Постанова

від 26.01.2022 по справі 330/966/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.01.2022 Справа № 330/966/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №330/966/21 Головуючий у 1 інстанції Федорець С.В.

Провадження № 22-ц/807/298/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Крилової О.В.

Бєлки В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк , про визнання права власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), АТ КБ ПриватБанк , про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташованої на території Новоданилівської сільської ради.

У травні 2021 року позивачеві стало відомо, що на цю земельну ділянку було накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 42318875 виданої 02.04.2014 року державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ.

При цьому, у зазначеній постанові боржником зазначена ОСОБА_2 .

Оскільки вказане нерухоме майно, як стверджує позивач, на праві власності належить йому, боржником за вказаним виконавчим провадженням він не являється, то цим обмеженням у праві розпорядження належним йому майном порушуються його права як власника земельної ділянки.

На підставі викладеного позивач просив суд скасувати арешт земельної ділянки з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташованої на території Новоданилівської сільської ради, яка належить позивачеві на праві власності, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 42318875 виданої 02.04.2014 року державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року позов задоволено.

Скасовано арешт земельної ділянки з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташованої на території Новоданилівської сільської ради, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 42318875 виданої 02.04.2014 року старшим державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ Ковальчук Є.О. (зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №25068259).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ ПриватБанк подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів, а тому доведено, що позивач є власником майна, на яке накладено арешт.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачеві, ОСОБА_1 , на підставі державного акту про право власності від 10.12.2012 року на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташована на території Новоданилівської сільської ради, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав № 256274426 від 13.05.2021 року (а.с. 5) та копією державного акту про право власності на земельну ділянку ЯД №991116 (а.с. 10).

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ ПриватБанк було стягнуто 24685,01 гривень. На підставі набрання зазначеним рішенням законної 13 січня 2014 року судом було видано виконавчий лист (а.с. 17).

03 березня .2014 року за цим виконавчим листом державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ було відкрито виконавче провадження (а.с. 18).

Згідно із наданою відповіддю Відділу Держземагенства в Якимівському районі Запорізької області від 01 квітня 2014 року на запит державного виконавця, ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акту від 15.05.2006 року належало право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташованої на території Новоданилівської сільської ради (а.с. 19).

На підставі отриманих відомостей 02 квітня 2014 року державним виконавцем було прийнято постанову про накладення арешту та заборону відчуження зазначеної земельної ділянки (а.с. 20).

Відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав № 256274426 від 13 травня 2021 року, на день винесення постанови державного виконавця про арешт майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташовану на території Новоданилівської сільської ради, за ОСОБА_1 зареєстровано не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій державного виконавця при винесенні даної постанови, що сторонами не оспорюється.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем 10 грудня 2012 року було отримано державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку (а.с. 5, 10). Це право власності, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав було зареєстровано 27 лютого 2018 року.

Ані відповідачем, ані третьою особою не надано жодних відомостей про те, що право власності позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташовану на території Новоданилівської сільської ради на теперішній час кимось не визнається чи оспорюється.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач на теперішній час є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320382400:17:009:0001, площею 6,0109 га, розташовану на території Новоданилівської сільської ради. Разом з тим, боржником за виконавчим провадженням ВП №42318875 позивач не являється. Таким чином, накладений у рамках цього виконавчого провадження арешт на належну йому на праві власності земельну ділянку суттєво порушує права позивача як власника без законних на те підстав.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно визначився з їх характером та нормами права, що їх регулюють.

Згідно зі ст. 56 Закону України Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про зняття арешту.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 03.06.2016 року.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що він є власником майна, на яке накладено арешт.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, враховуючи доведеність порушення права позивача належними та достовірними доказами, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Твердження в апеляційній скарзі щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача та відсутності у позивача права власності на спірну земельну ділянку не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції, на підставі чого відхиляються судовою колегією.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2022 року.

Головуючий

Судді: