Рішення

від 24.01.2022 по справі 280/11095/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 січня 2022 року Справа № 280/11095/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 7354,00 грн. (сім тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок);

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу адвоката (які станом на день подання позову до суду складають 900,00 грн.).

Ухвалою суду від 19.11.2021 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

Розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді на лікарняному.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус учасника бойових дій та має право на одержання пільг встановлених для даної категорії осіб, у тому числі на отримання разової грошової допомоги до 5 травня. Позивач зазначає, що у 2021 році йому була виплачена грошова допомога до 5 травня, проте в розмірі меншому ніж передбачено чинним законодавством України, що на думку позивача не відповідає статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18). Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що рішенням Конституційного Суду України №1-247/2018 від 27 лютого 2020 року, дійсно внесено зміни до Бюджетного кодексу України, в частині визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до статті 13 закону України Про статус ветеранів війни, та гарантії їх соціального захисту . Однак, при вирішені спору слід врахувати окрему думку на рішення Конституційного Суду України, безпосередньо одного із суддів вказаного суду, який зауважив, що рішення ухвалене в цій справі не є ідеальним та достатньо аргументованим, у зв`язку з тим, що воно прийняте без врахування певних меж, однією з яких є фінансові можливості держави. Вказує, що прийняті зміни не внесені ані до Закону ні до Постанови, також не прийнятий новий паспорт бюджетної програми на відповідний рік, затверджений Міністерством соціальної політики України, з зазначенням підстав та суми виплати з урахуванням змін прийнятих Конституційним Судом України. Також управління заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з тим, що рішення, щодо стягнення одноразової допомоги до 5 травня є зразковими справами, які не потребують додаткового обґрунтування є типовими зі сталою судовою практикою, а отже не потребують витрат, значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги та не вимагають значного обсягу юридичної й технічної роботи. Нормативно-правове регулювання зазначених справ тривалий час не змінюється, отже сума гонорару визначена судом першої інстанції є завищеною у порівнянні з обсягом виконаних адвокатом робіт, послуг та є необґрунтованою. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.07.2015.

У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 491,00 грн.

На відповідне звернення позивача, листом від 22.07.2021 №01-14/3123 Управління повідомило позивача, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році здійснена у розмірі, встановленому Постановою №325. Також повідомлено відсутність повноважень щодо здійснення перерахунку розміру щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 статтю 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту було доповнено частиною четвертою такого змісту: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком .

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України Про державний бюджет України на 2008 рік згадану вище норму права викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України .

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України та пункту 3 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України .

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - п`ять мінімальних пенсій за віком.

Крім того, 09.04.2021 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань , якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`і Про жертви нацистських переслідувань .

Відповідно до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Таким чином, суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.

При цьому, суд при вирішенні спірних правовідносин застосовує положення нормативно-правового акту вищої юридичної сили, а саме Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-ХІV, а не постанови Кабінету Міністрів України, якою фактично зменшено розміри разової грошової допомоги у порівнянні з положеннями Закону.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу у розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Під час ухвалення судового рішення у даній справі суд враховує правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, які викладені в судових рішеннях по зразковій справі №440/2722/20.

В даному випадку відповідач помилково надав перевагу положенням постанови Кабінету Міністрів України, а не положенням Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , який має вищу юридичну силу.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України та відповідно до наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо недоплати позивачу як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному частиною п`ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за 2021 рік, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в редакції Закону №367-ХІV від 25 грудня 1998 року "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 900,00 грн. суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до підпункту 1-5 до статті 134 КАС України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано договір про надання правничої допомоги №56 від 16.07.2021, укладений між позивачем та адвокатом Хмарським Романом Борисовичем, предметом якого є надання правничої допомоги, розрахунок витрат на правову допомогу від 12.11.2021, квитанція до прибуткового касового ордера №79 від 12.11.2021.

Як слідує з наданих документів адвокатом надані послуги на суму 900,00 грн.

Суд зазначає, що нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» , відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. «Суд висловлює сумнів щодо існування об`єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах» . Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данілов проти України» , заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено у частині 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, суд дійшов висновку, що вартість заявлених представником позивача послуг на правничу допомогу у розмірі 900,00 грн., відповідає критерію співмірності розміру витрат з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт, тому суд вважає їх такими, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як доведеними.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (69106, м.Запоріжжя, вул.Аматорська, буд.56, код ЄДРПОУ 37573859) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному частиною п`ятою статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 900,00 грн. (дев`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова