Постанова

від 26.01.2022 по справі 640/16945/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16945/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг (далі- ТОВ Прімекс-Клінінг , позивач, апелянт) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - відповідач 2, ДПС України) з вимогами про визнання протиправними та скасування рішень комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації при Головному управління ДПС у м. Києві, а також про зобов`язання відповідача 2 зареєструвати податкові накладні датою їх подання.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року позов задоволено повністю.

Надалі 08 листопада 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалено додаткове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви представника ТОВ Прімекс-Клінінг про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити заяву та стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Позивач зазначає на помилковості висновків суду першої інстанції щодо ненадання документальних підтверджень понесення фактичних витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки Договором про надання правової допомоги №18 від 04.09.2020, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро Сайко та Партнери передбачається, що гонорар сплачується позивачем у безготівковому порядку на рахунок Бюро протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту про надання правничої допомоги.

Оскільки між Сторонами 05 жовтня 2021 року підписано акт №1 про надання правничої допомоги, то кінцевий розрахунок передбачається до 05 листопада 2021 року.

Також позивач стверджує, що погодинна вартість послуг Бюро чітко визначена як у додатковій угоді № від 04.0.2020 до Договору, так і продубльована в акті №1 про надання правничої допомоги від 05.10.2021.

Окрім зазначеного, позивач вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що ознайомлення з матеріалами справи не може бути віднесено до судових витрат, оскільки без вивчення таких матеріалів адвокат позбавлений можливості визначитися зі стратегією захисту інтересів клієнта та алгоритмом дій для задоволення вимог останнього, тому такі витрати є, на думку позивача, складовою гонорару.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Прімекс-Клінінг на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021, призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження, надано іншим учасникам процесу строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України письмових відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі (додаткова постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №810/4749/15).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 вересня 2020 року між Адвокатським бюро Сайко та партнери та ТОВ Прімекс-Клінінг укладено Договір про надання правової допомоги №18, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався представляти і захищати права та інтереси Клієнта, а Клієнт, в свою чергу, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість отриманих послуг за договором.

Розділом 3 Договору визначено умови та порядок сплати клієнтом гонорару.

У пункті 3.7. Договору зазначено, що факт наданих послуг підтверджується актом наданої правничої допомоги, який складається Бюро у двох примірниках і надається клієнту. Протягом 3-х днів з моменту надання (відправлення) акту та за відсутності зауважень до нього клієнт зобов`язаний підписати його та повернути один примірник Бюро. За наявності зауважень до акті клієнт має протягом 3-х днів письмово мотивувати такі зауваження, в іншому разі виконані роботи (надані послуги) вважають прийнятими клієнтом автоматично.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок бюро.

Згідно умов укладеної додаткової угоди №1 до Договору від 04 вересня 2020 року сторони погодили зміст правової допомоги, розмір гонорару, а також порядок та строки його оплати.

Відповідно до наданої копії акту №1 від 05.10.2021 про надання правничої допомоги, бюро надало, а клієнт прийняв правову допомогу, що полягає у наступному:

- ознайомлення з матеріалами (договором від 31 травня 2018 року №31052018 про надання послуг з прибирання, який укладений між клієнтом та Компанією Гоойоорд Б.В. , що діє через представництво Гоойоорд Б.В. в Україні ; первинною документацією, що підтверджує виконання клієнтом цього договору; договорами, які укладені клієнтом з метою виконання своїх зобов`язань за договором від 31 травня 2021 року №31052018 про надання послуг з прибирання; первинною документацією, що підтверджує виконання клієнтом перед своїми контрагентами обов`язків за договорами, які були укладені для забезпечення виконання зобов`язань за договором від 31 травня 2018 року №31052018 про надання послуг з прибирання; податковими накладними, реєстрацію яких було відхилено; рішеннями контролюючого органу про відмову у реєстрації податкових накладних, тощо) та опрацювання нормативної бази і судової практики щодо підготування адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії. Кількість витраченого часу - 4 години 00 хвилин, вартість гонорару - 6 000,00 грн;

- підготовано проект позовної заяви до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Кількість витраченого часу - 8 годин 00 хвилин, вартість гонорару - 12 000,00 грн, а всього: 18 000,00 грн.

Вартість наданих послуг (гонорар) позивачем не сплачено.

В частині строку оплати послуг у Договорі зазначено, що гонорар сплачується позивачем у безготівковому порядку на рахунок Бюро протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту про надання правничої допомоги.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо фактичної непідтвердженості сплати витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Незалежність адвокатури гарантується.

Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Конституційний Суд України у Рішенні № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Як вже зазначалося колегією суддів вище, згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката

У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 2 березня 1978 року зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов`язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.

Колегія суддів також враховує правову позицію, що міститься у постанові Верховного суду від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачами у даній справі не здійснено.

Окрім того, відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат є, серед іншого, підставою для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що відповідачі не обґрунтовують необхідності зменшення розміру відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, а позивачем наведено обґрунтування та подані належні докази на підтвердження розміру понесених витрат на таку допомогу, колегія суддів доходить висновку, що розмір судових витрат, що складається з витрат на професійну та правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, у сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень є співмірним із часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом виконаної адвокатом роботи, значенням справи для учасників.

Стосовно можливості стягнення на користь позивача суми судових витрат на професійну правничу допомогу у разі, якщо умовами договору передбачено, що оплата адвокатського гонорару буде здійснено у майбутньому (упродовж 30-ти днів після підписання акту виконаних робіт), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20 .

Як вбачається зі змісту Договору про надання правової допомоги №18 від 04.09.2020, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро Сайко та Партнери , передбачається, що гонорар сплачується позивачем у безготівковому порядку на рахунок Бюро протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту про надання правничої допомоги.

Колегія суддів також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.

Згідно із частиною другою статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.

Отже, суд доходить висновку, що повна компенсація суб`єктом владних повноважень іншій стороні у справі витрат на адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, повинна виступати додатковим запобіжником подачі таким суб`єктом безпідставних, зокрема апеляційних та касаційних скарг.

Це підтверджується, серед іншого, положеннями частини другої статті 2 КАС України, в якій до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено як забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, так і закріплено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Крім того, КАС України надає можливість сторонам до ухвалення судового рішення або у процесі розгляду справи самостійно вирішити спір, зокрема, й шляхом самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень допущеної помилки та відновлення порушених прав і законних інтересів особи, а саме: 1) примирення сторін (статті 190-191 КАС України); 2) закриття провадження у справі, зокрема, щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8 частини першої статті 238 КАС України).

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 560/665/19,

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі East/West Alliance Limited проти України , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі Черніус та Рінкевичюс проти Литви (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах Beinaroviс and others v. Lithuania , заява № 70520/10, пункт 140 та Radchikov v. Russia , заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах Stankiewicz v. Poland , заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі Zubac v. Croatia (заява № 40160/12, пункти 76- 86).

Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи складність та значення справи для сторін, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення заяви Товариства та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн, які має сплатити позивач у безготівковому порядку на рахунок Бюро протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту про надання правничої допомоги.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про непідтвердженість позивачем фактичної оплати витрат на професійну правничу допомогу, оскільки залишив поза увагою аргументи позивача в зазначеній частині, у зв`язку з чим наявні правові підстави для скасування додаткового судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пунктів 1, 4 частини першої, частини другої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції від 08.11.2021- скасувати.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг задовольнити.

Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі №640/16945/21 скасувати, ухвалити нову постанову, якою: заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг про стягнення витрат на професійну правову допомогу - задовольнити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прімекс-Клінінг (02192, м. Київ, Дарницький бульвар, 8, код ЄДРПОУ 30002060) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011), Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) по 9 000,00 грн з кожного в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Л.О. Костюк

О.Є. Пилипенко