Постанова

від 08.02.2022 по справі 320/64/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.02.2022 Справа № 320/64/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №320/64/19 Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В

Провадження № 22-ц/807/249/22 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Онищенко Е.А.,

при секретарі: Ільїної Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), стягувач: Міністерство аграрної політики та продовольства України, по справі за позовом заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю ЛВЗ-2017 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2021 роцідо Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла заява боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, який виданий у цивільній справі за позовом заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю ЛВЗ-2017 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 вказав, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2020 року позовні вимоги заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України були задоволені.

Визнано за Державою Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний помер НОМЕР_1 , а саме:нежитлову будівлю З-1 загальною площею 172.4 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587588323107, а саме: нежитлову будівлю З-1 загальною площею 172.4 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у власність Держави Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області судовий збір на подачу позову в розмірі 3524,00грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області судовий збір на подачу заяви про вжиття заходів забезпечення позову в розмірі 881,00грн.

18.01.2021 заступником начальника Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Садомовою Н.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 64172709 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587628023107, а саме: нежитлову будівлю 3-1 загальною площею 172,4 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України .

ОСОБА_1 вважає, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документу № 320/64/19 від 18.12.2020, який не відповідає вимогам ч. 3 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження , якою визначено, що за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення. Таким чином, Запорізька обласна прокуратура не є стягувачем у виконавчому провадженні.

Крім того, ОСОБА_1 вказував на те, що до відкриття виконавчого провадження він виконав судове рішення в добровільному порядку: Листом від 04.12.2020 направив до Міністерства аграрної політики та продовольства України акт приймання-передачі комплексу будівлю 3-1, який Міністерством аграрної політики та продовольства України не було повернуто. Також, про цю обставину він повідомив і прокуратуру Запорізької області. Про добровільне виконання судового рішення ОСОБА_1 повідомив 29.01.2021 під час складання акту державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 64172709. Вищенаведене свідчить про добровільне виконання судового рішення ОСОБА_1 , як боржником у повному обсязі, а не направлення будь-яких заперечень з боку стягувача - Міністерства аграрної політики та продовольства України, свідчить про прийняття виконання.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, представник боржника - адвокат Кисіль В.І. просив суд визнати виконавчий лист № 320/64/19 від 18.12.2020 таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із його добровільним виконанням ОСОБА_1 .

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про задоволення його заяви в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Під час постановлення оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не надано ніякої правової оцінки доводам заяви про те, що виконавчий лист був виданий помилково, оскільки із заявою про видачу виконавчого листа звернулась Запорізька обласна прокуратура, яка не є стягувачем у виконавчому провадженні, а рішення суду було фактично виконано ОСОБА_1 ще до відкриття виконавчого провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представники прокуратури та Міністерства аграрної політики та продовольства України проти задоволення апеляційної скарги заперечували,посилаючись на те ,що до теперішнього часу фактичного виконання судового рішення не відбулося.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого:

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, представником боржника при зверненні до суду із заявою не доведено, що боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов`язок припинився, або його обов`язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених главою 50 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Так, згідно з п. 9 ч. 2ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

У ч. 1ст. 18 ЦПК України йдеться про те, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошується на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина. При цьому, Європейський суд зауважує, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід`ємну частину судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява № 22774/93, Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Відповідно до ч. 2ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, виходячи з вимог статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже, як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з обставин:

- помилковість видачі виконавчого листа;

- боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився;

- обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Судом встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2020 року у цивільній справі №320/64/19 позовну заяву заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Державм в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЗ-2017 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задоволено повністю.

Рішення набрало законної сили 01.12.2020.

21.12.2020 видано виконавчі листи по цивільній справі №320/64/19, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 01.12.2023.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 березня 2021 року заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Н. Максименко про виправлення помилки у виконавчому листі задоволено. Виправлено помилку у виконавчому листі № 320/64/19, виданому Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 18.12.2020, визначено стягувачем: Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 не надав доказів, які свідчать про виконання рішення суду,так як акт приймання-передачі комплексу будівлю 3-1, уповноваженим представником Міністерства аграрної політики та продовольства України не підписаний ,майно яке підлягає поверненню в реальності представником стягувача не оглянуто та фактично не прийнято.

Доводи апелянта про те, що виконавчий лист був виданий помилково, також не знайшли свого підтвердження, адже обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема є:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката.

Посилання скаржника ОСОБА_1 на те, що його обов`язок, як боржника припинився з інших причин також є неспроможними.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування обставини, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості ухвали суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 лютого 2022 року.

Головуючий:

Судді: