Рішення

від 08.02.2022 по справі 903/872/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 лютого 2022 року Справа № 903/872/21

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю логістична компанія «Захід-Ресурс»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне засклення»

про стягнення 44566,48 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю логістична компанія «Захід-Ресурс» звернулися до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне засклення» про стягнення 44566,48 грн, з них 40000,00 грн безпідставно набутих коштів, 3439,38 грн інфляційних втрат, 1127,11 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що 29.10.2020 позивачем було перераховано кошти в сумі 40 000,00 грн на рахунок ТзОВ «Архітектурне засклення» , однак з останнім у ТзОВ логістична компанія «Захід-Ресурс» немає жодних договірних відносин, в зв`язку з чим, покликаючись на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути дані кошти з відповідача. Також позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3439,38 грн інфляційних втрат та 1127,11 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 02.11.2021 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме, зобов`язано позивача подати суду: докази сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

18.11.2021 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана з додатками приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.11.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 20.12.2021 повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 11.01.2022.

В судовому засіданні 11.01.2022 беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.01.2022.

Ухвалою суду від 11.01.2022 повідомлено сторін про проведення розгляду справи по суті 20.01.2022.

В судовому засіданні 20.01.2022 з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці відкласти розгляд справи по суті в межах строку передбаченого ГПК України, оскільки станом на 20.01.2022 у суду відсутні докази повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, відправлення перебуває у поштовому відділенні.

Ухвалою суду від 20.01.2022 повідомлено відповідача про те, що розгляд справи по суті відбудеться 08.02.2022.

08.02.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про проведення судового засідання 08.02.2022 без участі представника позивача, при цьому вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дане клопотання приєднано до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 08.02.2022 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що стверджується розпискою в одержанні на рекомендованому повідомленні про вручення №4301040272660, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

29.10.2020 позивач згідно з платіжним дорученням № 670 від 29.10.2020 перерахував кошти у загальній сумі 40000,00 грн за наступними реквізитами: Отримувач - ТзОВ Архітектурне засклення , Код отримувача - 39277158, Банк отримувача - Волинс.ГРУ АТ КБ Приватбанк , м.Луцьк; рахунок отримувача - UA 253034400000026009055502150, із зазначенням у графі призначення платежу: "Оплата авансу за ворота зг.рах.№1 від 15.10.2020" (а.с.5).

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем відсутні будь-які правовідносини, договір не укладався, не підписувалися будь-яких інші документи, які б свідчили про виникнення між ними зобов`язальних правовідносин.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (пункти 28, 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, пункт 27 постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18).

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що ці зобов`язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Важливо те, що у кондиційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого);

- таке набуття чи збереження відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося , згодом відпала.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Факт перерахування позивачем відповідачу коштів на загальну суму 40000,00 грн підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученням №670 від 29.10.2020.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата) повинен бути встановлений договором.

Відповідно до статті 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що між сторонами укладено договір в усній або письмовій формі.

Відтак, відповідач набув майно за рахунок іншої особи, за відсутності правових підстав. Вказану обставину відповідач не спростував.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

04.06.2021, в порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 04/06/2021 з вимогою повернути на рахунок позивача кошти в сумі 40000,00 грн (а.с. 6-7).

Відповідач листом від 08.07.2021 № 07-01 повідомив, що готовий повернути кошти, згідно затвердженого графіку оплат, а саме по 4000,00 грн в місяць, у зв`язку з цим просить погодити дану розстрочку повернення коштів (а.с.8).

У відповідь на пропозицію ТзОВ Архітектурне засклення розстрочити повернення коштів на 10 місяців, позивач листом № 16/07/2021 від 16.07.2021 повідомив відповідача про можливість розстрочення повернення коштів лише на чотири місяці по 10000,00 грн (а.с.9).

Проте, відповідач залишив вказану пропозицію без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 40000,00 грн є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача за час користування безпідставно набутими коштами позивача 1127,11 грн 3% річних та 3439,38 грн інфляційних втрат.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 Великої Палати Верховного Суду зокрема зазначено, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, є обов`язковим до застосування.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України за час безпідставного користування грошовими коштами нарахував відповідачу за період з 30.10.2020 по 07.10.2021 3% річних в розмірі 1127,11 грн та інфляційні втрати в розмірі 3439,38 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Документальні відомості щодо дати отримання направленої позивачем претензії вих.№04/06/2021 від 04.06.2021 сторонами не надані, тому суд свої висновки щодо дати отримання претензії робить виходячи з Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 N 958.

Відповідно до п.п. 4 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, нормативний строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

На офіційному сайті АТ Укрпошта в розділі трекінг (https://track.ukrposhta.ua/ tracking_UA.html), де можна відстежити місцезнаходження та стан поштових відправлень, в записах про відправлення за номером 8150004205201 (претензія вих.№04/06/2021 від 04.06.2021) значиться, що відсутня інформація про таке відправлення.

Згідно з інформацією, яка міститься на офіційному веб-сайті АТ Укрпошта міститься застереження про те, що «інформація про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації» . Тобто після спливу шестимісячного строку така інформація не зберігається. Відсутність на офіційному веб-сайті АТ Укрпошта відомостей про поштове відправлення не є підставою вважати, що відповідна кореспонденція не надсилалася. Термін зберігання інформації для відстеження руху рекомендованих листів обмежений, і після спливу встановленого терміну неможливо з даних вказаного веб-сайту встановити, зокрема, факт відправлення кореспонденції. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц. 84.

Таким чином, відсутність станом на час розгляду даної справи, після спливу вищенаведеного шестимісячного строку, інформації про зазначені відправлення на веб-сайті АТ Укрпошта , з огляду на шестимісячний строк зберігання такої інформації відповідно до застереження на веб-сайті АТ Укрпошта , не є підставою вважати, що відповідна кореспонденція не надсилалася.

Судом враховується, що норми законодавства не встановлюють обов`язку вручати претензію безпосередньо адресату чи перевіряти факт такого отримання.

Суд вважає, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про наявність у нього претензій до споживача, надіславши йому претензію листом відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.

Враховуючи те, що претензія здана до відділення поштового зв`язку 09.06.2021 (про що свідчить відбиток штемпеля поштового відділення на описі вкладення у лист), суд вважає датою її отримання відповідачем 16.06.2021(наступний день після закінчення 6-ти денного строку пересилання(збільшеного на один день)) відповідно до п.п. 4 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, а з 17.06.2021 розпочався визначений претензією трьох денний строк на виконання зобов`язання.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладене, строк виконання грошового зобов`язання є таким, що настав, з 22.06.2021(враховуючи, що останній день строку припав на неробочий день, останнім днем є перший за ним робочий день, тобто 21.06.2021) боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання.

Перевіривши проведені та представлені позивачем розрахунки, встановлено, що позивач припустився помилки в нарахуванні 3% річних та інфляційних не врахувавши визначеного претензією строку для повернення коштів, перебігу строку поштового відправлення, оскільки іншого строку повернення коштів між сторонами не було погоджено (встановлено). Відтак, в перерахунку, із врахуванням вказаних обставин, в межах визначеного позивачем періоду з 22.06.2021 по 07.10.2021 розмір 3% річних становить 355,07 грн, а інфляційних втрат 439,44 грн.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та доказів в спростування наведених обставин суду не подано.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 40794,51 грн, з них 40000,00 грн безпідставно набутих коштів, 439,44 грн інфляційних витрат, 355,07 грн - 3% річних. В іншій частині позовних вимог про стягнення 2999,94 грн інфляційних витрат та 772,04 грн - 3% річних відмовити через безпідставність таких нарахувань.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2077,87 грн судового збору, в іншій частині сплата судового збору залишається за позивачем, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне засклення» (вул.Львівська,7А, с.Литовеж, Іваничівський район, Волинська область, 45325, код ЄДРПОУ 39277158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю логістична компанія «Захід-Ресурс» (вул.Львівська, 659А, м.Городок, Городоцький район, Львівська область, 81500, код ЄДРПОУ 36354480) 40794,51 грн (сорок тисяч сімсот дев`яносто чотири гривні 51 коп.), з них 40000,00 грн безпідставно набутих коштів, 439,44 грн інфляційних витрат, 355,07 грн - 3% річних та 2077,87 грн (дві тисячі сімдесят сім гривень 87 коп.) судового збору.

3. В позові про стягнення 3771,98 грн, з них 2999,94 грн інфляційних витрат та 772,04 грн - 3% річних - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

10.02.2022.

Суддя А. С. Вороняк