Постанова

від 03.02.2022 по справі 420/2408/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/2408/21

Головуючий І інстанції: Марин П.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 26.04.2021р. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

18.02.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Одеській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2020р.:

- №0047535-0421-1518, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 740,29 грн.;

- №0047536-0421-1518, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 6155,18 грн.;

- №0047537-0421-1518, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 2159,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що усі прийняті контролюючим органом оскаржувані рішення є протиправними, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником , а тому, та належні йому нежитлові будівлі, щодо яких відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення відносяться до класу/категорії Будівлі сільськогосподарського призначення , та відповідно до пп. ж пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області №0047535-0421-1518 від 23.11.2020 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 740,29 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області №0047536-0421-1518 від 23.11.2020 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 6155.18 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області №0047537-0421-1518 від 23.11.2020 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 2159.94 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 02.06.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

11.06.2020р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою позивача, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , замінено відповідача ГУ ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370 ) на правонаступника ГУ ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166 ) та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України ).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 08.08.2016 року за №25370000000002949. Основний вид діяльності: Допоміжна діяльність у рослинництві (КВЕД 01.61). Також видами діяльності позивача є: КВЕД 01.24: Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів ; КВЕД 49.41: Вантажний автомобільний транспорт ; КВЕД 52.29: Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту .

Позивач ОСОБА_1 , відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, - є власником нерухомого майна, а саме - об`єктів нежитлової нерухомості, які розташовані за адресою:

- АДРЕСА_1 (будинок тракториста ), приміщення 1№2, загальною площею 280,80 кв. м., форма власності приватна, розмір частки 1/1, дата державної реєстрації права власності 25.08.2016 року;

- АДРЕСА_2 , загальною площею 737,50 кв. м., форма власності приватна, розмір частки 1/1, дата державної реєстрації права власності 25.08.2016 року;

- АДРЕСА_3 (будівля тракториста ), загальною площею 88,70 кв. м., форма власності приватна, розмір частки 1/1, дата державної реєстрації права власності 25.08.2016 року.

23.11.2020 року уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0047535-0421-1518, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 740,29 грн.;

- №0047536-0421-1518, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 6155,18 грн.;

- №0047537-0421-1518, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 2159,94 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані рішення контролюючого органу протиправними, звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Так, як визначено пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із приписами пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в т.ч. його частка. Базою оподаткування - є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в т.ч. його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПКУ ).

Як слідує зі змісту положень п.30.1,30.2 ст.30 ПК України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Підставами ж для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Як загально відомо, підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом ж підпункту 266.2.2 ст.266 ПКУ чітко визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб ), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність 2 (двох) умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником , а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до вимог п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно-виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Так, як визначено абз.2 ст.1 Закону України Про сільськогосподарський перепис (в редакції чинній на 01.01.2020р. ), виробники сільськогосподарської продукції - це виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства ), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій та вже зазначалося вище, видами діяльності позивача є: допоміжна діяльність у рослинництві (КВЕД 01.61); Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів (КВЕД 01.24); Вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41); Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29).

Відповідно до Державного класифікатора видів економічної діяльності ДК 009:2010, діяльність за КВЕД 01.61 та 01.24 відносяться до діяльності в сільському господарстві.

Також, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивач є власником земельних ділянок, цільове призначення яких є: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , а саме: кадастровий номер 5122585600:01:002:0167 площею 2.51 га; кадастровий номер 5122581600:01:001:0182 площею 2.1579 га; кадастровий номер 5122585600:01:001:0331 площею 2.0837 га.

Усі ці земельні ділянки територіально знаходяться в межах Кодимського району Одеської області.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачу на праві власності також належать і транспортні засоби, які ним використовуються у власній господарській діяльності, зокрема: трактор колісний марки ХТЗ-17221-21, державний номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 від 23.10.2014р. ), трактор колісний марки МТЗ-892, державний номерний знак НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 від 24.10.2013р. ), причіп тракторний марки 2ПТС-4 державний номерний знак НОМЕР_5 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_6 від 19.03.2007р. ), комбайн зернозбиральний марки CLAAS LEXION 480 державний номерний знак НОМЕР_7 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_8 від 15.09.2016р. ), комбайн зернозбиральний марки CLAAS LEXION 460 державний номерний знак НОМЕР_9 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_10 від 24.06.2014р. ).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивач дійсно підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника .

Що ж стосується цільового призначення належних позивачу на праві власності будівель, що також є умовою для отримання податкової пільги, то судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Так, як загально відомо, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно із ДК 018-2000.

Як видно з Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (затв. наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507 ), будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271 ) включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські, силоси та т. ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів (2412).

Відповідно до інформації, яка міститься в інформаційній довідці з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, належними позивачу об`єктами нежитлової нерухомості є будівля ангару , та 2 будинки тракториста .

Як зазначає позивач в своєму позові, усі ці вищевказані об`єкти нерухомого майна використовуються ним виключно для забезпечення власної сільськогосподарської виробничої діяльності (зокрема, для власного розміщення та офісної роботи з документами, розміщення інших осіб, занятих у сільськогосподарському виробництві, відпочинку під час сільськогосподарських робіт, зберігання документації, цінностей тощо ).

Таким чином, суд зазначає, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки основним видом діяльності позивача є допоміжна діяльність у рослинництві (КВЕД 01.61), а нежитлові будівлі ангару та будинків тракториста , що належать позивачу на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", і використовуються ним, як суб`єктом господарювання для зберігання відповідної техніки, збирання сільськогосподарської продукції та організації своєї господарської діяльності, а тому в даному випадку, останні не є об`єктами оподаткування, відповідно до пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

При цьому, одночасно необхідно звернути увагу й на те, що аналогічні висновки з цих спірних питань були викладені і в постановах Верховного суду від 17.02.2021р. (у справі №820/3707/17 ), від 24.04.2020р. (у справі №540/2206/19), від 10.04.2020р. (у справі №823/1751/17 ).

Таким чином, встановлені судами обох інстанцій обставини справи і наведені вище норми чинного податкового законодавства свідчать про те, що відповідачем, в даному випадку, при прийнятті спірних рішень, не було дотримано зазначених принципів, зокрема, останнім було застосовано до позивача штрафні санкції безпідставно та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 ( 2008 ) Консультативної ради європейських суддів (п.41 ) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі Серявін та інші проти України ).

Пунктом 41 Висновку №11 ( 2008 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 03.02.2022р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко