Постанова

від 03.02.2022 по справі 161/14751/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/14751/21 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/123/22 Категорія: 30 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лище до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору міни недійсним за апеляційною скаргою позивача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лище на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Лище (далі - СГ ТОВ Лище ) звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі договору оренди від 15 жовтня 2008 року є орендарем земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0722883600:03:000:5853, яка належала відповідачу ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що 24 грудня 2020 року відповідачем ОСОБА_2 вказана ділянка за договором міни була відчужена на користь відповідача ОСОБА_3 .

Вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки було порушене його переважне право орендаря на її викуп. Крім того, ціна земельних ділянок була неспівмірною, а самі вони знаходяться у різних місцевостях.

Ураховуючи наведене, позивач СГ ТОВ Лище просив суд визнати недійсним нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Луцько О. М. договір міни від 24 грудня 2020 року, що зареєстрований в реєстрі за № 462 і укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо обміну земельної ділянки площею 2,0026 га, кадастровий номер: 0722883600:03:000:5853, яка розташована на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області і земельної ділянки площею 0,2377 га, кадастровий номер: 0722883600:01:001:2686, яка розташована в с. Лище Луцького району Волинської області, а також стягнути з відповідачів на його користь понесені по справі судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року у задоволенні позову СГ ТОВ Лище відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач СГ ТОВ Лище , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що суттєвими порушеннями, які мали місце при підписанні та оформленні договору міни були: відчуження землі (оформлення договору міни) під час дії мораторію та порушення переважного права орендаря на викуп земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу позивача СГ ТОВ Лище залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії І-ВЛ № 037244 від 04 липня 2003 року, ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Луцької районної державної адміністрації від 02 липня 2003 року № 143 належала земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер: 0722883600:03:000:5853, яка розташована на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.15).

15 жовтня 2008 року між позивачем СГ ТОВ Лище та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , який був зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Луцькому районі Волинської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 04 липня 2012 року № 072280004001347 (а.с.13, 14).

Згідно із умовами цього договору ОСОБА_2 передала в оренду СГ ТОВ Лище земельну ділянку площею 2,00 га ріллі, яка знаходиться на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області. Договір укладено на строк 15 років, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після закінчення договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Луцько О. М., зареєстрованого в реєстрі № 432, належала земельна ділянка площею 0,2377 га, кадастровий номер: 0722883600:01:001:2686, яка розташована в с. Лище Луцького району Волинської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

24 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Луцько О. М., та зареєстрований в реєстрі за № 462.

Згідно умов зазначеного договору міни земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок, земельна ділянка, розташована на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, площею 2,00 га, кадастровий номер: 0722883600:03:000:5853, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що належала ОСОБА_2 набута у власність ОСОБА_3 , а земельна ділянка, розташована в с. Лище Луцького району Волинської області, площею 0,2377 га, кадастровий номер: 0722883600:01:001:2686, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка належала ОСОБА_3 , набута у власність ОСОБА_2 . Міна проводилась без грошової доплати. Обмеження на зазначені земельні ділянки були відсутні, що було перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У ст. 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч. 1 ст. 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Встановлена п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

У статтях 6 і 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини 1-3 ст. 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (ч. 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абз.11 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).

Частина 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 цього Закону не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абз. 11 ч. 1 ст. 5 згаданого Закону повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (ZelenchukandTsitsyura v. Ukraine) зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (ZelenchukandTsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 328/2423/18.

Крім того, наведене вище відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі №227/1506/18. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до ч. 3 ст. 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову СГ ТОВ Лище , дійшов правильного висновку, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать пп. б п. 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, відповідають статтям 203, 715, 716 ЦК України, а тому підстави для визнання вказаного правочину недійсним відсутні.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив доводи позивача про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок.

Суд також звернув увагу і на те, що згідно з ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

У п. 40 укладеного між СГ ТОВ Лище`та Яковлюк Л. В. договору оренди сторони чітко вказали, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов договору або розірвання договору, що узгоджується з приписами ст. 770 ЦК України.

Отже, наведене свідчить, що у зв`язку зі зміною власника спірної земельної ділянки права та законні інтереси позивача не були порушені, оскільки він продовжує залишатися її орендарем за діючим договором оренди.

Разом з тим, позивачем всупереч ст. ст. 12, 81 ЦПК України не доведено, що оспорюваним договором міни порушені його права та законні інтереси.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову СГ ТОВ Лище є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги позивача СГ ТОВ Лище про те, що ухвалене рішення є незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення його позову, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами, нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у його постанові від 30 червня 2021 року у справі №328/2423/18.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам позовної заяви, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лище залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: