Постанова

від 19.01.2022 по справі 640/27318/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27318/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилепенко О.Є., Черпіцької Л.Т.

секретаря Строяновської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лігума Пром до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2021 року, -

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Лігума Пром (далі - позивач, ТОВ Лігума Пром ) звернулося у суд з позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач-1), Головного управління служби в місті Києві (далі - відповідач-2, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними дій ГУ ДПС у м. Києві щодо проведення камеральної перевірки з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2020 року №№0693720409, 0693620409.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перевірка повноти нарахування грошових зобов`язань має здійснюватися в рамках документальної, а не камеральної перевірки, адже позивач був позбавлений можливості надати будь-які пояснення та документи на їх підтвердження щодо суті виявлених ГУ ДПС у м. Києві порушень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби в місті Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - апелянт) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем на порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за квітень 2020 року на суму 5258800,00 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 4093023,00 грн та завищення суми вiд`ємного значення, яка зараховусться до складу податкового кредиry наступного звiтного перiоду, на 1165777 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, заперечує проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду. Указує, що суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що на підставі акта камеральної перевірки №13489/26-15-12-07-20/42677349 від 23 червня 2020 року, ГУ ДПС у м. Києві 22 липня 2020 року прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0693620409, яким позивачу за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 5116279,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 4093023,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1023256,00 грн;

- 0693720409, яким позивачу за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зменшено розмір від`ємного значення ПДВ за квітень 2020 року в сумі 1165777,00 грн.

За резльтатами камеральної перевірки податкової звітності з ПДВ за квітень 2020 року встановлено, що позивачем в податковій декларації з ПДВ за квітень 2020 року задекларовано податковий кредит в сумі 5258800,00 грн (4093023 + 1165777) на підставі податкових накладних від 01 квітня 2020 року, виписаних постачальником ПАТ Аграрний фонд , які останнім в Єдиному реєстрі подвткових накладних були зареєстровані з порушенням встановленого строку лише 08 травня 2020 року, внаслідок чого контролюючий орган дійшов переконання про відсутність у позивача права на податковий кредит і від`ємне значення за квітень 2020 у вказаних сумах.

Не погодившись із висновками акту камеральної перевірки та податковими повідомленнями-рішення від 22 липня 2020 року, позивач 13 серпня 2020 року подав до Державної податкової служби України скаргу.

За результатами розгляду скарги ДПС України рішенням від 17 вересня 2020 року №28149/6/99-00-06-02-01-06 залишила оспорювані податкові повідомлення рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Уважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДПС у м. Києві порушено порядок проведення податкової перевірки, не обґрунтовано правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, при цьому, суд першої інстанції зазначив, що в разі виникнення певних невідповідностей задекларованих даних відповідач-2 мав призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків, чого останнім зроблено не було.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобовязання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки встановлено статтею 76 Податкового кодексу України, пунктами 76.1 та 76.2 якої передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обовязкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Таким чином, предметом камеральної перевірки є правильність відображення (з методологічної та арифметичної точок зору) показників, необхідних для обчислення бази оподаткування, проте достовірність цих показників, перевіряється шляхом комплексного дослідження в ході документальної перевірки: податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку та первинних документів.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу державної податкової служби (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Відтак з огляду на зміст вищенаведених норм, під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, ніж визначенні статтею 75 Податкового кодексу України. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме: податкові декларації (розрахунки), дані системи електронного адміністрування податку на додану вартість, дані Єдиного реєстру податкових накладних, акцизних накладних та дані системи електронного адміністрування реалізації пального і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 січня 2018 року в справі №804/5957/16.

За приписами пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні / розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу протягом 365 календарних днів, що наступають за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі якщо реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена в порядку, визначеному в пункті 201.16 цієї статті, реєстрація таких податкових накладних / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у підпункті 201.16.4 пункту 201.16 цієї статті. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 цієї статті перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 цієї статті.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Судом встановлено, що при перевiрцi використано податкову декларацiю з податку на додану вартість за квітень 2020 року (реєстраційний номер №9109576267 від 18 травня 2020 року) з додатками, уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням позивачем самостійно виявлених помилок за квітень 2020 року (реєстраційний номер №9129740414 від 10 червня 2020 року, реєстраційний номер №9142437803 від 22 червня 2020 року), дані Єдиного реєстру податкових накладних (ІС Архів електронної звітності ), інформаційні ресурси Державної податкової служби України.

Актом камеральної перевірки №13489/26-15-12-07-20/42677349 від 23 червня 2020 року зафіксовано, що контрагентом-постачальником ПАТ Аграрний фонд на адресу ТОВ Лігума пром 01 квітня 2020 року виписано податкові накладні №17 на суму 4542000,00 грн ПДВ та №29 на суму 716800,00 грн ПДВ, які зареєстровано 08 травня 2020 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто з порушенням граничного терміну.

При перевірці контролюючим органом встановлено, що згідно з даними податкової звітності з ПДВ за квітень 2020 року з урахуванням уточнюючого розрахунку №9142437803 від 22 червня 2020 року, ТОВ Лігума пром сформовано та задекларовано податковий кредит на суму ПДВ 7532174,00 грн, у тому числі на суму ПДВ 5258800,00 грн за рахунок податкових накладних, які зареєстровані з порушенням граничного терміну.

Як убачається із вказаного вище акту камеральної перевірки, контролюючим органом встановлено розбіжності між сумами податкового кредиту, задекларованого позивачем в податковій звітності та сумами податкового кредиту по податковим накладним, які були направлені до Єдиного реєстру податкових накладних, але зареєстровані із запізненням терміну реєстрації таких накладних постачальником позивача, тобто ГУ ДПС у м. Києві зроблено висновок щодо недотримання вимог правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, що відповідно до підпункту 75.1.2 Податкового кодексу України, є предметом документальної перевірки, а не камеральної.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що у межах камеральної перевірки контролюючим органом досліджувались обставини, які повинні встановлюватись при проведенні документальної перевірки.

Колегія суддів зазначає, що в разі виникнення певних невідповідностей задекларованих даних контролюючий орган мав право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків, проте цього не здійснив.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 15 травня 2018 року в справі №804/6286/17, відповідно до якої виявлення в Єдиному реєстрі податкових накладних під час проведення камеральної перевірки податкової накладної, сума податку на додану вартість за якою не задекларована у поданій податковій звітній декларації з цього податку, є саме тим випадком, який слід кваліфікувати, як виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних, що є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Відтак, при збільшенні грошового зобов`язання та зменшенні від`ємного значення ПДВ Товариству спірними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.

При цьому товарність господарських операцій на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит контролючим органом не спростовано у встановленому порядку, а отже по суті, податковий кредит позивачем сформовано обґрунтовано, внаслідок чого, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що технічні недоліки в роботі контрагента в частині своєчасності реєстраціє податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит за результатами камеральної перевірки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків та даних Єдиного реєстру податкових накладних, не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Достовірність, повнота нарахування та сплата, зокрема податку на додану вартість є предметом документальної перевірки відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Зазначене доводить протиправність дій контролюючого органу та податкових повідомлень-рішень внаслідок недоведеності складу податкового правопорушення та порушення способу встановлення останнього, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічне правозастосування викладене в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року (справа №804/6286/17), від 1 жовтня 2018 року (справа №821/1648/17), від 29 серпня 2019 року (справа 808/818/15), від 24 червня 2020 року (справа №640/18801/18).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2018 року №К/9901/4570/17, згідно з якою, суд дійшов висновку, що Акт перевірки, отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Контролюючий орган, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивач надав достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2021 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 19 січня 2022 року.)