Постанова

від 16.12.2021 по справі 500/1354/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/414/21

Номер справи місцевого суду: 500/1354/18

Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Поворозко І.Ю.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

від відповідача ОСОБА_3 - не з`явились,

від відповідача ОСОБА_4 - не з`явились,

переглянувши справу №500/1354/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частку нерухомого майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 1 жовтня 2019 року у складі судді Присакар О.Я., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 12 березня 2018 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 1998 року. В період шлюбу у 2001 році набули у спільну власність 1/8 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчено на Бессарабській товарній біржі, укладено на ім`я чоловіка ОСОБА_5 . Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2010 року шлюб між нею та ОСОБА_5 розірвано, поділ майна не здійснили, так як майно набуто на біржі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 . У червні 2017 року звернулась до нотаріуса для видані свідоцтва про право власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя, однак отримала відмову. Позивач ОСОБА_1 після уточнення вимог остаточно просила:

визнати дійсним Договір купівлі продажу №192 від 21 серпня 2001 року купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на Бесарабській товарній біржі між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

визнати за нею ОСОБА_1 право власності на 1/16 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.3-5, 48-50).

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2018 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.26).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 червня 2018 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_6 (на час вирішення питання про залучення до участі в справі вже був померлою особою) (а.с.61).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року до участі в справі в якості правонаступника співвідповідача ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучено ОСОБА_4 (т.1 а.с.168).

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши, що ОСОБА_7 не є належним позивачем за вимогами про визнання договору дійсним, так як не є стороною договору та не є правонаступником померлого ОСОБА_5 . Належним відповідачем за вимогами про визнання договору дійсним має бути інша сторона спірного договору. 1/8 частка житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_2 , була набута на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого на товарній біржі 21 серпня 2001 року, для ОСОБА_8 за його ж особисті кошти, виручені від продажу будинку, який був батьком ОСОБА_5 , у вказаному житлі подружжя ніколи не проживало, там проживав ОСОБА_8 , а після його смерті ОСОБА_5 до смерті. Вказане майно не було спільною власністю подружжя, позивач в ньому ніколи не проживала та не відносилась до нього як до власного майна. Позивач не надала доказів того, що після розірвання шлюбу вирішувалось з ОСОБА_5 питання поділу спільного майна. У 2003 році перед розірванням шлюбу з ОСОБА_5 ОСОБА_9 подарувала своїй матері квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що була набута у період шлюбу. Подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 припинили спільне проживання у 2004 році, шлюб розірвали у 2010 році, за життя ОСОБА_5 позивач з вимогами про поділ майна не зверталася, строк позовної давності тривалістю у три роки минув (т.1 а.с.28-30).

13 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про застосування позовної давності (т.1 а.с.37).

3 червня 2019 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення, за змістом яких право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно виникло 21 серпня 2001 року, питання про поділ майна ніколи не виникало, кожен с подружжя знав про існування права спільної власності на майно, хто проживав у житлі значення не мало. Була усна домовленість між подружжям, що квартира перейде дочці. Після смерті ОСОБА_5 стало відомо про заповіт на користь третьої особи. Питання поділу майна виникло після смерті ОСОБА_5 , тому заява про застосування строку позовної давності застосуванню не підлягає (т.1 а.с.220).

Відповідачем ОСОБА_4 відзив не подано.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області в задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.232-238).

Висновок суду мотивовано тим, що договір укладено 21 серпня 2001 року на біржі, про що ОСОБА_1 було достовірно відомо. Позивач для визнання договору дійсним посилалась на ухилення сторони договору від нотаріального посвідчення договору, але не надала доказів того, що набувач ОСОБА_5 за життя звертався до продавця про нотаріальне оформлення договору. Суд відмовив у задоволенні вимог про визнання договору дійсним з підстав недоведеності факту ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди. Майно набуто у 2001 році, тому посилання на норми Сімейного кодексу України, що набрав чинності у 2004 році, у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/16 частку нерухомого майна як спільного майна, набутого у шлюбі, є безпідставним. З урахуванням положень законодавства України, чинного на момент набуття у власність спірної частини будинку, факт набуття спірного майна в період шлюбу одним із подружжя за грошові кошти, які ця особа могла отримати від іншої особи, може спростовувати презумпцію спільної сумісної власності подружжя. Встановлено, що 31 липня 2001 року ОСОБА_8 (батько ОСОБА_5 ) на Бесарабській товарній біржі продав належний йому житловий будинок, розташований в с. Голиця Болградського району Одеської області, за 2500,00 грн., а вже 21 серпня 2001 року ОСОБА_5 купив на Бесарабській товарній біржі 1/8 частку житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , за 2000,00 грн. Допитані в суді свідки підтвердили те, що ОСОБА_5 придбав 1/8 частку житлового будинку в АДРЕСА_2 , за кошти батька, що позивач ОСОБА_1 в будинку ніколи не проживала, що позивачем і не заперечувалось, в будинку з 14 листопада 2001 року був зареєстрований та проживав ОСОБА_8 , а з 25 січня 2002 року ОСОБА_5 . Суд вважав встановленим, що вказане спірне нерухоме майно набуто за кошти ОСОБА_8 (батька ОСОБА_5 ), нерухоме майно не було набуто за спільні кошти подружжя, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання за позивачем права на Ѕ частку спірного нерухомого майна як майна подружжя. Суд відмовив за безпідставністю вимог, тому питання щодо застосування строку позовної давності не вирішувалось.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення вимог (т.1 а.с.243-245).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Відповідно до положень частини 2 статті 47 ЦК України 1963 року якщо угода виконана повністю або частково однією з сторін, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення, то суд на вимогу сторони, яка виконала угоду, має визнати її дійсною. Після підписання біржового договору його сторони виконали умови договору купівлі-продажу та провели реєстрацію документів в Ізмаїльському МБТІ. ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_1 отримали ключі від ОСОБА_6 , уклали всі договори про надання комунальних послуг та надали житло в користування батькові чоловіка. На даний час покупець та продавець за укладеним на товарній біржі договором купівлі-продажу померли, смерть ОСОБА_6 є об`єктивною причиною, яка унеможливлює нотаріальне посвідчення договору. Отже, сторони виконали всі умови біржового договору купівлі-продажу частки нерухомого майна; перехід права власності по договору зареєстрований; один з покупців в судовому засіданні підтвердив факт ухилення ОСОБА_6 від нотаріального посвідчення договору; продавець, який ухилявся від укладення договору помер; за таких обставин, суд безпідставно не застосував положення статті 47 ЦК України 1963 року. ОСОБА_5 та його батько ОСОБА_8 померли, письмова угода про передачу коштів на придбання нерухомого майна відсутня, суд встановив передачу коштів батьком сину показаннями свідків, що суперечить вимогам статей 44, 46 ЦК України 1963 року. Нерухоме майно як то 1/8 частка житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , тому в силу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/16 частку спірного нерухомого майна є обґрунтованими.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вона ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд правильно встановив, що спірна частина будинку придбавалась за кошти третьої особи, а саме за кошти ОСОБА_8 від продажу належного йому будинку та для проживання саме ОСОБА_8 , який в силу віку та здоров`я потребував відповідних умов та догляду. ОСОБА_8 мав похилий вік, тому майно, що придбавалось було оформлено на його сина ОСОБА_5 . Ці обставини встановлені та доведені в суді, що виключає право спільної сумісної власності колишнього подружжя на майно (т.2 а.с.22-23).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги зміну рішення суду в його мотивувальній частині та залишення без змін рішення суду в його резолютивній частині з огляду на наступне.

Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

ОСОБА_10 , 1971 року народження, та ОСОБА_11 , 1975 року народження, уклали шлюб 22 квітня 1998 року (т.1 а.с.8).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2010 року в справі №2-4163/10 шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 розірваний за позовом ОСОБА_1 . Зі змісту судового рішення подружжя не проживає однією сім`єю, не веде спільне господарство з вересня 2004 року, спору щодо поділу спільного майна подружжя не має. Рішення набрало законної сили 26 листопада 2010 року (т.1 а.с.47).

Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного 21 серпня 2001 року на Бесарабській товарній біржі, зареєстрованого за №192-01, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив 1/8 частку житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Об`єкт нерухомості в цілому складався з: будинку житлового літ. А , сараю літ. Б , сараю літ. В , сараю літ. Г , сараю літ. Д , гаражу літ. Ж та надвірних споруд. За заявою власника відчужено з літ. А і №1 приміщення: №1 - коридор, №2 - кухня, №3 - ванна, №4 - житлове, 1/3 літ. Б загальною площею 23,7 кв.м, житловою площею 10,9 кв.м, інвентарною вартістю 3895,00 гривен, які згідно проведеному розрахунку складають 1/8 ідеальну частку. Об`єкт продано за 2000,00 гривен, які продавець отримав від покупця до підписання договору (т.1 а.с.9, 100).

На підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 21 серпня 2001 року на Бесарабській товарній біржі, зареєстрованого за №192-01, право власності ОСОБА_5 на частку нерухомого майна зареєстровано бюро технічної інвентаризації в реєстровій-кадастровій книзі під №51в-129 (інвентаризаційна справа №51/П-297) (т.1 а.с.101).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Спадкову справу №8/2016 до майна померлого ОСОБА_6 заведено 1 березня 2016 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренком М.М.; Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_6 видано сину ОСОБА_4 (а.с.104, 113, 132-162).

7 грудня 2016 року ОСОБА_5 склав заповіт на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Єфимовою Т.І. за реєстровим номером 4698. За інформацією зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) станом на 23 травня 2018 року заповіт ОСОБА_5 (номер у Спадковому реєстрі: 59932726) чинний. За заповітом ОСОБА_5 зробив заповідальне розпорядження на все майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, у тому числі на належну йому всю частку житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.58, 58а, 66, 72).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у віці 45 років (т.1 а.с.11, 68зв.).

Спадкову справу №30/2017 до майна померлого ОСОБА_5 заведено 21 березня 2017 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимовою Т.І. за заявою спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 ; дані про спадкову справу наявні у Спадковому реєстрі (т.1 а.с.58, 65, 67-102).

З заявами про прийняття спадщини у Спадковій справі №30/2017 звернулись: спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 ; спадкоємець за законом ОСОБА_12 (дочка померлого).

У спадковій справі №30/2017 ОСОБА_1 подала 29 червня 2017 року заяву про видачу Свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя (майном, придбаним у шлюбі, вказала 1/8 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12).

Постійне місце проживання ОСОБА_5 було зареєстровано з 25 січня 2002 року до смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_4 . У цій же квартирі з 2002 року до смерті був зареєстрований батько ОСОБА_5 ОСОБА_8 , який 31 липня 2001 року на підставі Договору купівлі-продажу нерухомості, укладеного на Бесарабській товарній біржі, продав ОСОБА_13 належний йому житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.70-71, 203-207).

Постійне місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 до 18 квітня 2012 року, потому зареєстровано з 31 липня 2012 року за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна №7083 від 20 червня 2003 року, зареєстрованого Одеською товарною біржою, ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_7 (т.1 а.с.164-165).

Згідно Договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Станєвою В.Б. 20 квітня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №1121, ОСОБА_1 зі згоди чоловіка ОСОБА_5 подарувала своїй матері ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_7 (т.1 а.с.166).

На підставі наданих учасниками справи доказів, судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 квітня 1998 року, який розірвали рішенням суду від 16 листопада 2010 року, при цьому не проживали сім`єю з вересня 2004 року. В судовому порядку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 майно подружжя не ділили, спорів щодо визнання майна особистою власністю чоловіка чи дружини також не було.

Спірне нерухоме майно, а саме 1/8 частка житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , було набуте у власність на ім`я ОСОБА_5 на підставі укладеного 21 серпня 2001 року на Бесарабській товарній біржі за №192-01 договору купівлі-продажу.

ОСОБА_8 за життя не оспорював Договір купівлі-продажу від 21 серпня 2001 року №192-01 та, відповідно, не визнавав в судовому порядку за собою право власності на частку нерухомого майна, набуту на Договором на ім`я сина ОСОБА_5

ОСОБА_5 за життя в судовому порядку на підставі Закону України Про власність (був чинний на час набуття майна у власність) не визнавав за собою право особистої приватної власності на частку нерухомого майна, набуту на його ім`я за Договором купівлі-продажу від 21 серпня 2001 року №192-01.

Отже, слід виходити з того, що Договір купівлі-продажу від 21 серпня 2001 року №192-01 є договором, укладеним у період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у шлюбі, що у розумінні статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на час набуття нерухомого майна у власність, вказувало на спільну сумісну власність подружжя на набуте за цим договором нерухоме майно. За життя ОСОБА_5 презумпцію спільної сумісної власності подружжя на 1/8 частку житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , не спростовував.

Висновки суду першої інстанції, що спірне нерухоме майно було придбано за кошти батька ОСОБА_5 . ОСОБА_8 , тому не є спільною сумісною власністю подружжя, є помилковими, оскільки з 2001 року ні за життя ОСОБА_8 , ні за життя ОСОБА_5 , ні в ході розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 тощо питання щодо особистої власності на частину будинку особами, які вважали вказану частину житлового будинку особистою власністю, не було ініційовано.

Шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано в судовому порядку 16 листопада 2010 року, рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2010 року. Судове рішення містить посилання на те, що сторони не проживали сім`єю з вересня 2004 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ні з часу припинення проживання сім`єю (з вересня 2004 року), ні з часу розірвання шлюбу з листопада 2010 року) ОСОБА_15 не зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, а про своє право на частку у майні подружжя заявила лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , тобто через 13 років після припинення проживання сім`єю та через 7 років після розірвання шлюбу в судовому порядку.

Відповідно до положень статті 72 Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано 16 листопада 2010 року. В межах строку позовної давності у три роки ОСОБА_1 не заявляла вимог до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя. Про порушення свого права як співвласник ОСОБА_1 могла дізнатися з дати розірвання шлюбу, оскільки на час розірвання шлюбу в судовому порядку подружжя не проживало однією сім`єю вже на протязі шести років.

Не є спірним те, що у 1/8 частці житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , з часу набуття у власність у 2001 році проживав та був зареєстрований батько ОСОБА_5 . ОСОБА_8 , 1941 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сам ОСОБА_5 , 1971 року народження, був зареєстрований у цьому житлі з січня 2002 року та став постійно проживати з батьком після припинення проживання сім`єю з ОСОБА_1 , а потому після смерті батька проживав сім років сам.

ОСОБА_1 ніколи не проживала в 1/8 частці житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , не мала там жодних речей, не була зареєстрована.

Позовна давність обчислюється від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності. Ці дві обставини повністю незалежні одна від одної.

ОСОБА_1 не підтвердила, що користувалася та могла як власник розпоряджатися своєю часткою у спільному майні після вересня 2004 року, коли перестала проживати сім`єю з ОСОБА_5 , чи після розірвання у листопада 2010 року шлюбу в судовому порядку, коли колишнє подружжя стало проживати окремо і ОСОБА_5 остаточно поселився в 1/8 частині будинку (квартира АДРЕСА_8 ), а вона не виявляла інтересу як власник до своєї частки, не маючи належних підтверджень права власності (без вирішення питання щодо визнання за нею права власності на частку у спільному майні подружжя не могла розпорядитися майном).

Посилання на домовленості з ОСОБА_5 про те, що житло залишиться дочці, не приймаються, оскільки в силу смерті ОСОБА_5 та відсутності письмових доказів домовленості встановити наявність такої та її умови не можливо.

З листопада 2010 року (після судового розірвання шлюбу) ОСОБА_5 жив власним життям та міг у будь-який час розпорядитися майном, що було зареєстровано за ним на праві власності. ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що після розірвання шлюбу підтримувала з ОСОБА_5 добрі стосунки, безперешкодно користувалася майном тощо. ОСОБА_1 безспірно могла дізнатися про порушення свого права власності.

Посилання на те, що про порушення права дізналася лише після смерті ОСОБА_5 , не приймається. Питання про частку у майні подружжя ОСОБА_1 порушила лише тоді, коли стало відомо про наявність заповіту на користь ОСОБА_3 , що виключало можливість спадкувати за законом дочці після смерті батька.

Згідно з частиною 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право власності є непорушним.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; власність зобов`язує.

Отже, власність не тільки надає переваги тим, хто її має, але й покладає на них певні обов`язки.

За змістом вказаних норм закону частини 3 статті 13 Конституції України та частини 4 статті 319 ЦК України власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, але й суб`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не було вчинено жодних дій, та не наведено доказів того, що вона цікавилась своєю частиною власності, утримувала її, мала доступ та користувалася. Оскільки колишній чоловік помер, то на даний час встановити чи заперечував, чи визнавав він право власності колишньої дружини за свого життя в період з 2004 року, коли вони припинили проживати сім`єю та стали проживати окремо, до 2017 року (коли помер ОСОБА_5 ) є неможливим. ОСОБА_1 не використала своє право вирішити свої вимоги за життя ОСОБА_5 на протязі більше десятка років, не надавши переконливих доказів щодо її не звернення для вирішення питання спільного майна подружжя. Строк позовної давності до вимог про поділ майна колишнього подружжя сплив ще за життя ОСОБА_5 .

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості видачі колишньому чоловікові/дружині свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, шлюб між якими припинився внаслідок розірвання.

Звернення ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не є порушенням прав позивача даним відповідачем, оскільки ОСОБА_3 не отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом та, відповідно, не порушила прав позивача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 пред`явлено не вірно, оскільки могло б йтися лише щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку у майні подружжя, проте в даному випадку має місце те, що за життя ОСОБА_5 ОСОБА_1 з позовом до нього не зверталась, більш того, пропустила строк позовної давності до вимог про поділ майна ще за життя колишнього чоловіка.

Що ж до вимог про визнання дійсним біржового договору купівлі-продажу, то дані вимоги є безпідставними. ОСОБА_1 не є стороною цього договору; продавець і покупець за цим договором як то ОСОБА_16 та ОСОБА_17 є померлими особами, за їх життя договір не був спірним. На підставі договору купівлі-продажу, який позивач просить визнати дійсним, право власності ОСОБА_5 на набуте за договором майно було зареєстровано бюро технічної інвентаризації ще у 2001 році, тобто зареєстровано відповідно до діючого на той час законодавства.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх вимог і заперечень; докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.

З огляду на предмет доказування у даній справі, коло осіб, залучених до участі в справі, зібрані у справі докази, наявність припущень у доказуванні тощо підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 1 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частку нерухомого майна - змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2022 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Г.Я.Колесніков

Є.С.Сєвєрова