Ухвала

від 07.02.2022 по справі 619/3322/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 619/3322/20

провадження № 61-1953ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської районної ради Харківської області, Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради Золочівська центральна районна лікарня , третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішення про розірвання контракту та наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до суду із позовом, у якому просила:

- визнати незаконними та скасувати рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради від 03 липня 2020 року № 736 про розірвання контракту від 12 лютого 2016 року № 1 з ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України та наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к про звільнення позивача з посади директора Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради Золочівська центральна районна лікарня ;

- поновити позивача на роботі;

- стягнути з Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради Золочівська центральна районна лікарня середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня винесення судового рішення.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року позов задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради Золочівська центральна районна лікарня відповідно до пункту 8 частини першої

статті 36 КЗпП України, з 03 липня 2020 року на 06 жовтня 2020 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року скасовано.

Позов задоволено частково.

Визнано незаконним рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради від 03 липня 2020 року № 736 про розірвання контракту від 12 лютого 2016 року № 1 від 12.02.2016, укладеного з ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства Золочівської Районної ради Золочівська центральна районна лікарня за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язано ліквідаційну комісію Комунального некомерційне підприємство Золочівської районної ради Золочівська центральна лікарня , голова комісії з припинення Гусаченко Олександр Віталійович, - виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 198, 00 грн.

Визнано ОСОБА_1 такою, що була звільнена за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

В іншій частині позову відмовлено.

ОСОБА_1 31 січня 2022 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, у якій заявник просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання ОСОБА_1 такою, що була звільнена за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, ухвалити в цій частині нове рішення, яким поновити позивача на роботі; скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 252 212, 40 грн; в іншій частин рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

І. Касаційна скарга заявника не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ураховуючи, що оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено

15 грудня 2021 року, повний текст складено 24 грудня 2021 року, відповідно останнім днем на її касаційне оскарження, з урахуванням вихідного дня, було 24 січня 2022 року, втім касаційна скарга подана 31 січня 2022 року, отже із пропуском процесуального строку.

У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції, оскільки повний текст оскаржуваного рішення заявник не отримувала, матеріали справи таких доказів не містять. Серед іншого, у Єдиному державному реєстрі судових рішень оскаржуване рішення опубліковане 30 грудня 2021 року.

Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Суд виходить з того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними, зокрема у тому випадку, якщо таке недотримання строків касаційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали скаржникові своєчасному зверненню з такою скаргою.

Верховний Суд наголошує, що доказом отримання судового рішення може бути визнано відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, у разі направлення копії такого рішення засобами поштового зв`язку, або докази, які свідчать про отримання копії рішення суду безпосередньо у приміщенні суду (канцелярії).

Оскільки до відкриття касаційного провадження й отримання матеріалів справи Верховний Суд позбавлений можливості перевірити наявність в матеріалах справи доказів щодо отримання/неотримання заявником копії оскаржуваного рішення, відповідні докази мають бути надані заявником до суду касаційної інстанції самостійно, зокрема у вигляді довідки суду про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження направлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення або доказів невручення заявнику зазначеного рішення.

Серед іншого заявником зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції опубліковано у Єдиному державному реєстрі судових рішень 30 грудня 2021 року, втім зазначене не є безумовною підставою для позитивного вирішення питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження без наведення інших підстав його поновлення із доказами на їх підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України , та Трух проти України (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

ІІ. Також, у касаційній скарзі заявник зазначає, що звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до закону, оскільки є особою з інвалідністю другої групи.

Втім, суд касаційної інстанції, перевіряючи доводи заявника щодо наявності пільг зі сплати судового збору констатує, що долученні до касаційної скарги письмові докази є неналежної якості, що унеможливлює його вивчення (ознайомлення).

Отже, заявнику необхідно надати належні докази, що підтверджують звільнення її від сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до закону.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Суд роз`яснює, що якщо позивач (тут - заявник) не усуне недоліки позовної заяви (касаційної скарги) у строк, встановлений судом, заява (скарга) вважається неподаною і повертається позивачеві (заявникові) (частина третя статті 185 ЦПК України).

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 рокузалишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик