Постанова

від 25.01.2022 по справі 140/5853/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5853/21 пров. № А/857/17527/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Носа С.П.,

за участі секретаря судового засідання Гром І.І.,

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 140/5853/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції - Андрусенко О.О.,

час ухвалення рішення - 11.08.2021,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області (далі також - Цуманська селищна рада, відповідач) та просила визнати протиправним та скасувати рішення Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області від 14.12.2020 №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ; зобов`язати Цуманську селищну раду Ківерцівського району Волинської області на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву гр. ОСОБА_1 та за наслідками її розгляду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3100 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0721855700:01:001:2154, у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Цуманської селищної ради №13/57 їй було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність - за рахунок резерву Цуманської селищної ради, орієнтовною площею 0,31 га, згідно цільового призначення: 0,3100 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 . Однак в подальшому, Цуманська селищна рада рішенням № 2/145, відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Цуманської селищної ради у АДРЕСА_1 площею 0,3100 га, за цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» у зв`язку з тим, що частина земельної ділянки розташована на землях загального користування. Як на підставою відмови відповідач посилається на Схему планування Цуманської селищної ради (схеми генерального плану території) погодженої та затвердженої рішенням Цуманської селищної ради № 18/6 від 28.12.2012. Однак, позивач вважає, що таке посилання є безпідставним, оскільки як вбачається зі Схеми планування Цуманської селищної ради, з такої неможливо встановити навіть місце розташування спірної земельної ділянки та земель загального користування , адже згідно умовних позначень такі землі взагалі відсутні. Натомість, в проекті землеустрою наявна довідка Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.11.2017 №713/04-3-2-17, відповідно до якої земельна ділянка площею 0,31 га, належить до сільськогосподарських земель, землі запасу. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.07.2018 року, спірна земельна ділянка належить за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер: 0721855700:01:001:2154. Також вказує на те, що схема планування Цуманської селищної ради не є містобудівною документацією на місцевому рівні, з врахуванням якої виділяється земельна ділянка.

Позивач вважає, що відмова в затверджені поданого позивачем проекту землеустрою носить суто загальний характер та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови, що базуються на конкретних фактичних обставинах, оскільки орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність після його погодження стаття 118 ЗК України не містить.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року адміністративний позов було задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Цуманської селищної ради від 14 грудня 2020 року №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 .

Зобов`язано Цуманську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3100 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0721855700:01:001:2154.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Цуманської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн..

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Цуманська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій зокрема вказує, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду та у зв`язку із наявністю конфлікту між жителями АДРЕСА_1 питання затвердження проекту землеустрою виносилося на 34 сесію Цуманської селищної ради, проте у зв`язку із не набранням необхідної кількості голосів депутатів жодне з рішень не було прийнято. Повторно, на чергове земельне пленарне засідання сесії 14.12.2020 було винесено на розгляд два проекти рішень Про затвердження... та Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 . У присутності заявниці, після обговорення вказаних проектів рішення було проведено голосування та рішення №2/145 від 14.12.2020 року Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 . Пунктом 2 рішення гр. ОСОБА_1 рекомендовано звернутись до розробника проекту землеустрою щодо зміни конфігурації земельної ділянки.

Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції залишив вказані обставини поза увагою, оскільки саме другим пунктом оскаржуваного рішення рекомендується виключити із земель загального користування ту частину земельної ділянки, через яку виник земельний конфлікт на АДРЕСА_1 , за рахунок вільних земель, що розташовані поруч.

Також звертає увагу апеляційного суду на те, що Генеральний план населеного пункту смт. Цумань був розроблений та затверджений у 1969 році, проте вказана АДРЕСА_1 відсутня, тому відповідність місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не можна перевірити спираючись на існуючий Генеральний план смт. Цумань. Натомість Цуманською селищною радою у 2012 році було розроблено та затверджено Схему планування території та рішенням сесії селищної ради №18/6 від 28.12.2012 року було затверджено містобудівну документацію, а саме Схему планування території Цуманської селищної ради. Дана Схема планування території Цуманської селищної ради втратить свою дію з моменту затвердження нової містобудівної документації відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , та вказує, що станом на сьогодні селищною радою замовлено розроблення Генерального плану смт. Цумань, проект якого знаходиться на стадії затвердження.

Виходячи зі змісту картографічних матеріалів Схеми планування території, а саме Схеми генерального плану території встановлюється, що частина земельної ділянки площею 0,31 га для ведення особистого селянського господарства, яку відповідно до проекту землеустрою бажає отримати у приватну власність гр. ОСОБА_1 розташована на землях загального користування. Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 не відповідає нормам містобудівної документації та порушує норми Земельного кодексу України, у зв`язку із чим законно та обґрунтовано не був затверджений оскаржуваним рішенням.

Також звертає увагу на те, що під час обстеження земельної ділянки, яка згідно проекту землеустрою відводиться гр. ОСОБА_1 було встановлено, що в проекті землеустрою відсутня штучна водойма, проте фактично на місцевості вона є, що підтверджуються копією акта обстеження земельної ділянки від 07.09.2021, який складено постійною комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою. Відтак апелянт вважає, що гр. ОСОБА_1 та розробником документації при розробці проекту землеустрою було завідомо внесено неправдиві відомості, приховано факт наявності водного об`єкту орієнтовною площею 0,05 га. Також апелянт припускає, що наявність водного об`єкту орієнтовною площею 0,05 га на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства свідчить про неправильність довідки від Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.11.2017, у якій зазначено що земельна ділянка площею 0,31 га відноситься до сільськогосподарських земель, угіддя - рілля та на основі якої був розроблений проект землеустрою.

Окрім того, апелянт зазначає, що зобов`язання Цуманської селищної ради затвердити проект землеустрою, є втручанням в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване позивачем рішення №2/145 від 14.12.2020 року Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 є законним, а суд першої інстанції, неповно та не всебічно оцінивши обставини справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, що призвело до необґрунтованого задоволення позову цій частині.

Позивач скористалася своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та зазначила, що така є безпідставною та необґрунтованою. Вказує про те, що на даний час, наявний діючий Генеральний план селища Цумань, розроблений 1969 року. При розгляді питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач повинен був керуватися діючим генеральним планом, а не посилатись на схему планування території, оскільки схема планування території Цумансько селищної ради, за наявності діючого генерального плану смт. Цумань, не є містобудівною документацією на місцевому рівні, з врахуванням якої виділяється земельна ділянка.

Крім того відповідачем не було доведено, що згідно Схеми планування території Цуманської селищної ради, на яку посилається відповідач, що частина спірної земельної ділянки розташована на території загального користування, а було лише припущене орієнтовне із перспективне можливе місце їх розташування на спірній частині земельної ділянки, при цьому згідно умовних позначень Схеми земель загального користування , такі землі взагалі відсутні.

Позивач вважає, що Цуманська селищна рада приймаючи рішення від 14.12.2020 № 2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 посилається на ті підстави відмови, що передбачені лише при відмові у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, а не при його затвердженні, а відтак рекомендації Цуманської селищної ради щодо зміни конфігурації земельної ділянки, яка відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України вважається сформованою є безпідставні.

Щодо можливої неправомірності видачі довідки Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.11.20217 №713/04-3-2-17, вважає, що дане твердження є хибним і спростовується тим, що дана довідка видавалась на основі п. 1 прийнятого Цуманською селищною радою рішення від 11.04.2017 року № 13/57, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 за рахунок земель резерву Цуманської селищної ради орієнтовною площею 0,3100 га, згідно цільового призначення: 0.3100 га для ведення особистого селянського господарства-ВЦПЗ (01.03) що розташована в АДРЕСА_1 .

Щодо посилання відповідача, що на спірній земельній ділянці розташована водойма, позивач звертає увагу суду на те, що така обставина, не була підставою для відмови їй у затвердженні проекту, а акт обстеження на який посилається відповідач, датований 07.09.2021, тобто після прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що всі додаткові підстави, які вказує відповідач в апеляційній скарзі не є тими підставами, які були при прийнятті рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України та діяти на власний розсуд, оскільки Цуманська селищна рада, як орган місцевого самоврядування приймаючи рішення від 14.12.2020 №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 повинна була вказати одну із тих правових підстав відмови, що передбачені при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ст. 118 Земельного Кодексу України.

Щодо твердження відповідача що зобов`язання Цуманської селищної ради затвердити проект землеустрою, є втручання в дискреційні повноваження та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, то слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення такої вимоги з підстав, які викладені в оскаржуваному рішенні.

З цих та інших підстав просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.07.2014 рішенням Цуманської селищної ради ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 .

Поряд з вказаною земельною ділянкою знаходиться земельна ділянка площею 0,3100 га, якою, як зазначає позивач, вона користується з 2000 року для ведення особистого селянського господарства.

28.01.2016 позивач звернулася із заявою до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,3100 га на АДРЕСА_2 , для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на бездіяльність Цуманської селищної ради щодо розгляду заяви, ОСОБА_1 звернулась до Ківерцівського районного суду з адміністративним позовом до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області про оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Постановою Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.08.2016 позов ОСОБА_1 до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області задоволено; визнано протиправною бездіяльність Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області по розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.01.2016 та зобов`язано Цуманську селищну раду Ківерцівського району Волинської області розглянути на пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо задоволення заяви та надання дозволу на складання проекту землеустрою або надати мотивовану відмову у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України.

11.04.2017 рішенням Цуманської селищної ради №13/57 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3100 га по АДРЕСА_1 .

На підставі завдання на розробку проекту землеустрою від 11.04.2017, Державним підприємством Центр державного земельного кадастру розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3100 га на АДРЕСА_2 .

10.07.2018 отримано висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №5999/82-18, відповідно до якого зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні; підсумкова оцінка проекту землеустрою погоджується.

26.09.2018 ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Цуманської ОТГ про розгляд питання про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3100 га, а також просила затвердити проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки. Із заявою від 27.09.2018 надала погоджений проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки.

24.09.2019 Цуманською селищною радою прийнято рішення №23-1/8 Про відтермінування розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , відповідно до якого відкладено розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 до настання певних обставин, а саме - затвердження генерального плану смт. Цумань.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду 31.01.2020 у справі №140/3465/19 визнано протиправним та скасовано рішення Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області від 24.09.2019 № 23-1/8 Про відтермінування розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 . Зобов`язано Цуманську селищну раду Ківерцівського району Волинської області повторно розглянути заяву гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 загальною площею 0,3100 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0721855700:01:001:2154, з урахуванням висновків суду.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 у справі №140/3465/19, Цуманською селищною радою 14.12.2020 прийнято рішення №2/145, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Цуманської селищної ради у АДРЕСА_1 , площею 0,3100 га, за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства , у зв`язку з тим, що частина земельної ділянки розташована на землях загального користування. Пунктом 2 рішення рекомендовано гр. ОСОБА_2 звернутися до розробника проекту землеустрою щодо зміни конфігурації земельної ділянки.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог Земельного кодексу України, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку, визначеному статтею 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Суд також надав оцінку посиланням представника відповідача на звернення жителів вулиці Авіаконструктора Калініна щодо не затвердження проекту землеустрою позивачу з метою проведення прямої АДРЕСА_1 , яка має проходити через земельну ділянку, щодо якої позивачем розроблено проект землеустрою до головної АДРЕСА_2 та зазначив, що директор ТзОВ ГЛОРІ ПЛЮС на звернення позивача повідомив останню, що в проекті рішення Генерального плану смт. Цумань, який 23.09.2020 пройшов процедуру громадського обговорення, експертизу СЕО та який був розглянутий і узгоджений Технічною радою не передбачено та не запроектовано вулицю (проїзд) через сформовану позивачем земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3100 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:2154, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , про що свідчить викопіювання з фрагменту генерального плану смт. Цумань М 1:2000. Крім того, позивачку повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721855700:01:001:2154 в проекті рішення генерального плану смт. Цумань відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а саме сільськогосподарські угіддя, городи.

Суд вважав, що позивачем до заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства було долучено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, згідно якого здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, на яку претендує позивач на підставі проекту землеустрою. Доказів того, що дана земельна ділянка, на яку претендує позивач, належить до земель загального користування суду надано не було.

Також суд вважав безпідставними посилання відповідача на Схему планування території, яка була затверджена ще у 2012 році, оскільки схеми планування території на регіональному рівні - планувальна документація, яка розробляється у розвиток Генеральної схеми планування території України та визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови, використання територій адміністративно-територіальних одиниць та їх окремих частин (частина перша статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Цуманської селищної ради від 14.12.2020 №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Окрім того, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача на черговому пленарному засіданні ради та за наслідками її розгляду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд першої інстанції наголосив на тому, що скасування рішення Цуманської селищної ради від 14.12.2020 №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 має наслідком повернення сторін у попередній стан, який існував на момент прийняття цього рішення, що передбачає необхідність обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача внаслідок прийняття цього наказу. При цьому суд врахував, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено правових підстав для відмови у затвердженні позивачу документації із землеустрою. Крім того, суд врахував тривалість розгляду поданої позивачем заяви ще 26.09.2018.

Відтак, вважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність, своєчасність її подання та недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов`язання Цуманську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3100 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0721855700:01:001:2154.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктами 1, 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження регламенту ради; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 14 ст. 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою та третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно із частиною сьомою статті 188 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини четвертої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною п`ятою статті 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною восьмою статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Отже, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Матеріалами справи підтверджується, що Волинською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,3100 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

Також встановлено, що згідно висновку експерта про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10.07.2018 №5999/82-1 вказаний проект землеустрою погоджено, та зазначено, що такий відповідає чинному земельному законодавству. На момент складення документації із землеустрою: код згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель: 16.00 - землі запасу; запропоновано проектом землеустрою: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства. Зауваження та пропозиції до проекту відсутні.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 10.11.2020 Відділом у Ківерцівському районі Міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 , на підставі проекту землеустрою, виготовленого Волинською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру , присвоєно вказаній земельній ділянці кадастровий номер 0721855700:01:001:2154.

Відтак, позивач звертаючись 26.09.2018 із заявою надав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3100 га у власність для ведення особистого селянського господарства в смт. Цумань Цуманської ОТГ Ківерцівського району Волинської області, а також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Як вже зазначалось судом, за наслідками розгляду поданої заяви, позивачці було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3100 га у власність для ведення особистого селянського господарства. Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою стало те, що частина земельної ділянки розташована на землях загального користування, з посиланням на Схему планування території. Рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутися до розробника проекту землеустрою щодо зміни конфігурації земельної ділянки.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву та у поданій апеляційній скарзі стверджує, що згідно картографічних матеріалів Схеми планування території Цуманської селищної ради, а саме схеми генерального плану території встановлюється, що частина земельної ділянки площею 0,31 га для ведення особистого селянського господарства розташована на землях загального користування, оскільки встановивши орієнтир і прив`язавши його до умовного позначення на картографічних матеріалах та відповідно до масштабу, можна встановити місце розташування спірної земельної ділянки. Також вважає, що дана обставина підтверджується топографо-геодезичною зйомкою сучасного стану місцевості, в якій у співставленні із картою Схеми планування території встановлюється накладання спірної земельної ділянки на землі загального користування, а саме вул. Авіаконструктора Калініна, Публічною картою України та графічними матеріалами ґрунтового покриву із нормативно-грошової оцінки (2014 року).

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частина 2 даної статті передбачає, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно ч. 3-4 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.07.2018 року, який міститься в матеріалах справи, спірна земельна ділянка належить за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер:0721855700:01:001:2154.

Тобто, державна реєстрація земельної ділянки здійснена під час її формування на підставі документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку, як це визначено пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012.

Відтак, слід погодитись із твердженням суду першої інстанції про те, що на схемі планування відповідач лише припускає перспективи розташування на цих територіях земельних ділянок загального користування на яких буде розташована вулиця до головної АДРЕСА_2 , а посилання відповідача на Схему планування території, яка була затверджена ще у 2012 році є безпідставним, оскільки схеми планування території на регіональному рівні - планувальна документація, яка розробляється у розвиток Генеральної схеми планування території України та визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови, використання територій адміністративно-територіальних одиниць та їх окремих частин (частина перша статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Також колегія суддів відхиляє та вважає безпідставними твердження апелянта про припущення неправильності довідки Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.11.20217 №713/04-3-2-17, відповідно до якої земельна ділянка площею 0,31 га, належить до сільськогосподарських земель, землі запасу, а не до земель загального користування, оскільки на думку відповідача до неї внесено неправдиві відомості, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 07.09.2021.

Слід зазначити, що складений акт 07.09.2021 жодним чином не спростовує правильності виданої довідки, а обставини, які викладені в акті не були підставою прийняття оскаржуваного рішення.

Окрім того, Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області від 20.01.2022 №72/06/12-22, було надано відповідь на адвокатський запит, зокрема у якій було надано інформацію щодо площинних водних об`єктів (озера, ставки, водосховища, водойми), які розташовані на землях водного фонду і містяться в кадастрі в межах Цуманської ОТГ Луцького району Волинської області. Із наданого додатку встановлюється, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 0721855700:01:001:2154 у ньому відсутня.

Враховуючи усі встановлені обставини справи та досліджені докази, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення Цуманської селищної ради від 14.12.2020 №2/145 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Щодо твердження апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки зобов`язання Цуманської селищної ради затвердити проект землеустрою, є втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ще 26.09.2018 ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Цуманської ОТГ про розгляд питання про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3100 га, а також затвердження проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки. Однак, 24.09.2019 Цуманською селищною радою прийнято рішення №23-1/8 Про відтермінування розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , відповідно до якого відкладено розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 до настання певних обставин, а саме - затвердження генерального плану смт. Цумань. Рішення Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області від 24.09.2019 № 23-1/8 Про відтермінування розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 . було визнано протиправним та скасоване рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі 140/3465/19. У свою чергу, рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою було прийняте лише 14.10.2020.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.

Слід погодитись із судом першої інстанції, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Верховний Суд України, як у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження , користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд вважає, що обрана судом першої інстанції форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття судом рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а , 18 жовтня 2018 року у справі № 818/1976/17, від 31 січня 2019 року у справі № 815/2488/17 та від 06 лютого 2019 року у справі 346/2888/16-а.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що були наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 140/5853/21 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 26 січня 2022 року