Постанова

від 03.02.2022 по справі 640/21185/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 640/21185/18

адміністративне провадження № К/9901/32681/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року (суддя Клочкова Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Епель О.В., Файдюк В.В.) у справі №640/21185/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МВМ-Київ до Головного управління ДФС у місті Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Форум Сателіт про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МВМ-Київ (далі - позивач, Товариство, підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Форум Сателіт (далі - третя особа), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2018 року №00012111402.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій позивача з його контрагентом, підтверджених відповідними документами. На думку позивача, усі доводи контролюючого органу не мають жодного нормативно-правового обґрунтування або належних доказів на їх підтвердження, а тому прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми Р від 28 вересня 2018 року №00012111402.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що факт виконання господарських зобов`язань сторін за договорами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися. Вирок відносно контрагента позивача про вчинення злочину за статтею 205-1 Кримінального кодексу України не свідчить про обізнаність позивача з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а тому не є вичерпним доказом при встановленні нереальності господарських операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом нереальності здійснення господарських операцій, наявності ознаків фіктивності і вироку у кримінальному провадженні відносно посадових осіб контрагента позивача. Вказує на відсутність господарської операції, як певної дії або події. Зауважує про відсутність доказів в підтвердження надання послуг та наявність недоліків в оформленні первинних документів платника податків.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю Форум Сателіт надала до суду пояснення, в яких зазначає, що висновки відповідача про фіктивність укладених угод між позивачем та його контрагентами ґрунтуються лише на припущеннях.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Рестайл за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, за результатами якої складено акт від 17 вересня 2018 року №636/26-15-14-02-01/33154568 (далі - акт перевірки).

На підстав акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 вересня 2018 року форми Р №00012111402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 92039 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 73 631 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18408 грн.

За наслідками адміністративного оскарження згадане податкове повідомлення-рішення рішенням ДФС України від 3 грудня 2018 року №39080/6/99-99-11-04-01-25 залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 73 631 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (суборендатор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Форум-Менеджмент груп (орендар) було укладено договір суборенди від 24 лютого 2014 року № ДС 633, за умовами якого орендар передав Суборендареві в суборенду нежитлове приміщення (офіс № 801) площею 102.97 кв. м., розташоване на 8-му поверсі в будівлі за адресою: Україна, м. Київ. вул. Героїв Космосу, 4, на строк з 1 квітня 2014 року до 31 березня 2016 року.

У подальшому, з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю Форум-Менеджмент груп , позивачеві було запропоновано орендувати вказане приміщення у Товариства з обмеженою відповідальністю Аккорда , у зв`язку з чим 31 жовтня 2014 року між позивачем (суборендар), Товариством з обмеженою відповідальністю Форум-Менеджмент Груп (первісний орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аккорда (у подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Рестайл , новий орендар) було укладено договір про внесення змін до договору суборенди від 24 лютого 2014 року № ДС 633 (про заміну сторони у зобов`язанні).

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Аккорда (у подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Рестайл ) укладено договір оренди від 9 березня 2016 року № 1053, за умовами якого суборендар продовжував користуватися на умовах суборенди нежитловим приміщенням № 801, площею 102.97 кв. м., розташованим на 8-му поверсі в будівлі за адресою: Україна, м. Київ. вул. Героїв Космосу, 4, на строк з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2018 року.

На підтвердження умов укладених договорів позивачем надано копії платіжних доручень, актів надання послуг, договорів про надання послуг телефонного зв`язку, про надання послуг доступу до мережі інтернет, про надання послуг бізнес-мережі, про надання телекомунікаційних послуг.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктами 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ( далі - ПК України) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 статті 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання та оплати товарів (послуг) підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формуванням витрат у деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідними видатковими накладними. Наявність судового рішення відносно директора контрагента платника податків щодо вчинення злочину за статтею 205-1 КК України, не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а тому не є вичерпним доказом при встановленні нереальності операції.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи, встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та правильно взято до уваги, що в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на нереальність господарських операцій, зокрема, за договорами оренди та суборенди приміщень.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, зокрема, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами обставини щодо реальності господарських операцій з оренди приміщень, відповідності первинних документів змісту та обсягу господарських операцій та можливість по таким первинним документам ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, та наявність усіх даних, які є обов`язковими реквізитами первинних документів відповідно до зазначених вище положень законодавства, підтвердження в акті перевірки факту здійснення позивачем своєї діяльності у вказаному вище приміщенні та факту реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних за наведеними вище господарськими операціями, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів в підтвердження виконання умов договорів з оренди приміщень та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на наявність вироку Вишгородського районного суду Київської області від 6 квітня 2018 року по кримінальній справі №363/4995/17 відносно посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю Аккорда , яким її визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, оскільки цим вироком, на який посилається відповідач у касаційній скарзі, не встановлено фіктивності суб`єктів господарювання та фактів, які мають значення до даної справи.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко С.С. Пасічник В.В. Хохуляк