Постанова

від 10.02.2022 по справі 640/11742/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11742/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фарсіс і Ко на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фарсіс і Ко до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Фарсіс і Ко (далі - ТОВ Фарсіс і Ко , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2020 р. №00001710502.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач дійшов безпідставного висновку про порушення ТОВ Фарсіс і Ко вимог податкового законодавства, які ґрунтуються на висновках контролюючого органу про недотримання його контрагентом порядку ведення податкового обліку, відповідальність за яке, не може бути покладена на позивача. Водночас правовідносини позивача із вказаним контрагентом носили реальний характер, що підтверджується відповідними первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, зокрема зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безтоварність правовідносин між ним та його контрагентом - ТОВ Імпакт Лайт .

Позивач зазначає, що він як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами зобов`язань. При цьому у нього відсутній і обов`язок контролювати дотримання вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Водночас висновки контролюючого органу про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, чинне законодавство не ставить умову виникнення права на податковий кредит в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів тощо.

Скаржник стверджує, що ним надано усі належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між ним та його контрагентом.

Крім того, позивач уважає, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги, як доказ відсутності здійснення господарських операцій, відомості про наявність кримінального провадження, в рамках якого було допитано директора ТОВ Імпакт Лайт - громадянина ОСОБА_1 , який начебто повідомив про непричетність до здійснення господарської діяльності вказаного товариства.

Підсумовуючи вказане, позивач зазначає, що основним документом, який підтверджує право позивача на формування податкового кредиту є належним чином зареєстрована податкова накладна.

Ураховуючи те, що ТОВ Імпакт Лайт на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстроване платником податку на додану вартість, а позивачем оформлено належним чином та зареєстровано відповідні накладні за результати правовідносин з цим підприємством, висновок контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставним та необґрунтованим.

У такому разі оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Водночас суд першої інстанції зазначеного не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Фарсіс і Ко , за результатами чого складено акт від 27.01.2020 №44/26-15-05-02-02/41849052, в якому вказано про порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 79 713,00 грн., у тому числі за грудень 2018 року у сумі 79 713,00 грн.

На підставі викладеного, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.02.2020 №00001710502, яким ТОВ Фарсіс і Ко збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 99641,00 грн., з яких за податковим зобов`язанням нараховано 79713,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19 928,00 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, ТОВ Фарсіс і Ко подано скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої рішенням про результати розгляду скарги від 07.05.2020 №15507/0/99-00-08-05-02-06 податкове повідомлення-рішення від 18.02.2020 №00001710502 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду цієї справи, факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтвердився, що свідчить про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпунктів а , б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частиною другою статті 3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

У частині першій та другій статті 9 Закону №996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Відповідно до п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно із п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми, первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Фактичною підставою для проведення ТОВ Фарсіс і Ко зазначених вище донарахувань, став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом господарських операцій з надання позивачу його контрагентом - ТОВ Імпакт Лайт послуг відповідно до договору про надання послуг від 17.12.2018 №17122018/1 з огляду на відсутність належних доказів фактичного виконання контрагентами умов договорів, зокрема інформації щодо: наявності спеціалізованих людських ресурсів та активів для здійснення господарської діяльності, наявності інформації отриманої в рамках кримінального провадження про непричетність директора ТОВ Імпакт Лайт до господарської діяльності цього підприємства, що у своїй сукупності позбавляє можливості встановити реальність здійснення вказаних господарських операцій.

Отже, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ Імпакт Лайт на підставі договору про надання послуг від 17.12.2018 №17122018/1 відповідно до якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги, згідно з предметом закупівлі ДК 021:2015 код 72260000-5 Послуги СЕО оптимізація - магазину ТОВ Фарсіс і Ко , який розміщений за електронною адресою: farsis.kiev.ua (комплексний аналіз сайтів конкурентів, повноти наповнення статей на них, підбір семантичної бази для оптимізації сайту, підготовка структури сайту, підготовлення вимог для подальшої розробки і модернізації сайту, формування первинного ядра пошукових запросів, формування розширеної структури сайту, організування внутрішньої перелінковки, оптимізація контенту, оптимізація розміру контенту, зовнішня оптимізація сайту, збільшення конверсії на сайті до 35%), згідно з переліком послуг (додаток 1), який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору, виконання договору передбачає надання послуг з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, оброблення даних та надання консультацій та інформації з питань інформатизації, у тому числі з використанням комп`ютерних систем, та інших послуг, які визначають календарним планом надання послуг, і що міститься у додатку 3 до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Ціна цього договору становить 478276,00 грн., у тому числі ПДВ 79712,66 грн. (п. 3.1 договору).

Оплата послуг виконавця за цим договором здійснюється замовником у безготівковій формі на рахунок виконання на підставі виставлених виконавцем рахунків (п. 4.1 договору).

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано до суду копії рахунків на оплату від 28.12.2018 №93 та від 28.12.2018 №94, актів надання послуг від 28.12.2018 №1 та від 28.12.2018 №2, звітів до вказаних актів, податкових накладних від 28.12.2018 №43 та від 28.12.2018 №44.

Також судом першої інстанції установлено, що директором контрагента позивача ОСОБА_1 надано пояснення від 05.04.2019 згідно яких, останній будь-яку діяльність від імені ТОВ Імпакт Лайт не здійснював та не мав на меті здійснювати. Вказане підприємство було зареєстровано за винагороду у розмірі 2000,00 грн без мети ведення фінансово-господарської діяльності.

Згідно даних ІС Податковий блок відносно господарської діяльності ТОВ Імпакт Лайт (код 42132879) заведено картку суб`єкта фіктивного підприємництва №3052/26-15-21-29 від 15.04.2019 щодо непричетності керівника ТОВ Імпакт Лайт ОСОБА_1 до реєстрації та ведення господарської діяльності підприємства. ОСОБА_1 перебував на посаді директора/головного бухгалтера/засновника ТОВ Імпакт Лайт за період з 14.05.2018 по 18.03.2019.

Водночас в акті перевірки відповідач посилався на зміст ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2019 у справі №760/4651/19, у якій, зокрема вказано що під час досудового розслідування встановлено, що у суб`єктів підприємницької діяльності ТОВ Кронос Компані , ТОВ Експертбілд , ТОВ Дарджест , ТОВ Амрон-Буд , ТОВ Никюгторг , ТОВ Лайніс , ТОВ Вікторенко Партнерс , ТОВ Сіті Буд Інвест , ТОВ Укрдімбуд ЛТД , ТОВ Імпакт Лайт , ТОВ Малібу Сіті Груп , ТОВ Деквайс , ТОВ Стил Форт відсутні трудові ресурси, офісні, торгівельні та складські приміщення, виробниче обладнання, сировина, матеріали, що вказує на відсутність факту реального здійснення фінансово-господарської діяльності. Відповідно до показників податкової звітності протягом 2016 - 2018 років суми амортизаційних відрахувань відсутні. На зазначених підприємствах у період 2016 - 2018 років доходи отримували лише директори підприємства, які також одноосібно займали посади головних бухгалтерів та здійснювали реєстрацію підприємств, наймані працівники відсутні. Податкова звітність до податкових органів надавалась виключно в електронному вигляді, з використанням IP-адрес, які знаходяться за межами України.

При цьому, слідчий вказав на те, що злочинна схема, направлена на надання суб`єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки послуг по ухиленню від сплати податків функціонує за наступним алгоритмом:

ТОВ Кронос Компані , ТОВ Експертбілд , ТОВ Дарджест , ТОВ Амрон-Буд , ТОВ Никюгторг , ТОВ Лайніс , ТОВ Вікторенко Партнерс , ТОВ Сіті Буд Інвест , ТОВ Укрдімбуд ЛТД , ТОВ Імпакт Лайт , ТОВ Малібу Сіті Груп , ТОВ Деквайс , ТОВ Стил Форт посідаючи в даній схемі ланку вигодоформуючого (вигодотранспортуючого) підприємств, з метою безпідставного заниження податкових зобов`язань з ПДВ, які виникли у підприємств реального сектору економіки, незаконно формують відповідний обсяг податкового кредиту з ПДВ, за рахунок нібито понесених витрат на сплату товарів, робіт, послуг, отриманих від підприємств, що здійснюють неспеціалізовану оптову торгівлю, після чого з метою створення видимості здійснення господарської діяльності, вуалюючи псевдорозрахункові операції, незаконно сформований податковий кредит з ПДВ збалансовують податковими зобов`язаннями на користь підприємств реального сектору економіки, які в даній схемі займають ланку (вигодонабувачів).

Окрім цього, слідчий зазначав, що в результаті незаконної діяльності зазначених фіктивних підприємств, податки не нараховуються та не сплачуються, а кошти, які в рахунок сплати податків підлягають спрямуванню до бюджету Держави, в дійсності незаконно переводяться в готівку, минаючи при цьому систему оподаткування України, та присвоюються. .

У зв`язку з викладеним, контролюючим органом вказано про те, що перевіркою не підтверджено господарські операції на адресу ТОВ Фарсіс і Ко від ТОВ Імпакт Лайт , внаслідок чого за наданням послуг оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій, наслідком чого є отримання ТОВ Фарсіс і Ко необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів наголошує, що право платника податку на формування витрат та податкового кредиту виникає лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Такі обставини як наявність кримінального провадження та заперечення керівників контрагентів позивача щодо участі у створенні та господарській діяльності товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому, виписані від імені таких постачальників податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів та послуг, не могли бути не враховані судом під час розгляду справи, оскільки, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас у разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року справа №826/10711/14.

Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо неможливості позивача нести відповідальність за своїх контрагентів заслуговують на увагу, однак в контексті спірних правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи не мають вирішального значення.

Так, за загальним правилом, що неодноразово підтверджене практикою Верховного Суду платник податків не може нести відповідальність у разі недотримання податкового законодавства його контрагентом, а висновки про неправомірне формування податкового кредиту базуватися виключно на підставі інформації щодо такого контрагента.

Також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що відсутність окремих первинних документів на які звертає увагу суд першої інстанції є суто формальною та не може розцінюватися, як підстава для висновку про фіктивність здійснення господарських операцій між контрагентами.

Дійсно, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їхньому оформленні, не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

У цьому контексті варто зазначити, що докази в підтвердження реальності чи нереальності здійснення господарських операцій, під час перевірки висновків контролюючого органу про порушення суб`єктом господарювання вимог податкового законодавства, оцінюються судом у своїй сукупності.

Це означає, що сама по собі інформація про неможливість здійснення господарської контрагентами позивача через відсутність необхідних трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і наявність окремих помилок чи неточностей у первинних документах не може бути неспростовним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій.

Таким чином, у ході судового розгляду платник податків повинен надати належні та допустимі докази в противагу наданим податковим органом доказам, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, які стали підставою для висновку про фіктивність господарських операцій.

Згідно з доктриною ділової мети , сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Концепція наявності ділової мети передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин можуть вважаться такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару/послуг.

Водночас згідно із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.03.2012 р. (справа №21-737во10), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Судом першої інстанції установлено, що за умовами зазначеного договору ТОВ Імпакт Лайт повинно було надати ТОВ Фарсіс і Ко послуги, згідно з предметом закупівлі ДК 021:2015 код 72260000-5 Послуги СЕО оптимізація - магазину ТОВ Фарсіс і Ко , який розміщений за електронною адресою: farsis.kiev.ua.

При цьому умовами договору передбачено, що оплата послуг за цим договором здійснюється замовником у безготівковій формі на рахунок виконання на підставі виставлених виконавцем рахунків.

Однак на підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано лише суду копії рахунків на оплату від 28.12.2018 №93 та від 28.12.2018 №94, актів надання послуг від 28.12.2018 №1 та від 28.12.2018 №2, звітів до вказаних актів, податкових накладних від 28.12.2018 №43 та від 28.12.2018 №44.

Водночас позивачем не надано до суду, ні самостійно, ні на вимогу ухвали суду першої інстанції від 10.06.2020 доказів оплати наданих послуг, а також не зазначено причин неможливості їхнього подання.

Факт реальності характеру вчинення відповідних господарських операцій може мати місце лише при дослідженні усіх доказів як кожного окремо, так і в сукупності, з метою встановлення дійсних обставин.

Таким чином, ураховуючи у сукупності наявну інформацію про ТОВ Імпакт Лайт щодо його фіктивності, відсутність у останнього спеціалізованих людських ресурсів та активів для здійснення господарської діяльності, наявності інформації отриманої в рамках кримінального провадження про непричетність директора ТОВ Імпакт Лайт до господарської діяльності цього підприємства, а також відсутності доказів оплати ТОВ Фарсіс і Ко наданих його контрагентом послуг, колегія суддів приходить до висновку про неможливість встановити реальність здійснення вказаних господарських операцій.

Колегія суддів уважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що при виборі контрагентів саме позивач несе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від спірних контрагентів, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому висновки суду першої інстанції про те, що первинні документи, підписані від імені осіб, які не брали участі у створенні та діяльності контрагентів платника податків не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому не дають права їхнє відображення у податковій звітності - є обґрунтованими та такими, що відповідають установленій судовій практиці Верховного Суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне придбання позивачем у контрагента послуг та свідчать про безтоварність проведених операцій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за спірними операціями позивача з указаним контрагентом лише оформлялися окремі первинні документи без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів.

Усе зазначене у своїй сукупності підтверджує висновки суду першої інстанції про правомірність прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про його скасування.

У підсумку, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом оцінки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фарсіс і Ко залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя В.П.Мельничук

Суддя О.М.Оксененко