Рішення

від 11.02.2022 по справі 904/8764/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2022м. ДніпроСправа № 904/8764/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В.

та представників:

від позивача: Нікулиця Т.В;

Скідан І.І.;

від відповідача: Середа Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на оплату земельного податку за договором №186/0704 від 01.07.2018 у загальному розмірі 131 905 грн. 68 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" (далі - відповідач) заборгованість з відшкодування витрат на оплату земельного податку за договором № 186/0704 від 01.07.2018 у загальному розмірі 131 905 грн. 68 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 120 425 грн. 97 коп. - основний борг;

- 7 954 грн. 65 коп. - пеня;

- 2 013 грн. 96 коп. - інфляційні втрати;

- 1 511 грн. 10 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №186/0704 від 01.07.2018 в частині повного та своєчасного відшкодування витрат на оплату земельного податку в період з березня по травень 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 120 425 грн. 97 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 3.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.04.2021 по 15.10.2021 в сумі 7 954 грн. 65 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня по вересень 2021 року у сумі 2 013 грн. 96 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.04.2021 по 15.10.2021 у сумі 1 511 грн. 10 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 05.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 57793/21 від 01.12.2021), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:

- в період з 01.07.2018 по 30.06.2020 відповідач добровільно здійснював перерахування грошових коштів на користь позивача за договором, однак з 01.07.2020 у відповідача відпала потреба у продовженні дії договору;

- у відповідності до пункту 7.2 договору відповідач 26.05.2020 направив на адресу позивача повідомлення від 26.05.2020 про намір розірвати договір, тому з 01.07.2020 договір припинив свою дію. За період з 01.07.2018 по 30.06.2020 оплата за договором проводилася в повному обсязі як регулярні платежі. У зв`язку з допущеною технічною помилкою грошові кошти помилково продовжували списуватися на рахунок позивача деякий час вже після припинення дії договору;

- відповідач від 25.08.2021 отримав відправлення № 4900810343392 - лише пустий конверт (без опису вкладення та будь-яких документів), про що був складений відповідний акт;

- позивач серед додатків до позовної заяви зазначив платіжні вимоги-доручення: № У-423б від 31.03.2021, № У-4531 від 30.04.2021, № У-4827 від 31.05.2021, проте ані платіжних вимог-доручень, ані рахунків на оплату компенсації за березень 2021 року, квітень 2021 року та травень 2021 року відповідачеві не надавав;

- за березень 2021 року, квітень 2021 року та травень 2021 року позивач не надавав відповідачеві первинних документів, які б підтверджували існування зобов`язання за договором;

- сплата податків регулюється податковим законодавством, та не може бути господарським зобов`язанням;

- позивач та відповідач ніяких договорів оренди щодо частини земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0019) - не укладали. Зазначена вище частина земельної ділянки за актом приймання-передачі відповідачеві не передавалася;

- позивач не подавав доказів понесених ним витрат зі сплати податку на землю за частину земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0019);

- у відповідача відсутні підстави для проведення оплати компенсації за березень 2021 року, квітень 2021 року та травень 2021 року, також позивачем у позовній заяві №186/331 від 02.11.2021 та доданих до неї документах не наведено підстав виникнення у відповідача обов`язку сплачувати на користь позивача компенсації за березень 2021 року, квітень 2021 року та травень 2021 року, тому відповідач вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації у розмірі 120 425 грн. 97 коп. задоволенню не підлягають;

- в силу того, що у відповідача відсутні підстави для виконання основної позовної вимоги, відповідно не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача пені - 7 954 грн. 65 коп., 3% річних - 1511 грн. 10 коп., інфляційних втрат - 2 013 грн. 96 коп., як такі, що опосередковані основною вимогою.

Від відповідача надійшла заява проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (вх. суду № 57796/21 від 01.12.2021), в якій він просив суд постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, посилаючись на складність справи.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частини друга - шоста статті 250 Господарського процесуального кодексу України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (частина 7 статті 250 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Керуючись вказаними вище нормами закону, судом було враховано ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у вказаному спорі, які вказують на незначну складність даної справи, а також враховано те, що дана категорія справ згідно з нормами ГПК України не відноситься до тих, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, у зв`язку з чим судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, про що постановлено ухвалу від 31.05.2021.

В той же час, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд вважав за доцільне здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.12.2021 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.12.2021.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №61896/21 від 22.12.2021), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з відрядженням представника відповідача, на підтвердження.

У судове засідання 23.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, судом враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 23.12.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 28.12.2021.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх. суду № 62601/21 від 28.12.2021), в яких він просить суд не враховувати поданий відзив на позовну заяву, оскільки позивач останній не отримував, тому відповідачем порушено процесуальне законодавство.

У судове засідання 28.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив, при цьому, судом було відзначено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про ден, час та місце даного судового засідання.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 28.12.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 26.01.2022.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 2797/22 від 19.01.2022), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази по справі.

Від позивача надійшов лист (вх. суду № 4071/22 від 26.01.2022), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази направлення відповідачу клопотання про долучення додаткових доказів.

У судове засідання 26.01.2022 з`явилися представники позивач та відповідача.

У вказаному судовому засідання представниками було заявлено усне клопотання про надання часу для надання додаткових пояснень, а також надання доказів, зокрема, для огляду у судовому засіданні оригіналів наявних у справі листа від 26.05.2020 та доказів його направлення позивачу.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні 26.01.2022 протокольно було оголошено перерву до 10.02.2022.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх. суду № 6411/22 від 08.02.2022), в яких він зазначив, що спірний договір є діючим, жодною із сторін не було заявлено про його розірвання. Позивач зазначив, що долучені відповідачем до матеріалів справи докази направлення повідомлення про розірвання договору № 186/0704 від 01.07.20218 містять дефекти, у зв`язку з чим не можуть бути належними доказами по справі. Позивач посилається на те, що після червня 2020 року сторони продовжували виконувати договір, відповідач продовжував вносити платежі за спірним договором, що додатково свідчить про його чинність.

У судове засідання 10.02.2022 з`явилися представники позивач та відповідача.

У вказаному судовому засідання представником відповідача було заявлено усне клопотання про надання часу для ознайомлення з поданими позивачем письмовими поясненнями, а також висловлення своєї правової позиції щодо викладених в поясненнях обставин. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні 10.02.2022 протокольно було оголошено перерву до 11.02.2022.

Від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. суду № 7069/22 від 11.02.2022), в яких він зазначив, що позивач зловживає своїми процесуальними правами. Також відповідач зазначив, що з урахуванням запровадження карантину від сплати земельного податку платники звільнені в період з 1 березня по 31 березня 2020 року. Також відповідач зазначив, що долучені ним докази направлення повідомлення про розірвання договору є належними.

У судове засідання 11.02.2022 з`явилися представники позивач та відповідача.

У судовому засіданні 11.02.2022 всіма учасниками справи була висловлена правова позиція з приводу позовних вимог у даній справі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Судом відзначено, що розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Враховуючи вказане, з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, судом здійснено розгляд даної справи в межах розумного строку.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 11.02.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача-2, та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення заборгованості з відшкодування витрат на оплату земельного податку за договором, строк дії такого договору, порядок оплати, настання строку оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.07.2018 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" (далі - сторона-2, відповідач) укладено договір №186/0704 (а.с.7-8), відповідно до умов пункту 1.1. дякого сторони домовились про те, що сторона-2 зобов`язується відшкодувати стороні-1 витрати з податку на землю щодо земельної ділянки, яка використовується стороною-2 на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі, який відповідає площі частини земельної ділянки, яка використовується стороною-2 згідно з додатком 2 та зареєстрована у Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:07:202:0019.

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони передбачили, що договір набуває силу з моменту його підписання і діє до 01.07.2019 та до повного виконання зобов`язань за договором. Обов`язковою умовою розірвання договору є повний взаєморозрахунок сторін. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договірні відносини, договір вважається пролонгованим на тих же умовах з урахуванням всіх змін та доповнень до договору.

Доказів внесення змін чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

В той же час, під час розгляду справи судом було з`ясовано, що між позивачем та відповідачем на даний момент існує спір щодо дії/розірвання вказаного договору.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на те, що в період з 01.07.2018 по 30.06.2020 відповідач добровільно здійснював перерахування грошових коштів на користь позивача за договором, однак з 01.07.2020 у відповідача відпала потреба у продовженні дії договору, у зв`язку з чим у відповідності до пункту 7.2 договору відповідач 26.05.2020 направив на адресу позивача повідомлення від 26.05.2020 про намір розірвати договір, тому, як вважає відповідач, з 01.07.2020 договір припинив свою дію. При цьому, відповідач вказує, що у зв`язку з допущеною технічною помилкою грошові кошти помилково продовжували списуватися на рахунок позивача деякий час вже після припинення дії договору.

Позивач заперечує факт припинення договору, посилаючись на те, що повідомлення про припинення договору від 26.05.2020, як і будь-яких інших листів щодо наміру розірвати договір позивач від відповідача не отримував, більше того, позивач посилається на те, що відповідач до лютого 2021 року включно, регулярно здійснював щомісячні оплати за спірним договору, що, на думку позивача, свідчить про його продовження на новий строк з 01.07.2020.

З цього приводу су зазначає таке.

Як було вказано вище, відповідно до умов пункту 7.2. договору якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договірні відносини, договір вважається пролонгованим на тих же умовах з урахуванням всіх змін та доповнень до договору.

Так, в матеріалах справи наявне повідомлення ТОВ "Альбатрос" про розірвання договору № 186/0704 від 01.07.2018 (а.с.32); також відповідачем були долучені докази його направлення відповідачу 26.05.2020 - поштова квитанція, поштовий опис вкладення у цінний лист та накладна № 491010752784 (а.с.33-34).

В той же час, в матеріалах справи також наявні платіжні вимоги та банківські виписки, які потверджують, що позивачем та, зокрема, відповідачем виконувалися умови договору №186/0704 від 01.07.2018, оскільки в період з липня 2020 року по лютий 2021 року, тобто з моменту повідомлення про розірвання договору відповідач протягом 8 місяців поспіль продовжував виконувати свої зобов`язання за договором, шляхом щомісячної сплати визначеного договором розміру відшкодування витрат на оплату земельного податку, а саме: відповідачем було здійснено вісім платежів, що підтверджується наступними доказами:

1) банківською випискою від 02.09.2020, з якої вбачається, що 02.09.2020 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у липні 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-1888" (а.с.83-85);

2) банківською випискою від 14.09.2020, з якої вбачається, що 14.09.2020 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у серпні 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-2197" (а.с.86-89);

3) банківською випискою від 15.10.2020, з якої вбачається, що 15.10.2020 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у вересні 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-2471" (а.с.90-94);

4) банківською випискою від 23.11.2020, з якої вбачається, що 23.11.2020 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у жовтні 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-2743" (а.с.95-96);

5) банківською випискою від 16.12.2020, з якої вбачається, що 16.12.2020 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у листопаді 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-3069" (а.с.97-98);

6) банківською випискою від 25.01.2021, з якої вбачається, що 25.01.2021 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у грудні 2020 року згідно з договором № 186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-3362" (а.с.99-100);

7) банківською випискою від 22.02.2021, з якої вбачається, що 22.02.2021 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у січні 2021 року згідно з договором №186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-3613" (а.с.101-103);

8) банківською випискою від 23.03.2021, з якої вбачається, що 23.03.2021 відповідачем на користь позивача було перераховано 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у лютому 2021 року згідно з договором №186/0704 від 01.07.2018; платіжна вимога № У-3910 від 28.02.2021" (а.с.104).

Також у матеріалах справи наявні платіжні вимоги за період з липня 2020 року по лютий 2021 року" (а.с.76-79).

Таким чином, вказані вище докази підтверджуються факт двостороннього належного виконання умов договору в період з липня 2020 року по лютий 2021 року включно, що полягало:

- з боку позивача - у щомісячному виставленні платіжних вимог на суму 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у відповідному місяці згідно з договором №186/0704 від 01.07.2018; а також врученні їх відповіачу;

- з боку відповідача - щомісячне отримання платіжних вимог на суму 40 141 грн. 99 коп. з призначенням платежу "відшкодування за користування земельною ділянкою у відповідному місяці згідно з договором №186/0704 від 01.07.2018; а також їх повна щомісячна оплата.

При цьому, щомісячне систематичне отримання відповідачем платіжних вимог та факт їх повної оплати з посиланням як на відповідну платіжну вимогу так і на реквізити договору вісім місяців (вісім платежів) поспіль , на думку суду, спростовує посилання відповідача на припинення дії договору 01.07.2020. До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке:

- пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України визначено поняття "добросовісності" як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення;

- водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61- 22315сво18) зроблено висновок, що у випадку недобросовісності сторони може застосовуватись "доктрина venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), що базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Саме в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Зазначена правова позиція міститься в численних постановах Верховного Суду, зокрема, пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 18.11.2021 у справі №907/12/19 та від 15.12.2021 у справі № 918/303/21 тощо. А згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність;

- встановлення судом обов`язку сторони у справі щодо вчинення певних дій на підставі суперечливої поведінки такої сторони відповідає судовій практиці, серед іншого, висновкам постанови Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 4961561/16-ц;

- більше того, слід наголосити, що відповідач, враховуючи його правову позицію у даній справі, висловлену у відзиві на позовну заяву ще 01.12.2021, як до 01.12.2021 так і в період з 01.12.2021 по 10.02.2022 не звертався до позивача із вимогою про повернення, як він сам зазначив, помилково перерахованих грошових коштів в період з 02.09.2020 по 23.03.2021; доказів протилежного матеріали справи не містять, будь-яких відомостей щодо такого факту ні позивачем ні відповідачем суду не повідомлено.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження фактичного продовження строку дії договору №186/0704 від 01.07.2018 з 01.07.2020 на новий строк є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Отже, суд вважає, що з 01.07.2020 подальші дії, як позивача, так і відповідача щодо систематичного фактичного та повного виконання всіх своїх зобов`язань за договором №186/0704 від 01.07.2018 свідчать про його продовження з 01.07.2020 на новий строк .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у пункті 2.1. договору сторони узгодили, що місячний розмір відшкодування витрат на оплату земельного податку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), згідно з доданим розрахунком (додаток № 1). Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до діючого законодавства.

За умовами пунктів 2.2., 2.3., 2.4. договору відшкодування земельного податку з урахуванням ПДВ здійснюється стороною-2 щомісячно та не залежить від результатів господарської діяльності сторони-2. Сторона-2 відшкодовує стороні-1 плату за користування земельною ділянкою на підставі виставленого рахунку до 15 числа місяця, наступного за звітним. У разі зміни суми податку на землю, сума договору підлягає корекції.

З приводу посилання відповідача на неотримання від позивача в період з березня по травень 2021 року платіжних вимог, рахунків на оплату суд зазначає таке.

Суд не досліджує питання фактичного отримання рахунків на оплату витрат на оплату земельного податку за договором №186/0704 від 01.07.2018, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі №186/0704 від 01.07.2018; крім того, протягом тривалого часу відповідач здійснював щомісячні платежі, отже, був обізнаний з такими реквізитами позивача;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати наданих товарів (послуг).

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі № 910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Суд відзначає, що, враховуючи викладене, а також умови пункту 2.3. договору, строк зі сплати щомісяця становив до 15 числа місяця, наступного за звітним, а саме:

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у березні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 15.04.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено;

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у квітні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп., з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 17.05.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено;

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у травні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 15.06.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено.

Враховуючи вказане, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 186/0704 від 01.07.2018 в сумі 120 425 грн. 97 коп., що становить суму відшкодування витрат на оплату земельного податку в період з березня по травень 2021 року.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 120 425 грн. 97 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

З приводу посилання відповідача на зловживання ним своїми процесуальними правами та долучення додаткових пояснень та додаткових доказів із порушенням процесуального строку суд зазначає таке.

В даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

Заперечення відповідача в частині того, що позивач та відповідач ніяких договорів оренди щодо частини земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0019) не укладали, а також щодо того, що позивач не подавав доказів понесених ним витрат зі сплати податку на землю за частину земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0019), судом відхиляються з огляду на свободу договору, передбачену статтею 627 Цивільного кодексу України, а також відсутність у договорі №186/0704 від 01.07.2018 умов щодо обв`язку позивача надавати відповідачу докази понесення витрат зі сплати податку на землю за частину земельної ділянки та передавати земельну ділянку за актом приймання-предачі.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 120 425 грн. 97 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата з урахуванням ПДВ, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає ідентифікації та стягується зі сторони-2 стороною-1 відповідно до діючого законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, відповідно за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 3.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.04.2021 по 15.10.2021 в сумі 7 954 грн. 65 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с. 19), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначено період прострочення за зобов`язанням квітня 2021 року, оскільки не було враховано, що з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, граничним строком сплати відшкодування за користування земельною ділянкою у квітні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 17.05.2021, відповідно, пеня підлягає нарахуванню з 18.05.2021. Більше того, в частині зобов`язань за березень та травень 2021 року позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, але здійснено арифметично невірний розрахунок.

Отже, розрахунок пені (а.с.19), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив таке:

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у березні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 15.04.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 16.04.2021 по 15.10.2021 та в цей період складає 3 151 грн. 97 коп., однак позивач у вказаному періоді нарахував та заявив до стягнення 3 151 грн. 92 коп.;

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у квітні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп., з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 17.05.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 18.05.2021 по 15.10.2021 та в цей період складає 2 624 грн. 08 коп.;

- граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у травні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 15.06.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 16.06.2021 по 15.10.2021 та в цей період складає 2 145 грн. 67 коп., однак позивач у вказаному періоді нарахував та заявив до стягнення 2 145 грн. 66 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 7 921 грн. 66 коп.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з травня по вересень 2021 року у сумі 2 013 грн. 96 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 21), та встановлено, що під час його проведення позивачем було допущено такі ж помилки, як і в розрахунку пені, а саме: невірно визначений період нарахування інфляційних втрат за зобов`язанням квітня 2021 року, а також невірний арифметичний їх розрахунок.

Отже, розрахунок інфляційних втрат (а.с.21), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаних періодах інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 013 грн. 96 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача також 3% річних за період прострочення з 16.04.2021 по 15.10.2021 у сумі 1 511 грн. 10 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 20), та встановлено, що в частині нарахування 3% річних за зобов`язаннями березня та травня 2021 року позивачем було вірно визначено суму заборгованості, період прострочення, а також здійснено арифметично вірний розрахунок 3% річних у відповідних періодах, але за зобов`язанням квітня 2021 року не було враховано, що з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, граничним строком сплати відшкодування за користування земельною ділянкою у квітні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп. є 17.05.2021, відповідно, 3% річних підлягають нарахуванню з 18.05.2021.

Отже, розрахунок 3% річних (а.с.20), в частині розрахунку 3% річних за зобов`язаннями березня та травня 2021 року визнається судом обґрунтованим; в частині розрахунку 3% річних за зобов`язаннями квітня 2021 року розрахунок 3% річних визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у квітні 2021 року, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що граничним строком з оплати витрат на оплату земельного податку у квітні 2021 року в сумі 40 141 грн. 99 коп., з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 17.05.2021; вказаний платіж відповідачем не здійснено, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 18.05.2021 по 15.10.2021 та в цей період складають 498 грн. 20 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 504 грн. 50 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 269 грн. 32 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на оплату земельного податку за договором № 186/0704 від 01.07.2018 у загальному розмірі 131 905 грн. 68 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" (49000, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 81, квартира 49; ідентифікаційний код 23943885) на користь Державного підприємства "Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (49008, м. Дніпро, вулиця Криворізька, будинок1; ідентифікаційний код 14308368) 120 425 грн. 97 коп. - заборгованості з витрат на оплату земельного податку; 7 921 грн. 66 коп. - пені; 2 013 грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 504 грн. 50 коп. - 3% річних та 2 269 грн. 32 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 15.02.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко