Ухвала

від 07.02.2022 по справі 912/3249/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 912/3249/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі

за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної церкви України с. Успенка"

до Управління Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

18.11.2021 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 912/3249/20.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 08.12.2021 вищевказана касаційна скарга була залишена без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із наданням скаржникові строку для усунення зазначених в ній недоліків шляхом надання суду:

- відповідної заяви з зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пунктами 1-4 статті 287 цього Кодексу підстави (підстав);

- доказів вартості майна, яке є предметом позову, для встановлення ціни позову в частині вимог про визнання права власності, з якої визначається розмір судового збору за звернення до суду та доказів сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги у встановлених порядку та розмірі;

- довіреності або іншого документа, що посвідчує повноваження представника, який підписав касаційну скаргу;

- заяви про поновлення строку касаційного оскарження з наведенням підстав для поновлення строку касаційного оскарження та наданням відповідних доказів на підтвердження цих підстав, зокрема що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Копію ухвали Касаційного господарського суду від 07.12.2021 надіслано представнику скаржника, адвокату Богачовій Наталії Петрівні, за вказаною у касаційній скарзі адресою, та вручено 16.12.2021, що підтверджується повернутим до суду 29.12.2021 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також копію ухвали Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без руху від 08.12.2021 надіслано скаржнику та вручено ОСОБА_1 18.12.2021, що підтверджується повернутими до суду 30.12.2021 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому останнім днем звернення з заявою про усунення недоліків касаційної скарги було 28.12.2021.

10.01.2022 до Касаційного господарського суду надійшло, надіслане поштою 28.12.2021, клопотання представника скаржника, адвоката Богачової Наталії Петрівни, про долучення на виконання ухвали суду від 08.12.2021 документів до матеріалів касаційної скарги, до якого додано копії оскаржуваних судових рішень у цій справі, копію ухвали Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/18406/21, договору про надання правової допомоги та ордер адвоката, а також клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.

У поданих клопотаннях викладено обґрунтування скаржника підстав касаційного оскарження та підстав звільнення від сплати судового збору, зокрема, посилаючись на положення статті 8 Закону України "Про судовий збір", скаржник зазначає, що його майновий стан, фізичної особи, не дозволяє йому сплатити судові витрати, тому враховуючи обтяжливий розмір судового збору, предмет спору, що стосується його майнових прав, та необхідність їх захисту у судовому порядку та реалізації конституційних прав, просить суд звільнити його від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.

Проте, в порушення вимог ГПК України та Закону України "Про судовий збір", скаржник не усунув недолік касаційної скарги в частині подання доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, а також не зазначив передбачених законом підстав звільнення від сплати судового збору з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою вищевказаної норми Закону передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При цьому, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово або , не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.

Вивчивши заяву скаржника про звільнення від сплати судового збору, судом зазначається, що вказані в ній обставини за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" на сплату судового збору не є підставою для звільнення скаржника від сплати судового збору, з огляду на таке.

З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Слід зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним та вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 цієї ж норми можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Подібна за змістом позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та ухвалах від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 20.08.2020 у справі № 910/6421/19, від 18.05.2020 у справі №910/704/19, від 24.01.2020 у справі № 915/923/15.

У даній справі позивачем є Релігійна організація "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної церкви України с. Успенка", а ОСОБА_1 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав звільнення скаржника від сплати судового збору, тому Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, оскільки він у цій справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, а не позивачем.

10.01.2022 до Касаційного господарського суду також надійшло, надіслане поштою 29.12.2021, доповнення та уточнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 912/3249/20, а також, надіслані поштою 30.12.2021, заяви представника скаржника, адвоката Богачової Наталії Петрівни, про поновлення встановленого судом строку для усунення недоліків касаційної скарги, строку касаційного оскарження та уточнення та доповнення до заяви про звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Разом з тим, строк наданий для усунення недоліків цієї касаційної скарги сплив 28.12.2021, тоді як клопотання про поновлення цього строку заявником подано 30.12.2021 після його спливу, а також не усунуто вказані судом недоліки касаційної скарги.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку для усунення недоліків касаційної скарги заявник з посиланням на пункт 4 розділу Х ГПК України "Прикінцеві положення" як причину його пропуску зазначив хворобу представника скаржника коронавірусною інфекцією, внаслідок чого не зміг усунути недоліки у встановлений строк у повному обсязі.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на всій території України установлено карантин, який, зважаючи на численні постанови Кабінету Міністрів України діє і до цього часу.

Законом України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020, пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною 4 цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню. При цьому, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України", вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Отже, враховуючи прецедентну практику Європейського суду з прав людини та імперативні приписи процесуального законодавства, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку. При цьому слід зауважити, що для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню до суду, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску та такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Доводи скаржника щодо хвороби його представника зумовлені суб`єктивними причинами та зводяться до внутрішньої організації роботи самого скаржника, які не можуть бути розцінені судом як поважними причинами чи непереборними обставинами для поновлення строку на касаційне оскарження.

Доказів на підтвердження неможливості усунення недоліків касаційної скарги в межах встановленого строку, та які б підтверджували наявність особливих та непереборних обставин, у тому числі, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, що перешкодили вчинити відповідну дію до матеріалів заяви не надано.

Таким чином, як органи державної влади, так і суб`єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним господарюючим суб`єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає заяву скаржника необґрунтованою та не вбачає підстав для поновлення строку на подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги, оскільки викладені доводи заявника не підтверджені жодними доказами, а отже, відсутні підстави і для поновлення відповідного строку, у тому числі зважаючи на невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху та неусунення вказаних в ній недоліків.

Враховуючи зазначене, обставини, на які посилається заявник, зводяться до порушення ним вимог процесуального законодавства під час звернення з касаційною скаргою/заявою про усунення її недоліків, а причини невчасного подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги залежали лише від суб`єктивної волі заявника, а не від об`єктивно непереборних обставин, у зв`язку з чим у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для визнання причин пропуску строку на усунення недоліків касаційної скарги поважними та поновлення цього строку.

Слід зазначити, що надіслана 30.12.2021, заява представника скаржника, адвоката Богачової Наталії Петрівни, про поновлення строку касаційного оскарження не підписана заявником, про що складено акт Касаційного господарського суду.

Частиною третьою статті 292 ГПК України передбачено, якщо заяву про поновлення строку не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.

Виходячи з викладеного, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 912/3249/20.

Цю ухвалу судом постановлено з дотриманням розумних строків, зважаючи на перебування судді Волковицької Н. О. на лікарняному.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 290, 292, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 912/3249/20

2. Матеріали касаційної скарги на 104 (ста чотирьох) аркушах повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил