Постанова

від 02.02.2022 по справі 703/4637/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

місто Київ

справа № 703/4637/15-ц

провадження № 61-5624св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1. у серпні 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3, 17 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0087, розташовану в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, що належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЧР № 111382, від 27 грудня 2005 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010579200103;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3, 16 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0128, розташовану в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, що належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 135846 від 08 квітня 2008 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010879200020.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли позивач та її мати ОСОБА_2 , оскільки на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем.

Зазначила, що відповідач не має наміру оформляти на себе спадкове майно, хоча і не подавала відповідної заяви про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори.

У позасудовому порядку ОСОБА_1 не може оформити право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті батька, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкові земельні ділянки.

Стислий виклад позиції відповідача

ОСОБА_2 позов визнала.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 15 вересня 2015 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Суд визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3, 17 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0087, розташовану у межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3, 16 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0128, розташовану у межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 довела факт прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , відповідач фактично відмовилася від прийняття спадщини на користь позивача.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 у липні 2020 року звернувся до суду із апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, проте рішення суду стосується його прав та інтересів.

Постановою від 25 лютого 2021 року Черкаський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Суд скасував рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року та закрив провадження у справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування нерухомого майна, позивач ОСОБА_1 не врахувала, що ця функція перебуває в компетенції нотаріальних органів, а суд, в силу своїх повноважень, може розглядати такий спір у разі відмови нотаріальних органів у видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності на майно в порядку спадкування.

ОСОБА_3 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, однак апеляційний суд визнав, що його права оскаржуваним рішенням порушені і він має право на його апеляційне оскарження, оскільки відповідно до рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 лютого 2007 року № 385 успадкувала дві земельні ділянки, одна з яких, площею 3, 16 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0128, належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ЧР № 13-17-521.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4 01 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявник визначила, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 904/5943/19, від 14 січня 2021 року у справі № 820/6564/17 (адміністративне провадження № К/9901/56803/18), щодо належного повідомлення сторони у справі. У матеріалах справи наявне повідомлення за підписом від імені померлої ОСОБА_2 , а також повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , яке підписане працівником поштового зв`язку;

- суд апеляційної інстанції безпідставно та усупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 333/1020/16-ц (провадження № 61-10922св20), поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи містять відомості на підтвердження того, що заявнику було відомо про рішення суду першої інстанції ще у 2019 році;

- дії ОСОБА_3 суперечать пункту 1 частини другої статті 43 ЦПК України та мають бути оцінені відповідно до частини четвертої наведеної статті, оскільки заявник не повідомив суд апеляційної інстанції про судове рішення в іншій справі, яким встановлено факти, що мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи. У справі № 703/4797/19 постановою від 26 березня 2020 року Черкаський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, постанову Черкаського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

На переконання ОСОБА_3 , доводи касаційної скарги не відповідають дійсним обставинам, суперечать матеріалам справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , а ухвалою від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина.

Згідно з копіями державних актів, серії ЧР № 111382, від 27 грудня 2005 року та серії ЯЕ № 135846, від 08 квітня 2008 року ОСОБА_5 був власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, площами 3, 17 та 3, 16 га.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 19 травня 2015 року № 230 ОСОБА_5 до дня своєї смерті був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за цією адресою на час відкриття спадщини проживали та були зареєстровані дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням Смілянської державної нотаріальної контори від 29 серпня 2015 року № 1802/01-16 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до Смілянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття або відмову від спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилася.

Водночас відповідно до листа завідувача Смілянської державної нотаріальної контори від 01 вересня 2015 року № 1833/02-14 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Враховуючи викладене та у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Апеляційний суд встановив, що земельна ділянка, площею 3, 16 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0128, належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ЧР № 13-17-521.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як особа, яка не брала участі у справі, проте ухвалене судом першої інстанції рішення стосується його прав та інтересів як власника земельної ділянки, право власності на яку у судовому порядку визнано за ОСОБА_1 .

Щодо порядку розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

У статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) викладено правовий висновок, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду потрібно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України .

У справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи, що рішення суду порушує її права.

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , дійшов висновку, що його права оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушені і він має право на апеляційне оскарження, оскільки земельна ділянка, площею 3, 16 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0128, належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ЧР № 13-17-521.

Водночас Верховний Суд врахував, що ОСОБА_3 не повідомив суд апеляційної інстанції про існування постанови Черкаського апеляційного суду від 26 березня 2020 року у справі № 703/4797/19, якою суд апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив, скасував рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2019 року про визнання права власності на спірну земельну ділянку та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області про визнання права власності на земельну ділянку залишив без задоволення.

Суд апеляційної інстанції у зазначеній справі встановив, що відповідно до довідки Міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Смілі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 листопада 2019 року № 29-23-0.201-1869/179-19 у книзі реєстрації державних актів на право приватної власності, які видаються громадянам, де зазначено, що державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР № 13-17-521 зареєстрований та отриманий ОСОБА_3 , відсутній підпис про отримання державного акта.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність втрати ОСОБА_3 державного акта, оскільки він його не отримував.

Такі обставини мали бути враховані апеляційним судом під час вирішення питання, чи стосується прав та інтересів ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається.

Щодо перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду особою, яка не брала участі у розгляді справи

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У підпункті 9 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Безумовно, враховуючи, що ОСОБА_3 не брав участі у справі під час її розгляду судом першої інстанції, то з об`єктивних причин не міг у строки, встановлені статтею 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, проте такі обставини не дають підстав заявнику звертатися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою у будь-який момент. У такому разі процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду починає перебіг з моменту, коли особа отримала копію рішення суду першої інстанції.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 2-206/08 (провадження № 61-17158св21).

Враховуючи, що заявник не довела, що ОСОБА_3 раніше ознайомився з рішенням суду першої інстанції у справі, яка переглядається, зокрема у межах інших судових проваджень, доводи касаційної скарги про те, що він пропустив строк на апеляційне оскарження, Верховний Суд визнає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції мав застосувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 333/1020/16-ц (провадження № 61-10922св20), поновлюючи ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У наведеній заявником постанові Верховний Суд виклав правовий висновок, який стосується перебігу строку на апеляційне оскарження учасником справи, який подав апеляційну скаргу зі спливом річного строку, водночас у справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою звернулася особа, яка не брала участі у справі та якій суд першої інстанції не направляв копію судового рішення до відома. Враховуючи, що ОСОБА_3 отримав копію рішення у цій справі 23 липня 2020 року, а з апеляційною скаргою він звернувся 24 липня 2020 року, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Доказів того, що ОСОБА_3 раніше отримав копію рішення суду першої інстанції, зокрема під час розгляду іншої судової справи, заявник до суду не надала, а отже не спростувала висновків апеляційного суду про перебіг строку на апеляційне оскарження для ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі.

Щодо повідомлення заявника про апеляційний розгляд справи

Заперечуючи проти оскаржуваної постанови апеляційного суду, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 904/5943/19, від 14 січня 2021 року у справі № 820/6564/17 (адміністративне провадження № К/9901/56803/18), щодо належного повідомлення сторони у справі. У матеріалах справи наявне повідомлення за підписом померлої ОСОБА_2 , а також повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , яке підписано працівником поштового зв`язку та не підписано заявником.

Верховний Суд відхиляє такі доводи касаційної скарги, оскільки у матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень з підписом про їх врученням працівником відділення поштового зв`язку, натомість у зазначених постановах Верховного Суду правові висновки стосуються такої правової ситуації, за якої повістки про виклик до суду не вручені заявнику та повернуті до суду за закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні.

Верховний Суд врахував, що у матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 (судової повістки про виклик до суду 25 лютого 2021 року) з відміткою про вручення адресатові працівником відділення поштового зв`язку, а також з підписом одержувача.

Згідно з пунктом 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним

(пункт 99-1 Правил).

На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою Вручити особисто , внутрішнього рекомендованого листа з позначкою Судова повістка одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище (пункт 106 Правил).

Враховуючи, що заявник не спростувала, що підпис одержувача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, судової повістки про виклик до суду 25 лютого 2021 року, належить не їй, не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність предмета спору.

В оцінці таких висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд застосовує сформульовану Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду правову позицію, викладену у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № справа № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).

Об`єднана палата зазначила, що підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань .

Апеляційний суд не врахував, що у справі, яка переглядається, предмет спору існує, а встановлення судом, що спірна земельна ділянка належить на праві власності не учаснику справи (хоча такі обставини спростовані) не свідчить про відсутність предмета спору, а лише вказує на те, що до участі у справі не залучено належного відповідача - власника спірного майна, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору належно не аргументовані судом, ґрунтуються на припущеннях та не відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № справа № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).

Враховуючи, що правовий висновок щодо застосування правила статті 255 ЦПК України про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору Верховний Суд зробив після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається, Суд встановив підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_4 відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про те, що рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що висновки апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , є передчасними, тому висновки цього суду по суті спору зроблені з порушенням норм процесуального права, не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц

(провадження № 61-41547сво18).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик