Постанова

від 08.02.2022 по справі 906/170/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 906/170/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" та Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20 (суддя Машевська О.П., повний текст рішення складено 18.10.2021 р.)

за позовом Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ"

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Державного агентства меліорації та рибного господарства України; 2) Радомишльського міжрайонного управління водного господарства; 3) Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області; 4) Брусилівської районної державної адміністрації

про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та водного об`єкта

за участю представників сторін:

прокурор - Манжаюк Д.Л.;

позивача - Петрушевська Ю.В.;

відповідача - Садовнікова А.О.;

третіх осіб - не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

Керівник місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001 та водного об`єкта - Карабачинського водосховища площею водного дзеркала 217 га, розташованого в межах цих земельних ділянок.

В обґрунтування позову прокурор посилається на положення ст. ст. 3, 6, 51, 85 ВК України, ст. ст. 69, 79, 80, 122, 124 125, 126, 206 ЗК України та вказує, що ТОВ "ДОНФІШ" фактично використовує водний об`єкт та земельні ділянки водного фонду Карабачинського водосховища для здійснення підприємницької діяльності, пов`язаної з вирощуванням та виловом риби на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації, в порушення вимог чинного законодавства, без укладеного договору оренди із їх законним розпорядником - Житомирською ОДА, що суперечить вимогам водного та земельного законодавства.

Підставами для представництва прокурора у суді в даній справі є положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 53 ГПК України. Прокурор вказує, що порушення інтересів держави полягає в надані приватному суб`єкту господарювання права користування земельною ділянкою та водним об`єктом, поза волею уповноваженого на розпорядження ним органу державної влади - Житомирської ОДА, яка вправі передавати у користування земельні ділянки водного фонду в комплексі із водними об`єктами. Безоплатність використання відповідачем земельних ділянок та водного об`єкту також порушує економічні інтереси держави, оскільки не здійснюються надходження коштів до відповідного бюджету у формі орендної плати.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі №906/170/20 позов задоволено частково. Товариству з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ (12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт Брусилів, вул. Шевченка, будинок 93 А, код ЄДРПОУ 38033535) повернути водний об`єкт - Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова,1, код ЄДРПОУ 00022489) шляхом його звільнення від належних товариству рибальських суден (плавзасобів) та дозволених для використання знарядь лову відповідно до дозволу № 32/19 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах ( їх частинах) від 17.05.2019 р. зі строком дії до 17.05.2024 р. протягом одного місяця від дати набрання рішенням суду законної сили. В решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, врахувавши положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 53 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Суд першої інстанції, врахувавши приписи ст. ст. 1, 51, 76, 77, 85 Водного кодексу України, ст. ст. 58, 59, 92, 96, 122 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. 3 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст. ст. 1, 25, 34, 36, 53 "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18, дійшов висновку, що спірний водний об`єкт відноситься до Карабачинського водосховища, яке є водосховищем комплексного призначення, тому відповідно до ст. 51 Водного кодексу України не може надаватися у користування на умовах оренди для здійснення підприємницької діяльності. А відтак, позов прокурора є обґрунтованим в частині підстав використання Карабачинського водосховища як водосховища комплексного призначення ТОВ "ДОНФІШ". У відповідній частині позовних вимог позов задоволено згідно з резолютивною частиною судового рішення у справі.

Також судом першої інстанції, в ході вирішення спору встановлено, що всі земельні ділянки державної форми власності площею 5,0649 га надані на праві постійного користування з цільовим призначенням: для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами. Однак, судом не встановлювались обставини, в тому числі експертним шляхом, що водний об`єкт - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га знаходиться на всіх цих земельних ділянках та що ТОВ "ДОНФІШ" використовує останні в той чи інший спосіб у зв`язку з наявністю діючого Режиму рибогосподарської експлуатації зазначеного водного об`єкта та Дозволу № 32/19 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 17.05.2019 р. У зв`язку з цим, суд вказав, що не зрозуміло, яким чином мають бути повернуті земельні ділянки, які йому не передавалися, на яких не встановлено будь-яких огорож, будівель, альтанок тощо, які б свідчили про самозахоплення ТОВ "ДОНФІШ" якихось територій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про повернення водного об`єкта - Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, встановлених ч. 2 ст. 237 ГПК, та вийшов за межі позовних вимог. Відповідно до позовної заяви прокурор просить суд зобов`язати ТОВ "ДОНФІШ" повернути водний об`єкт - Карабачинське водосховище, Житомирській обласній адміністрації, не зазначаючи при цьому, яким чином це треба зробити. Під час розгляду справи по суті, відповідач неодноразово звертав увагу суду про відсутність у позові прокурора визначеного порядку повернення державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації як водного об`єкта так і спірних земельних ділянок. Суд першої інстанції погодився з доводами ТОВ "ДОНФІШ" лише відносно незрозумілості порядку виконання обов`язку щодо повернення земельних ділянок, а стосовно порядку і способу виконання вимоги про повернення водного об`єкта, суд першої інстанції, пославшись на п. 1 ч. 6 ст. 238 та п. 1 ст. 239 ГПК України, самостійно вирішив визначити порядок виконання рішення і зобов`язав ТОВ "ДОНФІШ" повернути водний об`єкт - Карабачинське водосховище державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації шляхом звільнення його від належних відповідачу рибальських суден (плавзасобів) та дозволених для використання знарядь лову. Водночас, прокурор під час розгляду зазначеної справи неодноразово заявляв, що його вимога про зобов`язання повернути водний об`єкт є віндикаційною.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно були застосовані норми матеріального права, і, перш за все, це стосується розуміння понять "спеціальне використання водних біоресурсів" і "аквакультури", ці поняття не є тотожними, і в жодному разі їх не можна плутати, тим більше, обґрунтовувати порядок спеціального використання водних біоресурсів нормами Закону України "Про аквакультуру". Прокуратура у своєму позові обґрунтовує самовільне зайняття Карабачинського водосховища і, відповідно, вимагає його повернення державі, посилаючись при цьому на наявність погодженого у ТОВ "ДОНФІШ" Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів та Договором на здійснення біологічної меліорації Карабачинського водосховища, укладеного, з титульним володільцем Карабачинського водосховища - Радомишльським міжрайонним управлінням водного господарства.

Скаржник вказує, що використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об`єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів. Тож, в рамках погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища ТОВ "ДОНФІШ" на підставі отриманого Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів здійснював такий вид спеціального використання водних біоресурсів як промислове рибальство. Відповідно до норм чинного законодавства України добування (вилов) водних біоресурсів може здійснюватися як в рамках промислового рибальства так і в рамках рибництва (аквакультури).

На думку апелянта саме дозвільний орган під час видачі ТОВ "ДОНФІШ" дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів повинен був вчинити усі дії, необхідні для видачі такого документу дозвільного характеру, в тому числі стосовно необхідності отримання погоджень, висновків та інших документів відносно отримання в оренду водного об`єкта, якби передача водного об`єкта в користування для здійснення промислового рибальства була передбачена нормами діючого законодавства.

Помилковим є покладення судом першої інстанції в основу обґрунтування свого рішення висновків застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18 (п. п. 33, 34).

На думку скаржника, посилання суду першої інстанції на абзац 5 ст. 53 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" є недоречним в силу того, що в ньому іде мова виключно про вирощування водних біоресурсів, чим ТОВ "ДОНФІШ" відповідно до погоджених йому дозвільних документів не займається.

Листом від 09.11.2021 р. № 906/170/20/7172/21, Північно-західним апеляційним господарським судом було витребувано матеріали справи № 906/170/20 з Господарського суду Житомирської області.

15.11.2021 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 906/170/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2021 р. об 15:00 год.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Житомирська обласна прокуратура звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими лише в частині підстав використання Карабачинського водосховища, як водосховища комплексного призначення ТОВ "ДОНФІШ". Вказав, що за загальним правилом ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Разом з цим, суд зазначив, що вважає обґрунтованими доводи ТОВ "ДОНФІШ" про відсутність у позові прокурора визначеного порядку та способу повернення державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації зазначеного водного об`єкта у спорі, що виник з речово-правових відносин, а не зобов`язально-правових. Ухвалюючи рішення, суд послався на положення п. 1 ч. 6 ст. 237 ГПК України, відповідно до яких, у разі необхідності у резолютивній частині вказується про порядок і строк виконання рішення та на ч. 1 ст. 239 ГПК України, згідно якої, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, про що зазначає в рішенні. У зв`язку з викладеним, на думку суду, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову відповідно до резолютивної частини, останній не вийшов за межі позовних вимог.

В ході вирішення спору судом не встановлювались обставини, в тому числі експертним шляхом, що водний об`єкт - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га знаходиться на всіх цих земельних ділянках, та що ТОВ "ДОНФІШ" використовує останні в той чи інший спосіб у зв`язку з наявністю діючого Режиму рибогосподарської експлуатації зазначеного водного об`єкта та Дозволу № 32/19 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 17.05.2019 р. У зв`язку з цим, суд вказав, що поділяє доводи відповідача в тій частині, що є не зрозумілим, яким чином мають бути повернуті земельні ділянки, які відповідачу не передавалися, на яких не встановлено будь-яких огорож, будівель, альтанок тощо, які б свідчили про самозахоплення ТОВ "ДОНФІШ" якихось територій. Скаржник вважає, що вказане судове рішення в цій частині є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, положенням чинного законодавства та висновкам щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду.

Апелянт вказує, що звертаючись до суду з позовом, прокурором обґрунтовано, що відповідач самовільно використовує земельні ділянки загальною площею 268,6894 га та водний об`єкт - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га шляхом здійснення на них рибогосподарської діяльності за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження спірними земельними ділянками органу - Житомирської обласної державної адміністрації та укладеного правочину, який дає право на їх використання. Факт їх використання підтверджено, зокрема, Режимом рибогосподарської експлуатації, договором на здійснення біологічної меліорації, актів про виконання робіт із вселення водних біоресурсів, інформації про вилов водних біоресурсів тощо. При цьому, відповідачем у справі в ході судового розгляду не заперечувався факт використання Карабачинського водосховища для здійснення рибогосподарської діяльності.

Підставою для набуття права на використання земельних ділянок державної та комунальної власності у комплексі із водним об`єктом є, зокрема, рішення відповідного органу про надання їх користування. Системний аналіз норм права дає підстави вважати, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватись тільки за наявності права на земельну ділянку водного фонду. Водночас, у ході судового розгляду встановлено, що Карабачинське водосховище є водосховищем комплексного призначення, яке в будь-якому разі не може використовуватись для рибогосподарських потреб. При цьому, факт віднесення водосховища до комплексного призначення не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, оскільки у будь-якому разі їх власником і розпорядником є держава в особі Житомирської обласної державної адміністрації.

Як вбачається з матеріалів справи, Житомирською обласною державною адміністрацією не приймалось жодних рішень про передачу у користування відповідачу спірних земельних ділянок та водного об`єкту. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та зібрані докази, використання ТОВ "ДОНФІШ" спірних земельних ділянок та водного об`єкту є самовільним, у зв`язку із чим останні підлягають поверненню.

Водночас, безпідставними та необґрунтованими є доводи суду про відсутність доказів того, що Карабачинське водосховище знаходиться на всіх спірних ділянках. Відповідно до даних Державного земельного кадастру, а саме відомостей Публічної кадастрової карти України, всі спірні земельні ділянки за відповідними кадастровими номерами накладаються на Карабачинське водосховище, з урахуванням прибережної захисної смуги. Більш того, з аналітичного шару Публічної кадастрової карти України - "Умовна прибережна захисна смуга" вбачається, всі спірні земельні ділянки є землями водного фонду. У свою чергу, доводи суду першої інстанції щодо відсутності доказів використання відповідачем спірних земельних ділянок, з огляду на відсутність на останніх огорож, будівель тощо є безпідставними та не враховують висновків щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Таким чином, у зв`язку із самовільним використанням відповідачем Карабачинського водосховища, підлягають також і поверненню із самовільного використання спірні земельні ділянки.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2021 р. прокурору поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження за апеляційною скаргою Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20. Зупинено дію рішення суду на час перегляду його в апеляційному порядку. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2021 р. об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 р. прийнято апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20 до провадження у новому складі суду. Об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" та Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 р. розгляд справи відкладено на 27.01.2022 р. об 15:15 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 р. розгляд справи відкладено на 08.02.2022 р. об 16:00 год.

Житомирська обласна державна адміністрація надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог законним та обґрунтованим. Вказує, що задовольняючи зазначену позовну вимогу, суд не вийшов за межі позовних вимог, оскільки її задоволено незмінно, лиш відповідно до статей 238, 239 ГПК України вказано про порядок і строк виконання рішення, що не свідчить про вихід за межі позовних вимог. Позивач звертає увагу суду, що правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Проте, дані норми права не передбачають можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами). Просить апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

Коростишівська окружна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною. Вказує, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, оскільки прокурором обґрунтовано, що ТОВ "ДОНФІШ" самовільно використовує земельні ділянки загальною площею 268,6894 га та водний об`єкт - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га шляхом здійснення на них рибогосподарської діяльності за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження спірними земельними ділянками органу - Житомирської обласної державної адміністрації та укладеного правочину, який дає право на їх використання. Факт їх використання підтверджено, зокрема, Режимом рибогосподарської експлуатації, договором на здійснення біологічної меліорації, актів про виконання робіт із вселення водних біоресурсів, інформації про вилов водних біоресурсів тощо. При цьому, відповідачем у справі в ході судового розгляду не заперечувався факт використання Карабачинського водосховища для здійснення рибогосподарської діяльності. В ході судового розгляду встановлено, що Карабачинське водосховище є водосховищем комплексного призначення, яке в будь-якому разі не може використовуватись для рибогосподарських потреб. При цьому, факт віднесення водосховища до комплексного призначення не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, оскільки у будь-якому разі їх власником і розпорядником є держава в особі Житомирської обласної державної адміністрації. З огляду на встановлені обставини справи та зібрані докази, використання ТОВ "ДОНФІШ" спірних земельних ділянок та водного об`єкту є самовільним, у зв`язку із чим останні підлягають поверненню.

Водночас, на думку прокуратури, безпідставним та необґрунтованими є доводи суду про відсутність доказів того, що Карабачинське водосховище знаходиться на всіх спірних ділянках, оскільки відповідно до даних Державного земельного кадастру, а саме відомостей Публічної кадастрової карти України, всі спірні земельні ділянки за відповідними кадастровими номерами накладаються на Карабачинське водосховище, з урахуванням прибережної захисної смуги. Вказане також підтверджується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ № 070151, 070148, 070149 та 070150. Більш того, з аналітичного шару Публічної кадастрової карти України - "Умовна прибережна захисна смуга" вбачається, що всі спірні земельні ділянки є землями водного фонду. У свою чергу, доводи суду першої інстанції щодо відсутності доказів використання відповідачем спірних земельних ділянок, з огляду на відсутність на останніх огорож, будівель тощо є безпідставними та не враховують висновків щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Прокурор подав до суду скриншот Публічної кадастрової карти щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820983900:02:000:1169, загальною площею 64,8731 га.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги прокуратури, просять задоволити її вимоги; заперечили доводи апеляційної скарги відповідача, просять відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги; заперечила проти доводів апеляційної скарги прокурора, просить відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи в судові засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, Житомирською гідрогеолого-меліоративною експедицією на замовлення Житомирського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства у 2007 році виготовлено водогосподарський паспорт з правилами експлуатації водосховища, розташованого за межами села Карабачин Брусилівського району, Житомирської області, Карабачинської, Водотийської, Покришівської сільських рад (надалі Водогосподарський паспорт Карабачинського водосховища 2007 р.) (а. с. 46-51, т.1).

Відповідно до вихідних даних Водогосподарського паспорту Карабачинського водосховища 2007 року призначення водойми - для риборозведення; водокористувач - Радомишльське міжрайонне управління водного господарства; період передання водосховища - постійно; на час обстеження водосховище зариблене ( а. с. 47, т.1).

Радомишльське міжрайонне управління водного господарства як правонаступник Радомишльського управління осушуваних систем є постійним землекористувачем земельних ділянок державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, наданих для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами та гідротехнічними спорудами, що підтверджується державними актами серії ЯЯ № 070151,070148,070149 та 070150 ( а. с. 55-58, т. 1).

02.08.2018 р. між Радомишльським міжрайонним управлінням водного господарства, як замовником та ТОВ "ДОНФІШ", як виконавцем, укладено договір № 1 на здійснення біологічної меліорації Карабачинського водосховища на таких основних умовах:

- з метою здійснення заходів екологічного оздоровлення Карабачинського водосховища, виконавець надає замовнику послугу по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водосховища та поліпшення якості води шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб-меліораторів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури ( п.1.1);

- послуги надаються на водосховищі площею 217,3 га, яке розташоване в Брусилівському районі Житомирської області. Карабачинське водосховище, його гідротехнічні споруди знаходяться на балансі замовника, інвентарний № 101350062. Водогосподарський паспорт з правилами експлуатації водосховища розроблений в 2007 році Житомирською ГГМЕ ( п.1.2);

- замовник зобов`язаний забезпечити доглядові роботи за водосховищем, гідротехнічними водопропускними спорудами, греблею та земельною ділянкою водного фонду в межах водосховища; здійснювати постійний моніторинг стану берегової лінії, стану наносів замулення ( п.п. 2.1. 2.1.5);

- виконавець зобов`язаний здійснювати вселення риб-меліораторів, склавши при цьому акт зариблення, який підлягає підписанню представниками обох сторін при здійсненні своєї господарської діяльності на водосховищі дотримуватись вимог законодавства України, зокрема Водного та Земельного кодексів України; при виникненні змін, які стосуватимуться оплати за користування землями водного фонду, взяти витрати на себе ( п. п. 2.2.3, 2.2.12 , п. 2.2.13);

- виконавець має право відловлювати та реалізовувати вирощене поголів`я риб-меліорантів відповідно до законодавства України, а також норм, правил та Режимів, встановлених та погоджених Державним агентством рибного господарства України (п.2.4.1);

- договір діє протягом п`яти років до 02.08.2023 р. ( п.4.1) (а.с. 52-54, т.1).

ТОВ "ДОНФІШ" вправі здійснювати наступні види економічної діяльності: код КВЕД 03.12 прісноводне рибальство (основний) та код КВЕД 03.22 прісноводне рибництво (аквакультура) ( а.с.73, т.1).

Державним підприємством "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища в адмінмежах Карабачинської селищної ради Брусилівського району, погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Житомирській області 16.10.2018 р. та Державним агентством рибного господарства України - 08.11.2018 р. (Режим рибогосподарської експлуатації).

Термін дії Режиму рибогосподарської експлуатації - з 08.11.2018 р. до 31.12.2027 р. (а. с. 33, т. 1).

Відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Карабачинське водосховище має наступні ідентифікуючі ознаки: а) довжина - 2,5 км; б) ширина середня - 0,415 км; в) площа водного дзеркала - 217,3 га; г) максимальна глибина - 5,5 м; д) середня глибина - 1,8 м; е) об`єм води - 0,003895 куб. м. Водосховище створено внаслідок зарегулювання водотоку річки Здвиж, притоки річки Тетерів, притоки річки Дніпро (Київське водосховище, басейн Чорного моря).

На карті-схемі Карабачинського водосховища позначена ділянка берегової лінії для проведення любительського і спортивного рибальства, координати якої користувач водних біоресурсів, що здійснює їх спеціальне використання зобов`язаний позначити інформаційними знаками (а. с . 40, т. 1).

На підставі ч. 7 ст. 82 ГПК України на сайті Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять в мережі Інтернет за посиланням: https://buvrzt.gov.ua/stavki.html судом першої інстанції оглянуто інформацію про наявність водних об`єктів (ставків та водосховищ) на території області та їх використання, згідно з якою встановлено, що Карабачинське водосховище визначається площею 222, 4 га, об`ємом 4 050 куб.м, відомча належність Радомишльське МУВГ.

Актом про виконання робіт із вселення водних біоресурсів від 12.04.2019 р. підтверджується факт вселення представниками ТОВ "ДОНФІШ" у присутності представників територіального органу рибохорони та місцевої державної адміністрації у Карабачинське водосховище 18000 штук коропа та 6000 штук білого амура (а. с. 41-42, т.1).

Як підтверджується публічно доступною інформацією в мережі Інтернет за посиланням: https://zt.20minut.ua/Podii/u-karabachinske-vodoshovische-vipustili-100-tisyach-ribin---koropa-tov-0836034.html, станом на 12.04.2019 р. о 6 год. відбулося зариблення Карабачинського водосховища 100 000 екз. риби (9 700 кг), а саме: короп - 18 000 екз., товстолоб - 70 000 екз., білий амур - 6 000 екз. та судак - 6 000 екз.

Іншою публічно доступною інформацією в мережі Інтернет за посиланням: https://zt.darg.gov.ua/_u_karabachinsjke_0_0_0_596_1.html) також підтверджується, що станом на 02.12.2019 р. відбулось зариблення Карабачинського водосховища за рахунок коштів користувача водних біоресурсів відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації водойм (СТРГ) та що до водойми вселено 70 тис. екз. (7 тонн) товстолоба та 6 тис. екз. (150 кг) судака.

Дозволом на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 32/19 від 17.05.2019 р. визначено для ТОВ "ДОНФІШ" вид спеціального використання: вилучення водних біоресурсів відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації водойми, і в статусі такої визначено Карабачинське водосховище в адмінмежах Карабачинської селищної ради Брусилівського району (надалі у тексті - Дозвіл № 32/19). У розділі Дозволу № 32/19 "Дозволені для вилучення види водних біоресурсів та обсяги вилучення" обумовлено: вилов та облік водних біоресурсів проводити відповідно до Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 р. № 992, в обсягах, встановлених Режимом рибогосподарської експлуатації водойми.

Строк дії Дозволу № 32/19: з 17.05.2019 р. по 17.05.2024 р. ( а с. 43, т.1).

Інститут "Укррибпроект", як розробник науково-біологічного обґрунтування введення рибогосподарської діяльності в режимі спеціального товарного рибного господарства у Карабачинському водосховищі, розташованому на р. Здвиж в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області у 2018 році виходив з того, що використання прісноводних водосховищ комплексного призначення в рибогосподарських цілях є одним із перспективних напрямків рибництва, враховуючи наявність в Україні значної кількості водойм, придатних для вирощування риби (надалі у тексті - Науково-біологічне обґрунтування). Головним завданням рибного господарства є забезпечення населення рибою та рибною продукцією і досягти підвищення рівня такого забезпечення можливо за рахунок раціонального використання потенціалу всіх видів внутрішніх водойм України, в тому числі, прісноводних водойм комплексного призначення ( а. с. 7- 9, т.2).

Житомирська область, як зазначається у Науково-біологічному обґрунтуванні, має всі умови для розвитку риболовства та рибальства, в тому числі у малих водосховищах, на умовах організації та ведення штучного розведення і вирощування риби та інших водних біоресурсів на умові полікультури. Одним з таких водойм є Карабачинське водосховище, розташоване на р. Здвиж, в басейні р. Дніпро, в адмінмежах Брусилівського району Житомирської області. Основою його рибогосподарського використання має бути ведення рибного господарства. Проектом будівництва Карабачинське водосховище визначене як водойма комплексного призначення . В даний час основними функціями , які виконує водойма є регулювання водного балансу р. Здвиж, рекреація. У Карабачинському водосховищі виявлено 15 видів риб. Зазначені види належать до 3 родин. Найчисленнішою є родина коропових -11 видів: короп (сазан), строкатий та білий товстолоби, білий амур, карась сріблястий, лящ, лин, краснопірка звичайна, плітка, плоскирка, верховодка звичайна, уклія; з окуневих - 3 види: судак звичайний, окунь звичайний та йорж звичайний; із щукових-1 вид: щука звичайна (а.с. 14, т.2). Вселення цінних у товарному відношенні видів - основний засіб підвищення рибопродуктивності внутрішніх водних об`єктів, за рахунок якого обсяги уловів можуть бути збільшені в 2-2,5 рази. При цьому особливо необхідним є зариблення водосховища хижими видами водних біоресурсів, роль якого полягає в формуванні збалансованої структури рибного населення. У загальному комплексі заходів, спрямованих на підвищення продуктивності водойми, поліпшення зоогігієнічних умов, велике значення мають агромеліоративні роботи. Меліорація у рибництві здійснюється як по відношенню до водойми, так і до навколишньої території. Меліорація спрямована на поліпшення стану водойми, передбачає створення необхідних для відтворюваного виду риб, гідрохімічних умов, боротьбу з надмірною водною рослинністю і надмірними муловими відкладеннями. Меліорація спрямована на поліпшення навколишньої території водойми, включає насадження лісів, залуження схилів і берегів, будівництва відстійників. Однак надмірний розвиток водної рослинності небажано для рибоводних водойм та призводить до зниження природної рибопродуктивності.

У висновках Науково-біологічного обґрунтування зазначено, що Карабачинське водосховище є придатним для вирощування товарної риби та річкових раків; у водоймі виявлено та досліджено 15 видів риб; основними промисловими видами, які зафіксовані у водоймі є короп, карась сріблястий, лящ, плітка, судак звичайний, білий амур тощо; для ефективного ведення рибного господарства та отримання товарної рибної продукції, у Карабачинському водосховищі ( 217,3 га) рекомендовано створити спеціальне товарне рибне господарства терміном на 10 років ( 2018-2027 р. р.).

На запит Коростишівської місцевої прокуратури щодо діяльності ТОВ "ДОНФІШ" на Карабачинському водосховищі, Державне агентство рибного господарства України листом від 20.08.2019 р. за № 3-4.1-9/4679-19 повідомило, що у зв`язку із поданням ТОВ "ДОНФІШ" усіх передбачених Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженою наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4, документів, 08.11.2018 р. було погоджено Режим рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища. Інструкція не вимагає отримання водного об`єкта в оренду при рибогосподарській діяльності в Режимі, а також погодження з органами місцевого самоврядування. Окрім того, для ведення промислового вилову риби ТОВ "ДОНФІШ" отримало дозвіл № 32/19 від 17.05.2019 р. на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) терміном на п`ять років. В квітні 2019 р ТОВ "ДОНФІШ" частково виконало роботи із вселення водних біоресурсів у Карабачинське водосховище, а саме 18,0 тис. екз. коропа (дволітки) та 6.0 тис. екз. білого амура (дволітки), що відповідає 100 % обсягів, зазначених в Режимі, за даними видами риб. Роботи по вилову водних біоресурсів, планові обсяги яких визначені в Режимі, ТОВ "ДОНФІШ" підтверджує щомісячними Звітами про обсяги вилову водних біоресурсів. Відповідно до звіту станом на 01.08.2019 ТОВ "ДОНФІШ" виловило 168,0 кг водних біоресурсів, при запланованих на 2019 рік 7,7 тонн. Підстави для скасування Режиму рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища відсутні (а. с. 23-24, т.1).

У листі від 21.08.2019 р. № 3-4.1-9/4702-19, адресованому Коростишівській місцевій прокуратурі, Державне агентство рибного господарства України додатково повідомляє, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про тваринний світ" до рибогосподарських водних об`єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об`єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів (а. с. 26, т.1).

На запит Коростишівської місцевої прокуратури щодо вжиття заходів для повернення ТОВ "ДОНФІШ" водного об`єкту Карабачинського водосховища та земельної ділянки під ним площею 217,3000 га, Житомирська ОДА листом від 24.09.2019 р. № 6067/2-19/33 повідомила, що такі заходи не вживались, оскільки на водних об`єктах Басейнового управління водних ресурсів р. Прип`ять існує проблема очистки водойм від водної рослинності, одним із ефективних шляхів вирішення якої є процедура очищення за допомогою заселення рослиноїдних риб у такі водні об`єкти. З метою здійснення заходів екологічного оздоровлення Карабачинського водосховища, між Радомишльським міжрайонним управлінням водного господарства та ТОВ "ДОНФІШ" було укладено договір від 02.08.2018 р. № 1 "На здійснення біологічної меліорації Карабачинського водосховища". Підстави вважати укладений правочин удаваним за правилами ст. 235 ЦК України відсутні, а ст. 6 ГК України забороняє органам державної влади незаконне втручання у господарські відносини суб`єктів господарювання. В свою чергу, виконання заходів біологічної меліорації водного об`єкту не потребує укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду (а. с. 20-21, т. 1).

Листом від 14.01.2020 р. № 34-92-202 вих. 20, Коростишівська місцева прокуратура повідомила Житомирській ОДА про те, що на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підготовлено позов до Господарського суду Житомирської області в її інтересах до ТОВ "ДОНФІШ" про звільнення водного об`єкта - Карабачинського водосховища та земельних ділянок відведених для його обслуговування, та про право органу державної влади оскаржити підстави для представництва ( а. с. 83, т.1).

У висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.05.2021 р. № 277/05-2021 судовий експерт встановив, що Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області станом на дату проведення дослідження у відповідності до наданих на дослідження матеріалів використовується за наступними цілями: регулювання водного режиму Здвижської осушувальної системи; регулювання водного режиму річки Здвиж; покращення екологічного стану заплави; закумулювання води для недопущення виникнення НС в пожежонебезпечний період; риборозведення, в тому у відповідності до ст. 1 Водного кодексу України, досліджуване Карабачинське водосховище є водосховищем комплексного призначення.

Предметом даного позову є вимога прокурора в особі позивача до відповідача про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та водного об`єкта, розташованого в межах цих земельних ділянок.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Стаття 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2008 від 01.04.2008р., неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

За приписами ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Аналіз положень ст. 53 Кодексу у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі №912/2385/18.

Відповідно до ст. 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 17 ЗК України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності, іншими природними ресурсами в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Для реалізації наданих повноважень, як передбачає ст. 28 цього Закону, місцеві державні адміністрації мають право: 5) звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Якщо згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, за межами населених пунктів для ведення водного господарства, то згідно із ч. 5 цієї статті Кодексу обласні державні адміністрації на їхній території за межами населених пунктів передають земельні ділянки із земель державної власності для всіх потреб. Розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями щодо розпорядження землями водного фонду здійснюється за критерієм їх фактичного використання.

Як встановлено апеляційним судом, на запит Коростишівської місцевої прокуратури щодо вжиття заходів для повернення ТОВ "ДОНФІШ" водного об`єкту Карабачинського водосховища та земельної ділянки під ним площею 217,3000 га, Житомирська ОДА листом від 24.09.2019 р. № 6067/2-19/33 повідомила, що такі заходи не вживались, оскільки на водних об`єктах Басейнового управління водних ресурсів р. Прип`ять існує проблема очистки водойм від водної рослинності, одним із ефективних шляхів вирішення якої є процедура очищення за допомогою заселення рослиноїдних риб у такі водні об`єкти (а. с. 20-21, т. 1).

Листом від 14.01.2020 р. № 34-92-202, Коростишівська місцева прокуратура повідомила Житомирській ОДА про те, що на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підготовлено позов до Господарського суду Житомирської області в її інтересах до ТОВ "ДОНФІШ" про звільнення водного об`єкта - Карабачинського водосховища та земельних ділянок відведених для його обслуговування, та про право органу державної влади оскаржити підстави для представництва ( а. с. 83, т.1).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органу, уповноваженого на захист майнових інтересів держави, яким у даній справі є Житомирська ОДА, з повідомленням про виявлені порушення вимог земельного та водного законодавства та надання розумного строку для відреагування на стверджуване порушення інтересів держави.

Колегія суддів вказує, що у зв`язку з відсутністю відповіді зазначеного компетентного органу про пред`явлення позову та відсутність будь-яких посилань Житомирської ОДА на вчинення дій для усунення виявлених порушень, прокурор правомірно скористався процесуальними повноваженнями щодо звернення з позовом до суду.

З огляду на викладене, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого органу щодо захисту порушених інтересів держави.

Підставами для представництва прокурора у суді в даній справі є положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 53 ГПК України. Порушення інтересів держави полягає в користуванні відповідачем земельними ділянками та водним об`єктом - водосховищем комплексного призначення, яке не може надаватися у користування на умовах оренди для здійснення підприємницької діяльності. Відповідач користується земельними ділянками та водним об`єктом поза волею уповноваженого органу на розпорядження ними. Тобто прокурором доведено наявність законних підстав для представлення ним інтересів держави у даній справі.

Посилання відповідача про неправильне визначення прокурором позивача у даній справі, оскільки в статусі такого мало бути визначене Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, а не Житомирська обласна державна адміністрація, або принаймні мала бути забезпечена їх процесуальна співучасть в статусі позивачів, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Зазначена правова позиція є усталеною судовою практикою Верховного Суду, яка підтверджується постановами від 13.11.2018 р. у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 р. у справі № 910/7813/18, від 07.09.2020 р. у справі № 917/468/19.

Правовою підставою позовних вимог прокурором не було визначено ст. 15-2 ЗК України, ст. 188 ЗК України, ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якими Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у спірних правовідносинах може бути органом, яке здійснює владні управлінські функції зі здійснення контролю у сфері регулювання земельних відносин або ж ч. 4 ст. 122 ЗК України, згідно з якою зазначений орган державної влади здійснює функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки спірні земельні ділянки та водний об`єкт - Карабачинське водосховище, які прокурор просить повернути державі як такі, що самовільно зайняті ТОВ "Донфіш", віднесені за основним цільовим призначенням до земель водного фонду ( п. "є" ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 925/929/19, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, слід вважати, і щодо земель водного фонду з розташованими в їх межах водними об`єктами, в тому числі водосховищами. При цьому, як слідує із суті наведеної справи, органи Держгеокадастру вправі звертатися до суду не лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, але й з іншими позовними вимогами.

Водночас, у п. 54 постанови Об`єднаної палати КГС у складі ВС від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19 зроблено висновок про те, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 р. у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 р. у справі № 923/449/18.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі №2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, суд касаційної інстанції вказав на те, що наявність Режиму рибогосподарської експлуатації відокремленої ділянки Дудчанської затоки Каховського водосховища не дає підстави для одноособового використання відповідачем водного об`єкту загальнодержавного значення загальною площею 49,09 га, - Дудчанської затоки Каховського водосховища, на території Дудчанської сільської ради та земельної ділянки державної форми власності, загальною площею 49,09 га. З огляду на те, що водний об`єкт та земельна ділянка, яка знаходиться під водним об`єктом самовільно зайняті та використовуються відповідачем, але не передавались йому у користування за актом прийому - передачі чи будь-яким іншим чином будь - яким державним органом, касаційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення водного об`єкту та земельної ділянки, яка знаходиться під ним. Крім того суд дійшов висновку, що у розумінні ст. 51 Водного кодексу України Дудчанська затока Каховського водосховища є водосховищем комплексного призначення, а тому не може бути об`єктом оренди і відповідно передана у користування на умовах оренди.

У справі 912/1941/20 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об`єктом. Також судом відзначено, що у розумінні ст. 51 Водного кодексу України спірне водосховище взагалі не може бути об`єктом оренди, а відтак бути рибогосподарським водним об`єктом (є водосховищем комплексного призначення для потреб енергетики, зрошення, рекреації).

Так само у справі 914/1326/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що водні об`єкти мають передаватись в користування суб`єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Ні Режим рибогосподарської експлуатації та науково - біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації, ні ліцензія на промисловий вилов риби, ні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом. Також, касаційний суд вказав на те, що за змістом ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми, такі об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою, а згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Звідси діяльність, якою займається відповідач на Добротвірському водосховищі, вимагає надання в користування (оренду) водного об`єкта, який надається лише разом із земельною ділянкою під ним, та згоди власника або землекористувача на використання земельної ділянки.

Суд першої інстанції, врахувавши приписи ст. ст. 1, 51, 76, 77, 85 Водного кодексу України, ст. ст. 58, 59, 92, 96, 122 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. 3 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст. ст. 1, 25, 34, 36, 53 "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18, дійшов висновку, що спірний водний об`єкт відноситься до Карабачинського водосховища, яке є водосховищем комплексного призначення і відповідно до ст. 51 Водного кодексу України не може надаватися у користування на умовах оренди для здійснення підприємницької діяльності. А відтак, позовні вимоги прокурора обґрунтовані в частині підстав використання Карабачинського водосховища як водосховища комплексного призначення ТОВ "Донфіш". У відповідній частині позов задоволено згідно з резолютивною частиною судового рішення у справі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч. 1, 2 ст. 79 Земельного кодексу України).

За умовами ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до ч.ч. 1-7, 12 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про аквакультуру" аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.14 вказаного Закону рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 вказаного Закону використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 36 наведеного Закону юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Згідно з абз. 5 ст. 53 зазначеного Закону основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства передбачають пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Комплексний правовий аналіз всіх вищевказаних норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування.

Проте, вищевказані норми не передбачають можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу приписів ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до п. 5 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Згідно з ч. ч. 3-5, 8 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи."

Відповідно до Концепції розвитку водного господарства України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 N 1390-XIV водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство розрізняє поняття "водне господарство", як галузі, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у воді, та "аквакультура", саме як рибництво.

У висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.05.2021 р. № 277/05-2021, судовий експерт встановив, що Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області, станом на дату проведення дослідження у відповідності до наданих на дослідження матеріалів використовується за наступними цілями: регулювання водного режиму Здвижської осушувальної системи; регулювання водного режиму річки Здвиж; покращення екологічного стану заплави; закумулювання води для недопущення виникнення НС в пожежонебезпечний період; риборозведення, в тому у відповідності до ст. 1 Водного кодексу України. Досліджуване Карабачинське водосховище є водосховищем комплексного призначення.

З огляду на те, що Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області є водосховищем комплексного призначення, що встановлено у висновку судової експертизи від 17.05.2021 р. №277/05-2021, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в розумінні ст. 51 Водного кодексу України воно не може бути об`єктом оренди і відповідно передаватися у користування на умовах оренди.

В матеріалах справи відсутні докази прийняття Житомирською обласною державною адміністрацією, як компетентним органом держави будь-яких рішень про передання у користування ТОВ "ДОНФІШ" водного об`єкту та спірних земельних ділянок під ним або ж укладення між сторонами договору про користування відповідачем водним об`єктом та спірними земельними ділянками.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "ДОНФІШ" використовує водний об`єкт - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га шляхом здійснення на ньому рибогосподарської діяльності на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища в адмінмежах Карабачинської селищної ради Брусилівського району, погодженого Управлінням Державного агентства рибного господарства у Житомирській області 16.10.2018 р. та Державним агентством рибного господарства України - 08.11.2018 р. (Режим рибогосподарської експлуатації), термін дії з 08.11.2018 р. до 31.12.2027 р., Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 32/19 від 17.05.2019 р. та Договору на здійснення біологічної меліорації Карабачинського водосховища від 02.08.2018 р. № 1, укладеного між Радомишльським міжрайонним управлінням водного господарства, як замовником та ТОВ "ДОНФІШ".

При цьому, як встановлено апеляційним судом, відповідно до актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 070151, 070148, 070149 та 070150 даних Державного земельного кадастру, а саме відомостей Публічної кадастрової карти України, земельні ділянки державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001 накладаються на Карабачинське водосховище, з урахуванням прибережної захисної смуги. Більш того, з аналітичного шару Публічної кадастрової карти України - "Умовна прибережна захисна смуга" вбачається, що вказані вище земельні ділянки є землями водного фонду.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" режим - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Зазначене свідчить, що ТОВ "ДОНФІШ" у водному об`єкті - Карабачинське водосховище площею водного дзеркала 217 га, яка має комплексне призначення, здійснюється рибогосподарська діяльність з вирощування та вилову водних біоресурсів з використанням Режиму рибогосподарської експлуатації як одного з режимів спеціального використання водних біоресурсів.

З урахуванням викладеного, водні об`єкти мають передаватись в користування суб`єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Ні Режим рибогосподарської експлуатації, ні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), ні Договір на здійснення біологічної меліорації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "ДОНФІШ" здійснює рибогосподарську діяльність на водному об`єкті - Карабачинському водосховищі площею водного дзеркала 217 га, неправомірно.

Беручи до уваги викладене, з огляду на те, що Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області та земельні ділянки державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, які знаходяться під водним об`єктом самовільно зайняті та використовуються відповідачем, що ним не заперечувалося при розгляді справи, але не передавались йому у користування за актом прийому - передачі чи будь-яким іншим чином будь - яким державним органом, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення водного об`єкту та земельних ділянок, які знаходяться під ним Житомирській обласній державній адміністрації, як уповноваженому органу держави.

Такий самий правовий висновок викладено Верховним Судом у справах № № 923/213/18, 912/1941/20, 914/1326/16 в аналогічних правовідносинах. Подібна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 р. у справі № 908/2153/20.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає посилання суду першої інстанції щодо відсутності доказів самовільного використання ТОВ "ДОНФІШ" спірних земельних ділянок, з огляду на відсутність на останніх огорож, будівель тощо - безпідставними, та такими, що спростовуються встановленими вище обставинами у справі, та не враховують висновків щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18 в аналогічних правовідносинах.

Також суд вказує, що прокурор в суді апеляційної інстанції зазначив, що при подані даного позову із вимогами про повернення земельних ділянок, прокуратурою було допущено описку в прохальній частині позовної заяви та невірно вказано кадастровий номер земельної ділянки площею 64,8731 га № 1820983900:02:000:0169 (на даний час, як встановлено апеляційним судом, вказана земельна ділянка знаходиться в приватній власності), замість вірного №1820983900:02:000:1169, що підтверджується долученим прокурором скриншотом Публічної кадастрової карти щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820983900:02:000:1169, загальною площею 64,8731 га.

Однак, суд вказує, що згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 070149 від 14.04.2005 р., Радомишльському управлінню осушувальних систем було надано на підставі розпорядження Брусилівської районної державної адміністрації від 29.07.2004 р. № 252 в постійне користування земельну ділянку площею 64,8731 га і саме з кадастровим номером 1820983900:02:000:0169.

А оскільки суд не вправі вносити зміни в правовстановлюючий документ (акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 070149 від 14.04.2005 р.), тому дійшов висновку, що вимога прокурора підлягає задоволенню саме виходячи із відомостей, що містяться в даному акті щодо земельної ділянки площею 64,8731 га із кадастровим номером 1820983900:02:000:0169.

Щодо застосування судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 6 ст. 238 та п. 1 ст. 239 ГПК України та самостійного вирішення порядку виконання рішення, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Частиною 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Згідно зі статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Такими обставинами є юридичні факти, тобто такі, які зумовлюють правові наслідки і з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Водночас, частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 237 ГПК України визначає, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частина 2 статті 237 ГПК України встановлює, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Водночас, апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, здійснює перегляд рішення суду в межах визначених положеннями ст. 269 ГПК України, частиною п`ятою якої визначено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вказувалось вище, предметом спору у даній справі є вимоги про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та водного об`єкта - Карабачинського водосховища, розташованого в межах цих земельних ділянок. В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на положення ст. ст. 3, 6, 51, 85 ВК України, ст. ст. 69, 79, 80, 122, 124 125, 126, 206 ЗК України, та вказує, що відповідач фактично самовільно використовує водний об`єкт та земельні ділянки під ним без рішення уповноваженого органу та укладення договору оренди.

Прокурор в позовній заяві просить суд зобов`язати ТОВ "ДОНФІШ" повернути Житомирській обласній адміністрації водний об`єкт - Карабачинське водосховище.

Суд першої інстанції, пославшись на п. 1 ч. 6 ст. 238 та п. 1 ст. 239 ГПК України, самостійно вирішив визначити порядок виконання рішення і зобов`язав ТОВ "ДОНФІШ" повернути водний об`єкт - Карабачинське водосховище державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації шляхом його звільнення від належних товариству рибальських суден (плавзасобів) та дозволених для використання знарядь лову відповідно до дозволу № 32/19 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах ( їх частинах) від 17.05.2019 р. зі строком дії до 17.05.2024 р. протягом одного місяця від дати набрання рішенням суду законної сили.

Тобто суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, встановлених ч. 2 ст. 237 ГПК України та вийшов за межі позовних вимог, які були заявлені прокурором у даній справі. Судом першої інстанції, не враховано принципу диспозитивності, встановленому у ст. 14 ГПК України і що господарський суд має розглядати спір в межах заявлених позовних вимог, за виключенням, якщо в порядку передбаченому процесуальними нормами позивач не змінив позовних вимог і така зміна прийнята судом.

Щодо посилання відповідача на рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 р. у справі № 240/18905/20, яким було задоволено позов ТОВ "ДОНФІШ" до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування припису № 410-ДК/0109Пр/03/01/-20 від 10.06.2020 р., суд вказує наступне.

Так, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування припису, судом зазначено, що в інформаційному листі № 02-343 від 06.07.2020 р. Радомишльське міжрайонне управління водного господарства пояснило, що договір на здійснення біологічної меліорації не являє собою договір оренди, оскільки не передбачає передачу в оренду земельної ділянки. Виконавець ТОВ "ДОНФІШ" лише надає послуги по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водосховища та поліпшення якості води шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб-меліораторів, тому дозвіл на спецводокористування виготовляти не потрібно.

На думку суду, наведені обставини свідчать про те, що позивач не є користувачем земельних ділянок площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058; площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001; площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169; площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, всього - 268,6894 га, а лише надає послуги на їх території Радомишльському міжрайонному управлінню водного господарства. Судом зазначено, що вказані обставини не були спростовані відповідачем під час розгляду справи та останнім не надано до суду належних доказів у підтвердження використання позивачем зазначених земельних ділянок.

З огляду на викладене, суд поважав, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факту самовільного зайняття ТОВ "ДОНФІШ" земельних ділянок площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058; площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001; площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169; площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, всього - 268,6894 га, з огляду на що припис № 410-ДК/0109Пр/03/01/-20 від 10.06.2020 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

ТОВ "ДОНФІШ" зазначає, що у справі № 240/18905/20 судом встановлено факт невикористання останнім вищевказаних земельних ділянок, а тому ці обставини є преюдиційними та мають бути враховані при розгляді справи № 906/170/20.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими доводами не погоджується, оскільки підставою для скасування припису згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18905/20 є недоведеність Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області належними та допустимими доказами факту самовільного зайняття ОВ "ДОНФІШ" земельних ділянок. Судом не досліджувались та встановлювались обставини щодо правомірності або неправомірності використання ТОВ "ДОНФІШ" вищевказаних земельних ділянок.

Разом із цим, обсяг доказів, які надані прокурором у справі № 906/170/20 на підтвердження факту самовільного зайняття ТОВ "ДОНФІШ" земельних ділянок значно відрізняється від досліджених судом у справі № 240/18905/20. Так, у матеріалах справи № 906/170/20, як засоби доказування наявні, зокрема, Режим рибогосподарської експлуатації Карабачинського водосховища, договір на здійснення біологічної меліорації Карабачинського водосховища, акт про виконання робіт із вселення водних біоресурсів, підсумковий акт про виконання робіт із вселення водних біоресурсів, інформація Державного рибного агентства України щодо вилучення водних біоресурсів, які підтверджують факт використання відповідачем у своїй діяльності водного об`єкту та земельних ділянок під ним. Крім того, сам відповідач не заперечував факт здійснення рибогосподарської діяльності на Карабачинськиму водосховищі.

Окрім того, висновки викладені у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 р. у справі № 240/18905/20 не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Суд зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ТОВ "ДОНФІШ" необхідно залишити без задоволення, апеляційна скарга Житомирської обласної прокуратури підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20 необхідно скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ "ДОНФІШ" повернути самовільно зайняті земельні ділянки, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким позов задоволити.

В частині задоволення позову про зобов`язання ТОВ "ДОНФІШ повернути водний об`єкт рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20 необхідно змінити в редакції резолютивної частини даної постанови.

Здійснити розподіл судових витрат за результатом перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури - задоволити.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі №906/170/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" повернути самовільно зайняті земельні ділянки державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, які знаходяться на території Брусилівської селищної ради Житомирської області.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ" (12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт Брусилів, вул. Шевченка, будинок 93 А, код ЄДРПОУ 38033535) повернути Житомирській обласній державній адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова,1, код ЄДРПОУ 00022489) самовільно зайняті земельні ділянки державної форми власності площею 5,0649 га кадастровий номер 1820983900:01:002:0058, площею 70,8237 га кадастровий номер 1820982000:02:000:0001, площею 64,8731 га кадастровий номер 1820983900:02:000:0169, площею 127,9277 га кадастровий номер 1820980300:02:000:0001, які знаходяться на території Брусилівської селищної ради Житомирської області.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі №906/170/20 змінити в частині задоволення позову про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ (12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт Брусилів, вул. Шевченка, будинок 93 А, код ЄДРПОУ 38033535) повернути водний об`єкт - Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, що розташоване на річці Здвиж (права притока Тетерева у межах басейну річки Дніпро) в адміністративних межах Брусилівського району Житомирської області державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова,1, код ЄДРПОУ 00022489) шляхом його звільнення від належних товариству рибальських суден (плавзасобів) та дозволених для використання знарядь лову відповідно до дозволу № 32/19 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах ( їх частинах) від 17.05.2019 р. зі строком дії до 17.05.2024 р. протягом одного місяця від дати набрання рішенням суду законної сили.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 01.10.2021 р. у справі № 906/170/20 в наступній редакції:

"Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ (12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт Брусилів, вул. Шевченка, будинок 93 А, код ЄДРПОУ 38033535) повернути Житомирській обласній державній адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова,1, код ЄДРПОУ 00022489) водний об`єкт - Карабачинське водосховище з площею водного дзеркала 217,3 га, який знаходиться на земельних ділянках державної форми власності розташованих на території Брусилівської селищної ради Житомирської області".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНФІШ (12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт Брусилів, вул. Шевченка, будинок 93 А, код ЄДРПОУ 38033535) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, код ЄДРПОУ 02909950) 10 510 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 15 765 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Житомирської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

7. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2022

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.