Постанова

від 31.01.2022 по справі 640/18218/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18218/18 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Єгорової Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 липня 2018 року №00008571402 про донарахування ТОВ СКОРПІОН-2000 29 381,00 грн. податку на додану вартість та 7 345,00 грн. штрафних санкцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року адміністративний позов задоволено:

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 липня 2018 року №00008571402 про донарахування ТОВ СКОРПІОН-2000 29 381,00 грн. податку на додану вартість та 7 345,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп не мають реального характеру з огляду на відсутність інформації про транспортування товару, не підтвердження джерела походження придбаного товару, а також те, що головний бухгалтер названого товариства повідомила, що вона не має ніякого відношення до такого товариства.

У прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі представника відповідача.

Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Так, в даному випадку, безпосередня участь сторін у судовому засіданні, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин.

З огляду на положення статті 311 КАС України, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України, а також високу статистику кількості захворілих, суд приходить до висновку про можливість її розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

29 грудня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 , в якому позивач повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Також, 20 січня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли також пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 щодо їх контрагента.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 червня 2018 року №9643 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом - постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю АЙРЕС ГРУП за липень 2015 року, тривалістю 5 робочих днів, з 11 червня 2018 року по дату завершення перевірки, за результатом якої складений акт від 22 червня 2018 року №416/26-15-14-02-02/36858243 (далі також - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 11 лютого 200 року за №85/4306, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листова 1999 року №290 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 31 732 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 31 732 грн;

пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статі 188, пункту 198.1, пункту 198.3., пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 29 381 гривень, в тому числі за липень 2015 рік у сумі 29 381 гривень.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на відсутності підтвердження реальності господарських операцій ТОВ СКОРПІОН-2000 з контрагентом-постачальником ТОВ АЙРЕС ГРУП , відсутності інформації про транспортування придбаного позивачем товару та відсутністю документів, що свідчать про технічні характеристики придбаного товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2018 року №00008571402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість підприємств у сумі 36 726,00 гривень, з яких за податковим зобов`язанням - 29 381,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 345,00 гривень.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення контролюючого органу протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що дослідивши Акт перевірки в частині взаємовідносин позивача із ТОВ АЙРЕС ГРУП судом встановлено, що висновки податкового органу про відсутність у контрагентів платника податків необхідних трудових та виробничих ресурсів та нереальності господарських операцій, про що свідчить, на переконання відповідача, протокол допиту свідка, не знаходять свого правового обґрунтування у відповідності до норм чинного законодавства та у відповідності із вже усталеною практикою Верховного Суду, тому не можуть бути основою висновку щодо нереальності господарських операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з частиною другою статті 9 Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, з системного аналізу приписів Закону № 996-ХІV та Положення № 88 від 24.05.1995 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

З матеріалів справи, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом господарської діяльності ТОВ СКОРПІОН-200 за КВЕД-2010 є: роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; ремонт обладнання зв`язку; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; установлення та монтаж машин та устаткування; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем на підставі рахунків-фактур від 08 липня 2015 року №708/22 та від 20 липня 2015 року №2007/12 було придбано товар у Товариства з обмеженою відповідальністю АЙРЕС ГРУП , що підтверджено видатковими накладними від 08 липня 2015 року №0708/18, від 20 липня 205 року №0720/15.

На підтвердження факту реального виконання господарських операцій з ТОВ АЙРЕС ГРУП позивачем у ході проведення перевірки було надано контролюючому органу належним чином оформлені у встановленому законом порядку копії документів первинного бухгалтерського обліку, зокрема, договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення, звіт про фінансові результати, акти здачі-прийняття (надання) послуг, банківські виписки.

Також матеріалами справи підтверджено реалізацію позивачем товару, який по номенклатурі співпадає з придбаним у Товариства з обмеженою відповідальністю АЙРЕС ГРУП товаром.

Аналізуючи зміст акту перевірки, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем фактично не заперечується надання позивачем первинних документів, не вказано наявність недоліків останніх чи їх невідповідність приписам Податкового кодексу та законодавчим нормам щодо бухгалтерського обліку.

В той же час, висновки, які стали підставою в подальшому для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на узагальненій податковій інформації, та зводяться до відсутності у контрагентів необхідних ресурсів, обсягів основних засобів та, зокрема, трудових ресурсів, відсутності інформації про транспортування товару та не підтвердження джерела походження придбаного товару.

При цьому, відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на відсутність у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів, необхідних для здійснення задокументованих господарських операцій, колегія суддів зазначає, що доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

До того ж, надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу щодо наявної в нього вищевказаної податкової інформації, колегія суддів звертає увагу, що така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Так, інформація, що наявна в інформаційних базах даних ДПС чи надана іншими контролюючими органами, на яку посилається контролюючий орган, не заслуговує на увагу, оскільки будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить інформативний характер.

Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція щодо можливості використання податкової інформації була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 24 вересня 2020 року у справі № 820/329/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17 та інших.

До того ж, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка є сталою, та була неодноразово викладена, зокрема, у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 640/3515/19, законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Таким чином, в межах спірних правовідносин доводи податкового органу зводяться фактично до використання наявної податкової інформації, а також тверджень про відсутність у контрагента позивача трудових і матеріально-технічних ресурсів, які були спростовані вище. У свою чергу, контролюючим органом не наведено жодних переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та/або суперечливі.

Позиція контролюючого органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій є, на думку колегії суддів, помилковою, оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, оскільки слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що як вказано позивачем, транспортування товару здійснювалось на умовах самовивозу шляхом викорситаня автотранспорту працівників товариства, зокрема, транспортним засобом директора Товариства, копія технічного паспорту якого додана до позовної заяви, що, враховуючи незначні розміри поставок, є обгрунтованим та не спростованим відповідачем.

Як вірно вказав суд першої інстанції, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. З урахуванням наведеного, слідує висновок, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, у постанові від 21 серпня 2018 року №816/786/15-а.

Необгрунтованим є посилання відповідачана відсутність технічної документації товару, придбаного у ТОВ АЙРЕС ГРУП , оскільки відсутність окремих документів, які не являються документами первинного бухгалтерського обліку не доводить протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж або поставку за умови наявності інших первинних документів, які в повному обсязі підтверджують факт реального виконання господарських операцій. Колегія суддів наголошує, що в контексті спірних правовідносин такі документи не є обов`язковими.

Отже, наведені податковим органом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Більш того, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки лише з посиланням на обсяг матеріальних та трудових ресурсів контрагентів позивача по ланцюгу постачання, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція підтверджена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а, від 11 червня 2018 року у справі № 826/4565/14, від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 2а-7462/10/2170, від 07 березня 2018 року у справі № 804/3420/16.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, ТОВ СКОРПІОН-2000 придбало у ТОВ АЙРЕС ГРУП товар, зокрема, електронну апаратуру побутового призначення та комплектуючі, детальний перелік яких міститься в номенклатурі товарів/послуг рахунків-фактури. Придбаний у ТОВ АЙРЕС ГРУП товар реалізовано позивачем іншим контрагентам, що підтверджується відповідними копіями наступних документів: видаткових накладних, рахунків-фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), довіреностей на отримання матеріальних цінностей, банківських виписок.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що згідно протоколу допиту проведеного працівниками Запорізького Управління Офісу ВПП ДФС ОСОБА_1. від 04 січня 2017 року, остання повідомила про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ АЙРЕС ГРУП , що, на думку апелянта, свідчить про нереальність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Більше того, зі змісту протоколу допиту ОСОБА_1 неможливо встановити за яких обставин та в рамках якого кримінального провадження відібрано пояснення, а також чи триває на цей час досудове кримінальне розслідування або є такий, що набрав законної сили вирок, постановлений у кримінальній справі.

Ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю АЙРЕС ГРУП відсутня.

Щодо заявленого апелянтом клопотання про виклик в якості свідка головного бухгалтера ТОВ АЙРЕС ГРУП ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що останнє не підлягає задоволенн, оскільки контролюючим органом не було обґрунтовано необхідність вчинення відповідної процесуальної дії, до того ж, відповідне клопотання не було заявлено до суду першої інстанції.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ СКОРПІОН-2000 підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій, доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням принципу обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки висновки контролюючого органу сформовані лише на підставі податкової інформації, а не безпосередньо наданих позивачем первинних документах.

Крім того, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві в апеляційній скарзі обмежилось лише викладом обставин та норм права, проте не зазначили та не обґрунтували, у чому саме полягає неправильне застосування або порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, що саме не було досліджено судом першої інстанції, чи в чому полягає невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга містить інформацію, відображену в акті перевірки, і при цьому, доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав оцінку та вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН-2000 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.М. Єгорова