Постанова

від 26.01.2022 по справі 380/7310/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7310/20 пров. № А/857/13622/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П.,

за участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

за участю представника відповідача Григоришина В.В.,

за участю третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року, прийняте суддею Сасевичем О.М. о 13 годині 48 хвилині у місті Львові, повний текст складено 29.06.2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Трускавецької міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив:

ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Трускавецької міської ради Львівської області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень Трускавецької міської ради Львівської міської ради від 27.08.2020 року за №1876 та №1870 прийняте на 77 сесії Трускавецької міської ради Львівської міської ради 7 демократичного скликання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що вирішення питання про надання земельної ділянки комунальної форми власності у власність чи користування та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення, в разі перебування такої ділянки у користуванні іншої особи, обов`язковим є надання письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально, на вилучення такої земельної ділянки.

Однак, позивач, звертаючись із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га для благоустрою, не подала письмової згоди ОСОБА_3 на вилучення цієї ділянки у останньої (як землекористувача).

Щодо рішення Трускавецької міської ради від 27.08.2020 року №1876 суд зазначив, що воно прийняте відповідно до компетенції міської ради у земельній сфері, зокрема, це кореспондує приписам п.п. а , б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, які передбачають, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У частині ж вирішення того самого питання, щодо якого раніше Трускавецькою міською радою було прийняте негативне рішення, слід зауважити, що рішенням міської ради від 02.07.2020 року №1804 було відмовлено в продажі ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037. Натомість рішенням Трускавецької міської ради від 27.08.2020 року №1876 було ухвалено замовити роботи по проведенню експертної грошової оцінки для продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництво офісних приміщень), покупець ОСОБА_3 .

Відтак, за своїм змістом ці рішення регулюють відмінні питання, позаяк, останнім із рішень постановлено замовити й провести оцінку землі, а не здійснити її продаж.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд мав розглядати справу по суті, тобто відповідно до ст.144 Конституції України мав визнати неправомірним та скасувати рішення Трускавецької міської ради №1876 від 27.08.2020 року, так як воно прийнято із порушенням норм законодавства. Крім того, суд не надав оцінки запису розгляду проекту та прийняття рішення №1876 від 27.08.2020 року, де автор проекту зазначила, що відповідно до ст.128 Земельного кодексу України під будівельні матеріали, а таким є 5% незавершене будівництво відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України, земельні ділянки не продаються. Звертає увагу на те, що рішення Трускавецької міської ради від 02.07.2020 року №1804, яким відмовлено у продажі земельної ділянки ОСОБА_3 не скасовано.

Суд навмисно не посилається в рішенні на той факт, що рішенням №1876 від 27.08.2020 року Трускавецька міська рада планує продати земельну ділянку під незавершене будівництво, яке знаходиться на відстані чотирьох метрів від фасаду будинку позивачки для добудови об`єкту 5% незавершеного будівництва.

Звертає увагу суду на те, що земельна ділянка, яку відповідач планує продати ОСОБА_3 знаходиться в неї в оренді строком на 3 роки, однак, дозволу на виконання будівельних робіт остання не отримала. Відтак, в силу вимог ст.376 ЦК України таке будівництво здійснюється без дозвільних документів з грубим порушенням ДБН та є самочинним.

Також зазначає, що набувши право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 має право без рішення відповідача змінити її цільове призначення на будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Звертає увагу на те, що право на оскарження рішення органів місцевого самоврядування гарантоване кожному.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, що відповідно до договору оренди від 19.06.2018 року ОСОБА_3 є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га. Строк оренди 3 роки. Договір укладено згідно з рішенням Трускавецької міської ради від 31.05.2018 року №931.

Як засвідчується матеріалами справи, рішенням Трускавецької міської ради від 02.07.2020 року №1804 було відмовлено в продажі земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 у зв`язку з неподанням документів, необхідних для прийняття рішення відповідно до вимог ст. 128 Земельного кодексу України.

Окрім того, рішенням Трускавецької міської ради від 27.08.2020 року №1870 відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 для благоустрою. Рішення обґрунтоване відсутністю нотаріальної згоди користувача на вилучення ділянки, а також через не вказання заявницею бажаного цільового призначення землі.

Установлено також, що рішенням Трускавецької міської ради від 27.08.2020 року №1876 було ухвалено замовити роботи по проведенню експертної грошової оцінки для продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництво офісних приміщень), покупець ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є участь суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/11941/17.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/1076/17 та від 14 листопада 2018 року у справі №817/986/17.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Предметом спору у справі, що розглядається, є законність/незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта, як відмова ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 для благоустрою та замовлення робіт по проведенню експертної грошової оцінки для продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництво офісних приміщень), покупець ОСОБА_4 .

Верховний Суду у постанові від 23 липня 2020 року у справі № 296/3874/19/ зазначив, що відмова особі у передачі земельної ділянки у власність не є порушенням речового права, якщо тільки немає обставин, які свідчать про наявність у цієї особи або інших заінтересованих осіб речових прав щодо такої земельної ділянки.

З огляду на зазначене, оскаржене рішення міськради є спором про право, оскільки такі дії відповідача стосуються прав та охоронюваних законом інтересів третьої особи - належного користувача земельної ділянки. Цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Оскільки у цій справі встановлено наявність існуючого речового права на спірну земельну ділянку у третьої особи, а рішення відповідача, яке оскаржується - Про замовлення робіт по проведенню експертної грошової оцінки для продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:06:003:0037 площею 0,0064 га, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництво офісних приміщень), покупець ОСОБА_5 спричиняє порушення речового права, колегія суддів приходить до висновку про існування цивільно-правового спору. Відповідно, помилковими є висновки суду першої інстанції та твердження скаржника про публічно-правовий характер цих правовідносин.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 20.03.2019 у справі № 320/3496/17, від 11.09.2019 у справі № 924/174/18.

Крім того, суд вважає за необхідне також зазначити, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тобто у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує рішення Трускавецької міської ради, яке стосується прав та інтересів третьої особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 380/7310/20.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Трускавецької міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень - закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 01.02.2022 року.