Постанова

від 01.02.2022 по справі 640/772/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/772/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Василенка Я.М.,

при секретарі судового засідання Почепі В.В.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: Гук А.Ю.

від відповідача (апелянта): Ступак О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комо до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Комо (надалі - позивач, ТОВ Комо ) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві, правонаступник ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС), в якому просило суд визнати противоправними та скасування податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення - рішення від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що господарські операції із контрагентом ТОВ "Трендгалбуд", підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Комо" дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнання протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707;

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комо" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 52, оф. 29, код ЄДРПОУ 32244016) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 16821 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять одна) гривня 26 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням про задоволення позовних вимог, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ТОВ Комо під час перевірки не подано первинних документів на перевірку та Товариство відсутнє за місцем реєстрації, а отже податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечує проти апеляційної скарги, з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що співробітниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Комо" з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за липень 2020 року, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за травень, червень 2020 року.

За результатом перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 13 жовтня 2020 року № 34/26-15-07-07-02-10/32244016 (надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2020 року на загальну суму 296254 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 750079 грн;

- пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2, пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України посадовим особам не надано документів під час перевірки.

Позивач 26 жовтня 2020 року Листом №261020-1 направив на адресу контролюючого органу пояснення та первинні документи, які підтверджують взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Трендгалбуд".

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 06 листопада 202 року:

- № 0000667/077, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 370318 грн, в тому числі: за основним платежем - 2 996 254,00 грн, за штрафними санкціями - 74064,00 грн;

- № 0000685/0707, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 750079 грн;

- № 0000693/0707, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України (надалі - ДПС України), за результатом розгляду скарги ДПС України 04 грудня 2020 року прийнято рішення №34323/6/99-00-06-02-07-06, яким спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що основним видом економічної діяльності Підприємства є неспеціалізована оптова торгівля (код 46.90), яка направлена на оптову торгівлю меблями, предметами інтер`єру, освітлювальними приладами, килимами, витяжками, сантехнічними виробами, тощо.

Між позивачем (Суборендар), з однієї сторони, та ТОВ Рента-груп (Орендар), з іншої сторони, укладено Договір суборенди нежитлового приміщення №3-36 від 30 травня 2019 року (надалі - Договір №3-36).

У відповідності до п. 1.1, п. 1.3 Договору №3-36 орендар передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1, а саме: частину третього поверху офіс №36 (24) загальною площею 10,0 (десять) квадратних метрів - надалі: Приміщення . Дані приміщення належать Власнику - Національній Спілці Письменників України на підставі Свідоцтва про право власності (НОМЕР_1 від 27 лютого 2002 року, видане ГУ з питань майна КМДА). Стан приміщення, що передається у суборенду на момент передачі - задовільний. Приміщення передається в Суборенду для використання у відповідності зі Статутною діяльність Суборендаря.

Позивач зазначає, що підприємством використовується офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для власної діяльності.

В підтвердження використання даного приміщення за вищезазначеним договором позивачем до матеріалів додано наступні документи: Акт приймання-передачі нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , згідно з Договором №3-36 від 01 червня 2019 року; Додаткова угода №1 від 13 травня 2020 року; Акти надання послуг за період з травня 2020 року по 31 жовтня 2020 року; банківські виписки, копії, яких судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 79 - 99 том І).

Крім того, між позивачем (Суборендар), з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_1 (Орендар), з іншої сторони, укладено Договір суборенди нежитлового приміщення (складського приміщення) №200401/1 від 01 квітня 2019 року (надалі - Договір №200401/1).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.3 Договору №200401/1 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати, а Суборендар прийняти в строкове платне користування частину нежитлового складського приміщення площею 200 (двісті) квадратних метрів, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - Об`єкт оренди). Право орендувати Об`єкт оренди належить Орендодавцю на підставі договору Суборенди № 1 від 14 лютого 2020 року між Орендодавцем ФОП ОСОБА_1 та Субарендарем ТОВ СЕРВІСТОК . Об`єкт оренди надається Суборендарю для використання з метою здійснення господарської торгівельної діяльності, складського господарства, надання інших послуг та з якості приміщення адміністративного призначення.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що в період з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року підприємством орендувалось та використовувалось для діяльності складське приміщення площею 200 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , згідно Договору суборенди нерухомого майна (складського приміщення) № 200401/1 від 01 квітня 2020 року.

В підтвердження використання даного приміщення за вищезазначеним договором позивачем до матеріалів додано наступні документи: Додаткова угода №1 від 01 вересня 2020 року; Акти надання послуг; банківські виписки, копії, яких судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 100 - 108 том І).

Так, 11 травня 2020 року був укладений договір поставки № 110520-1 між ТОВ "Трендгалбуд" та ТОВ "Комо", згідно якого на території України відвантажуються в рамках поставки Позивачу товари народного споживання бюджетного класу (меблі, освітлювальні прилади, килими тощо) з обов`язковим оформленням видаткової накладної та податкової накладної для подальшої реалізації на території України Покупцям Позивача. Згідно умов договору товар відвантажується з відстрочкою платежу. Товар доставляється автотранспортом Постачальника. Всі взаєморозрахунки згідно договору відбуваються своєчасно, простроченої заборгованості по договору немає.

На підтвердження того, що позивач дійсно отримував товар від свого постачальника ТОВ "Трендгалбуд", до матеріалів справи додано копію договору поставки; видаткових накладних; банківські виписки та податкові накладні за травень-липень 2020 року; квитанціями №1; оборотно-сальдова звітність за травень - липень 2020 року, копії, яких судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 135, 154 - 250 том І; стор. 1 - 250 том ІІ стор. 1 - 6 том ІІІ).

Крім того, за запитом позивача, Постачальник надав номера ВМД та всі копії CMR, на підтвердження того, що товар який реалізували ТОВ "Комо" був ввезений і розмитнений на території України (копії документів UA305160/2020/019233 від 23 травня 2020 року; UA305160/2020/020609 від 31 травня 2020 року, UA305160/2020/021066 від 03 червня 2020 року, UA3O5160/2020/022025 від 09 червня 2020 року, UA305160/2020/023261 від 13 червня 2020 року, UA305160/2020/023729 від 16 червня 2020 року, UA305160/2020/024675 від 19 червня 2020 року, UA305160/2020/025268 від 22 червня 2020 року, UA305160/2020/026679 від 26 червня 2020 року, UA305160/2020/027167 від 29 червня 2020 року, UA305160/2020/028618 від 03 липня 2020 року, UA305160/2020/029567 від 08 липня 2020 року, UA305160/2020/031152 від 11 липня 2020 року, UA305160/2020/032456 від 16 липня 2020 року, UA305160/2020/033847 від 21 липня 2020 року, UA305160/2020/034859 від 25 липня 2020 року, UA305160/2020/035293 від 27 липня 2020 року, UA305160/2020/035847 від 29 липня 2020 року, копії, яких судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 136 - 153 том І).

Колегія суддів звертає увагу, що податкові накладні були відправлені контрагентом позивача на реєстрацію в ЄРПН та зареєстровані контролюючим органом без зауваження, що підтверджується квитанціями №1, які заучено судом першої інстанції до матеріалів справи.

Позивач в подальшому використав придбаний товар у своїй господарській діяльності шляхом його подальшої реалізації покупцям, основними з яких є: ТОВ "Валмі Інвест", ТОВ "Домініо груп", ТОВ "ІДФ Медіа Груп", ФОП ОСОБА_2 , ТОВ "ПМ ВКФ", ТОВ "Пульс Трейд", що підтверджується Договорами поставки; Додатками до Договорів; Видатковими накладними та іншими документами, копії, яких судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 7 - 108 том ІІІ).

Взаєморозрахунки за реалізований товар відбуваються своєчасно, простроченої заборгованості по реалізованим товарам немає. На підтвердження чого позивачем додано до матеріалів справи документи за 3 місяці, тобто з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року, а саме: копії договорів поставки, видаткових накладних, ОСВ по рах. 361 в розрізі контрагентів.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявна первинна документація, яка підтверджує отримання позивачем товару (послуг) від контрагента та використання їх в своїй господарській діяльності.

Отже, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентам позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Разом з цим, позивачем надано до суду: копії податкових накладних, акти виконаних робіт, виписки з банківського рахунку про оплату, оборотно-сальдові відомості.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Таким чином, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 814/2553/15, від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилань відповідача щодо неподання позивачем під час перевірки первинних документів, колегія суддів зазначає наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що 02 листопада 2020 року позивачем були надані до контролюючого органу всі необхідні первинні документи, що стосуються предмету перевірки, проте такі документи не були враховані при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

За приписами абзацу другого пункту 44.6 статті 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до абзаців 2,3 пункту 44.7 статті 44 ПК України, у разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Контролюючим органом зазначено в Акті перевірки про направлення на адресу позивача запиту про надання документів від 01 жовтня 2020 року № 135746/10/26-15-07-07-02-15, який не був доставлений позивачу.

Так, суд першої інстанції звернув увагу, що ні в Акті перевірки, ні в Рішенні про результат розгляду скарги не зазначено номер поштового відправлення, яким направлявся на адресу позивача такий запит, що не дає змоги підтвердити ні факт направлення такого запиту Позивачеві ні дату його направлення, ні відомості про його вручення/повернення тощо.

Крім того, позивач наголошує у позові, що не отримував лист з завіреною копією наказу від 18 вересня 2020 року № 6569 та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 22 вересня 2020 року №131296/10/26-15-07-07-02-15, а дізнавшись із листа №145393/10/26-15-07-07-02-15 від 04 листопада 2020 року з відмовою врахувати надані документи номер поштового відправлення, яким надсилались наказ та повідомлення про перевірку.

За даними сайту Укрпошта дане відправлення №0315123796048 "не вручене під час доставки" та повернуте за зворотною адресою контролюючого органу 28 жовтня 2020 року.

Тобто, матеріали справи не містять доказів вручення позивачу ні повідомлення про початок перевірки, ні листа із запитом контролюючого органу про надання документів від 01 жовтня 2020 року № 135746/10/26-15-07-07-02-15.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Наказ по підприємству №12-К від 16 листопада 2020 року, в якому зазначено, що всі працівники переведені на дистанційну роботу на період карантину по 30.10.2020 року.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції апелянтом не надано докази, які спростовують вищезазначені висновки суду першої інстанції щодо направлення та вручення позивачу вищезазначеного запиту, наказу та повідомлення про проведення перевірки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень приймаючи оскаржуваний акт індивідуальної дії діяв без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (змісту акту перевірки) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2021 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено 07 лютого 2022 року.