Рішення

від 04.01.2022 по справі 280/10213/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 січня 2022 року Справа № 280/10213/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Артоуз .О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (72102, Запорізька обл., м. Приморськ, вул.Центральна-7, ЄДРПОУ 20485360) про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати незаконним та скасувати п.14 Рішення № 46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області від 28.08.2021 про відмову громадянці України ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,0000 га. яка розташована на території Приморської міської ради Бердянського (колишнього Приморського) району Запорізької області, за межами населеного пункту села Азов, згідно доданої план схеми, для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ :А01.03) та зобов`язати Приморську міську раду Бердянського району Запорізької області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.08.2021 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.00 га для ведення особистого селянської її і господарства безоплатно у власність в порядку ст. 118 Земельного кодексу України за рахунок земель комунальної власності на території Приморської ОТГ (с.Борисівка) згідно графічних матеріалів що додаються, яка межує з земельною ділянкою приватної форми власності кадастровий номер 2324880200:03:012:0007, місце розташування та межі якої визначена позначкою у графічному матеріалі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.08.2021 позивач звернулася до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області із відповідною заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,0000 га. яка розташована на території Приморської міської ради Бердянського (колишнього Приморського) району Запорізької області, за межами населеного пункту села Азов, згідно доданої план схеми, 14 рішення №46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання відповідача від 28.08.2021 у наданні такого дозволу було відмовлено. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач зазначає, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Ухвалою судді від 01.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 30 листопада 2021 року надав до суду відзив (вх. №70696), в якому із посиланням на приписи ст. 2, 4, 12, 13, 14, 83 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зауважує, що розглядаючи клопотання заявника, при прийнятті оскаржуваного рішення Приморська міська рада керувалась тим, що згідно технічної документації "По складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області земельна ділянка, щодо якої звернувся позивач, входить до складу колишнього КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області. Інформацією, отриманою з Архівного відділу Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (архівна довідка від 17.11.2021 р. № 07-04/343) КСП імені Куйбншева припинено у зв`язку із реорганізацією. Рішення про реорганізацію прийнято на загальних зборах уповноважених членів КСП ім. Куйбишева 04.02.2000, (ст. 37 Цивільного кодексу Української PCP в редакції до 01.01.2004 передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання)). Правонаступником КСП ім. Куйбишева являється СВК ЛАН . Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. На сьогоднішній день державну реєстрацію припинення юридичної особи СВК ЛАН відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 03749767), що є інформацією відкритого доступу, не проведено. Відповідно у Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області відсутні повноваження щодо розпорядження землями колективних сільськогосподарських підприємств .Враховуючи викладене, позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними та незаконними, у зв`язку з чим у їх задоволенні необхідно відмовити.

01 грудня 2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №70934), у якій додатково наголошує, що відповідач не надав жодних доказів переходу права на обрану земельну ділянку до третіх осіб, в тому числі до СВК Лан . Жодних актів приймання- передачі цієї земельної ділянки від КСП імені Куйбишева до СВК Лан надано не було. З посиланням на вимоги статті 118 Земельного кодексу України просить позов задовольнити.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до голови Приморської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель комунальної власності на території Приморської ОТГ (на території с. Борисівка) згідно графічних матеріалів, що додаються, яка межує з земельною ділянкою приватної власності кадастровий номер 2324880200:03:012:0007, місце розташування та межі якої визначена позначкою у графічному матеріалі

До заяви додано наступні документи:

- графічний матеріал, на якому зазначене бажане розташування земельної ділянки, з позначкою

- документи, що підтверджують громадянство України

- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Пунктом 14 рішення від 28.08.2021 №46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради відмовлено громадянці ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,000 га, яка розташована на території Приморської міської ради Бердянського (колишнього Приморського) району Запорізької області, за межами населеного пункту села Азов, згідно доданої план-схуми, для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ:А01:03). Підстава: згідно технічної документації По складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області зазначена на план-схемі земельна ділянка входить до складу господарських дворів та споруд колишнього КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами 1 і 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

У силу п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 ст. 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Верховною Радою України 10.07.2018 прийнято Закон України №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набув чинності 01.01.2019.

Тобто з 01.01.2019 на законодавчому рівні встановлено порядок обернення права колективної власності на землю на право приватної та комунальної власності. Зокрема внесено зміни до пункту 21 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 №899-ІУ, визнано комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст землі колективної власності тих колективних сільськогосподарських підприємств, які ліквідовані; надано можливість загальним зборам членів колективних сільськогосподарських підприємств, паювання земель у яких завершилось, до 2020 року перерозподілити між собою (допаювати) залишок сільськогосподарських угідь та передати землі несільськогосподарського призначення до комунальної власності.

Положеннями пункту 7 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки зберігають права на ці ділянки. Пунктом 10 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулась до Приморської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у Приморської ОТГ (с. Борисівка). До заяви позивач додала: графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки; копію паспорту та ідентифікаційного коду.

Таким чином, позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовується відповідачем.

За приписами ч. 7 ст. ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

Суд зазначає, що спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з таких підстав: згідно технічної документації "По складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області земельна ділянка, щодо якої звернувся позивач, входить до складу колишнього КСП ім. Куйбишева Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області. Інформацією, отриманою з Архівного відділу Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (архівна довідка від 17.11.2021 № 07-04/343) КСП імені Куйбншева припинено у зв`язку із реорганізацією. Рішення про реорганізацію прийнято на загальних зборах уповноважених членів КСП ім. Куйбишева 04.02.2000, (ст. 37 Цивільного кодексу Української PCP в редакції до 01.01.2004 передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання)). Правонаступником КСП ім. Куйбишева являється СВК ЛАН . Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. На сьогоднішній день державну реєстрацію припинення юридичної особи СВК ЛАН відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 03749767), що є інформацією відкритого доступу, не проведено. Відповідно у Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області відсутні повноваження щодо розпорядження землями колективних сільськогосподарських підприємств.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідно до ч.4 ст.7 Закону України Про порядок Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту 2 Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З огляду на викладені обставини, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

З прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, режим яких встановлювався раніше діючим Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-ХІІ, такі як колективна власність.

При цьому, у процесі реформування земельного законодавства законодавцем не було передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, а саме, не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.

Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.

Водночас, відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акту.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 та у статті 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Ці підстави є вичерпними.

При цьому, пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином, зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №816/1618/17.

При цьому, з 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким у Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 314; 2010 р., №1, ст. 2; 2013 р., №40, ст. 534; 2015 р., №31, ст. 293): доповнено статтею 14-1 такого змісту: "Стаття 14-1. Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються:

мета, дата, місце і час проведення зборів;

прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37-1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним".

Законом України від 10.07.2018 №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., №3-4, ст. 27): у розділі X "Перехідні положення": доповнено пунктом 21 такого змісту: "21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що відповідач всупереч вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів свого твердження про віднесення спірної земельної ділянки до колективної власності КСП "Ім. Куйбишева" чи СВК ЛАН , та, як наслідок, правомірності п. 14 рішення №46 шустнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради від 28.08.2021 не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача від 02.08.2021 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Приморської ОТГ (с. Борисівка)в Бердянського району), орієнтованою площею 2.000 га, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому, суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2019 у справі №806/2978/17, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 23.01.2020 у справі №0840/2979/18.

Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 у справі №814/702/17.

Враховуючи, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також з огляду на те, що разом із заявою від 02.08.2021 надано усі необхідні документи, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених ч. 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Приймаючи рішення у даній справі, суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 27.02.2018 по справі № 545/808/17 та Верховного Суду України, висловлену у постанові від 13.12.2016 по справі № 815/5987/14, яка полягає у тому, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є безумовною підставою отримання земельної ділянки у власність та може видаватися будь-якій особі, яка виявила бажання в отриманні такого дозволу.

З огляду на викладене, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Приморську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Приморської ОТГ (на території с. Борисівка).

Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 02.08.2021 задоволенню не підлягають.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про сукупність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Приморської міської ради, якою прийняте протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 77, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (72102, Запорізька обл., м. Приморськ, вул.Центральна-7, ЄДРПОУ 20485360) про визнання незаконним та скасування рішення, задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати пункт 14 рішення №46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області від 28.08.2021 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 .

Зобов`язати Приморську міську раду Бердянського району Запорізької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки земельної ділянки площею 2.00 га для ведення особистого селянської її і господарства безоплатно у власність в порядку ст. 118 Земельного кодексу України за рахунок земель комунальної власності на території Приморської ОТГ (с.Борисівка) згідно графічних матеріалів що додаються, яка межує з земельною ділянкою приватної форми власності кадастровий номер 2324880200:03:012:0007, місце розташування та межі якої визначена позначкою у графічному матеріалів, на підставі її заяви від 02.08.2021.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 12.01.2022.

Суддя О.О. Артоуз