Ухвала

від 09.02.2022 по справі 334/5668/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.02.2022 Справа № 334/5668/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/5668/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/578/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія:ч.1ст.286КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 листопада 2021 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню освіту, пенсіонер, інвалід ІІІ групи, не одружений, маючий на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Запорізька незалежна ТРК «ТВ-5» матеріальну шкоду в розмірі 38784 грн. 75 коп.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 20146 грн. 44 коп., моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

4 квітня 2018 року, приблизно о 08.30 годині, водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «ВА3 212140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в салоні якого, в якості пасажира, знаходилася ОСОБА_9 , здійснював рух по проїзній частині вул. Істоміна у напрямку від вул. Отто Шмідта до вул. Хортицьке шосе в м. Запоріжжі.

В цей час, у зустрічному для водія ОСОБА_7 напрямку, керуючи автомобілем «ВА321043». реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух водій ОСОБА_12 .

В салоні вказаного автомобіля в якості пасажирів знаходилися ОСОБА_13 та ОСОБА_10 .

Під час руху, поблизу будинку №177, водій ОСОБА_7 , діючи в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306, де вказано: - 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», не переконався в безпеці своїх дій, здійснив маневр різкого повороту керма автомобіля вліво, в результаті чого втратив контроль над керуванням, допустив виїзд автомобіля на смугу зустрічного руху та подальше зіткнення із автомобілем під керуванням водія ОСОБА_12 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_10 , були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого уламкового перелому лівої плечової кістки в верхній її третині зі зміщенням кісткових фрагментів, набряк м`яких тканин в середній третині лівого плеча, які в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя в момент їх спричинення, але такими, що спричинили довготривалий розлад здоров`я, більше 21 дня. Рана в області лівої гомілки кваліфікується як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому 4-5 ребер справа по передньо-пахвовій лінії, що кваліфікується як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя в момент їх спричинення, але такими, що спричинили довготривалий розлад здоров`я, більше 21 дня. Струс головного мозку, синці навколо обох очей, садна в скроневій області (сторона не вказана) в сукупності кваліфікуються, як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Синці в області правого стегна, в області правого колінного суглоба, садна в області правого колінного суглоба кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

У даній дорожньо-транспортній ситуації, дії водія автомобіля «ВА3 212140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходиться у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути ДТП, шляхом виконання вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції двічі необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків.

Враховуючи, що 4 квітня 2021 року минуло три роки з дня вчинення кримінального правопорушення, тому з урахуванням вимог ст. 49 КК України ОСОБА_7 підлягав звільненню від кримінальної відповідальності.

До того ж, з дня вчинення даного кримінального правопорушення ОСОБА_7 не вчинив іншого злочину та не переховувався від слідства.

З приводу ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2019 року про оголошення обвинуваченого ОСОБА_7 у розшук та зупинення провадження зазначила наступне.

Так, ухвала про зупинення провадження та оголошення у розшук обвинуваченого обґрунтована тим, що обвинувачений не з`являється на виклики в судове засідання, відсутній за місцем мешкання.

Проте у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_7 без поважних причин не з`являється за викликом до суду та відсутній за місцем проживання, а також відсутні докази про його належний виклик на 8 жовтня 2018 року та 18 квітня 2019 року.

Разом зтим,у матеріалахсправи наявнарозписка ОСОБА_7 про вручення йому 5 листопада 2018 року пам`ятки прав обвинуваченого, що свідчить про те, що ОСОБА_7 був у суді в зазначену дату.

Крім того, відсутні докази на підтвердження того, що обвинувачений відсутній за місцем свого проживання, та докази того, що вчинялись дії направлені на встановлення місця знаходження обвинуваченого (приводи, рапорти).

Звертає увагу, що 8 жовтня 2018 року ОСОБА_7 не з`явився через продовження лікування ока, тому він не міг вільно пересуватись, а 18 квітня 2019 року він знаходився у лікаря, про що свідчить запис у його медичній картці.

Тому вважає, що зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком обвинуваченого саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства та суду.

З приводуцивільного позовузазначає,що у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду.

У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.

Просить вироку скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а цивільні позови залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, потерпілу ОСОБА_9 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, прокурора та представника потерпілого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 , які рішення суду першої інстанції вважали законним, обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи захисника обвинуваченого про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок необґрунтованого незастосування ст. 49 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст.286КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених пунктами 14 ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди такої особи на звільнення на підставі спливу строків давності.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 4 квітня 2018 року ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком, і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який згідно зі ст. 49 КК України становить 3 роки.

На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_7 передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за це кримінальне правопорушення сплинув.

Під час судового розгляду адвокат ОСОБА_8 звернулась до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Обвинувачений вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК України, та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності, передбачених ст. 49 КК України.

На переконання колегії суддів, висновки суду першої інстанції про те, що оголошення обвинуваченого у розшук свідчить про ухилення його від судового розгляду є безпідставними.

Так, у статті 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки, які диференційовані залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; протягом цих строків особа не вчинила нового нетяжкого, тяжкого або особливо тяжкого злочину (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов`язує зупинення строків давності не з ухвалами суду про зупинення судового провадження, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від суду.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19березня 2015 року (провадження №5-1кс15), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).

Крім того, в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року (провадження №51-9040 км 18) на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 281 КПК колегія суддів дійшла висновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч.2 ст. 49 КК у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 204/4728/15-к (провадження № 51-735км20), підставою для зупинення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності може бути виключно вчинення обвинуваченим умисних дій, які спрямовані на ухилення від досудового розслідування і суду (ч. 2 ст. 49 КК). Оголошення обвинуваченого в розшук власне не свідчить про те, що він ухиляється від досудового розслідування

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 14 вересня 2018 року обвинувачений ОСОБА_7 особисто отримав судову повістку про виклик у судове засідання, призначене на 8 жовтня 2018 року (т. 1, а.с. 130).

У вказане судове засідання обвинувачений не з`явився, тому судом було прийнято рішення про повторний виклик ОСОБА_7 у судове засідання, призначене на 5 листопада 2018 року (т. 1, а.с. 135, 136).

З журналу судового засідання від 5 листопада 2018 року вбачається, що ОСОБА_7 був присутнім у цьому судовому засіданні та заявив клопотання про відкладення розгляду справи для пошуку адвоката та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Після цього, 11 лютого 2019 року обвинувачений ОСОБА_7 особисто отримав судову повістку про виклик у судове засідання, призначене на 18 квітня 2019 року (т. 1, а.с. 151).

У зв`язку з неявкою обвинуваченого у вищевказане судове засідання, суд першої інстанції ухвалою від 18 квітня 2019 року дійсно оголосив ОСОБА_7 у розшук, пославшись на те, що обвинувачений ухиляється від суду, не з`являється на виклики в судове засідання, відсутній за місцем мешкання (т. 1, а.с. 157).

Разом з тим, на переконання колегії суддів, матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченими будь-яких дій, спрямованих на ухилення від суду.

Зокрема, матеріали справи не містять рапорту органу досудового розслідування про те, що за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_7 здійснювався вихід, відсутня будь-яка підтверджена інформація про те, що встановити місце знаходження ОСОБА_7 неможливо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оголошення особи у розшук саме собою не свідчить про те, що вона ухилялась від суду, а будь-яких інших доказів, які б об`єктивно підтверджували факт переховування обвинуваченого, матеріали кримінального провадження не містять, тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у даному конкретному випадку колегія суддів не вбачає.

Вказаний висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 3 червня 2021 року у справі № 344/7812/16-к (провадження № 51-6207 км 20).

Крім того колегія суддів враховує не лише обставини, за яких обвинувачений був оголошений у розшук, а і фактичні обставини виконання ухвалу суду першої інстанції від 18 квітня 2019 року про оголошення обвинуваченого у розшук (т. 1 а.с. 157), копію якої до відділу поліції було надіслано судом лише 11 вересня 2019 року (т. 1 а.с. 159).

При цьому згідно відповіді відділу поліції від 11 жовтня 2019 року на запит представника потерпілого, ухвала суду про розшук обвинуваченого надійшла на виконання 13 вересня 2019 року, під час її виконання було встановлено місце знаходження обвинуваченого та його було доставлено до суду (т. 2 а.с. 66). У вказаному документі не вказано, коли саме обвинуваченого було доставлено до суду, разом з тим виходячи з дати складання цього повідомлення, відбулось це не пізніше 11 жовтня 2019 року.

Разом з тим відповідно до ухвали суду першої інстанції відновлено кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 було лише 12 грудня 2019 року (т. 1 а.с. 160).

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що обвинувачений з метою уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності намагався ухилитись від суду є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга сторони захисту підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання в частині цивільних позовів, колегія суддів, враховуючи вимоги ст. 129 КПК України, вважає за необхідне цивільні позови ТОВ «Запорізька незалежна ТРК «ТВ-5» та ОСОБА_10 до обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без розгляду у зв`язку із закриттям кримінального провадження.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 листопада 2021 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, скасувати.

Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Цивільні позови, заявлені ТОВ «Запорізька незалежна ТРК «ТВ-5» та ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4