Постанова

від 06.09.2022 по справі 904/591/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2022 р. Справа№ 904/591/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А. Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №904/591/21 (суддя Селівон А.М., повний текст рішення складено 14.02.2022)

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури

до 1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Юр`ївської районної державної адміністрації

про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів оренди та повернення водних об`єктів

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 № Р-49/0/3-20 "Про надання ТОВ "Лан" земельних ділянок в оренду";

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 28.02.2020, укладеного між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Лан", відповідно до якого об`єктом оренди є водний об`єкт, площею водного дзеркала 10,6182 га, та земельна ділянка під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 18,8853 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0109;

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 28.02.2020, укладеного між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Лан", відповідно до якого об`єктом оренди є водний об`єкт площею водного дзеркала 40,3484 га., та земельна ділянка під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 52,669 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0108;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" повернути Дніпропетровській обласній державній адміністрації об`єкт оренди, визначений договором від 28.02.2020, зокрема, водний об`єкт, площею водного дзеркала 10,6182 га., та земельну ділянку під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 18,8853 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0109;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" повернути Дніпропетровській обласній державній адміністрації об`єкт оренди, визначений договором від 28.02.2020, зокрема, водний об`єкт, площею водного дзеркала 40,3484 га., та земельну ділянку під водним об`єктом та прибережною захисною смугою загальною площею 52,669 га., з кадастровим номером 1225982500:01:003:0108.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави шляхом недотримання відповідачами процедури передання в оренду земельних ділянок водного фонду для рибогосподарських потреб згідно ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, а саме за відсутності проведення земельних торгів, у зв`язку з чим відповідне розпорядження голови ОДА є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а укладені на його виконання правочини - визнанню недійсними в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2021 року справу №904/591/21 за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про визнання незаконним рішення, недійсними договорів оренди та повернення водних об`єктів згідно ч. 5 ст. 30 ГПК України передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарському суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, пославшись на норми Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, внаслідок невірного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про колізію норм права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням чого є невірним висновок суду про неможливість реалізації ТОВ «Лан» своїх прав на отримання дозволу на спеціальне водокористування в спосіб інакший, ніж за наслідками укладення оспорюваних договорів оренди. Апелянт зазначає, що передача водних об`єктів та земель водного фонду поза проведенням відкритих, прозорих торгів, за наслідками яких визначається найвища плата за користування ним, свідчить про нераціональне використання об`єктів права власності Українського народу, що створює загрозу негативного впливу на дохідну частину бюджету, а тому є порушенням економічних інтересів держави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №904/591/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 02.05.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №904/591/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №904/591/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду

15.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №904/591/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 904/591/21 та призначено справу до розгляду на 23.08.2022.

23.08.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2022 повідомлено учасників апеляційного провадження, що судове засідання призначене на 23.08.2022 не відбудеться; призначено розгляд справи на 31.08.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 відкладено розгляд справи на 07.09.2022.

05.09.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Крім того, відповідачем 2 заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, яке обґрунтоване тим, що про відкриття апеляційного провадження у даній справі заявнику стало відомо лише 22.08.2022.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Тобто, поновлено може бути лише той процесуальний строк, який встановлений законом.

А тому, підстав для задоволення клопотання про поновлення строку на подання відзиву згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України у даному випадку відсутні.

Колегія суддів відзначає, що строк подачі відзиву був встановлений судом на підставі ухвали від 20.06.2022.

В свою чергу, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем заяв про продовження строку для подання клопотання до закінчення цього строку подано не було. Також відповідачем не обґрунтовано неможливості подачі такого клопотання у строк, визначений ухвалою суду.

Згідно ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 вказаної статті).

А тому, поданий відповідачем 2 відзив на апеляційну скаргу з доданими до нього документами залишається без розгляду.

В судове засідання 07.09.2022 з`явились прокурор та представник відповідача 2, надали свої пояснення по суті заявлених вимог та заперечень.

В судове засідання 07.09.2022 відповідач 1 та третя особа своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Колегією суддів враховано, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просив розглянути справу за відсутності його представника.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача 1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 Товариству з обмеженою відповідальністю "Лан" надано в оренду земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб площею 52,409 га (у тому числі площа водного дзеркала - 32,6 га, охоронної зони - 19,809 га) та 18,885 га (у тому числі площа водного дзеркала - 10,6 га, охоронної зони - 8,285 га) строком на 5 років.

У відповідності до вказаного розпорядження 23.09.2010 року між Юр`ївською РДА (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, за змістом якого:

- відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 "Про надання земельної ділянки з земель водного фонду для рибогосподарських потреб" орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, розташовану на території Новов`язівської сільської ради (за межами населених пунктів) Юр`ївського району Дніпропетровської області (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 52,669 га, в тому числі площа водного дзеркала - 30,2002 га; прибережної захисної смуги - 22,4688 га (пункт 2);

- кадастровий номер земельної ділянки 1225982500:01:003:0108 (пункт 3).

Також 23.09.2010 між Юр`ївською РДА (орендодавець за договором) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" (орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, за змістом якого:

- відповідно до розпорядження голови Юр`ївської РДА від 26.06.2002 року № 166 "Про надання земельної ділянки з земель водного фонду для рибогосподарських потреб" орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, розташованої на території Новов`язівської сільської ради (за межами населених пунктів) Юр`ївського району Дніпропетровської області (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 18,8853 га, в тому числі площа водного дзеркала - 10,6182 га; прибережної захисної смуги - 8,2671 га (пункт 2);

- кадастровий номер земельної ділянки 1225982500:01:003:0109 (пункт 3).

В подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2019 року та постановою Верховного Суду від 14.10.2020 року у справі № 904/10222/17, задоволено повністю позов заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Юр`ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", та, зокрема, визнано недійним договір оренди земель водного фонду від 23.09.2010 року, укладений між Юр`ївською районною державною адміністрацію Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01003:0108 , загальною площею 52,669 га, та договір оренди земель водного фонду від 23.09.2010 року, укладений між Юр`ївською районною державною адміністрацію Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01003:0109, загальною площею 18,8853 га, а також визнано незаконним та скасовано розпорядження Юр`ївської районної державної адміністрації № Р-170/0/64-17 від 27.07.2017 року, яким визнано такими що втратили чинність розпорядження Юр`ївської РДА № Р-45/01-0812 від 16.01.2012 року та № Р-46/01-08/12 від 17.01.2012 року про припинення права користування земельною ділянкою ТОВ "Лан" для рибогосподарських потреб (загальною площею 18,8853 га та 52,669 га) на території Новов`язівської сільської ради".

При цьому судові рішення аргументовано тим, що голова Юр`ївської РДА на час прийняття розпоряджень № Р-46/01-08/12 та № Р-45/01-08/12 про припинення права користування земельною ділянкою ТОВ "Лан" для рибогосподарських потреб (загальною площею 52,669 га та 18,8853 га) на території Новов`язівської сільської ради не мав повноважень ухвалювати відповідні акти індивідуальної дії, оскільки повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб належать до компетенції Дніпропетровської ОДА, а не до компетенції Юр`ївської РДА, ці розпорядження є ненормативними правовими актами, що вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, тому зазначені розпорядження не могли бути змінені, зокрема втратити чинність, на підставі розпорядження голови Юр`ївської РДА від 27.07.2017 № Р-170/0/64-17.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20 "Про надання ТОВ "Лан" земельних ділянок в оренду" надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Лан" земельні Ділянки державної власності з кадастровими номерами № 1225982500:01:003:0109 та № 1225982500:01:003:0108, із земель водного фонду у комплексі із водними об`єктами (ставками) в оренду на строк дії дозволу на спеціальне водокористування без зміни їх меж та цільового призначення, для рибогосподарських потреб.

Зазначеним Розпорядженням (п. 3) голові Юр`ївської районної державної адміністрації доручено від імені облдержадміністрації у встановленому чинним законодавством порядку укласти з ТОВ "Лан" договори оренди водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками та проінформувати облдержадміністрацію про виконання цього розпорядження з наданням належним чином засвідчених копій документів у тримісячний строк.

На виконання вказаного розпорядження № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН" (орендар за договором, відповідач 2 у справі) та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (орендодавець за договором, відповідач 1 у справі) 28.02.2020 року було укладено два Договори оренди водних об`єктів (далі - Договори), відповідно до п. 1 яких орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб вода (водний простір) водного об`єкта, ставок об`ємом 339,745 тис.куб.м площею водного дзеркала 10,6182 га та ставок об`ємом 913 тис.куб.м площею водного дзеркала 40,3484 га відповідно, розташовані за межами с. Новов`язівське на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

За змістом п. 2 Договорів об`єктом оренди за цим договорами є земельні ділянки під водним об`єктом з кадастровими номерами № 1225982500:01:003:0109 площею 18,8853 га та № 1225982500:01:003:0108 площею 52, 669 га відповідно.

За умовами п. 14 вказаних договорів об`єкти оренди передаються для рибогосподарських потреб.

Передача об`єктів оренди в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення земельної ділянки. Передача об`єкта в оренду здійснюється за наявності паспорту водного об`єкта (п. 16 Договорів).

Згідно п. 8 Договорів договори укладено строком дії дозволу на спеціальне водокористування.

Договори набувають чинності після їх державної реєстрації (п. 45 вказаних Договорів).

Зазначені Договори підписані представниками орендаря та орендодавця та скріплені печатками сторін, а також погоджені з Державним агентством водних ресурсів України.

Відповідно до наявних в матеріалах справи паспортів водних об`єктів ставків площею 10,6182 га та 40,3484 га, розташованих за межами с. Новов`язівське на території Новов`язійської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, погоджених Державним агентством водних ресурсів України, а також згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", зареєстрованої 13.04.2018 року, останньому Державним агентством водних ресурсів України видано Дозвіл № 201/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року на спеціальне водокористування такими ставками для власних питних і санітарно - гігієнічних, виробничих потреб та для зрошення, а також зазначено назву та код джерела водопостачання або водокористувача, із системи водопостачання (водовідведення) якого отримано воду - 40/ЧЕР/ДНЕПР/0410, строк дії дозволу до 04.05.2021 року.

Також, після підписання договорів оренди від 28.02.2020 року та за наслідком звернення 11.03.2020 року до Сектору у Дніпропетровській області Держводагентства із заявою про видачу дозволу на спеціальне водокористування, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" було отримано Дозвіл на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, виданий Державним агентством водних ресурсів України, згідно якого мета водокористування: питні і санітарно-гігієнічні потреби; виробничі потреби; зрошення; рибогосподарські потреби - поповнення за рахунок фільтрації та випаровування.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначає, що відповідачами недотримано процедури передання в оренду земельних ділянок водного фонду для рибогосподарських потреб згідно ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, а саме за відсутності проведення земельних торгів, у зв`язку з чим відповідне розпорядження голови ОДА є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а укладені на його виконання правочини - визнанню недійсними в судовому порядку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

У даній справі позов подано заступником керівника обласної прокуратури в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 передав в оренду земельну ділянку відповідачу 2 без проведення земельних торгів, чим порушив приписи земельного законодавства.

Як зазначено прокурором, його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права оренди на земельні ділянки водного фонду державної власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, як зазначено прокурором, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а також передачею у користування із порушенням встановленого законом порядку становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка передана в користування, такому суспільному інтересу не відповідає.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

16.11.2020 прокурор листом № 15/3-65вих-20 звернувся до Дніпропетровської ОДА, в якому повідомлено про виявлені прокурором порушення та запропоновано надати інформацію щодо підстав укладення відповідних договорів оренди водних об`єктів в позаконкурсний спосіб.

Листом № 2-8034/0/261-20 Дніпропетровська ОДА зазначила про відсутність порушень чинного законодавства при передачі ТОВ «Лан» спірних земельних ділянок.

У подальшому, прокурором на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надіслано до Дніпропетровської ОДА лист № 15/3-33вих-21 від 22.01.2021, в якому він повідомив про звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020, визнання недійсними договорів оренди водних об`єктів та повернення водних об`єктів у розпорядження Дніпровської ОДА.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави, у зв`язку з чим підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

В той же час, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв`язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Тобто, у зв`язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на земельну ділянку та, як в даному випадку, укладення договору оренди.

При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В свою чергу водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

За визначенням ст. 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Згідно ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей (ст. 1 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість надання у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб ставків.

При цьому, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта (ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.

За приписами п. 9 та п. 11 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу та своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що цільове призначення, за яким спірні водні об`єкти передаються відповідачеві 2, включає діяльність з риборозведення, яка відповідно до частини другої статті 48 Водного кодексу України є спеціальним водокористуванням, оскільки є рибогосподарською діяльністю.

В силу положень статті 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ним встановлюється земельним законодавством.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ст. 51 Водного кодексу України).

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваження, щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, належать до компетенції Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Поряд із цим відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Тобто договір оренди водного об`єкта містить істотні умови договору оренди землі, що є підставою для одночасного набуття права користування водним об`єктом (його частиною) та земельною ділянкою водного об`єкту під ним. У зв`язку з чим необхідно враховувати, що договір оренди водного об`єкта укладається виключно у разі, якщо об`єктом оренди є не тільки земельна ділянка водного фонду, а й безпосередньо водний об`єкт, розташований на ній. В іншому випадку право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору оренди землі.

В силу приписів ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Аналіз норм Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, договори оренди з відповідачем 2 укладено на виконання розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації "Про надання ТОВ "Лан" земельних ділянок в оренду" № Р-49/0/3-20 від 31.01.2020 року, та враховуючи розпорядження голови облдержадміністрації від 15.01.2020 року № Р-13/0/3-20 "Про прийняття земельних ділянок на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області".

Зокрема, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільовим призначенням спірних земельних ділянок кадастровий номер № 1225982500:01:003:0109 площею 18,8853 га та № 1225982500:01:003:0108 площею 52,669 га зазначено - для рибогосподарських потреб, та згідно наявних в матеріалах справи викопіювань з плану землекористування земельних ділянок, призначення земельної ділянки - для рибогосподарських потреб.

На виконання вказаних вище розпоряджень голови Дніпропетровської ОДА за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочинів, відповідачем 1 виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельних ділянок водного фону, обумовлених Договорами оренди, а відповідачем 2, у свою чергу, прийнято вказані земельні ділянки без будь - яких зауважень, на підтвердження чого прокурором надано копії відповідних актів приймання - передачі об`єктів оренди від 28.02.2020 року.

Тобто, уклавши відповідні Договори оренди земельних ділянок Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан» набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованих земельних ділянках, в тому числі розташованих на них ставках, згідно їх цільового призначення, вказаних в Договорах, а саме для рибогосподарських потреб.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом "належного урядування" ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, розгляд позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20 вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено на підставі оспорюваного розпорядження, зокрема, договорів оренди водних об`єктів, оскільки згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, та відновить порушені права.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Частиною 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, прийняте Головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації розпорядження від 31.01.2020 року № Р-49/0/3-20, яким відповідачу 2 - ТОВ "Лан" надано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом суб`єкта владних повноважень.

Правовий аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження, господарському суду перш за все необхідно встановити порушення цивільних прав або інтересів власника у зв`язку з його прийняттям та можливість розв`язати спір щодо користування земельними ділянками.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Отже, місцеві органи виконавчої влади є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами та не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, позаяк це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між такими органами і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Поряд із цим суд зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За таких обставин, беручи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації недійсним повинно бути доведено невідповідність такого рішення (розпорядження) нормам чинного законодавства, а вимоги про визнання недійсними договорів оренди потребують доказування наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №910/1956/18.

Частиною 2 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

У відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про аквакультуру" аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури;

У ст. 11 Закону України "Про аквакультуру" зазначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать: участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм розвитку аквакультури; надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

У ч. 3 ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" зазначено, що об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Таким чином в основі користування водним об`єктом лежить користування певною земельною ділянкою, що зайнята водою (землі водного фонду).

Згідно з ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Судом першої інстанції вірно враховано лист Державного агентства водних ресурсів України № 5162/3/11 від 29.08.2018 року, в якому зазначено, що з урахуванням статті 51 Водного кодексу України право оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності під водним об`єктом може бути оформлено без проведення земельних торгів у випадку коли зазначена земельна ділянка використовується у комплексі із водним об`єктом та відповідно до дозволу на спеціальне водокористування, а також лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 17.09.2018 року № 13-28-0.229964/2-18 аналогічного змісту.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. В свою чергу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 2,3 ст. 134 Земельного кодексу України випадків, одним з яких є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

Питання видачі дозволів на спеціальне водокористування регламентується Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку видача дозволів здійснюється на підставі заяви водокористувача, в якій, серед іншого, зазначається мета отримання дозволу та місце здійснення спеціального водокористування.

Зазначена норма Порядку містить перелік документів, що додаються до заяви водокористувача, серед яких - обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування та водовідведення та копії правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.06.2017 року № 234 затверджено форму нормативного розрахунку водокористування і водовідведення (обґрунтування потреби в воді), згідно з якою водокористувач, самостійно заповнюючи вказаний документ зазначає, серед іншого, мету водокористування, а також надає інформацію про узгодження водокористувачем з орендарем водного об`єкту можливості здійснення спеціального водокористування (ст. 51 Водного кодексу України).

Тобто, аналіз норм чинного законодавства свідчить, що однією з необхідних умов отримання дозволу на спеціальне водокористування є інформація про узгодження водокористувачем можливості здійснення спеціального водокористування, зокрема, наявність договору оренди відповідних водних об`єктів, що, як встановлено судом, обумовлює неможливість отримання дозволу на спеціальне водокористування для здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на водний об`єкт.

Таким чином, наявні нормативні обмеження ставлять суб`єкт водокористування в залежність від наявності договору оренди земельної ділянки як підстави для отримання спеціального водокористування та, поряд із цим, приписи Земельного кодексу України передбачають можливість отримання земельної ділянки на поза конкурсній основі лише у разі наявності дозволу на спеціальне водокористування, тобто вбачається взаємовиключення норм, що регулюють порядок отримання земельних ділянок в комплексі з водними об`єктами в оренду з метою спеціального водокористування, зокрема, для рибогосподарських потреб.

При цьому судом враховано, що будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах "Achour v. France", заява № 67335/01, п. 42; "Kononov v. Latvia" [ВП], заява № 36376/04, п 185).

А тому, перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб.

Відтак, діючи з урахуванням наявності виданих Державним агентством водних ресурсів України паспортів водних об`єктів, а також землевпорядних документів з визначеним цільовим призначенням земельних ділянок - для рибогосподарських потреб, у Дніпропетровської облдержадміністрації були відсутні підстави та повноваження для надання земельних ділянок в оренду з іншим цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, на обґрунтування наявності підстав для отримання водних об`єктів в оренду в позаконкурентий спосіб на підставі ст. 134 Земельного кодексу України відповідачем 2 було надано копію виданого Державним агентством водних ресурсів України чинного дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-18 від 04.05.2018 року, строком дії з 04.05.2018 року до 04.05.2021 року, з метою водокористування - власні питні і санітарно - гігієнічні та виробничі потреби інші (зрошення сільськогосподарських культур), за змістом якого встановлені ліміти забору, ліміти використання та ліміти скидання стічних вод в межах отриманого дозволу.

В той же час, Дніпропетровська обласна державна адміністрація не наділена повноваженнями перевіряти та ставити під сумнів виданий Державним агентством водних ресурсів України дозвіл на спеціальне водокористування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, після підписання договорів оренди від 28.02.2020 року та за наслідком звернення 11.03.2020 року до Сектору у Дніпропетровській області Держводагентства із заявою про видачу дозволу на спеціальне водокористування, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" було отримано Дозвіл на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, виданий Державним агентством водних ресурсів України, згідно якого мета водокористування: питні і санітарно-гігієнічні потреби; виробничі потреби; зрошення; рибогосподарські потреби - поповнення за рахунок фільтрації та випаровування.

Тобто, зазначений дозвіл на спеціальне водокористування для рибогосподарських потреб відповідає як умовам використання об`єктів оренди за оспорюваними Договорами від 28.02.2020 року, так і цільовому призначенню земельних ділянок, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги нормативну конструкцію щодо надання дозволу на спеціальне водокористування на підставі договору оренди, суд першої інстанції правомірно зазначив на неможливості реалізації ТОВ "Лан" своїх прав на отримання дозволу в спосіб інакший, ніж за наслідками укладення оспорюваних договорів оренди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. BULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("CANTONI v. FRANCE"), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява "№ 20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, за умови конкуренції правових норм саме суд має вирішувати даний спір з урахуванням, в першу чергу, інтересів особи, до якої прокурор в інтересах держави звернувся з позовом, відновивши стан порушеного права ефективним та пропорційним способом.

Доводи прокурора щодо безпідставного отримання ТОВ "Лан" нового дозволу на спеціальне водокористування від 27.03.2020 року суд першої інстанції правомірно відхилив, зважаючи на те, що Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року, не передбачено переоформлення дозволу на спеціальне водокористування, а відтак видача нового дозволу на спеціальне водокористування за наявності діючого документу дозвільного характеру законом не заборонена.

Окрім того, з листа Державного агентства водних ресурсів України № 274/ДП/21-21 від 19.08.2021 року вбачається, що ТОВ "Лан" використовувало водні ресурси протягом квітня 2020 року - травня 2021 року на підставі дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, в якому встановлені ліміти забору, ліміти використання та ліміти скиду стічних вод з урахуванням усіх видів господарської діяльності суб`єкта господарювання, в тому числі рибогосподарські потреби.

Також Державним агентством водних ресурсів України зазначено у вказаному листі про відсутність законних підстав для відмови у видачі ТОВ "Лан" дозволу на спеціальне водокористування № 44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року.

Як вірно враховано судом першої інстанції, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст.ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Як свідчать матеріали справи, при укладенні Договорів обчислення розміру орендної плати за водний об`єкт здійснено, відповідно до вимог ст. 51 Водного кодексу України, на підставі Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2013 року №236, а за земельну ділянку здійснено з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724 "Про деякі питання оренди земель"), за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

При цьому здійснення зазначених виплат та надходжень до бюджету підтверджується наданими відповідачем 2 копіями податкових декларацій з плати за землю, відповідних платіжних доручень та витягом з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника ТОВ "Лан" з бюджетом та цільовими фондами станом на 20.01.2021 року.

Доказів наявності заборгованості зі сплати земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки, а також податкових спорів з вказаного питання прокурором суду не надано.

Прокурор, посилаючись виключно на формальні підстави для тверджень про незаконність набуття прав на земельну ділянку відповідачем 2, не надав доказів спричинення відповідачами 1 та 2 збитків державі, а обґрунтування позовних вимог у вказаній частині ґрунтується виключно на теоретичних припущеннях прокурора щодо можливості отримання збільшеного розміру орендної плати за наслідками можливого надання зазначених об`єктів в оренду на найвигідніших умовах та отримання відповідного прибутку, у випадку звернення інших осіб як вірогідних учасників торгів з метою отримання спірних земельних ділянок в оренду та проведення відповідних торгів.

Отже, за відсутності наявності порушень інтересів держави, зазначених прокурором в позовній заяві, які за встановлених обставин не знайшли свого підтвердження, а також враховуючи добросовісність виконання відповідачем 2 обов`язків водо - та землекористувача та неузгодженість законодавчих конструкцій, факт видачі оспорюваного розпорядження ОДА без наявності у ТОВ "Лан" спеціального дозволу на водокористування для рибогосподарських потреб в якості достатніх підстав для задоволення позовних вимог правомірно відхилені судом першої інстанції.

При цьому, подаючи даний позов, метою якого, в першу чергу, є захист інтересів держави та суспільного інтересу, зокрема, їх економічної складової, не враховано можливий протилежний за наслідками результат визнання недійсним в судовому порядку оспорюваного розпорядження Дніпропетровської ОДА, який може мати місце з моменту вступу рішення в законну силу до моменту проведення земельних торгів щодо передачі спірних земельних ділянок з водними об`єктами в оренду, а саме у випадку відсутності будь - яких інших, окрім ТОВ "Лан", претендентів на отримання ділянок в оренду.

Судом першої інстанції правомірно враховано, що на час звернення з даним позовом до суду у відповідача 2 вже був наявний відповідний дозвіл на спеціальне водокористування №44/ДП/49д-20 від 27.03.2020 року, з метою водокористування - рибогосподарські потреби, відтак прокурором у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано, яке право чи інтерес держави є порушеним станом на дату подання позову та яким чином у випадку його задоволення буде відновлено порушені права чи законні інтереси держави, на захист яких подано даний позов.

У зв`язку із викладеним вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність доводів і тверджень прокурора, покладених в підставу позову, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 31.01.2020 № Р-49/0/3-20 було правомірно відмовлено.

Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Враховуючи, що укладені 28.02.2020 року Договори оренди водних об`єктів у комплексі із земельними ділянками є похідними від оскаржуваного розпорядження, відносно якого суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про його відповідність законодавству, та враховуючи заявлені прокурором підстави для визнання недійсними правочинів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійними Договорів оренди водних об`єктів від 28.02.2020 року та зобов`язання відповідача 2 повернути об`єкти оренди Дніпропетровській обласній державній адміністрації, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №904/591/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №904/591/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №904/591/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 904/591/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2022.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов