Рішення
від 02.12.2021 по справі 904/591/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2021Справа № 904/591/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро

до 1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", с. Новов`язівське, Дніпропетровська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Юр`ївської районної державної адміністрації, смт. Юр`ївка, Дніпропетровська область

про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів оренди та повернення водних об`єктів

Представники сторін:

від прокуратури: Колодяжна А.В.

від відповідача 1: Перекорінський І.С. - довіреність №48-403/0/2-21 від 29.01.2021 року.

від відповідача 2: Мовчан О.В. - довіреність б/н від 01.02.2021 року.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 № Р-49/0/3-20 "Про надання ТОВ "Лан" земельних ділянок в оренду";

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 28.02.2020, укладеного між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Лан", відповідно до якого об`єктом оренди є водний об`єкт, площею водного дзеркала 10,6182 га, та земельна ділянка під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 18,8853 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0109;

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 28.02.2020, укладеного між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Лан", відповідно до якого об`єктом оренди є водний об`єкт площею водного дзеркала 40,3484 га., та земельна ділянка під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 52,669 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0108;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" повернути Дніпропетровській обласній державній адміністрації об`єкт оренди, визначений договором від 28.02.2020, зокрема, водний об`єкт, площею водного дзеркала 10,6182 га., та земельну ділянку під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 18,8853 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0109;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" повернути Дніпропетровській обласній державній адміністрації об`єкт оренди, визначений договором від 28.02.2020, зокрема, водний об`єкт, площею водного дзеркала 40,3484 га., та земельну ділянку під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 52,669 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0108.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави шляхом недотримання відповідачами процедури передання в оренду земельних ділянок водного фонду для рибогосподарських потреб згідно ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, а саме за відсутності проведення земельних торгів, у зв`язку з чим відповідне розпорядження голови ОДА є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а укладені на його виконання правочини - визнанню недійсними в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2021 позовну заяву Дніпропетровської обласної прокуратури №15/3-39вих-21 від 29.01.2021 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2021 року (суддя Ніколенко М.О.) за результатами поданих на усунення недоліків позовної заяви доказів позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/591/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 04.03.2021.

Також ухвалою суду від 11.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Юр`ївську районну державну адміністрацію.

Судом зазначено, що в матеріалах справи наявний відзив відповідача 1 - Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 13-272/0/139-21 від 19.02.2021 року, в якому відповідач 1 заперечує проти позовних вимог та зазначає про відсутність та недоведеність прокурором будь-яких порушень інтересів держави під час укладення спірних договорів оренди, а також на відсутність правових підстав для звернення до суду з даним позовом Дніпропетровською обласною прокуратурою як самостійним позивачем, оскільки є орган, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим просить суд залишити позов прокурора без розгляду.

Також згідно поданого відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю Лан відзиву на позовну заяву б/н від 02.03.2021 року останній не визнає позовні вимоги прокурора та зазначає, що спірні договори оренди були укладені на позаконкурсній основі на підставі наявності у ТОВ ЛАН спеціального дозволу на водокористування № 201/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року, який був виданий під час дії попередніх договорів; оренди земельних ділянок водного фонду з кадастровими номерами № 1225982500:01:003:0109 та № 1225982500:01:003:0108 від 23.09.2010 року, а відтак, на думку відповідача 2, товариством 28.02.2020 року правомірно отримано в оренду земельні ділянки на позаконкурсній основі, які вже перебували в його оренді раніше, та на водокористування якими ТОВ ЛАН мало діючий дозвіл на спеціальне водокористування від 04.05.2018 року.

Окремо ТОВ ЛАН наголошує, що вчасно та в повному обсязі сплачувало та сплачує орендну плату за користування земельними ділянками, належним чином використовує об`єкти оренди без завдання шкоди та без зміни цільового призначення, екологічні норми ніяким чином не порушуються, що, за твердженням відповідача 2, говорить про добросовісність товариства та високий рівень відповідальності перед своїм контрагентом в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

В свою чергу прокурор у відповіді на відзив № 15/3-82вих-21 від 25.02.2021 року не погоджується з доводами відповідача 1, викладеними у відзиві на позовну заяву, та зазначає про наявність достатніх підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду та обґрунтованість позовних вимог, а також у відповіді на відзив № 15/3-113вих.-21 від 12.03.2021 року заперечує проти доводів відповідача 2, посилаючись на наявність підстав для визнання недійсними укладених договорів оренди водних об`єктів від 28.02.2020 року як таких, що укладені всупереч вимогам Земельного та Водного кодексів України.

Товариство з обмеженою відповідальністю Лан в поданих запереченнях на відзив на позовну заяву б/н від 22.03.2021 року заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в позові прокурора.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2021 відкладено підготовче засідання у справі на 22.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2021 року справу №904/591/21 за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про визнання незаконним рішення, недійсними договорів оренди та повернення водних об`єктів згідно ч. 5 ст. 30 ГПК України передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарському суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021 року справу № 904/591/21 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 року справу № 904/591/21 прийнято до провадження судді Селівона А.М. та призначено підготовче засідання на 20.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 904/591/21 та постановлено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 01.07.2021 року.

У судових засіданнях 01.07.2021 та 05.08.2021 року протокольно оголошено перерви на 05.08.2021 та 02.09.2021 року відповідно.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці судове засідання призначене на 02.09.2021 року не відбулось.

Від прокурора засобами електронного зв`язку 01.09.2021 року та через канцелярію суду 03.09.2021 року надійшли додаткові пояснення № 15/3-406вих-21 від 01.09.2021 року з додатками, в яких останній зазначив про те, що наявний у відповідача 2 дозвіл на спеціальне водокористування від 04.05.2018 року не давав йому право на укладення договорів оренди водних об`єктів від 28.02.2020 року на позаконкурсній основі, а також наголосив на порушенні відповідачем 2 вимог законодавства, оскільки останній фактично має 2 дозволи на спеціальне водокористування, а саме від 04.05.2018 року та від 27.03.2020 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року розгляд справи призначено на 06.10.2021 року.

У судовому засіданні 06.10.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 11.11.2021 року.

Проте, судове засідання призначене на 11.11.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року розгляд справи призначено на 02.12.2021 року.

До початку судового засідання 02.12.2021 року від відповідача 2 надійшло до суду 15.11.2021 року клопотання б/н від 04.11.2021 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копій договорів оренди земельних ділянок водного фонду від 23.09.2010 року з кадастровим номером № 1225982500:01:003:0108 та кадастровим номером №1225982500:01:003:0109, дозволу на спеціальне водокористування № 201/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року, паспортів водних об`єктів - ставків площею 10,6182 га та 40,3484 га, а також наказу про анулювання дозволу на спеціальне водокористування від 04.05.2018 року № 201/ДП/49д-18, які не були долучені до закриття підготовчого судового засідання.

Через канцелярію суду від прокурора 18.11.2021 року надійшли заперечення № 12-89вих-21 від 15.11.2021 року на клопотання відповідача 2 про долучення доказів.

Розглянувши в судовому засіданні 02.12.2021 року подане відповідачем 2 клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, враховуючи предмет спору у даній справі та можливість виключного значення таких доказів для правильного вирішення справи, вказане клопотання судом задоволено та ухвалено долучити вказані докази до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, прокурором та сторонами на час розгляду справи по суті 02.12.2021 року суду не надано.

У судові засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2021 року, 05.08.2021 року, 02.12.2021 року з`явились прокурор та уповноважені представники відповідачів 1 та 2, представник третьої особи - не з`явився.

У судове засідання з розгляду справи по суті 06.10.2021 року з`явились прокурор та представник відповідача 2, представники відповідача 1 та третьої особи в судове засідання 06.10.2021 року не з`явились.

Про поважні причини неявки представника третьої особи в судові засідання суд не повідомлено.

Згідно частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Копія ухвали Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 року, а також подальші ухвали суду у даній справі від 20.05.2021 року, 01.07.2021 року, 05.08.2021 року, 06.10.2021 року та 12.11.2021 року, які направлялись третій особі на вказану в позовній заяві адресу: 51300, Дніпропетровська область, смт. Юр"ївка, вул. Центральна, 67 та яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись на адресу суду не врученими у зв`язку з відсутністю адресата.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи в матеріалах справи відсутні та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 року у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 904/591/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження третьої особи та повідомлення її про розгляд справи судом.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, а також письмових пояснень щодо суті спору від третьої особи до суду не надходило.

Суд зазначає, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про прийняття до провадження справи для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання пояснень на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від третьої особи станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання письмових пояснень та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Юр`ївська районна державна адміністрація не скористалися наданими їй процесуальними правами, зокрема, третьою особою не надано пояснень щодо позову та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, за відсутності заперечень та/або клопотань про відкладення розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представника третьої особи.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.08.2021 року та 02.12.2021 року прокурор підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяви та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.08.2021 року та 02.12.2021 року проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву..

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення прокурора та представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В свою чергу водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

За визначенням ст. 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Згідно ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей (ст. 1 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість надання у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб ставків.

При цьому, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта (ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Відтак законодавство виділяє два види водокористування: загальне та спеціальне, в межах яких можливе використання водних об`єктів для відповідних потреб.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.

За приписами п. 9 та п. 11 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу та своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства.

Таким чином, цільове призначення, за яким спірні водні об`єкти передаються відповідачеві 2, включає діяльність з риборозведення, яка відповідно до частини другої статті 48 Водного кодексу України є спеціальним водокористуванням, оскільки є рибогосподарською діяльністю.

Збори за спеціальне водокористування справляються з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включають збір за спеціальне використання води та екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти, які встановлюються Податковим кодексом України (ст. 30 Водного кодексу України).

Згідно з ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Спеціальне водокористування є платним.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №321 затверджено Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування (далі - Порядок).

Так, згідно п. 3 вказаного Порядку дозволи видаються на підставі заяви водокористувача, в якій зазначаються: найменування органу, що видає дозвіл; дані водокористувача (фізичної або юридичної особи); мета отримання дозволу або реквізити дозволу, який анулюється; місце здійснення спеціального водокористування (назва басейну річки, водного об`єкта і його місцезнаходження); згода на оброблення персональних даних; підпис та печатка (за наявності) замовника.

До заяви додаються такі документи: обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення; опис та схема місць забору води та скидання зворотних вод; нормативи гранично допустимого скидання (ГДС) забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами (з розрахунком на кожний випуск (скид) окремо); затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб`єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення); копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Відповідно до наявних в матеріалах справи паспортів водних об`єктів ставків площею 10,6182 га та 40,3484 га, розташованих за межами с. Новов`язівське на території Новов`язійської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, погоджених Державним агентством водних ресурсів України, а також згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Лан , зареєстрованої 13.04.2018 року, останньому Державним агентством водних ресурсів України видано Дозвіл № 201/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року на спеціальне водокористування такими ставками для власних питних і санітарно - гігієнічних, виробничих потреб та для зрошення, а також зазначено назву та код джерела водопостачання або водокористувача, із системи водопостачання (водовідведення) якого отримано воду - 40/ЧЕР/ДНЕПР/0410, строк дії дозволу до 04.05.2021 року.

В силу положень статті 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ним встановлюється земельним законодавством.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ст. 51 Водного кодексу України).

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваження, щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, належать до компетенції Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено прокурором, відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 Товариству з обмеженою відповідальністю Лан надано в оренду земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб площею 52,409 га (у тому числі площа водного дзеркала - 32,6 га, охоронної зони - 19,809 га) та 18,885 га (у тому числі площа водного дзеркала - 10,6 га, охоронної зони - 8,285 га) строком на 5 років.

У відповідності до вказаного розпорядження 23.09.2010 року між Юр`ївською РДА (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, за змістом якого:

- відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 "Про надання земельної ділянки з земель водного фонду для рибогосподарських потреб" орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, розташовану на території Новов`язівської сільської ради (за межами населених пунктів) Юр`ївського району Дніпропетровської області (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 52,669 га, в тому числі площа водного дзеркала - 30,2002 га; прибережної захисної смуги - 22,4688 га (пункт 2);

- кадастровий номер земельної ділянки 1225982500:01:003:0108 (пункт 3).

Також 23.09.2010 між Юр`ївською РДА (орендодавець за договором) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" (орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, за змістом якого:

- відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 "Про надання земельної ділянки з земель водного фонду для рибогосподарських потреб" орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, розташованої на території Новов`язівської сільської ради (за межами населених пунктів) Юр`ївського району Дніпропетровської області (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 18,8853 га, в тому числі площа водного дзеркала - 10,6182 га; прибережної захисної смуги - 8,2671 га (пункт 2);

- кадастровий номер земельної ділянки 1225982500:01:003:0109 (пункт 3).

В подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2019 року та постановою Верховного Суду від 14.10.2020 року у справі № 904/10222/17, задоволено повністю позов заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Юр`ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", та, зокрема, визнано недійним договір оренди земель водного фонду від 23.09.2010 року, укладений між Юр`ївською районною державною адміністрацію Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01003:0108 , загальною площею 52,669 га, та договір оренди земель водного фонду від 23.09.2010 року, укладений між Юр`ївською районною державною адміністрацію Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01003:0109, загальною площею 18,8853 га, а також визнано незаконним та скасовано розпорядження Юр`ївської районної державної адміністрації № Р-170/0/64-17 від 27.07.2017 року, яким визнано такими що втратили чинність розпорядження Юр`ївської РДА № Р-45/01-0812 від 16.01.2012 року та № Р-46/01-08/12 від 17.01.2012 року про припинення права користування земельною ділянкою ТОВ Лан для рибогосподарських потреб (загальною площею 18,8853 га та 52,669 га) на території Новов`язівської сільської ради .

При цьому судові рішення аргументовано тим, що голова Юр`ївської РДА на час прийняття розпоряджень № Р-46/01-08/12 та № Р-45/01-08/12 про припинення права користування земельною ділянкою ТОВ "Лан" для рибогосподарських потреб (загальною площею 52,669 га та 18,8853 га) на території Новов`язівської сільської ради не мав повноважень ухвалювати відповідні акти індивідуальної дії, оскільки повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб належать до компетенції Дніпропетровської ОДА, а не до компетенції Юр`ївської РДА, ці розпорядження є ненормативними правовими актами, що вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, тому зазначені розпорядження не могли бути змінені, зокрема втратити чинність, на підставі розпорядження голови Юр`ївської РДА від 27.07.2017 № Р-170/0/64-17.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Поряд із цим відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Тобто договір оренди водного об`єкта містить істотні умови договору оренди землі, що є підставою для одночасного набуття права користування водним об`єктом (його частиною) та земельною ділянкою водного об`єкту під ним. У зв`язку з чим необхідно враховувати, що договір оренди водного об`єкта укладається виключно у разі, якщо об`єктом оренди є не тільки земельна ділянка водного фонду, а й безпосередньо водний об`єкт, розташований на ній. В іншому випадку право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору оренди землі.

Наразі, Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.058.2013 року.

Згідно даних положень обов`язковою умовою надання водних об`єктів у комплексі із земельною ділянкою за договором оренди земель водного фонду є проведення земельних торгів.

При цьому, дана норма ст. 51 Водного кодексу України має бланкетний характер та відсилає до положень Земельного кодексу України.

В силу приписів ч.ч. 1,2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

У відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1,3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків. Одним з таких випадків є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Судом встановлено, що Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20 Про надання ТОВ Лан земельних ділянок в оренду надано Товариству з обмеженою відповідальністю Лан земельні Ділянки державної власності з кадастровими номерами № 1225982500:01:003:0109 та № 1225982500:01:003:0108, із земель водного фонду у комплексі із водними об`єктами (ставками) в оренду на строк дії дозволу на спеціальне водокористування без зміни їх меж та цільового призначення, для рибогосподарських потреб.

Зазначеним Розпорядженням (п. 3) голові Юр`ївської районної державної адміністрації доручено від імені облдержадміністрації у встановленому чинним законодавством порядку укласти з ТОВ Лан договори оренди водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками та проінформувати облдержадміністрацію про виконання цього розпорядження з наданням належним чином засвідчених копій документів у тримісячний строк.

Як свідчать матеріали справи, на виконання вказаного розпорядження № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАН (орендар за договором, відповідач 2 у справі) та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (орендодавець за договором, відповідач 1 у справі) 28.02.2020 року було укладено два Договори оренди водних об`єктів (далі - Договори), відповідно до п. 1 яких орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб вода (водний простір) водного об`єкта, ставок об`ємом 339,745 тис.куб.м площею водного дзеркала 10,6182 га та ставок об`ємом 913 тис.куб.м площею водного дзеркала 40,3484 га відповідно, розташовані за межами с. Новов`язівське на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

За змістом п. 2 Договорів об`єктом оренди за цим договорами є земельні ділянки під водним об`єктом з кадастровими номерами № 1225982500:01:003:0109 площею 18,8853 га та № 1225982500:01:003:0108 площею 52, 669 га відповідно.

За умовами п. 14 вказаних договорів об`єкти оренди передаються для рибогосподарських потреб.

Передача об`єктів оренди в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення земельної ділянки. Передача об`єкта в оренду здійснюється за наявності паспорту водного об`єкта (п. 16 Договорів).

Згідно п. 8 Договорів договори укладено строком дії дозволу на спеціальне водокористування.

Договори набувають чинності після їх державної реєстрації (п. 45 вказаних Договорів).

Зазначені Договори підписані представниками орендаря та орендодавця та скріплені печатками сторін, а також погоджені з Державним агентством водних ресурсів України.

У відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Так, 17.03.2020 року проведено державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Лан на вказані водні об`єкти у комплексі із земельними ділянками, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявними в матеріалах справи.

Судом встановлено, що укладені Договори за своїм змістом та правовою природою є договорами найму (оренди), які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Аналіз норм Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України Про оренду землі свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як встановлено судом та зазначалось вище, договори оренди з відповідачем 2 укладено на виконання розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації "Про надання ТОВ Лан земельних ділянок в оренду" № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020 року, та враховуючи розпорядження голови облдержадміністрації від 15.01.2020 року № Р-13/0/3-20 Про прийняття земельних ділянок на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області .

Зокрема, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільовим призначенням спірних земельних ділянок кадастровий номер № 1225982500:01:003:0109 площею 18,8853 га та № 1225982500:01:003:0108 площею 52,669 га зазначено - для рибогосподарських потреб, та згідно наявних в матеріалах справи викопіювань з плану землекористування земельних ділянок, призначення земельної ділянки - для рибогосподарських потреб.

Наразі, за матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що у відповідності до вказаних розпоряджень голови Дніпропетровської ОДА за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочинів, відповідачем 1 виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельних ділянок водного фону, обумовлених Договорами оренди, а відповідачем 2, у свою чергу, прийнято вказані земельні ділянки без будь - яких зауважень, на підтвердження чого прокурором надано копії відповідних актів приймання - передачі об`єктів оренди від 28.02.2020 року.

Тобто, уклавши відповідні Договори оренди земельних ділянок Товариство з обмеженою відповідальністю „Лан" набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованих земельних ділянках, в тому числі розташованих на них ставках, згідно їх цільового призначення, вказаних в Договорах, а саме для рибогосподарських потреб.

В свою чергу, не погоджуючись із вказаним розпорядженням голови облдержадміністрації від 15.01.2020 року № Р-13/0/3-20 та вважаючи, що останнє суперечить вимогам статті 124, 134 Земельного Кодексу України та ст. 51 Водного Кодексу України, оскільки облдержадміністрацією було недотримано процедури передання в оренду земельних ділянок водного фонду для рибогосподарських потреб за відсутності проведення земельних торгів, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю Лан у користування (оренду) земельних ділянок площею 18,8853 га та 52,6690 га.

Окрім цього прокурор звернувся у даній справі з позовними вимогами про визнання недійсними відповідних Договорів оренди водних об`єктів від 28.02.2020 року та про повернення орендодавцю об`єктів оренди - земельних ділянок та водних об`єктів.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд наголошує, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Наразі, у даній справі позов подано заступником керівника обласної прокуратури в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 передав в оренду земельну ділянку відповідачу 2 без проведення земельних торгів, чим порушив приписи земельного законодавства.

Як зазначено прокурором, його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права оренди на земельні ділянки водного фонду державної власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, як зазначено прокурором, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а також передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка передана в користування, такому суспільному інтересу не відповідає.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, оскільки звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності надання прав на земельні ділянки водного фонду, суд дійшов висновку, що заступником прокурора належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру подано позовну заяву в інтересах держави у даній справі, у зв`язку з чим підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

В той же час, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв`язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Тобто, у зв`язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на земельну ділянку та, як в даному випадку, укладення договору оренди.

При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом належного урядування ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що розгляд позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20 вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено на підставі оспорюваного розпорядження, зокрема, договорів оренди водних об`єктів, оскільки згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, та відновить порушені права.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Частиною 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, прийняте Головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації розпорядження від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20, яким відповідачу 2 - ТОВ "Лан" надано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом суб`єкта владних повноважень.

Правовий аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження, господарському суду перш за все необхідно встановити порушення цивільних прав або інтересів власника у зв`язку з його прийняттям та можливість розв`язати спір щодо користування земельними ділянками.

Отже, місцеві органи виконавчої влади є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами та не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, позаяк це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між такими органами і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Поряд із цим суд зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За таких обставин, беручи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації недійсним повинно бути доведено невідповідність такого рішення (розпорядження) нормам чинного законодавства, а вимоги про визнання недійсними договорів оренди потребують доказування наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №910/1956/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про аквакультуру аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури;

У ст. 11 Закону України Про аквакультуру зазначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать: участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм розвитку аквакультури; надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України Про аквакультуру рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

У ч. 3 ст. 14 Закону України Про аквакультуру зазначено, що об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Таким чином в основі користування водним об`єктом лежить користування певною земельною ділянкою, що зайнята водою (землі водного фонду).

Згідно з ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Окрім цього судом прийнято до уваги лист Державного агентства водних ресурсів України № 5162/3/11 від 29.08.2018 року, в якому зазначено, що з урахуванням статті 51 Водного кодексу України право оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності під водним об`єктом може бути оформлено без проведення земельних торгів у випадку коли зазначена земельна ділянка використовується у комплексі із водним об`єктом та відповідно до дозволу на спеціальне водокористування, а також лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 17.09.2018 року № 13-28-0.229964/2-18 аналогічного змісту.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. В свою чергу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1,3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків, одним з яких є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Питання видачі дозволів на спеціальне водокористування регламентується Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку видача дозволів здійснюється на підставі заяви водокористувача, в якій, серед іншого, зазначається мета отримання дозволу та місце здійснення спеціального водокористування.

Зазначена норма Порядку містить перелік документів, що додаються до заяви водокористувача, серед яких - обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування та водовідведення та копії правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.06.2017 року № 234 затверджено форму нормативного розрахунку водокористування і водовідведення (обґрунтування потреби в воді), згідно з якою водокористувач, самостійно заповнюючи вказаний документ зазначає, серед іншого, мету водокористування, а також надає інформацію про узгодження водокористувачем з орендарем водного об`єкту можливості здійснення спеціального водокористування (ст. 51 Водного кодексу України).

Тобто, аналіз норм чинного законодавства свідчить, що однією з необхідних умов отримання дозволу на спеціальне водокористування є інформація про узгодження водокористувачем можливості здійснення спеціального водокористування, зокрема, наявність договору оренди відповідних водних об`єктів, що, як встановлено судом, обумовлює неможливість отримання дозволу на спеціальне водокористування для здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на водний об`єкт.

З урахуванням вказаного суд зазначає, що наявні нормативні обмеження ставлять суб`єкт водокористування в залежність від наявності договору оренди земельної ділянки як підстави для отримання спеціального водокористування та, поряд із цим, приписи Земельного кодексу України передбачають можливість отримання земельної ділянки на поза конкурсній основі лише у разі наявності дозволу на спеціальне водокористування, тобто вбачається взаємовиключення норм, що регулюють порядок отримання земельних ділянок в комплексі з водними об`єктами в оренду з метою спеціального водокористування, зокрема, для рибогосподарських потреб.

При цьому судом враховано, що будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах Achour v. France , заява № 67335/01, п. 42; Kononov v. Latvia [ВП], заява № 36376/04, п 185).

Отже, суд виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб.

Відтак, діючи з урахуванням наявності виданих Державним агентством водних ресурсів України паспортів водних об`єктів, а також землевпорядних документів з визначеним цільовим призначенням земельних ділянок - для рибогосподарських потреб, у Дніпропетровської облдержадміністрації були відсутні підстави та повноваження для надання земельних ділянок в оренду з іншим цільовим призначенням.

Наразі, серед документів, наданих облдержадміністрації на обґрунтування наявності підстав для отримання водних об`єктів в оренду відповідачем 2 було надано копію виданого Державним агентством водних ресурсів України чинного дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року, строком дії з 04.05.2018 року до 04.05.2021 року, з метою водокористування - власні питні і санітарно - гігієнічні та виробничі потреби інші (зрошення сільськогосподарських культур), за змістом якого встановлені ліміти забору, ліміти використання та ліміти скидання стічних вод в межах отриманого дозволу.

В той же час, Дніпропетровська обласна державна адміністрація не наділена повноваженнями перевіряти та ставити під сумнів виданий Державним агентством водних ресурсів України дозвіл на спеціальне водокористування.

Також суд звертає увагу, що, як свідчать матеріали справи, після підписання договорів оренди від 28.02.2020 року та за наслідком звернення 11.03.2020 року до Сектору у Дніпропетровській області Держводагентства із заявою про видачу дозволу на спеціальне водокористування, Товариством з обмеженою відповідальністю Лан було отримано Дозвіл на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, виданий Державним агентством водних ресурсів України, згідно якого мета водокористування: питні і санітарно-гігієнічні потреби; виробничі потреби; зрошення; рибогосподарські потреби - поповнення за рахунок фільтрації та випаровування.

Тобто, зазначений дозвіл на спеціальне водокористування для рибогосподарських потреб відповідає як умовам використання об`єктів оренди за оспорюваними Договорами від 28.02.2020 року, так і цільовому призначенню земельних ділянок, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги нормативну конструкцію щодо надання дозволу на спеціальне водокористування на підставі договору оренди, суд зважає на неможливість реалізації ТОВ Лан своїх прав на отримання дозволу в спосіб інакший, ніж за наслідками укладення оспорюваних договорів оренди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. BULGARIA ), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції ( CANTONI v. FRANCE ), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, за умови конкуренції правових норм саме суд має вирішувати даний спір з урахуванням, в першу чергу, інтересів особи, до якої прокурор в інтересах держави звернувся з позовом, відновивши стан порушеного права ефективним та пропорційним способом.

Доводи прокурора щодо безпідставного отримання ТОВ Лан нового дозволу на спеціальне водокористування від 27.03.2020 року також судом оцінюються критично, зважаючи на те, що Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року, не передбачено переоформлення дозволу на спеціальне водокористування, а відтак видача нового дозволу на спеціальне водокористування за наявності діючого документу дозвільного характеру законом не заборонена.

Окрім того, з листа Державного агентства водних ресурсів України № 274/ДП/21-21 від 19.08.2021 року вбачається, що ТОВ Лан використовувало водні ресурси протягом квітня 2020 року - травня 2021 року на підставі дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, в якому встановлені ліміти забору, ліміти використання та ліміти скиду стічних вод з урахуванням усіх видів господарської діяльності суб`єкта господарювання, в тому числі рибогосподарські потреби.

Також Державним агентством водних ресурсів України зазначено у вказаному листі про відсутність законних підстав для відмови у видачі ТОВ Лан дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року.

Окремо суд зауважує, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст.ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Як свідчать матеріали справи, при укладенні Договорів обчислення розміру орендної плати за водний об`єкт здійснено, відповідно до вимог ст. 51 Водного кодексу України, на підставі Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2013 року №236, а за земельну ділянку здійснено з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724 Про деякі питання оренди земель ), за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

При цьому здійснення зазначених виплат та надходжень до бюджету підтверджується наданими відповідачем 2 копіями податкових декларацій з плати за землю, відповідних платіжних доручень та витягом з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника ТОВ Лан з бюджетом та цільовими фондами станом на 20.01.2021 року.

Доказів наявності заборгованості зі сплати земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки, а також податкових спорів з вказаного питання прокурором суду не надано.

Окрім цього, в позовній заяві прокурором не наведено обставин порушення прав інтересів держави та суспільного інтересу, позаяк, посилаючись виключно на формальні підстави для тверджень про незаконність набуття прав на земельну ділянку товариством, прокурором не надано суду та матеріали справи не містять доказів спричинення відповідачами 1 та 2 збитків державі, а обґрунтування позовних вимог у вказаній частині ґрунтується виключно на теоретичних припущеннях прокурора щодо можливості отримання збільшеного розміру орендної плати за наслідками можливого надання зазначених об`єктів в оренду на найвигідніших умовах та отримання відповідного прибутку, у випадку звернення інших осіб як вірогідних учасників торгів з метою отримання спірних земельних ділянок в оренду та проведення відповідних торгів.

Отже, за відсутності наявності порушень інтересів держави, зазначених прокурором в позовній заяві, які за встановлених обставин не знайшли свого підтвердження, а також враховуючи добросовісність виконання відповідачем 2 обов`язків водо - та землекористувача та неузгодженість законодавчих конструкцій, факт підписання розпорядження ОДА без наявності у ТОВ Лан спеціального дозволу на водокористування для рибогосподарських потреб в якості достатніх підстав для задоволення позовних вимог судом до уваги не приймається.

При цьому суд акцентує увагу, що прокурором під час звернення до суду з даним позовом, метою якого, в першу чергу, є захист інтересів держави та суспільного інтересу, зокрема, їх економічної складової, не враховано можливий протилежний за наслідками результат визнання недійсним в судовому порядку оспорюваного розпорядження Дніпропетровської ОДА, який може мати місце з моменту вступу рішення в законну силу до моменту проведення земельних торгів щодо передачі спірних земельних ділянок з водними об`єктами в оренду, а саме у випадку відсутності будь - яких інших, окрім ТОВ Лан , претендентів на отримання ділянок в оренду.

Поряд із цим судом враховано, що на час звернення з даним позовом до суду у відповідача 2 вже був наявний відповідний дозвіл на спеціальне водокористування №44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, з метою водокористування - рибогосподарські потреби, відтак прокурором у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано, яке право чи інтерес держави є порушеним станом на дату подання позову та яким чином у випадку його задоволення буде відновлено порушені права чи законні інтереси держави, на захист яких подано даний позов.

Таким чином, за результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку про недоведеність доводів і тверджень прокурора, покладених в підставу позову, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 № Р-49/0/3-20 належить відмовити.

Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Враховуючи, що укладені 28.02.2020 року Договори оренди водних об`єктів у комплексі із земельними ділянками є похідними від оскаржуваного розпорядження, відносно якого суд дійшов висновку про його правомірність, та враховуючи заявлені прокурором підстави для визнання недійсними правочинів, суд зазначає про відсутність підстав для визнання недійними Договорів оренди водних об`єктів від 28.02.2020 року, як і підстав для зобов`язання відповідача 2 повернути об`єкти оренди Дніпропетровській обласній державній адміністрації, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що прокурор не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити прокурору в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на прокурора.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 53, 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2022 року.

Суддя А.М. Селівон


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	02.12.2021
Оприлюднено	17.02.2022
Номер документу	103279148
Судочинство	Господарське

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 02.12.2021 по справі 904/591/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —904/591/21

Рішення від 02.12.2021

Рішення від 02.12.2021

Рішення
від 02.12.2021 по справі 904/591/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА