Ухвала

від 09.02.2022 по справі 947/2755/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/2755/22

Провадження № 1-кс/947/859/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2022 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №62021150000000233 від 26.02.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 367 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

1.Фактичні обставини даного кримінального провадження та обґрунтування поданого клопотання.

Як вбачається з клопотання, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62021150000000233 від 26.02.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 367 КК України.

Вказане кримінальне провадження розслідується за фактом того, що 26.09.2018 група осіб шахрайським шляхом заволоділа майновими правами на квартиру АДРЕСА_1 , оціночна вартість якої станом на 26.09.2018 складала 1 290 000, 00 гривень.

Встановлено, що державними реєстраторами, у тому числі нотаріусами, у порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» у період з вересня по листопад 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено неправдиві відомості про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого створено 2 різні реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна №№ 1653171151101, 1701439951101, право власності на який одночасно зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Таким чином, об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 - є об`єктом кримінально протиправних дій, право на яке набуте протиправним шляхом, зберігає сліди та інші відомості що можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження.

Враховуючи вищевикладене, на зазначене майно виникла необхідність накласти арешт, заборонивши відчуження, розпорядження та користування, підставою якого є те, що існують безспірні підстави та підозри, є доказом злочину, було предметом вчинення кримінального правопорушення, зберігає сліди та інші відомості, що можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, метою накладання арешту є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

2. Висновки слідчого судді за результатами .

Дослідивши поданеклопотання тадолучені вйого обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

2.1. Норми законодавства, якими керується слідчий суддя при вирішенні клопотання про арешт майна.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до п. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

2.2. Вирішення питання щодо відповідності клопотання про арешт майна вимогам законодавства.

Слідчим суддею встановлено, що подане стороною обвинувачення клопотання про арешт майна не відповідає вимогам ст.ст. 132, 170, 171 КПК України.

Як вбачається з матеріалів клопотання, зокрема, інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на об`єкти нерухомого майна, з клопотанням про накладення арешту на які сторона обвинувачення звертається з клопотанням, вже було накладено арешт в рамках кримінального провадження.

В клопотанні та долучених матеріалах необґрунтовано необхідність повторного накладення арешту на майно.

На підставі викладеного, враховуючи необґрунтованість клопотання, оскільки в клопотанні відсутнє належне обґрунтування необхідності у повторному накладенні арешту на майно, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенніклопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №62021150000000233 від 26.02.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 367 КК України відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1