Постанова

від 04.02.2022 по справі 375/733/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1163/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2022року місто Київ

справа № 375 /733/21

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Музиченко О.О., повний текст рішення складено 08 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь:

132640 грн. - суми боргу з урахуванням індексу інфляції;

294,35 грн. - 3% річних та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 29 березня 2012 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_4 50000 грн. та зобов`язалася повернути борг з урахуванням індексу інфляції в строк до 29 березня 2022 року включно або на першу письмову вимогу.

Вказував, що 11 травня 2021 року ним на адресу відповідача було направлено лист-вимогу про повернення заборгованості з урахуванням інфляції в розмірі 132640 грн. протягом семи календарних днів з моменту отримання даного листа-вимоги.

Зазначав, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, грошові кошти не повернула.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 132640 грн., 3% річних у розмірі 283,45 грн.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1329,19 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7749,36 грн.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційних збитків в розмірі 82640 грн., що були додані судом до загальної заборгованості за договором позики.

В обґрунтування скарги посилався на те, що суд першої інстанції мотивував підставу стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів з урахуванням індексу інфляції тим, що сторонами був погоджений та підписаний договір саме з такими умовами, проте, на думку ОСОБА_1 , суд невірно застосував індекс інфляції, як можливість отримання винагороди позикодавцем.

Вказував, що суд не звернув увагу на те, що індекс інфляції є особливою мірою відповідальності боржника та носить компенсаційний характер, застосовується у разі незаконного користування коштами і не ототожнюється із процентами за користування коштами.

Зазначав, що переглядаючи договір позики, що став підставою стягнення коштів з відповідача, можна переконатися, що в ньому не передбачено плати за користування коштами, а тому така плата має визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України, проте таких вимог ОСОБА_3 не заявляв.

Посилався на те, що пункт 2 договору звучить двояко і не вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму коштів з урахуванням індексу інфляції за ввесь час користування позиченими коштами до 29 березня 2022 року або на першу вимогу, адже який саме індекс інфляції необхідно враховувати при поверненні позиченої суми коштів, тобто за який період (місяць, квартал, півріччя, рік, чи зав ввесь період користування коштами), а відображення пункту повернути з урахуванням індексу інфляції може трактуватися по різному, аж до того, що його потрібно ураховувати, але не додавати до суми, що підлягає поверненню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 50000 грн., 3% річних у розмірі 283,45 грн., судового збору у розмірі 1329,19 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7749,36 грн. не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 82640 грн., що були додані судом до загальної заборгованості за договором позики.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Стягуючи з відповідача на корись позивача інфляційних втрат в розмірі 82640 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вказаних вимог та того, що нарахування інфляційних втрат передбачено п.2 договору позики.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини .

Згідно з ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв 'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчений державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Калітенко Л.Б. за №897.

Відповідно до п.1 вказаного договору, ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_3 гроші в сумі 50000 грн., строком на десять років до 29 березня 2022 року включно або на його першу письмову вимогу.

Пунтом 2 договору визначено, що повернення позиченої суми грошей повинно бути здійснено в смт. Рокитне Київської області з урахуванням індексу інфляції.

11 травня 2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу про сплату заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 132640 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного листа-вимоги.

Лист-вимогу було отримано відповідачем 14 травня 2021року, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та відстеження Укрпошти.

Отже, позика підлягала поверненню у строк до 21 травня 2021 року включно.

Доказів на підтвердження факту повернення відповідачкою ОСОБА_1 коштів за договором позики суду не надано.

З аналізу змісту п.2 договору позики вбачається, що сторонами договору було обумовлено повернення позики з урахуванням індексу інфляції саме до 29 березня 2022 року або на першу письмову вимогу позикодавця, тобто, за період правомірного користування коштами.

Згідно розрахунку інфляційних втрат сума інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 50000 грн. обрахована позивачем за період з 29 березня 2012 року (дата укладення договору позики) по 30 квітня 2021 року і становить 82640 грн.

Оскільки відповідач не повернула суму боргу та враховуючи п.2 договору позики, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для

стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних витрат у розмірі 82640 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 2 договору позики звучить двояко і не вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму коштів з урахуванням індексу інфляції за весь час користування позиченими коштами до 29 березня 2022 року або на першу вимогу, адже який саме індекс інфляції необхідно враховувати при поверненні позиченої суми коштів, тобто за який період (місяць, квартал, півріччя, рік, чи зав ввесь період користування коштами), а відображення пункту повернути з урахуванням індексу інфляції може трактуватися по різному, аж до того, що його потрібно ураховувати, але не додавати до суми, що підлягає поверненню, колегія суддів відхиляє, оскільки такі умови договору були прийняті ОСОБА_1 одразу при його укладенні без зауважень, договір посвідчено нотаріально.

Крім того, ОСОБА_1 не оспорювала п.2 договору позики у встановленому порядку.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: