Постанова

від 13.01.2022 по справі 520/8490/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 р.Справа № 520/8490/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Кощій О.В.

представник відповідача Шамілова Л.Ш.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.08.21 року по справі № 520/8490/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРИТЕТ-АГРО"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "ПАРИТЕТ-АГРО" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України в Харківській області №00063100272 від 29 квітня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, зо спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРИТЕТ-АГРО" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України в Харківській області №00063100272 від 29 квітня 2021 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРИТЕТ-АГРО" здійснювався на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, повинні фіксуватись дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Представник відповідача вважає, що судом першої інстанції під час вирішення спору не взяв до уваги, що контролюючим органом надано докази, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, та позивачем не спростовано ці доводи.

На думку представника відповідача, про відсутність реального характеру відповідних операцій Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРИТЕТ-АГРО" та його контрагентів свідчать, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій із товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, на переконання представника відповідача, ТОВ Паритет-Агро ввело в обіг актив невідомого походження. Тобто відбулося штучне набуття платником податків відповідного активу, дійсне джерело походження якого невідоме, отже ТОВ Паритет-Агро допущено порушення вимог абз, а п. 198.1, абзаців першого і другого п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ всього на суму 11 039 738 грн.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача із постачальниками ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ , ТОВ Меткомтех , TOB ТК ВСЕСВІТ , ТОВ АгроВестФорт обгрунтовані виключно інформацією за ланцюгом контрагентів, та даними реєстрів податкового органу, жодних дефектів первинної документації саме між позивачем та покупцем Актом перевірки не встановлено та в апеляційній скарзі не стверджується.

Представник позивача вважає, що податкові органи не проводили податкових перевірок постачальників позивача ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ , ТОВ Меткомтех , TOB ТК ВСЕСВІТ , ТОВ АгроВестФорт , додаткові правопорушення, ніби-то допущені нашими постачальниками, не доведені та не встановлені належним способом. Натомість сама по собі податкова інформація, не підтверджена при аналізі первинних документів, не є достатнім доказом та не свідчить про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Позивач зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і не подання такими контрагентами звітності, контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, позивач вважає безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а. отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону

Крім того, позивач зауважує, що висновки податкового органу, що базуються виключно на податковій інформації про ланцюг постачання, без виявлення фактів правопорушень, без виявлення дефектів первинної документації або її відсутності - протирічать загальноприйнятим принципам справедливості та верховенства права, індивідуальності юридичної відповідальності, а також презумпції добросовісності платника податків.

На думку позивача, всіма наданим доказами (договорами, первинними документами, ТТН та ін.) доведено реальне існування сільськогосподарської продукції, придбаної в ТОВ СП А ГРО-

IM ВЕСТ , та олії соняшникової, придбаної Позивачем в ТОВ Меткомтех , TOB ТК ВСЕСВІТ , TOB АгроВестФорт та їх переміщення у просторі, рух активів між учасниками операції.

З огляду иа викладене позивач вважає неправомірним збільшення ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 11039 738грн за основним платежем та застосування штрафної санкцій в сумі 2 759 935грн. внаслідок визнання нереальними операції із придбання сільськогосподарської продукті в ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ , придбання олії соняшникової в ТОВ Меткомтех , TOB ТК ВСЕСВІТ , ТОВ АгроВестФорт , вважає законним та обгрунтованим судове рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ ПАРИТЕТ-АГРО (далі - Позивач, Товариство) пройшло процедуру державної реєстрації 31.10.2001 року, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців за ідентифікаційним кодом 31642413, а відтак, є юридичною особою. Позивач є платником податку на додану вартість з 21.11.2001р.

Відповідно до наказу ГУ ДПС у Харківській області від 29.03.2021 №2143-п було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ Паритет-агро щодо взаємовідносин ТОВ Паритет- агро з контрагентами - постачальниками ТОВ МЕТКОМТЕХ (39395446) за вересень, жовтень, грудень 2019, лютий 2020, ТОВ СП Агро-Інвест (39554623) за липень, серпень 2020, ТОВ Торгівельна компанія Всесвіт СВ (37530223) за жовтень 2019 та ТОВ Агро Вест Форт (42943844) за грудень 2019, а також подальша реалізація придбаних товарів.

За результатами перевірки складено Акт № 6130/20-40-07-27-06/31642413 від 12.04.2021 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Паритет- агро .

За результатами вказаної перевірки Відповідачем були встановлені порушення Позивачем вимог абз. А п. 198.1, абз. 1,2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.1, 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ всього на суму 11 039 738 грн., в т.ч. за вересень 2019 у сумі 1 169072грн., за жовтень 2019 у сумі 2 682 149 грн, за грудень 2019 у сумі 2 137 350 грн, за лютий 2020 у сумі 1 601 125грн, за липень 2020 у сумі 3190 639грн, за серпень 2020 у сумі 259 403грн.

Перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальність та повнота відображення в обліку по взаємовідносинах із контрагентами- постачальниками ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ , ТОВ Меткомтех , TOB ТК ВСЕСВІТ , ТОВ Агро Вест Форт .

Відповідачем було складено спірне податкове повідомлення-рішення.

Позивач вважаючи такі дії протиправними звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем спростовано висновки перевіряючих під час проведення перевірки стосовно порушення положень податкового законодавства, отже наявні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Харківській області №00063100272 від 29 квітня 2021 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цьогоКодексу.

Приписами п. 187.1 ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з пп. 192.1.2 п. 192.1 ст.192 Податкового Кодексу України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку. Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Положеннями п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19.04.2019 у справі №803/236/15-а, від 21.10.2019 у справі №0540/7843/18-а, від 09.10.2020 у справі №826/11085/18) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Колегія суддів дослідвши матеріали справи, зокрема первинну документацію по господарським взаємовідносинам Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРИТЕТ-АГРО" та його контрагентів, зазначає наступне.

Щодо взаємовідносин ТОВ ПАРИТЕТ-АГРО та ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Виписки з ЄДРПОУ ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ є юридичною особою, зареєстроване в ЄДРПОУ 39554623.

Постачальник продавав позивачу сільськогосподарську продукцію як посередник, продукція вже перебувала на елеваторах Харківської області, що підтверджується складськими квитанціями та аналітичними картками.

ТОВ Паритет-агро придбавало товар на умовах EXW (Інкотермс 2010) елеватор шляхом перепису на складі що підтверджується складськими квитанціями та трьохсторонніми актами приймання передачі. Якість поставленого товару підтверджується аналітичними картками елеваторів, оплата за всіма операціями здійснювалась в безготівковій формі ТОВ Паритет- агро на рахунок постачальника.

Придбаний товар був поставлений до портів України залізничним транспортом за рахунок ТОВ Паритет-агро , перевезення підтверджено залізничними накладними та первинними документами із перевізниками. В портах товар був реалізований покупцям - резидентам та нерезидентам для подальшого експорту за межі України. Оплата за всіма операціями здійснювалась в безготівковій формі покупцями на рахунок ТОВ Паритет-агро . Зберігання за спірними операціями здійснювалось на елеваторах, які також здійснювали завантаження спірного товару в залізничні вагони, що підтверджено договорами, актами виконаних робіт та оплатами за надані послуги. Всі операції відображені в обліку позивача належним чином.

Сума спірних правочинів - 20 700 252,5 грн за липень та серпень 2020 року, як вбачається з картки рахунку № 631 Розрахунки з постачальниками- резидентами за контрагентом ТОВ СП АГРО-ІНВЕСТ .

За результатами кожної поставки постачальниками були складені податкові накладні на виконання вимог Податкового кодексу. Вказані накладні складені с дотриманням вимог ст. 201 ПКУ щодо змісту та форми податкової накладної, її обов`язкових реквізитів.

Позивач і його контрагент були зареєстрованими платниками ПДВ на момент проведення господарських операцій.

Наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для включення таких сум до податкового кредиту.

Всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та належним чином відображені постачальником в складі свого податкового зобов`язання.

Постачальник відобразив всі виписані податкові накладні в податковій звітності, про що позивачу надані копії податкових декларацій з ПДВ з додатком №5, та квитанції про подання електронної звітності. Позивач відобразив всі отримані податкові накладні та прийняті на себе податкові зобов`язання в податкових деклараціях з ПДВ, зданих та прийнятих ДНІ згідно квитанцій електронної звітності. При здачі податкової звітності не виникало розбіжностей в її показниках. Не має розбіжностей в автоматизованій системі співставлення податкового кредиту та податкових зобов`язань в розрізі контрагентів між показниками, задекларованими постачальниками, Заявником та нашими покупцями.

Отже, дослідивши надані позивачем первинні документи на підтвердження господарських операцій з контрагентом СП Агро- інвест , колегія суддів приходить до висновку що доводи відповідача не знайшли свого підтвердження, а позивачем у свою чергу доведено реальність господарських операцій.

Щодо взаємовідносин ТОВ ПАРИТЕТ-АГРО та ТОВ Меткомтех , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Витягу з ЄДРПОУ від 06.06.2019 ТОВ Меткомтех є юридичною особою, зареєстроване в ЄДРПОУ за № 39395446.

Станом на теперішній час ТОВ Меткомтех є платником ПДВ, що підтверджено інтернет-ресурсами державних реєстрів.

Суд зазначає, що у виробника товару при реалізації олії соняшникової власного виробництва первісно виникають податкові зобов`язання з ПДВ, незалежні від інших операцій та його податкового кредиту від придбання інших товарів. Товар власного виробництва не придбавається, його неможливо простежити за ланцюгом поставок/контрагентів. Тому будь-які проблеми по ланцюгу поставок та руху товарів, які проходять через такого виробника , як посередника, не мають жодного відношення до реалізації ним товарів власного виробництва та прийнятих на себе податкових зобов`язань з ПДВ.

Позивачем здійснювалась закупка олії соняшникової від ТОВ МЕТКОМТЕХ за договорами № М1809МКТ від 18.09.2019 та № М1402МКТ від 14.02.20, з умовою доставки до порту за рахунок постачальника (DAP - порт згідно ІНКОТЕРМС 2010) - термінал TOB ЕВЕРІ автотранспортом наливом.

ТОВ МЕТКОМТЕХ є виробником олії соняшникової на давальницьких умовах, за фактом поставки до порту товар реалізовувався покупцям резидентам України та на експорт, оплата за всіма операціями здійснювалась в безготівковій формі Позивачем на рахунок контрагента та покупцями на рахунок Позивача.

За всіма операціями є товарно-транспортні накладні, заповнені згідно вимог порту, а також посвідчення якості, видані виробником.

Зберігання за спірними операціями не здійснювалось, оскільки товар, доставлений в порт, зараховується в квоту нерезидентів.

За результатами кожної поставки постачальниками були складені податкові накладні на виконання вимог Податкового кодексу. Вказані накладні складені с дотриманням вимог ст. 201 ПКУ, їх обов`язкових реквізитів.

Наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для включення таких сум до податкового кредиту.

Всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та належним чином відображені постачальником в складі свого податкового зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів, при дослідженні первинних документів позивача щодо взаємовідносин вищевказаним контрагентом, встановила реальність таких операцій.

Щодо взаємовідносин ТОВ ПАРИТЕТ-АГРО та TOB ТК ВСЕСВІТ колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Витягу з ЄДРПОУ TOB ТК ВСЕСВІТ є юридичною особою, зареєстроване в ЄДРПОУ 37530223.

Судом встановлено, що ТОВ ТК ВСЕСВІТ є виробником товару - олії соняшникової нерафінованої - згідно договору на переробку давальницької сировини № 07101901 від 07.10.2019, укладеному між ТОВ ТК ВСЕСВІТ та ТОВ Еідросент .

З огляду на викладене суд зазначає, що у виробника товару при реалізації товару власного виробництва первісно виникають податкові зобов`язання з ПДВ незалежні від інших операцій та його податкового кредиту від придбання інших товарів. Товар власного виробництва не придбавається. Такі податкові зобов`язання неможливо визнати недійсними через недоліки податкового кредиту з інших товарів, в тому числі сировини.

Позивачем здійснювалась закупка олії соняшникової від TOB ТК ВСЕСВІТ за договором № М1010ВСВ від 10.10.2019 з умовою доставки до порту за рахунок постачальника (DAP - порт згідно ІНКОТЕРМС 2010) - термінали TOB ЕВЕРІ та ТОВ Дельта Віл мар Україна автотранспортом наливом.

За фактом поставки до порту товар реалізовувався покупцям резидентам України та на експорт; оплата за всіма операціями здійснювалась в безготівковій формі на рахунок Позивача.

За всіма операціями є товарно-транспортні накладні, заповнені згідно вимог порту, а також посвідчення якості, видані виробником.

Зберігання за спірними операціями не здійснювалось, доставлений в порт товар, зараховувався в квоту нерезидентів.

За результатами кожної поставки постачальниками були складені податкові накладні з дотриманням вимог ст. 201 ПКУ щодо змісту та форми.

Наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для включення таких сум до податкового кредиту.

Всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та належним чином відображені постачальником в складі свого податкового зобов`язання.

Отже, спірні господарські операції між Позивачем та TOB ТК ВСЕСВІТ здійснені належним чином.

Щодо взаємовідносин ТОВ ПАРИТЕТ-АГРО та ТОВ АГРО ВЕСТ ФОРТ колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Виписки з ЄДРПОУ ТОВ АГРО ВЕСТ ФОРТ є юридичною особою, зареєстроване в ЄДРПОУ за № 42943844 та є платником ПДВ.

Позивачем здійснювалась закупка олії соняшникової від ТОВ АГРО ВЕСТ ФОРТ за договором № М1411АВФ від 14.11.2019, Специфікаціями до нього з умовою доставки до порту за рахунок постачальника (DAP - порт згідно ІНКОТЕРМС 2010) - термінал ТОВ ЕВЕРІ автотранспортом наливом.

За фактом поставки до порту товар реалізовувався покупцям резидентам України та на експорт.

Оплата за всіма операціями здійснювалась в безготівковій формі Позивачем на рахунок контрагента та покупцями на рахунок Позивача.

За всіма операціями є товарно-транспортні накладні, заповнені згідно вимог порту, а також посвідчення якості, видані виробником.

Зберігання за спірними операціями не здійснювалось, оскільки товар, доставлений в порт, відразу зараховується в квоту нерезидентів.

За результатами кожної поставки постачальниками були складені податкові накладні відповідно вимог ст. 201 ПКУ щодо змісту та форми податкової накладної, її обов`язкових реквізитів.

Наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для включення таких сум до податкового кредиту.

Всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та належним чином відображені постачальником в складі свого податкового зобов`язання.

Постачальник відобразив всі виписані податкові накладні в податковій звітності, про що позивачу надані копії податкових декларацій з ПДВ з додатком №5, та квитанції про подання електронної звітності. Позивач відобразив всі отримані податкові накладні та прийняті на себе податкові зобов`язання в податкових деклараціях з ПДВ, зданих та прийнятих ДПІ згідно квитанцій електронної звітності. При здачі податкової звітності не виникало розбіжностей в її показниках. Не має розбіжностей в автоматизованій системі співставлення податкового кредиту та податкових зобов`язань в розрізі контрагентів між показниками, задекларованими постачальниками, Заявником та покупцями. Таким чином, постачальники сплатили до бюджету ПДВ, отриманий від Позивача.

Отже, колегія суддів вважає, що спірні господарські операції між позивачем та ТОВ АГРО ВЕСТ ФОРТ також належним чином підтверджені первинними документами.

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Отже, дані договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також зазначає, що згідно ст.ст. 6 ,627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за надані роботи (товари) (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату робіт (товару) визнається судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

На час укладання договорів, що не спростовується контролюючим органом, контрагенти позивача були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, тобто мали достатній об`єм правоздатності для укладення спірних угод.

Оглянуті колегією суддів первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ Паритет-Агро" наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків, а відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання відповідача на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій є помилковими.

Варто зазначити, що сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу.

Так, дійсно відповідач як доказ правомірності видання спірного податкового повідомлення-рішення в апеляційній скарзі та Акті перевірки посилається на податкову інформацію відносно контрагентів позивача.

Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв`язку з відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання договорів.

Доводи апелянта з посиланням на дослідження податкової інформації та ЄРПН, що в свою чергу призвело до висновків податкового органу про відсутність матеріальних ресурсів, основних фондів, досвіду тощо у контрагентів позивача, не свідчить про неправомірність операцій та на думку колегії суддів є припущенням податкового органу, яке не може бути покладене в основу рішення.

Відповідні обставини, на які посилається відповідач є не доведеними.

Колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній до 15.12.2017), статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній після 15.12.2017), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму прибутку чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній до 15.12.2017), частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній після 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Доводи податкового органу щодо недостатності ресурсів у контрагентів позивача для виконання господарських операцій, також є необґрунтованими, оскільки підприємства не позбавлені можливості залучати до робіт осіб за цивільно-правовими договорами, або замовляти роботи у фізичних осіб-підприємців, які не є платниками ПДВ, а під час проведення перевірки встановлено факт здійснення відповідних робіт, а також підтверджено отримання реального результату в процесі зазначеної діяльності.

Саме таку позицію висловив Верховний Суд України в Постанові від 13 листопада 2018 по справі №814/18/14.

Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами.

Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі №820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно наявності порушень у складенні товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

З аналізу змісту пунктів 1 та 2 вказаного Переліку вбачається, що наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Отже, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність товарно-транспортної накладної або наявність неточностей при її складенні, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2019 року по справі №813/552/15.

Отже, зазначені доводи представника відповідача є необґрунтованими та недоведеними.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності трудових ресурсів, наявних у контрагента позивача, оскільки відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод (постанови Верховного Суду у справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14).

Зокрема Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод.

Документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки (достатньо самих видаткових накладних), вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 5 січня 2021 року у справі № 820/1124/17.

Щодо посилання відповідача на наявну негативну податкову інформацію щодо контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Крім того, належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, положень Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Слід зазначити, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

В той же час, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.05.2019 року по справі №820/1009/17, від 03.04.2020 року по справі №160/4200/19, від 10.04.2020 року по справі №440/1082/19, від 16.04.2020 року по справі №805/5017/15-а.

Дійсно, податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача в акті перевірки на наявну податкову інформацію про непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкову інформацію про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, оскільки така інформація не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18).

Крім того , сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд вбачає їх реальність, що підтверджується матеріалами справи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, є недостовірні та (або) суперечливі.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року справа №820/13056/13-а.

Так, контролюючим органом в акті перевірки та під час розгляду справи не було спростовано, що жодна із господарських операцій здійснена не в межах господарської діяльності товариства, не надав переконливих доводів зворотного. Також акт перевірки не містить жодного умотивованого посилання про фактичне порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування даних податкового обліку за спірними операціями.

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно наявності кримінальних проваджень у контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14) адміністративне провадження №К/9901/8100/18) містить правовий висновок про те, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

В постанові Верховного Суду від 29.03.2018р. (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) зазначено, що: "жодних фактів, які б свідчили про здійснення цим підприємством нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із Товариством, цим вироком не встановлено. За змістом частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час розгляду справи у суді касаційної інстанції) вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. З огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов`язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у судах попередніх інстанцій з огляду на дату винесення відповідного вироку, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі, є необґрунтованим".

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року (справа №808/1507/16, адміністративне провадження №К/9901/25309/18) зазначено, що : "сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили".

У ході розгляду справи відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Крім того, відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеного податкового повідомлення- рішення належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00063100272 від 29 квітня 2021 року Головне управління ДПС України в Харківській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року по справі № 520/8490/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 по справі № 520/8490/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 21.01.2022 року