Постанова

від 26.01.2022 по справі 520/10479/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 р.Справа № 520/10479/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 17.08.21 по справі № 520/10479/21

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації , Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якій просить суд: визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної держаної адміністрації та Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни 3 групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 року; зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної держаної адміністрації та Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі сім мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни 3 групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 року. Зобов`язано Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі сім мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки і неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з базою даних Центру ОСОБА_1 на обліку в Обласному центрі по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат як одержувач щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, на обліку в Центрі по централізованим районам не перебуває. У 2021 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Центром не здійснювалась. Вказує, що у зв`язку з реформуванням адміністративно-територіального устрою УСЗН Харківської РДА є частково централізованим, а саме: централізоване нарахування та виплата здійснюється по Дергачівській та Харківській базах, а до децентралізованої бази відноситься, база колишнього Нововодолазького району, по якому нарахування та виплату здійснює безпосередньо УСЗН Харківської РДА (Нововодолазький відділ). Таким чином, повноваження Центру на Нововодолазький відділ УСЗН Харківської РДА не розповсюджуються, тому Центр не може бути належним відповідачем по даній справі. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.12.2018 року у справі №803/1252/17, від 17.09.2020 року у справі №300/1006/16-а. Стверджує, що у 2021 році видатки на виплату грошової допомоги передбачені Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік , а розмір допомоги визначено постановою КМУ №325 від 08.04.2021 року. Вказана постанова КМУ №325 від 08.04.2021 року неконституційною не визнавалась і є діючою, а нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню органами виконавчої, судової влади під час прийняття рішень. Зауважує, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог позивача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, не було враховано норми, передбачені бюджетним законодавством та постановою КМУ №325 від 08.04.2021 року. Наголошує, що позивач на обліку в Обласному центрі по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат як одержувач допомог або компенсацій по централізованим районам взагалі не перебуває, у 2021 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Центром не здійснювалась.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року без змін. Зазначає, що позивачем було заявлено позовні вимоги до двох суб`єктів владних повноважень, оскільки з банківської виписки вбачається лише призначення платежу , проте відсутні відомості щодо платника щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік. Вказує, що Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не надав суду належних та допустимих доказів невідношення Центру до суб`єкта владних повноважень, який є відповідальним за нарахування та виплату спірної виплати. Стверджує, що Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації не є розпорядником коштів державного бюджету з питання виплат щорічної допомоги до 5 травня, не має відповідних бюджетних зобов`язань та бюджетних асигнувань з цього приводу, та не має рахунків в органах Казначейської служби України, з яких здійснюється виплата коштів на ці цілі, тому виплату щорічної допомоги до 5 травня, за списками Управління, здійснює Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації. Зауважує, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для інваліда війни 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Також, ОСОБА_1 подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що 17.12.2021 року позивачем було подано заяву про проведення нарахування та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації. Стверджує, що 11.02.2022 року отримано відповідь від Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації про розгляд вищезазначеної заяви, якою Управління не заперечує, що визначає громадян на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня, однак вказує, що розпорядником коштів є Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації. Наголошує, що даним листом підтверджується позиція сторони позивача, викладена в відзиві на апеляційну скаргу. Зауважує, що Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат відповіді на заяву позивача не надав.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .01.2017 року.

Згідно з випискою з карткового рахунку позивача, 17.05.2021 останньому виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік і нараховано суму у розмірі 3391,00 грн.

Позивач, вбачаючи, що розмір допомоги визначено не вірно, звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни 3 групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 3 ст.116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі по тексту - Закон №3551-XII).

01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту - Закон № 367-ХІV), яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі по тексту - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років на підставі Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до пп.5 п.63 розд. І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини четвертої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому ст.13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.

Скаржник під час розгляду справи вказував, що позивач не перебуває на обліку в Обласному центрі по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації як одержувач допомог або компенсацій, у 2021 році виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня Обласним центром не проводилась, що підтвердження чого надав до суду першої інстанції довідку від 06.07.2021 року №12525102 (а.с. 34).

При цьому, згідно долученої Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації до відзиву на позовну заяву довідки вбачається, що позивач перебуває на обліку в управлінні як отримувач разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році та вказана допомога виплачена у квітні 2021 року у розмірі 3391,00 грн. (а.с. 29).

Таким чином, колегія суддів вважає, що особою, відповідальною за призначення та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік є Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, на обліку в якому перебуває позивач та яке проводило нарахування та виплату йому вказаної допомоги у 2021 році.

Натомість, Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах не вчиняв у відношенні позивача жодних протиправних дій, які підлягають судовому захисту.

Оскільки Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи заперечував щодо виплати позивачу відповідної допомоги, колегія суддів відхиляє посилання представника позивача у наданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях щодо відсутності заперечень апелянта щодо вказаних обставин.

На підставі викладеного, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність дій Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни 3 групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 року.

У зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині є помилковим та підлягає скасуванню.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог до Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 504/4148/16-а, який в силу вимог ч. 5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

У постанові від 18 листопада 2020 року по справі №380/5202/20 Верховний Суд вказав, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17 зазначив, що саме 30 вересня - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом 14 червня 2021 року. Доказів, що позивач на момент подачі позову звертався до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації із заявою про виплату вказаної допомоги у більшому розмірі та отримав відмову, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, враховуючи звернення позивача із вказаним позовом до встановленого законом кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована, а також відсутність на момент подачі позову відмови суб`єкта владних повноважень у нарахуванні та виплаті відповідної допомоги у більшому розмірі, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги є передчасними.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, і дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 по справі № 520/10479/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 31.01.2022 року