Рішення

від 20.05.2021 по справі 214/7184/19

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/7184/19

2/214/1214/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 травня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/7184/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІФ ТВІТ про стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 24 вересня 2019 року, в подальшому неодноразово збільшуючи пред`явлені вимоги, востаннє 12 травня 2021 року, просив суд: стягнути з ТОВ УЛЬТИМА на його користь компенсацію за дні невикористаної відпустки в розмірі 5031,59 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 липня 2019 року по 30 квітня 2021 року в розмірі 117 703, 50 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог зазначив, що з 03 травня 2018 року по 15 липня 2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ УЛЬТИМА на посаді охоронника. З 15 липня 2019 року він звільнився із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. За час роботи в ТОВ УЛЬТИМА він не використав своє право на відпустку, у зв`язку з чим, пропрацювавши на підприємстві рік, у нього залишилось щонайменше 24 дні невикористаної щорічної основної відпустки. Відтак, в силу ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки, ч.1 ст.83 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. При звільненні підприємство не провело з ним повного розрахунку в сумах, належних до виплати при звільненні. При цьому йому навіть не повідомили про не виплату компенсації за дні невикористаної відпустки, в той час як такі суми включаються до фонду додаткової заробітної плати. Вказані дії ТОВ УЛЬТИМА свідчать про порушення права позивача на своєчасне одержання винагороди за працю, регламентоване ст.43 Конституції України, яке захищається законом. Оскільки компенсацію за дні невикористаної відпустки та середній заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні відповідач не виплачує, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2019 року (головуючий суддя Чернова Н.В.) позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження (а.с.17-18).

За результатами повторного автоматизованого розподілу матеріали справи передано в провадження судді Ткаченку А.В. на підстав розпорядження керівника апарату суду №382 від 18 травня 2020 року (а.с.72).

Ухвалою суду від 10 березня 2021 року (а.с.156-157) за клопотанням позивача замінено первісного відповідача ТОВ УЛЬТИМА належним ТОВ ЛІФ ТВІТ .

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представником відповідача ТОВ УЛЬТИМА подано відзив (а.с.28-29), в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх безпідставність та невідповідність дійсним обставинам. Свої заперечення представник відповідача мотивував тим, що позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування пред`явлених вимог стосовно не виплати компенсації за дні невикористаної відпустки при проведенні повного розрахунку при звільненні. Так, ОСОБА_1 дійсно перебував в трудових відносинах з ТОВ УЛЬТИМА в період з 03 травня 2018 року по 15 липня 2019 року, працюючи на посаді охоронника. За час роботи на підприємстві позивач не використав своє право на відпустку, яка на момент звільнення склала 28 календарних днів. Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної основної відпустки. У день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади підприємство з ним провело повний розрахунок, виплативши, у тому числі, компенсацію за невикористану відпустку в кількості 28 календарних днів, що склало 5 031 грн. 59 коп. Вказані обставини підтверджуються відомостями про виплату готівки №31 за липень 2019 року, а відтак відповідач не міг порушити право позивача на виплату належних йому коштів при звільненні.

Відповідь на відзив позивач не подав, додаткового часу не потребував.

Позивач в судовому засіданні збільшені вимоги позовної заяви підтримав, наполягав на її задоволенні з підстав, викладених в позові. Зазначив, що від ТОВ УЛЬТИМА він не отримував грошові кошти в розмірі 5 031 грн. 59 коп., вказані у відомості підприємства на виплату готівки за липень 2019 року (№31), з наказом №35-к про припинення трудового договору (контракту) його не ознайомлювали, та свій підпис у вказаних документах він не ставив, насправді підпис зроблено невідомою особою. Звертав увагу, що до відзиву відповідачем долучено копію заяви від 10 вересня 20189 року, в якій він просив надати йому довідку про неотримання додаткової відпустки як учасником бойових дій. На його думку, навіть візуально видно, що начебто зроблені ним підписи в документах є різними. Крім того, надані відповідачем документи оформлені з порушенням вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, зокрема, відповідно до п.26 Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми прописом. У даному випадку надана відповідачем відомість не містить власноруч написаної ним суми одержаних виплат, що свідчить про дефект змісту та форми документу та визначає його неналежність як доказу. Зауважив, що протягом його трудової діяльності в ТОВ УЛЬТИМА заробітна плата йому виплачувалась шляхом перерахування на картковий рахунок в ПАТ Райффайзен Банк Аваль двічі на місяць. Підстав для зміни раніше погодженого сторонами безготівкового розрахунку на готівковий не було, жодних заяв стосовно цього він не подавав. До того ж з вказаної суми не було отримано податки і збори, оскільки як слідує з форми ОК-5 протягом лютого, квітня-липня 2019 року страхові внести ТОВ УЛЬТИМА при виплаті заробітної плати позивачеві не утримувались.

Представник відповідача ТОВ УЛЬТИМА заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві. Зауважив, що повний розрахунок з позивачем проведено у строки та в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Будь-яких порушень трудових прав позивача при звільненні підприємство не допускало. В подальшому у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, заяв про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило.

З урахуванням думки позивача, попередньо висловленої відповідачем позиції щодо пред`явлених позовних вимог, суд вважає за можливе справу розглянути за відсутності відповідача, оскільки неявка його представника в судове засідання не перешкоджає цьому.

Дослідивши письмові докази, вислухавши пояснення позивача, врахувавши позицію відповідача, надавши оцінку доказам в їх сукупності, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УЛЬТИМА (скорочене найменування - ТОВ УЛЬТИМА ), код ЄДРПОУ 39368611, адреса: м. Київ, вул. Татарська, буд.3 офіс 3, є юридичною особою, створене 28 серпня 2014 року, запис №14441020000009460 та здійснює діяльність згідно з КВЕД: 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (основний), 43.21 Електромонтажні роботи, 46.48 Оптова торгівля годинниками та ювелірними виробами, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, 69.10 Діяльність у сфері права, 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у. (а.с.39-47, 48).

30 червня 2020 року проведено державну реєстрацію зміст до відомостей про юридичну особу за №1074070008072474, зокрема, змінено найменування ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УЛЬТИМА (скорочене найменування - ТОВ УЛЬТИМА ) на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЛІФ ТВІТ , його юридичну адресу - дійсна: м. Тернопіль, вул. Анатолія Живова, буд.15-а, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 лютого 2021 року (а.с.150-153).

На підставі наказу №18-к від 02 травня 2018 року, ОСОБА_1 прийнято на роботу в ТОВ УЛЬТИМА на посаду охоронника з 03 травня 2018 року.

Відповідно до наказу №35-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (а.с.30) ОСОБА_1 звільнений з посади охоронника 15 липня 2019 року за власним бажанням, на підставі ст.38 КЗпП України. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис в день звільнення, що підтверджується відповідними відмітками у наказі (а.с.30).

Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 (дублікат), виданій на ім`я позивача (а.с.9-14), наказами по особовому складу, визнані сторонами та в силу ч.1 ст.82 ЦПК України окремого доказування не потребують.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а саме невиплату компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований період роботи. Перевіряючи обґрунтованість пред`явлених позовних вимог, а також дійсність не проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст.16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст.19 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст..45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України Про відпустки установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст..4 Закону України Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як видно з ч.1 ст.83 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями ст.ст.4, 6 Закону України Про відпустки щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст.6 Закону України Про відпустки ).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

У наказі про звільнення наявна примітка про призначення виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку в кількості 28 календарних днів.

Відповідно до відомості про виплату готівки за №31 за липень 2019 року (а.с.31-32), за невикористані позивачем 28 календарних днів відпустки підприємством нарахована компенсація в розмірі 5 031,59 грн. Розмір розрахованої компенсації позивач на оспорював та в ході судового розгляду справи неодноразово підкреслював свою згоду з визначеним відповідачем розміром.

Як слідує із зазначеної відомості, компенсацію за невикористану щорічну відпустку виплачено позивачеві 15 липня 2019 року, тобто в день звільнення, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у відомості про отримання коштів готівкою. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності вказаної відомості, її невідповідності положенням діючого законодавства, а викладені у ній дані співпадають з відомостями, зазначеними в наказі про звільнення. З огляду на це суд вважає такими, що заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що підприємство виконало зобов`язання щодо сплати позивачеві компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.

Посилання позивача на те, що підпис у відомості належить не йому, а іншій особі, суд оцінює критично, оскільки позивачем відповідно до ст.81 ЦПК України не надано доказів на спростування встановлених обставин, в той час як цивільне судочинство здійснюється за принципом диспозитивності та змагальності.

Надану позивачем історію по картковому рахунку як доказ відсутності зарахування від відповідача компенсації за невикористану відпустку (а.с.62-64) суд не приймає до увагу, оскільки розрахунок з позивачем проводився в готівковій формі через касу з оформленням видаткової відомості, що не передбачало додаткове проведення цих виплат за безготівковим розрахунком.

Щодо доводів позивача про те, що із розрахованої компенсації за невикористану щорічну відпусту позивачем не було утримано податки і збори з посиланням на відомості у формі ОК-5, суд вважає їх безпідставними та такими, що зводяться до суб`єктивного тлумачення норм права та дійсних обставин, виходячи з такого.

Згідно з ч.2 ст.21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Постановою Правління ПФУ №10-1 від 18 червня 2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яке відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Положенням визначено форми надання інформації з Реєстру (п.6 розділу 5 Положення). Так, довідка ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб. Довідка містить дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків. В довідці містяться відомості про всі місця роботи застрахованої особи за певний період та наводиться інформація про суму заробітку за кожний місяць окремо за кожним місцем роботи, про кількість днів страхового стажу та робиться позначка про сплату страхових внесків. Вона формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та використовується для призначення (перерахунку) пенсії, а також при нарахуванні лікарняних.

Відтак, зазначення у довідці ОК-5 даних про суми утриманих податків, зборів не передбачене за самою формою довідки.

Разом з тим, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, відносять до виплат за невідпрацьований робочий час і включають до фонду додаткової зарплати (пп. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року №5). Тож в загальному випадку компенсація за невикористану відпустку - об`єкт нарахування ЄСВ. Однак це не стосується сум, які нараховані після звільнення та є виплатами за невідпрацьований час. Вони не є об`єктом для нарахування ЄСВ, тому на суму компенсації за невикористану відпустку, виплачену уже після звільнення, ЄСВ не нараховують. Що стосується ПДФО, то до оподаткованого доходу з огляду на пп.164.2.1 ПК України належить зарплата, нарахована (виплачена) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Сума компенсації за відпустку при звільненні належить до зарплатних виплат, тож із неї утримують ПДФО. Це ж стосується і військового збору.

Щодо доводів позивача про не отримання ним компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасником бойових дій, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 77-2 КЗпП України та п.12 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та ст.16-2 Закону України Про відпустки передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.

Позивачем надано копію посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 07 липня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.87), тобто дійсно має право на отримання додаткової відпустки, визначеної ст.16-2 Закону України Про відпустки .

Разом з тим суд зауважує, що додаткова відпустка, визначена ст.16-2 Закону України Про відпустки , не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Оскільки законодавством не передбачено можливості заміни цієї відпустки грошовою компенсацією, в тому числі і при звільненні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування позивачеві грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як передбачену окремим категоріям працівників - ветеранам війни.

Аналогічна позиція стосовно цього вже була висловлена Верховним Судом в постанові від 05 вересня 2018 року у справі №750/9956/17 (провадження № 61-12223св18).

Згідно зі ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, не надав належних, допустимих та достатніх в їх сукупності доказів, які б свідчили про обґрунтованість та доведеність таких вимог та поза розумним сумнівом доводили порушення його трудових прав. Натомість, матеріалами справи достовірно підтверджено проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем при звільненні, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У зв`язку з вище викладеним, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст.117 КЗпП України, оскільки проведення таких виплат можливо лише у разі затримки розрахунку при звільненні працівника з вини власника або уповноваженого ним органу, що в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження.

Інші доводи та посилання суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору.

З огляду на ухвалення рішення на користь відповідача та звільнення відповідача від сплати судового збору, тому судовий збір слід покласти на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІФ ТВІТ про стягнення компенсації за дні невикористаної основної відпустки та середнього заробітку за час затримки при звільненні - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 травня 2021 року.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ЛІФ ТВІТ , юридична адреса: вул. Анатолія Живова, буд. 15А, м. Тернопіль, Тернопільська область, ЄДРПОУ 39368611.

Суддя А.В. Ткаченко