Ухвала

від 07.02.2022 по справі 205/7956/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 205/7956/19

провадження № 51-473ск22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма» (далі ТОВ «Сигма») ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2022 року клопотання представника ТОВ «Сигма» адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ "Сигма" - адвоката ОСОБА_6 на вищезазначену ухвалу слідчого судді з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

У касаційній скарзі керівник ТОВ «Сигма» ОСОБА_4 порушує питання про перевірку в касаційному порядку та скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від

18 січня 2022 року з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді, постановлена на підставі ч. 4 ст. 399 КПК в контексті приписів ст. 309 цього Кодексу, суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріпленим у статтях 9, 24 КПК, порушує право на справедливий суд та доступ до правосуддя, зокрема, щодо забезпечення права на оскарження ухвали слідчого судді, яка не передбачена кримінальним процесуальним законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження). Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі «Делкур проти Бельгії» від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Разом з тим, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене

п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).

За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.

Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 КПК, скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, в розумінні положень статей 307, 309 КПК, до вказаного переліку не входить.

Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановила, що оскаржена ухвала слідчого судді не підлягає перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до приписів кримінального процесуального закону не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановила ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскарженої ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника ТОВ «Сигма» ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає чинності з моменту проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3