Рішення

від 17.01.2022 по справі 140/10766/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/10766/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулася з позовом до Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області (далі Шацька селищна рада, відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту села Світязь (кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) в оренду ОСОБА_1 на 10 років та скасування рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/18 "Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 №7/25.2 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки";

- визнання протиправним та скасування рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/19.160 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки";

- зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0434 га (кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) в оренду, за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у лютому 2021 року звернулася із письмовою заявою до Шацької селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років у селі Світязь, ур. Біля ОСОБА_2 , площею 0,0444 га для городництва на землях населеного пункту, не наданих у власність чи користування.

Рішенням сесії Шацької селищної ради восьмого скликання від 17.02.2021 №7/25.2, заяву ОСОБА_1 було задоволено повністю та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років в селі Світязь, ур. Біля Янюка, площею 0, 0444 га для городництва, на землях населеного пункту, не наданих, у власність чи користування.

08.02.2021 позивач уклала договір на виконання робіт №16/11 із ФОП ОСОБА_3 . Після того, як земельна ділянка була сформована та отримала кадастровий номер 0725785601:01:001:0068, а проект землеустрою був виготовлений, в травні 2021 року позивач подала заяву про його затвердження разом із проектом землеустрою земельної ділянки до Шацької селищної ради. Однак, рішенням Шацької селищної ради восьмого скликання від 24.06.2021 №11/23.54 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , їй було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із вимогами абзацу 2 часини 2 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування (відсутність необхідної кількості голосів за ).

Після отримання цього рішення, позивач звернулася повторно із письмовою заявою до Шацької селищної ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

26.08.2021 позивачу було вручено рішення сесії від 18.08.2021 №13/19.160 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким позивачу повторно відмовлено в затвердженні проекту землеустрою у зв`язку із прийняттям рішення від 18.08.2021 №13/18 Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 року №7/25.2 Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки є протиправним та ґрунтується на підставах які не передбачені Земельним кодексом України.

Зазначає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідно до ч. 8 ст. 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із або містобудівній документації.

Вищенаведена норма Земельного кодексу України визначає, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що цей проект не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, відсутня обов`язкова державна експертиза, у визначених законом випадках, та відсутні відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Однак, Витяг НВ-5918063682021 від 06.05.2021 з державного земельного кадастру був долучений до проекту землеустрою. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, після надання 17.02.2021 згоди на його розробку, його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 04.10.2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 04.10.2021 була надіслана відповідачу на офіційну електронну адресу та вручена Шацькій селищній раді 13.10.2021.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулася із письмовою заявою до Шацької селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років у селі Світязь, ур. Біля Янюка, площею 0,0444 га для городництва на землях населеного пункту, не наданих у власність чи користування.

Рішенням сесії Шацької селищної ради восьмого скликання від 17.02.2021 №7/25.2, заяву ОСОБА_1 було задоволено повністю та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років в селі Світязь, ур. Біля Янюка, площею 0, 0444 га для городництва, на землях населеного пункту, не наданих, у власність чи користування (а.с.4).

08.02.2021 позивач (замовник) уклала договір на виконання робіт №16/11 із ФОП ОСОБА_3 (виконавець), згідно з яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт (послуг): виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - с. Світязь, ур. Біля Янюка Шацького району (а.с. 12).

Після того, як земельна ділянка була сформована та отримала кадастровий номер 0725785601:01:001:0068 (а.с.15), а проект землеустрою був виготовлений, в травні 2021 року позивач подала заяву про його затвердження разом із проектом землеустрою земельної ділянки до Шацької селищної ради. Однак, рішенням Шацької селищної ради восьмого скликання від 24.06.2021 №11/23.54 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , їй було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із вимогами абзацу 2 часини 2 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування (відсутність необхідної кількості голосів за ) (а.с. 17).

Після отримання вищевказаного рішення, позивач звернулася повторно із письмовою заявою до Шацької селищної ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Рішенням Шацької селищної ради від 18.08.2021 №13/19.160 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду кадастровий номер 0725785601:01:001:0068 площею 0, 0434 га для городництва в с. Світязь, ур. Біля Янюка в зв`язку з прийняттям рішення від 18.08.2021 №13/18 Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 року №7/25.2 Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 19).

Позивач вважає рішення відповідача протиправними, внаслідок чого звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку надання земельних ділянок державної або комунальної власності в користування, в тому числі на умовах оренди, громадянам регулюються правовими нормами Земельного кодексу України, що були чинні на день виникнення таких відносин та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Так згідно з частиною першою та другою статті 93 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельним кодексом України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельним кодексом України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 12 Земельного кодексом України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі на умовах оренди, врегульовано статтями 123 та 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України).

Приписами частини шостої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 11 статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 15 статті 123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» , згідно з якою укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 Земельного кодексу України).

Положеннями пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання регулювання земельних відносин, відповідно до закону, вирішується виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як свідчать матеріали справи, Шацька селищна рада надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років згідно з рішенням від 17.02.2021 №7/25.2 (а.с. 11) та після його розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 15 статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 16 статті 123 ЗК України).

Як встановлено в ході розгляду даної справи, підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду кадастровий номер 0725785601:01:001:0068 площею 0, 0434 га для городництва в с. Світязь, ур. Біля Янюка стало прийняття рішення від 18.08.2021 №13/18 Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 року №7/25.2 Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Разом з тим, на переконання суду органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

При цьому суд керується наступним.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13 та 25.05.2016 у справі № 21-5459а15, та підтримана Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 у справі №182/2428/16-а.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/18 "Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 №7/25.2 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" є протиправним, оскільки відповідно до приписів скасованого рішення у ОСОБА_1 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема виготовлений проект землеустрою згідно з договором на виконання робіт №16/11 із ФОП ОСОБА_3 , а земельна ділянка була сформована та отримала кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) і суб`єкт цих правовідносин (позивач) заперечує проти їх зміни чи припинення.

Оскільки рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/19.160 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років в селі Світязь, ур. Біля Янюка, площею 0, 0434 га для городництва) прийняте у зв`язку з прийняттям рішення від 18.08.2021 №13/18 "Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 №7/25.2 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (яке визнано судом протиправним), то вказане рішення відповідача також є протиправним та підлягає скасуванню як похідне від першого.

Відтак, є підставною та такою, що підлягає до задоволення позовна вимога про зобов`язання Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0434 га (кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) в оренду та за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

Водночас не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту села Світязь (кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) в оренду ОСОБА_1 на 10 років, адже за наслідками розгляду заяви позивача відповідач прийняв оскаржуване рішення від 18.08.2021 №13/19.160 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", а тому протиправної бездіяльності зі сторони відповідача допущено не було.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1816,00 грн, який сплачений квитанціями від 22.09.2021 №0.0.2277017362.1 (а.с.6) та від 06.10.2021 №1013782321 (а.с. 32).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пункті 269 Рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» , від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» , від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» , від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги від 20.09.2021 №39; акту приймання-передавання наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 20.09.2021 №39; меморіального ордера від 22.09.2021 та квитанції від 22.09.2021) ОСОБА_1 сплатила адвокату Машевській Л.А. кошти в загальній сумі 5000, 00 грн на оплату правової допомоги, вартість яких, згідно з актом про надання послуг адвоката від 24.09.2021 включає послуги з: попереднього опрацювання доказів та матеріалів, наданих клієнтом; ознайомлення із наявними доказами та документами; усна консультація клієнта, ознайомлення з судовою практикою та роз`яснення перспектив судового розгляду; складання позовної заяви до Волинського окружного адміністративного суду (а.с. 21-23).

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, зміст та обсяг наданих послуг, а також часткове задоволення позовних вимог, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Зважаючи на предмет спору, фактичний об`єм виконаної роботи, незначну складність адміністративної справи та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Шацької селищної ради у розмірі 2000 грн. Отже, решту витрат у сумі 3000,00 грн повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/18 "Про скасування рішення селищної ради від 17.02.2021 №7/25.2 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

Визнати протиправним та скасувати рішення Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області від 18.08.2021 №13/19.160 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки";

Зобов`язати Шацьку селищну раду Ковельського району Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0434 га (кадастровий номер 0725785601:01:001:0068) в оренду та за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шацької селищної ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1816, 00 грн (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Шацька селищна рада Ковельського району Волинської області (43026, Волинська область, Ковельський район, смт Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 1 Б, код ЄДРПОУ 04334235)

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук