Рішення

від 18.01.2022 по справі 759/15348/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15348/21

пр. № 2/759/353/22

18 січня 2022 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Войтенко Ю.В.,

за участю секретаря Проневич В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сулими В.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2021 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач з 01.03.2021 по 30.06.2021 працював у Київському вищому професійному училищі будівництва і архітектури. При звільненні, позивачу була нарахована компенсація за невикористану відпустку в кількості 8 календарних днів, проте в день звільнення позивача письмово не було повідомлено про нараховані суми, не здійснено виплату належних йому коштів. У зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 16 461,79 грн, з яких, 5294,09 грн - компенсація за невикористану відпустку, 4259, 70 грн - середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, 6000,00 грн - відшкодування моральної шкоди, 908,00 грн - судовий збір.

Згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.07.2021 позов було залишено без руху. В подальшому, позивачем було подано заяву про усунення недоліків, в якій позивач просив стягнути з відповідача 15553,79 грн з яких, 5294,09 грн - компенсація за невикористану відпустку, 4259, 70 грн - середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 30.07.2021 провадження у справі було відкрито, постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, заперечував будь-які усні домовленості щодо відтермінування виплати грошових коштів при звільненні. Позов просив задовольнити, також уточнив, що компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3742, 38 ним було отримано 12.07.2021 та просив нарахувати середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, наголошувала, що позивач не попередив про своє звільнення за два тижні, як того вимагає чинне законодавство, тому, за усною домовленістю з позивачем, йому було обіцяно виплатити всі кошти в аванс, тобто, 9 числа наступного місяця. Зазначене було зумовлено специфічною тривалою процедурою щодо замовлення грошових коштів з державного бюджету. Вказувала, що наведені обставини виключають наявність підстав для відшкодування середній заробіток за час затримки та моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до наказу №21-к від 25.02.2021 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта з 01.03.2021 по 10 тарифному розряду з посадовим окладом 4859,00 грн, надбавкою 50% згідно з Постановою КМУ № 1298 від 30.08.2002.

Згідно з наказом №36-к від 01.04.2021 ОСОБА_1 , юрисконсульту, надано доплату за суміщення 0,5 ставки начальника штабу ЦО з оплатою по 10 тарифному розряду з окладом 4859, 00 грн з 02.04.2021.

Згідно з наказом №72-к від 20.06.2021 ОСОБА_1 , юрисконсульта, звільнено з роботи за згодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України 30.06.2021, виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 8 календарних днів, що складало 4648,91 грн (3742, 38 - після вирахування податків).

При цьому, розрахунок компенсації за невикористану відпустку підтверджується матеріалами справи, зокрема, відповідає сумам, нарахованої заробітної плати.

Позивач визнає, що компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3742, 38 ним було отримано 12.07.2021. Вказаний факт відповідачем не спростовано, у зв`язку з чим, суд вважає, що 12.07.2021 є датою фактичного розрахунку з позивачем при звільненні.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Як уже зазначено, позивача звільнено із займаної посади 30.06.2021, а повний розрахунок із ним проведений 12.07.2021, затримка склала 8 робочих днів.

У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року №6-259цс17 наведені правові висновки, за якими установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Відтак, суд критично ставиться до аргументів відповідача про наявність об`єктивних причин, що підтверджують неможливість здійснення повного розрахунку в день звільнення, оскільки ст. 94, 116, 117 КЗпП України не передбачають жодних виключень та можливості відтермінування строку проведення повного розрахунку.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (див. постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 11 лютого 2019 року у справі № 2609/11956/12-ц, провадження № 61-43353св18, від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У даному випадку, середньоденна заробітна плата складала 858, 14 грн (17607,57 (заробітна плата за квітень 2021) + 16718,00 (заробітна плата за травень 2021)= 34325,57 / 40 (сумарна кількість робочих днів за квітень та травень 2021).

При цьому період затримки виплати складає 8 робочих днів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 858, 14 грн х 8 р.д. = 6865,12 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити, що ч.1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

У відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з наведеного вище, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (висновки Верховного Суду України, викладені в постанові №6-23цс12 від 25.04.2012 року).

При цьому, адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17.

Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.

Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.

При цьому, суд не зобов`язано наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви.

Виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо порушення його законних прав, яке полягає у невиплаті компенсації у день звільнення, суми такого заробітку, обґрунтованості спричинення моральних страждань суд, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, виплатити різницю іншій стороні(ч.10 ст.141 ЦПК). Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1816,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Керуючись ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час прострочення в розмірі 6865,12 грн.

Стягнути з Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Київського вищого професійного училища будівництва і архітектури на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 05.02.2022 у звязку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: Рівненська область, Зарічненський район, с. Олександрове, РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Київське вище професійне училище будівництва і архітектури (місцезнаходження: м. Київ, вул. Клавдіївська, 22, ЄДРПОУ: 05536739).

Суддя Ю.В. Войтенко