Рішення

від 14.01.2022 по справі 420/12933/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/12933/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , яким було вирішено вiдмовити позивачу, у наданнi дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га iз цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згiдно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» , який не скасовано та є земельною часткою (паем). З такими рішеннями відповідача позивач не погоджується, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону. На законодавчому рівні закріплено підстави такої відмови, вони є вичерпними і додаткового тлумачення не потребують. Підставою відмови у наданнi такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. На переконання позивача, вона звернувся з клопотанням до відповідача 22.12.2020 року з належними додатками стосовно вільної та належної до безоплатної приватизації ділянки, тому відповідач не мав права вiдмовляти позивачу. Окрім того, відповідач порушив строки розгляду клопотання, встановлені ч. 6 ст. 118 ЗК України. Відповідач відмовив так як, на його думку згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» , який не скасовано та є земельною часткою (паєм), проте така вiдмова не є законною, так як: КСП «Дружба» вже не існує; відповідно до Закону України від 19 серпня 2018 року № 2498- VIII, розпорядження колективними землями з 01.01.2019 року перейшло до органів місцевого самоврядування; сертифікати чи Державні акти на право власності на вказану земельну ділянку відсутні, а отже земельна ділянка є вільною та може бути відведена позивачу.

02.09.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наголошено на безпідставність позовних вимог, та зазначено, що Рiшенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 26 лютого 2021 року № 114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , було вирішено відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» , який не скасовано та є земельною часткою (паєм). Відповідач зазначає, що діючим законодавством встановлена пряма заборона щодо розпорядження землями колишнiх сiльськогосподарських підприємств до 1 сiчня 2021 року. Переважне право на отримання земельних ділянок колишніх сільськогосподарських підприємств мають власники земельних часток (паїв) та саме за їх спільним рішенням здійснюється розподіл земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування може розпоряджатися тiльки земельними ділянками після 1 січня 2025 р. у разі визнання земельних ділянок безхазяйними у судовому порядку. У зв`язку з цим відмова органу місцевого самоврядування було обґрунтованою та з підстав, що передбачені ч.7.ст.118 Земельного кодексу України.

07.09.2021р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідно до Закону України від 19 серпня 2018 року № 2498-VIII, розпорядження колективними землями з 01.01.2019 року перейшло до органів місцевого самоврядування; чинні та дійсні сертифікати чи Державні акти на право приватної власності на вказану земельну ділянку відсутні, а отже земельна ділянка є вiльною та може бути відведена позивачу.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/12933/21 за позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 27.09.2021 р. розгляд справи №420/12933/21 за позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 року у задоволенні заяви представника позивача - Сохи Світлани Іванівни (від 25.10.2021 вхід.№ЕП/29073/21) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відмовлено.

Ухвалою суду від 09.11.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №420/12933/21 за позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, на тридцять днів.

Ухвалою суду від 20.12.2021 року закрито підготовче провадження по справі №420/12933/21 та призначено справу №420/12933/21 за позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, до судового розгляду по суті .

28.12.2021 року до суду від представника позивача надійшло клопотання (вхід.№74265/21) про розгляд справи №420/12933/21 в письмовому провадженні.

28.12.2021 року електронною поштою до суду від представника відповідача надійшла заява (вхід.№37711/21) щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.194 учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, враховуючи наявність передбачених приписами ч.3 ст.194 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, 22.12.2020 року ОСОБА_1 , звернулась до Великодальницької сільської об`єднаної територіальної громади Біляївського району Одеської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2,00 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ:5121081400 Зона: 01 квартал: 003; знаходиться в районі та помiж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області.

До вказаного клопотання були додані: копія паспорта та ідентифікаційного номеру; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.

Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» , який не скасовано та є земельною часткою (паєм).

Вищеозначена позиція суб`єкта владних повноважень послугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003р., проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Так, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Проте, така відмова повинна бути вмотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зокрема, як з`ясовано судом, в якості підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, у спірному рішенні від 26 лютого 2021 року №114-VIII Великодальницька сільська рада Біляївського району Одеської області зазначила, що згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельна ділянка включена до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» , який не скасовано та є земельною часткою (паєм).

Так, згідно зі статтями 3, 5 Земельного кодексу України власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Відповідно до статті 7 Закону України №2114-XII від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Статтею 22 Земельного кодексу України було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у колективній власності колишнього КСП «Дружба» .

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995р., паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до п.7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством - зберігають права на ці ділянки.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002р. «Про затвердження форм державного акта про право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Ключовим для розгляду даної адміністративної справи є те, що 01.01.2019р. набрав чинності Закон України №2498-VIII від 10.07.2018р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (далі - Закон №2498-VIII).

Як свідчить пояснювальна записка до проекту цього Закону, ним пропонується зокрема вирішення проблем колективної власності на землю:

- визнати комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст землі колективної власності тих колективних сільськогосподарських підприємств, які ліквідовані;

- надати можливість загальним зборам членів колективних сільськогосподарських підприємств, паювання земель у яких завершилось, перерозподілити між собою (допаювати) залишок сільськогосподарських угідь та передати землі несільськогосподарського призначення до комунальної власності;

- встановити кінцевий строк виділення в натурі (на місцевості) невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;

- надати органам місцевого самоврядування право тимчасового розпорядження землями колективної власності шляхом передачі їх в оренду до моменту державної реєстрації права власності на них;

- надати органам місцевого самоврядування право звертатись до суду із заявою про передачу до комунальної власності земельних ділянок колективної власності в порядку визнання майна безхазяйним (із встановленням права власників невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок, які з поважних причин пропустили строк виділення їх в натурі (на місцевості), безоплатно одержати земельні ділянки із земель комунальної власності.

Законом №2498-VII статтю 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» №2114-XII від 14 лютого 1992 року викладено у новій редакції.

Зокрема, передбачено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.

Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об`єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» №899-IV від 05.06.2003р. (далі - Закон України №899-IV).

Розподіл земель колективної власності підприємства здійснюється відповідно до Закону України №899-IV.

Згідно зі статтею 3 Закону України №899-IV (у редакції Закону №2498-VIII) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до статті 13 Закону України №899-IV (у редакції Закону №2498-VIII) нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Не витребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, не витребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник не витребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така не витребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику не витребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з не витребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику не витребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Законом №2498-VIII доповнено Закон України №899-IV статтею 14-1 «Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства» .

Відповідно до цієї норми, у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами 2 - 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються: мета, дата, місце і час проведення зборів; прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині 4 статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами 2 - 2 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах 7 - 8 цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці 9 частини 4 статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною 5 статті 37-1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами 2 - 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність у порядку визнання майна безхазяйним.

Вирішуючи дану адміністративну справу суд, відповідно до ст.242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду у справі №820/4397/16 від 19.02.2021 року, а саме: «…розпорядження нерозпайованими землями колективної власності неможливе без прийняття відповідного рішення загальними зборами власників земельних часок (паїв) та їх спадкоємців, загальних зборів членів підприємства, зборів уповноваженого або створеного ним органу управління, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном» .

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постановах №820/5227/16 від 25 червня 2020 року та №820/5226/16 від 19 грудня 2019 року.

Відповідно до п.21 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» набув чинності 01 січня 2019 року.

Отже, починаючи з 01 січня 2019 року землі припинених колективних сільськогосподарських підприємств на території підвідомчої відповідачу, крім земельних ділянок, які на день набрання чинності вказаним Законом перебували у приватній власності, вважаються власністю Великодальницької територіальної громади, а відтак, розпорядження вказаними землями належить до компетенції Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області.

Відповідачем не доведено наявність у КСП «Дружба» правонаступників, у зв`язку із припиненням чи реорганізацією, тобто не доведено наявності колективної власності на спірні землі.

За умов, які передбачені п.21 Перехідних положень ЗК України, сама лише наявність державного акта на право колективної власності на спірну земельну ділянку у жодному разі слугувати ґрунтовною підставою для прийняття спірного рішення, а відтак, суд доходить висновку, що відповідачем не надано суду належних, та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначених ЗК України.

До того ж, суд враховує, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними, та юридично спроможними доказами, що обрана позивачем земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, законодавчо передбачених підстав, для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, та відповідно, відмовляючи у його наданні, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України, повноваженням.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, а також те, що, у даному випадку, органом місцевого самоврядування, з урахуванням вимог ч.2 ст.77 КАС України, не доведено наявності законодавчо передбачених підстав для відмови позивачеві в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку, що оскаржуване ОСОБА_1 . Рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, є протиправним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у даному випадку, не є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, оскільки на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів (органів місцевого самоврядування) не є дискреційними, коли є лише один правомірний, та законно обґрунтований варіант його поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даному випадку повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Означені повноваження, та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у такого органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а відтак, зазначені повноваження Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, не є дискреційними.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що судом задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211, також підлягає задоволенню, оскільки є похідною.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, є правомірними, отже підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.

У позовній заяві позивач, серед іншого, просить суд зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом у порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» . Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» ).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Отже, враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2020 р. між адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та позивачем (замовник) укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до п.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 29000,00 грн. позивачем надано до суду наступні копії документів: копія договору про надання правової допомоги №1/23 від 02.05.2020 року, опис послуг адвоката з погодженим розрахунком вартості послуг адвоката, Додаток №1 до Договору про надання допомоги №1/23 від 02.05.2020 року акт прийому-передачі та прибутковий касовий ордер №1/23-1 від 09.09.2021 року, відповідно до яких позивач сплатив 23500,00 грн. адвокату Ковальчуку Олегу Миколайовичу гонорар по даній справі.

Також, згідно з Додатком №2 до Договору про надання правової допомоги №1/23 вiд 02.05.2020 року акт прийому-передачi вiд 09.09.2021 р. та прибуткового касового ордеру №1/23-2 вiд 09.09.2021 року, позивач додатково сплатив 5 500 грн. адвокату Ковальчуку Олегу Миколайовичу гонорар по даній справі.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспізмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 29000,00 грн. не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг).

Відтак, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, їх співмірності зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, враховуючи також, що дана справа, не належить до категорії складних справ, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд доходить висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 1500,00 грн. на користь позивача, оскільки саме такий розмір гонорару, на думку суду, є справедливим, розумним, та співмірним.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (вул. Богдана Хмельницького, 3, с.Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668, код ЄДРПОУ 04377693) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов`язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0017, 5121081400:01:003:0019, 5121081400:01:003:0401, 5121081400:01:003:0211 ) .

4. Стягнути з Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп., а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.