022 по справі 910/14877/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022Справа № 910/14877/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський аграрний край"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"

про визнання недійсним пункту договору

Представники:

від позивача: Максимчук А.І.

від відповідача: Самсонюк Я.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Подільський аграрний край звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агросем про визнання недійсним пункту договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови п. 3.6. Договору поставки №28.10.19-80 від 28.10.2019 порушують принципи рівності сторін правочину, добросовісності, розумності та справедливості, а тому підлягають визнанню недійсними судом.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 19.10.2021.

13.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.

18.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Разом з тим, підготовче засідання призначене на 19.10.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення підготовчого засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 суд ухвалив: підготовче засідання призначити на 09.11.2021.

05.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

09.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У підготовче засідання 09.11.2021 представники сторін не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 09.11.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 30.11.2021.

23.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

29.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У підготовче засідання 30.11.2021 представники сторін не прибули.

У підготовчому засіданні 30.11.2021 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.12.2021.

У судове засідання 21.12.2021 прибули представники сторін.

У судовому засіданні оголошено перерву до 25.01.2022.

У судове засідання 25.01.2022 прибули представники сторін.

Представник відповідача подав додаткові пояснення до яких долучив копії наступних документів: договір поставки № 30.03.20-80, специфікація № 3 від 04.05.2020, акт коригування вартості № 14890 від 16.11.2020, акт коригування вартості № 14891 від 16.11.2020, специфікація № 6 від 06.03.2020, договір поставки № 30.03.20-80/1 від 30.03.2020.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, докази подані відповідачем у судовому засіданні 25.01.2022, подані поза межами строку, визначеного ч. 3 ст. 80 ГПК України, при цьому відповідач не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, з огляду на що в силу імперативних приписів ч. 8 ст. 80 ГПК України зазначені докази до розгляду судом не приймаються.

У судовому засіданні 25.01.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

У судовому засіданні 25.01.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

28.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросем" (Постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський аграрний край" (Покупець, позивач) укладено Договір поставки №28.10.19-80 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторони обумовили, що Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцеві у його власність продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його.

Найменування, асортимент та кількість товару, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. Договору).

За змістом п. 3.1. Договору ціна за одиницю та загальна вартість Товару, зазначаються Сторонами у специфікаціях (Додатках), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Протягом строку дії цього Договору, грошові зобов`язання Покупця існують та підлягають сплаті у гривні. Оскільки Товар має імпортну складову, Сторони, у специфікаціях, визначають еквівалент ціни Товару в іноземній валюті (долар США чи ЄВРО), у відповідності до курсу продажу відповідної іноземної валюти відносно гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, що передує даті підписання специфікації. (п. 3.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.5. Договору Покупець оплачує товар шляхом 100% передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до цього Договору.

Пунктом 3.6. Договору Сторони погодили, що у разі зміни курсу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, Покупець, у день здійснення оплати за Товар, зобов`язаний самостійно визначити суму в гривнях, яку він повинен сплатити Постачальнику, як скориговану вартість Товару за наступною формулою:

X2=X1*Y2/Y1, де

X1 - вартість/частина вартості Товару у гривнях, зазначена у відповідній Специфікації,

Y1- курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, що передує даті підписання Специфікації,

Y2 - курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, що передує даті оплати.

Х2 - кінцева вартість неоплаченої частини Товару, у гривнях.

Покупець вправі звернутися до Постачальника, з проханням провести розрахунок, відповідно до вказаної формули, та повідомити йому суму, що підлягає оплаті за Товар (його частину).

Сторони домовились, що в якості курсу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, використовується середнє значення курсу продажу іноземної валюти, що склався на Міжбанківському валютному ринку України. Сторони домовились, що курс продажу іноземної валюти до гривні визначається згідно інформації, опублікованої за посиланням: https://minfin/com/.uа/сurrency/mb/.

У разі виникнення між Сторонами суперечок щодо курсу валюти, достатнім доказом існування курсу Міжбанку на визначену дату, є роздруківка відповідної сторінки з сайту, що зроблена Постачальником та засвідчена підписом його уповноваженої особи та печаткою.

Для індексації (коригування) вартості Товару, відповідно до умов п. 3.6. Договору, датою або днем оплати, вважається дата надходження грошових коштів на рахунок Постачальника або дата проведення розрахунку в іншій формі, окрім грошової (п. 3.6.1. Договору).

За змістом п. 3.7. Договору у випадку порушення Покупцем строків та порядку оплати Товару, встановлених Договором, Постачальник з першого дня порушення набуває право в односторонньому порядку скоригувати вартість Товару відповідно до умов п. 3.6. Договору та вимагати від Покупця негайної повної оплати за весь Товар, а Покупець повинен негайно виконати вказану вимогу Постачальника.

По факту здійснення оплати, з врахуванням проіндексованої/скоригованої вартості Товару або ж коригування вартості Товару Постачальником, Сторонами підписується відповідний "Акт коригування вартості товару" у 2-х примірниках. Сторони погодили, що зобов`язання Покупця по оплаті Товару вважаються виконаними з моменту сплати скоригованої вартості Товару, у повному обсязі (п. 3.8. Договору).

Пунктом 13.1 Договору визначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє протягом одного року, але, в будь-якому випадку, - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що за твердженнями позивача, умови п. 3.6 Договору у сукупності з іншими умовами Договору (зокрема ст. 5 та ст. 11) надають можливість відповідачу збільшити ціну товару в односторонньому порядку, без надання позивачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни товару у гривні порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору (на дату підписання специфікації), що у свою чергу, порушує принцип рівності сторін правочину, добросовісності, розумності, справедливості, крім того, оспорювані умови Договору застосовуються відповідачем не з метою покриття (відшкодування) своїх фактичних ризиків (збитків) від знецінення гривні, а саме з метою необґрунтованого збагачення за рахунок додаткового прибутку від зміни курсової різниці валют по відношенню до гривні.

При цьому, позивач зазначає, що відповідач скориставшись несправедливими умовами п. 3.6 Договору подав до Господарського суду Вінницької області позов у справі № 902/792/21 про стягнення із ТОВ Подільський Аграрний Край заборгованості за товар, обґрунтовуючи її одностороннім збільшенням ціни товару у зв`язку зі зміною курсу євро по відношенню до гривні вже після передачі товару (виконання зобов`язань).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що укладаючи Договір, позивач погодився на всі його умови, зокрема, і п. 3.6, при цьому, можливість визначати в договорі грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті закріплений у ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, так, відповідач, зокрема, зазначає, що врахування валютних коригувань у Договорі зумовлене умовами виробників, які продають товар на умовах відстрочення оплати, а, отже, укладений між сторонами Договір відповідає принципам рівності сторін правочину, добросовісності, розумності та справедливості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, за приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У свою чергу частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16 та від 11.08.2021 у справі № 926/324/20.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов`язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання.

Як встановлено приписами статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

При цьому, відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Так, судом було встановлено, що пунктом 3.6. Договору Сторони погодили, що у разі зміни курсу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, Покупець, у день здійснення оплати за Товар, зобов`язаний самостійно визначити суму в гривнях, яку він повинен сплатити Постачальнику, як скориговану вартість Товару за наступною формулою:

X2=X1*Y2/Y1, де

X1 - вартість/частина вартості Товару у гривнях, зазначена у відповідній Специфікації,

Y1- курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, що передує даті підписання Специфікації,

Y2 - курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, що передує даті оплати.

Х2 - кінцева вартість неоплаченої частини Товару, у гривнях.

Покупець вправі звернутися до Постачальника, з проханням провести розрахунок, відповідно до вказаної формули, та повідомити йому суму, що підлягає оплаті за Товар (його частину).

Сторони домовились, що в якості курсу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України, використовується середнє значення курсу продажу іноземної валюти, що склався на Міжбанківському валютному ринку України. Сторони домовились, що курс продажу іноземної валюти до гривні визначається згідно інформації, опублікованої за посиланням: https://minfin/com/.uа/сurrency/mb/.

У разі виникнення між Сторонами суперечок щодо курсу валюти, достатнім доказом існування курсу Міжбанку на визначену дату, є роздруківка відповідної сторінки з сайту, що зроблена Постачальником та засвідчена підписом його уповноваженої особи та печаткою.

Пунктом 13.1 Договору визначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє протягом одного року, але, в будь-якому випадку, - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

Так, судом встановлено, що Договір поставки № 28.10.19-80 від 28.10.2019 підписано представниками Товариства з обмеженою відповідальністю Подільський аграрний край та Товариства з обмеженою відповідальністю Агросем та скріплено відписками печаток зазначених юридичних осіб.

Відтак, підписавши Договір з визначеними в ньому умовами, зокрема і умови передбачені пунктом 3.6. Договору, сторони реалізували закріплений у цивільному законодавстві принцип свободи договору.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суперечність договору положенням чинного законодавства означає врегулювання правовідносин сторін всупереч імперативним нормам законодавства.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

При цьому, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, заявляючи вимогу про визнання у судовому порядку недійсним п. 3.6 укладеного Договору позивач не довів суду наявність як фактичних так і правових підстав своєї вимоги, зокрема, позивачем не наведено жодної правової норми імперативного характеру, яка регулює спірні правовідносини, та яку поза розумним сумнівом порушують оспорені ним умови господарського договору.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час її розгляду, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Подільський аграрний край до Товариства з обмеженою відповідальністю Агросем про визнання недійсним пункту 3.6 Договору поставки № 28.10.19-80 від 28 жовтня 2019 року.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.02.2022

Суддя Ю.В. Картавцева