Окрема думка

від 03.02.2022 по справі 592/4126/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

03 лютого 2022 року м.Суми

Справа №592/4126/21

Провадження № 22-ц/816/178/22

судді Сумського апеляційного суду Ткачук С.С. щодо постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Сумського апеляційного суду від 27 січня 2022 року за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рішки Діни Сергіївни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року в складі судді Хитрова Б.В., ухвалене в м. Суми, повний текст рішення складено 11 листопада 2021 року -

07 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги мотивувала тим, що їй та третій особі ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 13.10.2003 року на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині земельної ділянки кожній) належить земельна ділянка площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою АДРЕСА_1 . Власником сусідньої (суміжної) земельної ділянки площею 0,0706 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 . Останній, отримавши будівельний паспорт на будівництво дерев`яної споруди- бані , встановлює металеві паркан та споруду на її земельну ділянку, вийшовши за межі своєї земельної ділянки, чим порушив права власника землі.Співвласником вищезазначених об`єктів будівництва є дружина відповідача - ОСОБА_3 . Вказувала, що неодноразові заходи адміністративного впливу відповідачі залишали поза увагою та продовжують грубо порушувати її право власності на земельну ділянку та встановлений державою порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об`єктів. В зв`язку з неможливістю усунути перешкоди в користуванні вищезазначеною земельною ділянкою, вона зверталася з позовом до суду і рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 листопада 2018 року її позов до ОСОБА_1 був задоволений, проте постановою Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення суду було скасовано, у задоволенні її позову відмовлено з підстав пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів. Посилаючись на те, що зведення відповідачами забудови на її земельній ділянці призвело до порушення її права власності, просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , належній на праві власності ОСОБА_2 , шляхом відновлення кутів повороту меж земельної ділянки згідно кадастрового плану (технічна документація із землеустрою) на цю земельну ділянку (кадастровий номер - 5910136600:18:011:0017), яка стала підставою для отримання державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЗ № 399495 від 23.12.2008 року загальною площею 298 м кв. в лінійних розмірах 7,81 м; 37,43 м; 8,18 м; 37,06 м з залученням фахівців з землеустрою з використанням відповідного обладнання та бази даних, та шляхом звільнення земельної ділянки площею 298 кв.м та приведення її у придатний для використання стан (у попередній стан), в тому числі прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на вищезазначеній земельній ділянці, в тому числі металеву споруду,частину дерев`яної будівлі та частину паркану довжиною 7,81 м.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , належній на праві власності ОСОБА_2 , шляхом відновлення кутів повороту меж земельної ділянки згідно кадастрового плану (технічна документація із землеустрою) на цю земельну ділянку (кадастровий номер - 5910136600:18:011:0017), яка стала підставою для отримання державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЗ № 399495 від 23.12.2008 року загальною площею 298 м кв. в лінійних розмірах 7,81 м; 37,43 м; 8,18 м; 37,06 м з залученням фахівців з землеустрою з використанням відповідного обладнання та бази даних, та шляхом звільнення земельної ділянки площею 298 кв.м та приведення її у придатний для використання стан (у попередній стан), в тому числі прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на вищезазначеній земельній ділянці, в тому числі металеву споруду,частину дерев`яної будівлі та частину паркану довжиною 7,81 м.

Вирішено питання судових витрат.

Таким чином в судовому засіданні було встановлено що відповідачі самовільно побудували дерев`яну баню, встановили металеві споруду і частину огорожі довжиною 7,81 м при відсутності згоди власників землі, чим порушили право власності позивача, оскільки самовільно зайняли частину належної їй земельної ділянки площею 298 м2..

Позивач, як власник даної частини земельної ділянки, правомірно заявила ефективний спосіб захисту порушеного права власності для відновлення свого права володіння та користування самовільно зайнятою частиною земельної ділянки шляхом її звільнення та приведення у придатний для користування стан шляхом прибирання всіх споруд, які розташовані на самовільно зайнятій її земельній ділянці.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рішка Д.С., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду з вимогами про знесення самовільно збудованих споруд, проте, всупереч нормам ч.7 ст. 376 ЦК України, просить вжити крайніх мір по усуненню порушень його прав, не заявляючи вимогу про перебудову, а у випадку відмови від її проведення - знесення самочинного будівництва за рахунок особи, яка його здійснила. Вважає заявлені позовні вимоги передчасними, а такий спосіб захисту прав, як знесення - необґрунтованим. Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що неодноразові заходи адміністративного впливу відповідачі залишали поза увагою та продовжують грубо порушувати право власності на земельну ділянку позивача. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про неодноразове вжиття заходів адміністративного впливу щодо відповідачів.

Постановою Сумського апеляційного суду від 27.01.2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рішки Діни Сергіївни задоволено. Скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року та прийнято нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат в розмірі 1362 грн. 00 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. При цьому судом не було встановлено, що відповідачам було винесено приписи про усунення порушень, не було надано доказів можливості перебудови об`єктів та, чи відмовляються відповідачі від такої перебудови. Клопотань про проведення відповідної будівельно-технічної експертизи позивач під час розгляду справи не заявляла, а у експертному висновку, наданому нею суду, вказані питання не вирішувались. Таким чином, позивачем не доведено та судом не встановлено, що неможлива перебудова об`єктів нерухомості, чи відповідачі відмовляються від здійснення такої перебудови. Тобто, ОСОБА_2 на підставі належних доказів не було доведено суду відсутність інших варіантів усунення перешкод, окрім прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на її земельній ділянці та не надано доказів того, що відповідачі відмовились від вказаних способів усунення перешкод. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що з позовної заяви не вбачається, які саме права позивача, як власника земельної ділянки порушені самочинним будівництвом і нею не обґрунтовано, що захистити її право можливо лише у такий спосіб як знесення спірних будівель та споруд, хоча обов`язок по доведенню своїх позовних вимог цивільним процесуальним законом покладено саме на позивача. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і за відсутності використання інших передбачених законодавством України заходів усунення вказаних порушень, його застосування є передчасним та невиправданим.

Проте, з такими висновками колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Сумського апеляційного суду не можу погодитися з наступних підстав

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 13.10.2003 року на праві спільної часткової власності (по 1/2 ідеальній частині земельної ділянки кожній) належить земельна ділянка площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЗ № 399495, виданим 23.12.2008 р. Виділення в натурі часток земельної ділянки кожному співвласнику не відбувалось.

Власником сусідньої (суміжної) земельної ділянки площею 0,0706 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 725209, виданого 07.02.2006 року.

Відповідно до будівельного паспорту, виданого 20.06.2012 р. управлінням архітектури та містобудування Сумської ради ОСОБА_1 на будівництво бані на належній йому земельній ділянці та Вимог до забудови земельної ділянки будівництво бані АДРЕСА_1 мінімально допустимі відстані від об`єкта, який проектується до меж земельної ділянки: баня повинна бути розташована на його земельній ділянці на відстані, зокрема 1,00 м від межі А-Б (згідно державного акту на право власності на земельну ділянку по лінії А-Б земельна ділянка відповідача межує з земельною ділянкою позивача та третьої особи).

Однак відповідачі, збудувавши баню (дерев`яна споруда), встановивши частину паркану должиною 7,81 м та металеву споруду, вийшов за межі своєї земельної ділянки на суміжну земельну ділянку позивача.

Співвласником вищезазначених об`єктів будівництва є дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 39 від 10.09.2018 р., складеного судовим експертом, фактична межа у виді паркану за адресою по АДРЕСА_1 на підставі даних плану знімання земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 станом на серпень 2018 р. не відповідає межам, визначеним в технічній документації із землеустрою на цю ділянку (кадастровий номер: 5910136600:18:011:0017), яка стала підставою для отримання державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЗ № 399495 від 23.12.2008 р.

Контури земельної ділянки по АДРЕСА_2 , фактичні межі (встановленої огорожі та містоположення будівлі), на підставі даних плану знімання земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 по фактично встановленій огорожі накладаються на межі території сусідньої ділянки АДРЕСА_1 на цю ділянку (кадастровий номер: 5910136600:18:011:0017), яка стала підставою для отримання Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЗ № 399495 від 23.12.2008 р. загальною площею 298 м кв. в лінійних розмірах 7,81м; 37,43 м; 8,18 м; 37,06 м. На вищезазначеній ділянці площею 298 м кв. розташовані: металева споруда, частина дерев`яної будівлі та частина паркану (металева сітка), довжиною 7,81 м.

В зв`язку з неможливістю усунути перешкоди в користуванні вищезазначеною земельною ділянкою позивач вже зверталася з до Ковпаківського райсуду м. Суми з вимогами тільки до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою.

04 листопада 2019 року Ковпаківський районний суд м. Суми ухвалив рішення по справі № 592/4519/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яким позов ОСОБА_2 задовольнив. 05 грудня 2019 року вищезазначене рішення суду набрало законної сили.

14 січня 2020 року на примусове виконання вищезазначеного рішення був виданий виконавчий лист та 23.01.2020 року Ковпаківським відділом ДВС у місті Суми ПСМУ Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення немайнового характеру.

Як повідомив представник позивача на стадії виконавчого провадження вирішувалося питання призначення будівельної експертизи щодо можливості проведення демонтажу (знесення) дерев`яної споруди (бані) розташованої на земельній ділянці, що належить позивачу та третій особі.

Проте, вищезазначене судове рішення не було виконане, оскільки 18.12.2020 року до Сумського апеляційного суду звернулася дружина відповідача ОСОБА_3 з апеляційною скаргою та постановою Сумського апеляційного суду від 04.02.2021 року її апеляційну скаргу було задоволено, а рішення Ковпаківського райсуду м. Cуми від 04.11.2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-тя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки відмовлено з підстав пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Як передбачено ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник, згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Частинами 2 та 3 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, якій існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушених прав.

Згідно з ч. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

За змістом частини 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Слід звернути увагу на те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 822/2149/18 від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а

У справі, яка розглядається, встановлено, що подружжя ОСОБА_1 здійснили встановлення металевих споруд і здійснили будівництво дерев`яної бані на чужій земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_4 без відповідного правового врегулювання з ними своїх прав користування цією частиною чужої земельної ділянки.

Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює. Натомість для висновку про задоволення позову визначальним та достатнім є факт побудови спірної нерухомості і встановлення металевих споруд відповідачами на земельній ділянці позивача, яка заперечує проти користування ними належної їй частини земельної ділянки та визнання права власності на нерухоме майно за відповідачами.

Крім того, звертаю увагу на те, що відповідачі, діючи недобросовісно, в порушення прав позивача, оспорюють судове рішення з підстав застосування місцевим судом крайнього заходу, як звільнення земельної ділянки площею 298 кв.м. і прибирання (знесення) усіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на зазначеній земельній ділянці, притому, що позивач вже вдруге звертається до суду за захистом порушеного права через проявлення ними бездіяльності досудового врегулювання цього спору.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1-3 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави звільнення від доказування чітко визначені в ст. 82 ЦПК України. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої плати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 129/1033/13-ц.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дослідив можливості перебудови спірної споруди бані, бо її знесення є крайнім заходом, відповідачі не надали до суду жодних доказів можливості врегулювання спору таким шляхом, при існуванні категоричної незгоди на продовження ними користуватися її земельною ділянкою.

Натомість, враховуючи, що відповідачами збудоване та встановлене спірне майно на земельній ділянці позивача при категоричній її незгоді на користування частиною її земельної ділянки, апеляційний суд безпідставно поклав на останню тягар доказування щодо можливості їх перебудов.

Поза увагою апеляційного суду взагалі залишилися обставини щодо відсутності потреби у перебудові металевих споруд.

З урахуванням викладеного, вважаю, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд помилково задовольнив апеляційну скаргу та скасував рішення суду першої інстанції дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суддя Сумського апеляційного суду С.С. Ткачук