Постанова

від 04.10.2007 по справі 16/328-06-8998

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/328-06-8998

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 жовтня 2007 р.                                                                                   № 16/328-06-8998  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ Торгово-виробничого комерційного підприємства "Новоє врємя"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р.

у справі№16/328-06-8998

господарського суду Одеської області

за позовомТОВ Торгово-виробниче комерційне підприємство "Новоє врємя"

до ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів"

простягнення 100 580,23 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явився

від відповідача:Баскакова Г.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.11.2006 р. у справі №16/328-06-8998 (суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. (судді: Мацюра П.Ф., Андрєєва Е.І., Ліпчанська Н.В.), у позові ТОВ Торгово-виробниче комерційне підприємство "Новоє врємя" до ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" про стягнення 100 580,23 грн. відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ Торгово-виробничого комерційного підприємства "Новоє врємя" просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.11.2006 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. у справі №16/328-06-8998 та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги позивача, а саме: стягнути з ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" на користь ТОВ Торгово-виробниче комерційне підприємство "Новоє врємя" 100 580,23 грн., у т.ч. основний борг у сумі 64 956,92 грн., збитки, пов'язані з інфляцією в сумі 26 069,47 грн., 3% річних за час прострочення в сумі 9 553,84 грн., витрати зі сплати держмита в сумі 2 011,60 грн., інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., а також витрати на надання правової допомоги в сумі 10 058,00 грн., посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 218, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки: по-перше, судом не прийнято до уваги посилання позивача на усну домовленість між сторонами про збільшення суми договору (на підтвердження якої відповідачем перераховані грошові кошти за будівельні матеріали); по-друге, судом не застосовано ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України, згідно з якою суд може визнати договір дійсним, якщо угода була укладена усно, одна із сторін здійснила дії, а друга сторона підтвердила їх здійснення (шляхом прийняття до виконання); по-третє, суд не застосував ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою можливе укладання господарських договорів у спрощений спосіб, у т.ч. шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

17.01.2003 р. між ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" (замовник) та ТОВ "Новоє врємя" (підрядник) було укладено договір на здійснення будівельно-монтажних робіт з відсипання під'їзної дороги та будівельно-монтажного майданчику в с.Новосельське до рр.Табочелло та Шабло —30,0 тис.м3.

Відповідно до п. 2.1 договору від 17.01.2003 р. вартість робіт, доручених підряднику, визначається на підставі договірної ціни і складає 395 400,00 грн. із розрахунку 13,18 грн. за 1 м3.

Умовами п. 3.1.2 договору від 17.01.2003 р. сторонами передбачено проведення остаточних розрахунків протягом п'яти днів після підписання акта прийому виконаних робіт.

Відповідно до пп. 3.2.1, 3.2.2 договору від 17.01.2003 р. підрядник зобов'язався виконати будівельно-монтажні роботи до 01.02.2003 р. та забезпечити якість виконаних робіт.

Строк дії договору від 17.01.2003 р. обумовлений сторонами до 01.02.2003 р.

Відповідно до акта приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат (форми КБ-2в та КБ-3), складених за підписами керівників та скріплених печатками сторін за договором від 17.01.2003 р., на виконання умов договору від 17.01.2003 р. станом на 28.01.2003 р. були виконані будівельно-монтажні роботи обсягом 20 тис. м3 на загальну суму 267 600,00 грн., а відповідачем вказані роботи були прийняті без зауважень щодо їх якості та повністю оплачені.

Листом від 24.02.2003 р. №131 ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" повідомило позивача про порушення ним строків виконання робіт за договором підряду від 17.01.2003 р., неякісне виконання робіт та з порушенням норм БНІП та запропонувало вжити відповідних заходів.

Вважаючи, що відповідач порушив договірні зобов'язання щодо оплати в повному обсязі виконаних робіт за договорами від 01.08.2002 р., від 17.01.2003 р., від 01.04.2005 р., 05.09.2006 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом до ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" про стягнення з відповідача суми боргу за вищевказаними договорами в розмірі 83 000,00 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних на підставі ст.ст. 610, 625 Цивільного кодексу України.

Заявою від 10.10.2006 р., наданою представником позивача в судовому засіданні 16.10.2006 р., ТОВ "Новоє врємя" були уточнені позовні вимоги, а саме: стягнути з ЗАТ "Ізмаїльський завод залізобетонних виробів" на користь ТОВ "Новоє врємя" 100 580,23 грн. за договором від 17.01.2003 р., у т.ч.: основний борг у сумі 64 956,92 грн.; збитки, пов'язані з інфляцією в сумі 26 069,47 грн.; 3% річних за час прострочення в сумі 9 553,84 грн., а також витрати з оплати держмита в сумі 1 005,8 грн., на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу —в сумі 118,00 грн., за надання правової допомоги —в сумі 10 058,00 грн. на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в позові, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що: по-перше, відповідач перерахував грошові кошти за виконані підрядником роботи за договором від 17.01.2003 р. на загальну суму 447 887,08 грн., що значно перевищує суму договору, обумовлену сторонами; по-друге, сторонами не було погоджено внесення змін і доповнень до договору щодо збільшення суми договору від 17.01.2003 р, а посилання позивача на усну домовленість про збільшення суми договору не підтверджено матеріалами справи; по-третє, позивач не довів документально виконання ним будівельно-монтажних робіт за договором від 17.01.2003 р. в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно дослідили всі обставини справи і дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в т.ч. з договорів.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.

Умовами договору від 17.01.2003 р. передбачено виконання робіт до 01.02.2003 р. та проведення остаточних розрахунків протягом п'яти днів після підписання акта прийому виконаних робіт.

Факт лише часткового виконання позивачем робіт за договором від 17.01.2003 р. на суму 267 600,00 грн. та оплати виконаних робіт у повному обсязі відповідачем встановленого господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, в т.ч. актом прий мання виконаних робіт за січень 2003 р. та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за січень 2003 р., підписаними та скріпленими печатками позивача та відповідача (а.с. 69, 70).

Також господарськими судами встановлено, що сторонами не вносилися зміни та доповнення до договору від 17.01.2003 р. щодо збільшення суми договору. Посилання позивача на наявність усної домовленості між сторонами про збільшення суми договору від 17.01.2003 р. цілком правомірно не було взято до уваги господарськими судами, оскільки не доведено документально.

Крім того, господарськими судами встановлено, що надані позивачем на підтвердження своїх доводів акти звірення взаєморозрахунків свідчать про проведення між сторонами розрахунків за декількома договорами без посилання на договір підряду від 17.01.2003 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарськими судами встановлено, що позивач в порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки судом касаційної інстанції наявних у справі доказів, яким надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. у справі №16/328-06-8998 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ Торгово-виробничого комерційного підприємства "Новоє врємя" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. у справі №16/328-06-8998 —без змін. 

Головуючий                                                                                           К.Грейц

Судді                                                                                                        О.Глос

                                                                                                                 С.Бакуліна